Євген Марчук , політик

Генерал армії України, прем’єр-міністр України (березень 1995 – травень 1996)

Генерал армії України, прем’єр-міністр України (березень 1995 – травень 1996)

Народився 28 січня 1941 р. в с. Долинівка Гайворонського району Кіровоградської області у селянській родині. У 1963 р. закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна за спеціальністю учитель української мови і літератури, німецької мови. Від 1963 р. працював у Комітеті державної безпеки УРСР: 14 років був на оперативній і 17 років на керівній роботі в системі розвідки та контррозвідки. Пройшов усі службові щаблі КДБ УРСР: від молодшого лейтенанта до генерала. Генерал армії України (звання присвоєно указом Президента України 23 березня 1994 р.). 5 червня 1991 р. був призначений Державним міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР. За поданням Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука 6 листопада 1991 року Є.Марчук конституційною більшістю (307 — «за») Верховної Ради першого демократичного скликання на конкурсній основі був призначений першим Головою Служби безпеки України (1991–1994). 1 липня 1994 року Є.Марчук призначається віце-прем'єр-міністром в Уряді В.Масола, відповідальним за організаційно-правове, фінансове і соціальне забезпечення всієї оборонної і правоохоронної системи держави, а через три місяці – Першим віце-прем'єр-міністром України, головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. У зв'язку із тим, що Прем'єр-міністр В.Масол подав у відставку з посади керівника Уряду, Президент Л.Кучма Указом від 3 березня 1995 року призначив Є.Марчука виконувачем обов'язків Прем'єр-міністра на період відпустки В.Масола . Під час підписання Конституційного договору між президентом і парламентом (08.06.1995) Указом Президента Л.Кучми Є.Марчук призначений Прем'єр-міністром України. Згідно із тодішнім законодавством, Є.Марчук, будучи державним службовцем, мав право балотуватися до Верховної Ради України. У грудні 1995 р. на довиборах до Верховної Ради по Миргородському виборчому округу був обраний народним депутатом у першому турі (його підтримали 83,71% виборців при шести претендентах). У парламенті був обраний до Комітету з питань оборони і державної безпеки, а у жовтні 1996 року очолив фракцію «Соціально-ринковий вибір». Розбіжності у поглядах із Президентом і його оточенням на подальший розвиток держави все більше давалися взнаки, і Л.Кучма своїм Указом від 27 травня 1996 року увільнив Є.Марчука «з посади Прем'єр-міністра України у зв'язку з виконанням ним функцій і повноважень народного депутата України на постійній основі». Пояснення Адміністрацією Президента Л.Кучми такого рішення в публічному дискурсі набуло фольклорного виразу: «за створення власного політичного іміджу». У березні 1998 року на чергових виборах до Верховної Ради став народним депутатом України. Євген Марчук, маючи відповідну підготовку і цілісну систему поглядів на подальший розвиток держави і суспільства, заявив про участь у президентських виборах 1999 р. Попри шалену дискредитаційну кампанію з боку діючої влади і технічних кандидатів у президенти, Є.Марчук у першому турі набрав 2 138 356 голосів (8,13%), посівши 5 місце з 13 претендентів. Президент Л.Кучма, прагнучи гарантувати свою перемогу у другому турі, для чого була необхідною підтримка електорату Є.Марчука, запропонував йому обійняти посаду Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ). Указом Президента Л.Кучми від 10 листопада 1999 Є.Марчук був призначений Секретарем Ради національної безпеки і оборони України. З червня 2003 р. по вересень 2004 р. — Міністр оборони України. 19 травня 2008 р. призначений радником (поза штатом) президента Ющенка. 10 грудня 2014 року очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО і ЄС. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (27 січня 2001) — за визначні заслуги у зміцненні національної безпеки України, плідну державну і політичну діяльність, орденом Трудового Червоного Прапора, Командорським Хрестом із зіркою за заслуги перед Республікою Польща, 7-ма медалями, іменною вогнепальною зброєю. Лауреат Міжнародної української премії ім. Г.Сковороди (1997). Кандидат юридичних наук. Володіє англійською та німецькою мовами.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-