«Гібридна війна» Росії на Балканах: провал «малоросійського» сценарію
Загострення протистояння між Росією і Заходом з «українського» та «сирійського» питань обумовлює подальше посилення агресивності «гібридної політики» Москви, яка переходить до прямої підривної діяльності проти країн Європи. У цьому плані особлива увага Кремля традиційно зосереджується на Балканському півострові, де на сьогодні зберігається найбільш вибухонебезпечна обстановка внаслідок остаточної неврегульованості історичних суперечностей та ряду конфліктів у політичній, економічній, міжнаціональній та міжрелігійній сферах.
БАЛКАНСЬКЕ "ПІДЧЕРЕВ’Я» ЄВРОПИ
Москва свідомо намагається «стимулювати» балканські протиріччя, адже будь-яка ескалація у цьому регіоні неминуче призведе до виникнення потужного джерела нестабільності в Європі. На думку російських «стратегів», такий розвиток розпорошить зусилля ЄС та НАТО і відволікатиме їхню увагу від збройної агресії Росії проти України та «медвежих» дій Росії в Сирії. Ймовірно, Кремль також вважає, що необхідність врегулювання такого нового вибуху на Балканах примусить Захід шукати й нові шляхи для взаємодії з Росією.
Таке припущення вписується в поточну логіку режиму В.Путіна, який, з одного боку, прагне відновити стосунки з європейськими країнами та США, а з іншого – намагається робити це суто з позицій сили, сподіваючись «продавити» ліберальний Захід та примусити його лідерів до лояльності в обмін на зниження агресивності російської зовнішньої політики.
Як часто трапляється, такі зусилля Росії мають зворотний ефект. Європейський Союз не випадково вже майже десять років реалізовує стратегію інтеграції усього Балканського півострова, що залишається останнім регіоном Південної Європи, який поки-що не захищає «парасоля» НАТО та ЄС. Інтерес Заходу є абсолютно ґрунтовним, адже за таких умов без надійного прикриття залишається південно-східний фланг Північноатлантичного та Європейського союзів. Саме це і є головною причиною дій НАТО і ЄС з підтримки та цілеспрямованого просування процесів європейської і євроатлантичної інтеграції країн Балканського півострова.
Зазначене прямо суперечить інтересам Російської Федерації, яка вважає розширення НАТО та зміцнення Євросоюзу головними загрозами своїй безпеці та політико-економічним інтересам. Але що більш нахабними методами Кремль намагається протистояти європейським інтеграційним процесам на Балканах, то все більш послідовними стають дії Брюсселя у реалізації власної Балканської стратегії.
ІГРИ РОЗВІДОК
Ймовірно, відчуваючи, що Балкани остаточно «вислизають» із сфери російського впливу, протягом останнього часу Кремль активно розпочав застосовувати тут методи своїх «гібридних війн». Це робиться, як це часто трапляється в Росії, за логікою російських спецслужб, які вважають Балканський півострів найбільш слабкою ланкою «великої» Європи.
Кремль намагається накласти «медвежу лапу» на все, до чого може дотягнутися. Наприклад, на сьогодні Москва змогла зайняти панівне становище в енергетичній сфері Сербії, що дозволяє Кремлю використовувати Белград, як важливого провідника російських інтересів на Балканах. Крім того, саме на території Сербії у м.Ніш розташувався так званий Російсько-сербський гуманітарний центр. Цей заклад був створений під егідою Міністерства з надзвичайних ситуацій Російської Федерації та Міністерства внутрішніх справ Республіки Сербії на основі Угоди між Урядом Російської Федерації і Урядом Республіки Сербії про співробітництво в галузі надзвичайного гуманітарного реагування, попередження стихійних лих і техногенних аварій та ліквідації їх наслідків від 20 жовтня 2009 року. Незважаючи на «благі наміри», зазначений Центр, який був офіційно відкритий 25 квітня 2012 року, по суті, від початку був та залишається координаційним органом Москви з ведення розвідки, а також посилення впливу Росії як на Балканах, так і загалом у Європі.
Протягом останніх років Росія фактично заполонила балканські країни агентами своїх спеціальних служб, які досить активно (але приховано!) скуповували окремі підприємства енергетики, комунікацій і транспорту, приватні кредитно-фінансові установи, об’єкти нерухомості та земельні ділянки тощо.
Значно активізувалась і цілеспрямована інформаційна кампанія Росії проти ряду балканських країн, що вибрали європейський та євроатлантичний курси розвитку.
ЧОРНОГОРСЬКЕ ФІАСКО МОСКВИ
Протокол про приєднання Чорногорії до Північноатлантичного союзу був підписаний 19 травня ц.р. у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Вже тоді Росія відверто пригрозила Чорногорії «адекватно відповісти» на її вступ до Альянсу.
Після цього, за інформацією ряду балканських джерел, у Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині та Македонії стали відмічати появу людей спортивної статури та з характерними військовою виправкою і російською вимовою, які у своїй переважній більшості гуртувалися довкола різного роду спортивно-тренувальних клубів, спілок та організацій. Тобто, фактично, протягом цього часу йшло активне створення Росією цілої системи з реалізації її «гібридних» політики і війни на теренах балканських країн – на очах усіх демократичних європейських країн, які в черговий раз були «глибоко занепокоєні» та дуже зайняті вирішенням «міграційної кризи» (також спровокованої Кремлем), і при цьому робили вигляд, що не помічають метастаз «гібридної прокази Путіна», яка розповзалася у самому центрі Європи – на Балканах.
Отже й наступний підступний крок Росії був закономірний і невідворотний – вона не зупинилася перед застосуванням заходів з провокування збройних конфліктів на Балканах, а також зміни неугодних їй урядів країн цього регіону.
Зокрема, такі дії Москви нещодавно практично мали місце в спробі організації державного перевороту в Республіці Чорногорія, який планувався за «українським» (а точніше – за «кримським») сценарієм 16 жовтня ц.р. – у день парламентських виборів у цій країні.
Так, 14-15 жовтня ц.р. правоохоронні органи Чорногорії та Сербії затримали групу сербських і іноземних громадян за звинуваченням у підготовці спроби силового захоплення влади. Цю групу очолювали колишній начальник жандармерії Сербії в 2009-2013 роках 46-річний Братислав Дікіч (був затриманий) та лідер радикальної організації «Сербські вовки» Олександр Сінджеліч (поки що зміг уникнути арешту).
За результатами попереднього розслідування, спеціальний прокурор Республіки Чорногорія Мілівое Катніч оприлюднив план дій викритих заколотників. Зокрема, у державному перевороті мали брати участь кілька озброєних груп бойовиків як із Сербії, так і з самої Чорногорії, за участі представників іноземних країн. У день парламентських виборів (16 жовтня ц.р.) одна з таких груп у формі чорногорського спецназу мала захопити будівлю парламенту Республіки Чорногорія та відкрити вогонь по мітингу проросійської опозиції, який планувався під гаслами протесту проти прозахідної політики прем’єр-міністра країни Міло Джукановіча.
Зазначене мало спровокувати штурми урядових установ і відомств демонстрантами та бойовиками. Завдання інших груп бойовиків передбачали захоплення представників керівництва Чорногорії (для цього було організоване ретельне відстеження переміщень членів уряду країни, в т.ч. безпосередньо прем’єра М.Джукановіча) та блокування бази чорногорського спецназу.
У ході слідчих дій були виявлені також факти високого рівня підготовки і оснащення бойовиків та участі частини з них у бойових діях Росії щодо окупації українського Криму і захоплення окремих територій Донбасу.
19 жовтня ц.р. ЗМІ Чорногорії оприлюднили записи телефонних переговорів між Б.Дікічем та О.Сінджелічем, в яких, серед іншого, згадувалося про те, що координація операції по захопленню влади в Чорногорії здійснювалася громадянами Росії («спецами») з території Сербії. На основі цієї інформації згадані особи були затримані сербськими правоохоронними органами та вислані з країни «...за участь у підготовці терористичних акцій у Чорногорії». При цьому владою Сербії та Чорногорії особливо наголошується на «зв’язках зловмисників з іноземною країною». Зв’язки сербських та чорногорських радикалів з «іноземною країною» були підтверджені також і особисто прем’єр-міністром Сербії О.Вучічем.
МОЖЛИВЕ ПРОДОВЖЕННЯ
Підтвердженням «російського сліду» в останніх подіях у Чорногорії став і ряд інших фактів політичного та військового характеру.
Так, 27 жовтня ц.р. відбувся позаплановий (терміновий) візит до Сербії колишнього глави ФСБ РФ, секретаря Ради безпеки РФ М.Патрушева. Згідно з офіційними даними Москви, візит мав плановий характер, а за його результатами було досягнуто домовленості стосовно «...поглиблення взаємодії між сербськими та російськими спеціальними службами в галузі боротьби з тероризмом». Разом з тим, більшість провідних експертів пов’язують цей візит саме зі спробою Росії не допустити розпалювання міжнародного скандалу внаслідок використання Москвою як сербської території, так і сербських громадян для підготовки та проведення терористичних заходів, спрямованих на насильницьке зміщення чорногорської влади.
На сьогодні офіційний Белград чітко демонструє Європейському Союзу небажання брати участь у російських авантюрах, подібних до спроби організації Росією державного перевороту в Чорногорії. Але ця історія ще далека від завершення.
Наприклад, привертає увагу дивний «збіг обставин». У часі практично співпали спроба державного перевороту в Чорногорії і плани проведення в жовтні-листопаді ц.р. на території Сербії російсько-білорусько-сербських навчань повітрянодесантних військ (Росії) та сил спеціальних операцій (Білорусі) «Слов’янське партнерство-2016», а також російсько-сербських навчань військово-повітряних сил із залученням бойової (тактичної та армійської) авіації «Барс-2016», терміни проведення яких тричі переносилися.
Крім того, саме на початку жовтня ц.р. був розпочатий і перехід до Середземного моря корабельної авіаносної ударної групи (КАУГ) Північного флоту ВМФ Росії на чолі з важким авіаносним крейсером «Адмірал Кузнєцов». У складі групи окрім крейсера «Адмірал Кузнєцов» – важкий атомний ракетний крейсер «Петр Великий», великі протичовнові кораблі «Североморск» і «Вице-адмирал Кулаков», а також судна забезпечення. Похід єдиного російського авіаносця був запланований на термін до п’яти місяців. У РФ стверджують, що мета походу — «...забезпечення військово-морської присутності в стратегічно важливих районах Світового океану». Водночас у НАТО побоюються, що авіаносна група ВМФ Росії може бути використана для ударів по Алеппо. Разом з тим, зазначені військові заходи ну дуже вже нагадують плани зосередження Росією міжвидового угруповання своїх сил довкола Республіки Чорногорія для можливої підтримки дій заколотників у країні та стримування/недопущення втручання у ситуацію з боку НАТО.
ЗА СЦЕНАРІЄМ ДОНБАСУ?
Загалом, наведені обставини дозволяють зробити висновок про підготовку та спробу проведення Кремлем комплексної спеціальної операції з усунення діючого керівництва Республіки Чорногорія прозахідної спрямованості та заміни його представниками проросійських сил із застосуванням способів, які раніше вже були відпрацьовані Росією у Придністров’ї, в Абхазії та Південній Осетії, а також у Криму та на Донбасі.
При цьому Росією були враховані особливості політичної ситуації в Чорногорії, а саме:
- розбіжності в чорногорському суспільстві з питання приєднання країни до НАТО та ЄС (за даними соціологічних опитувань в липні ц.р., за вступ країни до складу Альянсу виступали 50,5% громадян; проти – 49,5% громадян);
- багатонаціональний склад чорногорського населення (45% є етнічними чорногорцями; 28,7% – сербами; решта – представниками інших національностей);
- досить міцні позиції та вплив у країні просербських і проросійських організацій, частина з яких виступає за нове «возз’єднання» Чорногорії і Сербії.
Виходячи з особливостей розвитку обстановки, рішення щодо зміни влади в Чорногорії могло бути прийнято керівництвом РФ у 2014 році після загострення відносин між двома країнами внаслідок підтримки чорногорською стороною санкцій ЄС проти Росії. У свою чергу, безпосереднім приводом для підготовки та проведення відповідної спеціальної операції стало підписання у травні ц.р. протоколу про приєднання Чорногорії до НАТО.
У цьому зв’язку головною метою спроби державного перевороту в країні був зрив ратифікації парламентами усіх країн-членів Північноатлантичного союзу даного документу, який планується завершити навесні 2017 року.
З урахуванням досвіду «гібридних» війн Росії, підготовка спеціальної операції в Чорногорії включала кілька специфічних напрямів дій, основними з яких стали:
- поглиблення зв’язків Росії з просербськими та проросійськими силами Чорногорії, а також посилення їх фінансової, організаційної та інформаційної підтримки. Зокрема, в травні ц.р. правлячою в Росії партією «Единая Россия» та опозиційними партіями Чорногорії – Демократичною народною партією і Соціалістичною народною партією була підписана т.зв. «Ловчинська декларація», яка передбачає спільну боротьбу сторін за створення союзу нейтральних країн Південно-Східної Європи: Сербії, Боснії і Герцеговини, Македонії та Чорногорії, а також їх відмову від ідеї вступу до НАТО;
- дестабілізація внутрішньої ситуації у Чорногорії та внесення розколу в чорногорське суспільство. Так, починаючи з 2014 року, керівництво Республіки Чорногорія звинувачує Росію у підтримці антизахідних акцій протестів на чорногорській території, за участю просербських та проросійських партій (сил);
- здійснення політичного та інформаційного тиску на владу Чорногорії. З 2014 року російські ЗМІ розпочали проведення масштабної інформаційної кампанії зі ствердженнями щодо «...проведення Чорногорією ворожої політики по відношенню до Росії», «...незаконного привласнення російських економічних об’єктів на чорногорській території» (зокрема, сталеливарного заводу в м.Нікшиче, яким володіє наближений до В.Путіна російський олігарх О.Дерипаска), а також «...потурання чорногорською поліцією діям злочинців, які грабують будинки російських громадян у Чорногорії». Крім того, 6 жовтня ц.р. МЗС РФ безпосередньо попередило Чорногорію, що її вступ до НАТО зашкодить стосункам з Росією;
- застосування елементів «економічної» війни проти Чорногорії. Зокрема, після приєднання Подгориці до санкцій ЄС стосовно Росії, Москва суттєво скоротила кількість чартерних авіаційних рейсів до чорногорських курортів (до 2014 року на них щорічно відпочивало близько 300 тис. російських громадян, що було важливим джерелом фінансових надходжень до країни);
- створення та фінансова підтримка незаконних збройних формувань на території Чорногорії. В основному для цього залучались бойовики сербських радикальних організацій (насамперед, зі складу угруповання «Сербські вовки») як з числа громадян Сербії, так і Чорногорії – з досвідом участі у бойових діях у зонах конфліктів, у т.ч. на Донбасі.
ХТО НАСТУПНИЙ?
На відміну від України та ряду інших пострадянських країн, підступні плани Росії в Чорногорії зазнали повного провалу.
Згідно з рядом оцінок, причиною цього стало отримання урядом Чорногорії своєчасного попередження від спецслужб НАТО та Сербії про підготовку заколоту в країні, що дало змогу вжити відповідних превентивних заходів.
Разом з тим, вважається, що це в жодному разі не зупинить Кремль. Аналогічна «гібридна робота» активно ведеться ним у Грузії, Молдові, Азербайджані, Литві, Латвії, Естонії, Сербії, Боснії і Герцеговині, Македонії, Косові, ймовірно також у Білорусі, Казахстані, Узбекистані, Болгарії, Фінляндії та в інших країнах.
Зокрема, серед іншого, не виключається можливість організації та проведення аналогічних провокаційних дій режиму В.Путіна напередодні та в період проведення дострокових парламентських виборів у Македонії в грудні поточного року.
Тож питання, хто буде наступною ціллю нової «гібридної війни» з боку Росії, залишається відкритим.
Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу
