Ігор Пастернак, творець дирижаблів, генеральний директор компанії Worldwide Aeros Corp - 28.12.2017 09:00 — Новини Укрінформ
Ігор Пастернак, творець дирижаблів, генеральний директор компанії Worldwide Aeros Corp
Моя мрія - побачити українців в АТО з американською М4
28.12.2017 09:00 3334

Що може пов'язувати американського творця потужних транспортних дирижаблів з удосконаленням українських зразків стрілецької зброї? Здавалося б, дві абсолютно різні сфери розробок, виробництва і застосування. Але в житті трапляється багато чого.

Творець і генеральний директор компанії Worldwide Aeros Corp. (AEROS) Ігор Пастернак живе в США вже майже чверть століття. Сюди він приїхав з України, створивши за цей час у Каліфорнії багатомільйонний бізнес з будівництва сучасних дирижаблів і аеростатів. У 2014-му він вперше повернувся до України і з того часу неодноразово побував у АТО, щоб допомогти країні підвищити свою обороноздатність.

Про те, що стало причиною такого рішення, які технологічні проекти вже втілені в зоні бойових дій, і що очікується в перспективі, Ігор Пастернак розповів у Вашингтоні в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу.

ГОЛОВНА ІДЕЯ – ЗМІНИТИ СВІТ

- Давайте почнемо з вашої справи життя. Ви займаєтеся створенням і будівництвом аеростатів і дирижаблів. У багатьох це асоціюється з технологіями минулого століття. Чому саме дирижаблі, і чим вони краще сучасних технологій?

- Мені дуже пощастило в цьому житті займатися своїм хобі, і ще щоб за це хтось платив. Звичайно, хочеться створити щось найкраще, щось таке, чим би ти пишався, що справді корисне для людей, можливо, навіть здатне змінити звичний спосіб життя. Основна ідея того, що я займаюся дирижаблями – це вирішення проблеми з логістикою, яка давно стала "вузьким місцем" для розвитку світу. Тобто, будь-який крок вперед у глобальному прогресі дуже сильно залежить від транспортних перевезень.

В історії було чимало переломних моментів, таких як винахід колеса, автомобіля, літака, інтернету, мобільних телефонів, і щоразу це докорінно змінювало наш спосіб життя. Вантажні дирижаблі – це теж кардинально нові можливості в логістиці. Можливість взяти вантаж у будь-який час, у будь-якому місці і перенести його у будь-яку точку земної кулі, без прив'язки до аеропортів, вокзалів і доріг – це те, що має змінити наш звичний світ.

ПІВСВІТУ З ОДНІЄЮ ПОСАДКОЮ

- Про які масштаби йдеться, які вантажі можуть перевозити ваші дирижаблі?

- У нас є три моделі вантажних дирижаблів: вантажопідйомністю 66 тонн і дальністю до 3 тис. морських миль (5,4 тис. км); 250 тонн на 6 тис. морських миль (10,8 тис. км); а також 250 тонн неповного завантаження на відстань до 12 тис. миль (21,6 тис. км), а це півсвіту. Це означає можливість облетіти навколо світу з однією посадкою на дозаправку. Це повністю змінює все.

- Серйозна конкуренція з літаком "Мрія", адже там теж вантажопідйомність близько 250 тонн...

- Знаєте, основне питання тут не в кількості тонн, а в наявності аеропорту. Якщо говорити про перевезення поїздами, автомобілями та кораблями, ми, звичайно, можемо створити цей транспорт більш вантажопідйомним. Але проблема залишається у наявності потрібної інфраструктури – великих вокзалів, глибоких портів, широких автострад у тих регіонах, звідки і куди потрібно доставити вантаж. Крім того, важливі розміри цих вантажів, а вони теж обмежені габаритами транспорту і можливостями інфраструктури. На дирижабль я можу взяти вантаж практично будь-якого розміру.

Для дирижабля не потрібна злітно-посадкова смуга, він може бути де завгодно і доставляти вантаж куди завгодно, умовно, навіть на дах окремого універмагу. Він може зависати у повітрі, і транспортний контейнер просто відділяється за лічені хвилини.

- Ви маєте контракти з Пентагоном, прикордонною службою США та іншими структурами безпеки. У чому їхній інтерес, якщо не секрет?

- Ми, люди, любимо комфорт, а також відсутність загроз у нашому житті при нашому постійному прогресі. Національна безпека у зв'язку з цим дуже важлива. Пентагон увійшов і почав інвестувати в наш проект десь років 10-12 тому. Питання логістики у військовій сфері часто зумовлює успіх операцій – це перекидання сил, а також підтримка. Уявіть, наприклад, потрібно перенести, скажімо, шість-десять танків, артилерію, людей у який-небудь важкодоступний район. Крім того, ми забезпечуємо виконання інших важливих завдань, таких як спостереження і контроль за безпекою кордонів. Таких напрямів може бути дуже багато.

АМЕРИКАНСЬКИЙ ІДЕАЛІЗМ І УКРАЇНА

- Давайте поговоримо про вашу українську історію. Під час Майдану в 2014 році ви повернулися до України після 20 років перебування в США. Що вас підштовхнуло до цього?

- Насправді, все дуже просто. Я американський патріот, до України приїхав у лютому 2014 року, і мої друзі відвели мене на Майдан. Там я побачив американську революцію, так як я розумів те, що відбулося в США понад 230 років тому. Коли я почув абсолютно приголомшливу фразу: "Росіяни ніколи не зрозуміють американського ідеалізму, а американці ніколи не зрозуміють російського цинізму". Тобто те, що я побачив тоді у Києві, це був американський ідеалізм. Крім того, тоді утвердилося розуміння, що зло перемагає тільки тоді, коли з ним не воюєш.

- Після цього ви стали активно просувати українське питання в бізнес-колах Америки, щоб надати Україні допомогу. Як це відбувалося?

- Я проти поняття "допомога". Ми не допомагаємо Україні, це, швидше, партнерство. Наше моральне сприйняття гарного і поганого стало настільки загальним, що ми поступово стаємо дуже близькими партнерами. І хоча Україна як демократична держава продовжує своє формування, її громадянське суспільство, яке проявило себе на Майдані, вже твердо стоїть на ногах. Воно стає таким самим, як тут, в США. Коли в Америці ми дивимося на прапор країни, ми представляємо не президента чи уряд, ми бачимо в ньому історію людей, їхню боротьбу за ті цінності, які ми маємо сьогодні. В Україні, на мій погляд, відбулося те саме - люди почали сприймати поняття держави, насамперед, як народ, і що держава працює на людину, а не навпаки. Може, це поняття ще не зовсім зміцнилося, але воно є.

РИЗИКИ ТОГО ВАРТІ

- Чи розуміє це американський бізнес? Наскільки він зацікавлений і не боїться входити в Україну?

- Звичайно, страх присутній. Бізнес сприймає всі ці речі зовсім по-іншому. Наприклад, особисто мені було набагато легше зайти в Україну, так як я розумів, що до чого. Крім того, я єдиний власник акцій свого підприємства, тому рішення приймати, враховуючи всі ризики, було набагато простіше.

Але якщо говорити з точки зору американського бізнесу, то сьогодні йти в Україну ризиковано. Є проблеми в інвестиційній політиці, захисті бізнесу, але найголовніше – корупція. Її наявність відлякує будь-які інвестиції.

- Тим не менш, ви спілкуєтеся з бізнесменами в США, лобіюєте українське питання?

- Звичайно.

- Які аргументи ви наводите?

- Те, що це можливість отримати вигоду першопрохідника, вберегти себе від зайвої конкуренції, можливість розуміти і швидше реагувати потім на потенційні зміни. Крім того, я кажу так: те, що в Україні було чотири роки тому і те, що стало зараз – це велика різниця.

Коли я починав працювати в Україні близько трьох років тому, це було ризиковано і багато чого незрозуміло, у тому числі – курс гривні, який змінювався хаотично. Сьогодні ситуація стабілізувалася багато в чому.

Незважаючи на високий рівень корупції в Україні – і ми знаємо, що зараз докладається багато зусиль, щоб її побороти – я ніколи у своїй практиці не стикався з цим явищем. У мене і у моїх людей ніколи не було ніяких натяків на хабарі або інші корупційні дії з тими, з ким я працюю. А я постійно спілкуюся і з Міноборони, і РНБО, і Нацгвардією, і Прикордонною службою, і Укроборонпромом. З мого досвіду спілкування від генералів до майорів і капітанів, не було навіть тіні якихось сумнівів.

МОРАЛЬНИЙ ФАКТОР СИЛЬНІШИЙ ЗА КУЛЮ

- Які проекти ви вже реалізували в Україні?

- Перше, це була робота з прикордонниками. Ми встановлювали систему виявлення та ідентифікації на Азовському морі. Ми взяли обладнання, яке у нас є на аеростатах і дирижаблях щодо захисту кордонів, трохи модифікували з урахуванням бойових дій і встановили його на узбережжі на 100-метрових вишках. Причому, повертаючись до питання про корупцію, ми пройшли весь шлях – від отримання дозволів американського уряду і Конгресу до високого рівня Президента України і останнього дозволу маріупольського архітектора. При цьому слово "хабар" просто не звучало.

Цей проект був дуже великим і складним, але дуже важливим і спричинився до того, що в Україну почали приходити інші. Нам вдалося показати іншим інвесторам, що це все цілком реально і досить швидко по часу. До того ж ми спілкувалися з українською стороною англійською. Коли ви мене запитали про доводи для інвесторів, це, напевно, найголовніший аргумент.

- Нещодавно Укроборонпром представив спільний проект автоматичних карабінів M4 – WAC-47, сумісних зі стандартами НАТО. Ваша компанія була названа як учасник цього проекту. У чому полягала ця участь?

- У нас є декілька підрозділів, і ми позиціонуємо себе як компанія Aerospace & Defense (аерокосмічна та оборонна – ред.). У нас багато різних елементів: це і наукові розробки, і зовсім далекі від дирижаблів технічні проекти. Якщо говорити про М4, то це нестандартна автоматична гвинтівка, вона стріляє і патронами від автомата Калашникова, і зразка НАТО. Для цього змінюється одна частина в карабіні за досить короткий час.

Як ми дійшли до цього? Коли я буваю в Україні, в Києві, в АТО, я завжди дивлюся, як наш досвід і потенціал може бути корисним. І під час одного з таких візитів ми зрозуміли, що існує дві проблеми. Україна рухається в НАТО, і це навіть не питання прийняття рішення, а геополітична необхідність, і тут потрібно поступово переходити на стандарти НАТО. З іншого боку, враховуючи обмежений бюджет країни, а також присутність великої кількості боєприпасів радянського виробництва, було б абсолютно дико вимагати змін та переходу на інші види озброєнь. Рішення було знайдено – це наша модернізована М4, яка може використовувати і ті, і інші патрони. Крім того, коли український солдат в АТО тримає в руках не АК, а М4, це набагато сильніший, ніж кулі, моральний фактор.

- Днями Держдепартамент затвердив комерційну ліцензію для поставок в Україну стрілецького озброєння. За інформацією ЗМІ, йдеться про $45 млн. Ваша компанія якось залучена у ці процеси?

- Перший дозвіл на постачання в Україну стрілецького озброєння, навіть цього М4, ми отримали ще на початку 2017-го року. Ліцензія, яку зараз затвердив Держдепартамент, де йдеться, як повідомлялося, про снайперські системи – вона абсолютно не перша.

Але у чому принадність цієї історії: ми прийшли до того, що не тільки наші проекти зі стрілецьким озброєнням, але вже й інші почали заходити в Україну. Це реальний приклад того, як на основі нашого досвіду поступово розвивається співробітництво американського бізнесу з Україною.

- Які ваші подальші плани щодо проектів в Україні?

- Це, природно, продовження роботи над проектом М4. У моєму баченні – має запрацювати завод в Україні. Тут питання навіть не стільки у собівартості карабінів, вони просто мають вироблятися в самій Україні. Для цього потрібно оформити ліцензії, передати технічну документацію, деяке обладнання.

Крім того, ми плануємо і надалі розвивати системи прикордонної захисту. Розуміючи нинішні можливості Укроборонпрому, у мене також є бачення, в якому напрямку ми можемо розвиватися далі. Наступним кроком могло би стати не просто залучення окремих американських компаній в Україну, а створення інвестиційного фонду. Але для припливу інвестицій необхідно, щоб оборонні підприємства в Україні вийшли з-під володіння держави. Адже американські приватні компанії не можуть інвестувати у державну власність.

- Які ваші очікування та цілі в Україні у наступному році?

- Я думаю, наступний рік буде зайнятий, більшою мірою, побудовою системного бізнесу в Україні. Для мене мета – перерізати червону стрічку на заводі в Україні з виробництва М4. І моя мрія у наступному році – приїхати в АТО і побачити там українського солдата з НАТО-вською гвинтівкою. Для мене це буде найкращим подарунком і емоційним моментом.

Ярослав Довгопол, Вашингтон.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>