Армія, яка пише за інструкцією. Чого американський досвід офіційних соцмереж може навчити Україну
Ідея, що за кожним офіційним акаунтом - реєстр, архів і відповідальна посада, потрібна нам не менше, ніж американцям, а може, і більше
Цього літа армія США за тридцять днів закрила сотні сторінок своїх підрозділів у соцмережах, і зробила це не з примхи, а згідно з логікою документа, який Пентагон ухвалив ще 2022 року. Це перша стаття серії з трьох текстів про те, як армія говорить у мережі, і почнемо з голосу самої держави, тобто з офіційних акаунтів.
На початку липня 780 бригада військової розвідки армії США, яка займається кіберопераціями, опублікувала у своєму акаунті в X дуже незвичний для військових прощальний пост. Бригада повідомила, що більше не належить до організацій, яким дозволено вести офіційні соцмережі, тож закриває й архівує всі свої сторінки відповідно до правил діловодства. А наостанок чемно додала, що для неї «було честю бути в цьому просторі». Причиною став наказ армії США 2026-17 під назвою «Оптимізація цифрових медіа», який міністр армії Ден Дрісколл підписав 30 червня, а оприлюднили його 8 липня. Командирам дали тридцять днів, щоб заархівувати й вимкнути все, що не потрапило до короткого списку дозволених акаунтів. Тож сторінки бригад, госпіталів, дитячих і сімейних служб на базах почали гаснути одна за одною.
Армія пояснила своє рішення бажанням говорити «чітким, єдиним голосом» і зменшити операційні ризики. А в пресрелізі прямо написала, що тисячі локальних сторінок зводять у компактну мережу дозволених акаунтів. Проте вже за місяць Military Times розповів і про інший бік реформи, адже родини військових раптом втратили звичні сторінки, де шукали інформацію про дитячі садки, лікарні й події на базі. Майкл Генсон, член родини військового з Повітряних сил, який живе на армійській базі, порівняв це з ізоляцією часів ковіду і сказав, що гарнізон ніби «згас». Винятки наказ формально допускає, проте лише тоді, коли командир доведе критичну для місії потребу, якої не можна задовольнити наявними каналами.
Тепер найважливіше питання полягає в тому, звідки взялася така дисципліна і чому американці готові заради неї пожертвувати навіть зручністю власних родин. Відповідь – у документі, який мало хто читав за межами пресслужб: в інструкції Міністерства оборони США 5400.17 «Офіційне використання соціальних мереж для цілей зв’язків із громадськістю». Її ухвалили в серпні 2022 року як першу загальновідомчу політику Пентагону щодо соцмереж. У лютому 2025 року до неї внесли другу зміну, і саме на цю редакцію посилається армійський наказ грудня 2025 року, з якого почалося нинішнє скорочення. Документ досі чинний, хоча саме відомство тепер дедалі частіше називає себе Міністерством війни.
Головну думку інструкції варто передати майже дослівно, бо вона пояснює все інше. Будь-який офіційний акаунт, навіть «найменший чи найновіший», сприйматимуть як представника всього Міністерства оборони, а його зміст може прочитати будь-яка аудиторія, «запланована чи незапланована, іноземна чи внутрішня». Звідси й п’ять вимог до кожного поста, які в документі названо прямо. Він має бути точним, доречним саме для цього акаунта, своєчасним, сказаним правильним тоном і перевіреним з погляду оперативної та інформаційної безпеки. Окремо записано, що підрядники можуть допомагати вести сторінки. Але дозволяти публікацію мають лише визначені посадові особи відомства. А адміністратори акаунтів зобов’язані пройти курс з операційної та кібербезпеки.
Перший урок, який варто взяти, стосується того, що робить акаунт справжнім. В американській системі офіційним його робить не синя галочка, а реєстрація. Кожна сторінка відомства мусить бути внесена до реєстру Пентагону й Цифрового реєстру США. І лише після цього вона вважається офіційною. Інструкція окремо застерігає, що верифікація від платформи не обов’язкова, а «верифікований» особистий акаунт посадовця ще не є офіційним і може лише ввести людей в оману. Ця норма з’явилася ще до того, як галочки в X стали платними для всіх охочих. Сьогодні вона виглядає майже пророчою, що добре підтверджує український досвід. Коли 22 липня 2026 року головнокомандувачем ЗСУ став Михайло Драпатий, Росія майже одразу запустила фейкові акаунти від його імені та від імені його дружини, а підробну сторінку в X довелося блокувати. Керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко тоді пояснив на радіо Армія FM, що галочка не гарантує справжності сторінки, бо її можна просто купити.
Другий урок звучить нудно, але саме він найкраще показує різницю між сторінкою відомства і сторінкою блогера. За інструкцією кожен пост на офіційному акаунті є офіційною комунікацією і федеральним документом, який зберігають разом із контекстом і метаданими. А пресслужбам прямо перелічено способи такого архівування, від програм для копіювання сторінок до вбудованих у платформи інструментів експорту. Із цієї ж логіки випливає заборона, яка сьогодні звучить особливо гостро, адже офіційним акаунтам відомства не можна надсилати приватні повідомлення, які автоматично зникають, бо їх неможливо зберегти.
Окремої іронії додає те, що саме на робочому листуванні в месенджері спіткнувся керівник відомства. У грудні 2025 року генеральний інспектор Пентагону оприлюднив звіт про листування Піта Гегсета в Signal, де той у березні 2025 року з особистого телефона ділився часом ударів американської авіації по хуситах приблизно за дві-чотири години до початку операції. Інспектор дійшов висновку, що міністр порушив правила відомства і створив ризик для військових, а також зазначив, що Гегсет передав перевіряльникам лише кілька своїх повідомлень. Сам Гегсет назвав звіт «повним виправданням», а його речник наголосив, що жодної секретної інформації не розголошено. Чесно треба сказати, що інструкція про соцмережі тут формально ні до чого, адже вона регулює публічні акаунти, а не службові чати. Проте дух у цих правил однаковий, і відомство, яке зобов’язує кожну пресслужбу архівувати кожен свій пост, не змогло отримати від власного міністра повного листування про бойову операцію.
Третій урок, на мою думку, – найцінніший для кожної держави, яка воює в інформаційному полі. Інструкція дозволяє видаляти пост лише в разі фактичної чи друкарської помилки, порушення закону чи правил платформи або загрози безпеці. Але тоді видалення треба публічно визнати і пояснити аудиторії. Документ прямо попереджає, що видалення шкодить довірі, якщо виглядає як спроба уникнути незручності, заглушити дискусію на гостру тему або переконати людей, що проблема не суттєва. Як це працює на практиці? Пентагон показав навесні 2025 року, коли під час чищення контенту, пов’язаного з політикою різноманіття, з військових сайтів і сторінок у соцмережах зникли матеріали про Джекі Робінсона, льотчиків Таскігі та шифрувальників навахо. А автоматичний пошук за словом «gay» зачепив навіть фотографії бомбардувальника «Енола Гей». Після хвилі обурення частину сторінок повернули, а речник Шон Парнелл визнав, що через «реалії інструментів штучного інтелекту» важливий контент помилково прибрали, і додав, що «історія не є DEI». Тобто правило про прозоре видалення спрацювало не тоді, коли його мали б виконати пресслужби, а тоді, коли тиск суспільства змусив відомство пояснювати.
Четвертий урок стосується різниці між посадою і людиною. Інструкція розрізняє три типи офіційних акаунтів, тобто сторінки організацій на зразок @DeptofDefense, акаунти посад на зразок @SecDef і найменш бажані іменні акаунти посадовців. Акаунт посади належить посаді, а не людині, тож коли посадовець іде, пресслужба архівує його пости, останнього дня публікує прощальне повідомлення і передає логін наступнику, а сам колишній очільник не має права залишити цей акаунт собі. Особисту сторінку, навпаки, заборонено перетворювати на офіційну, навіть якщо в неї мільйон підписників. Як швидко така система дає змогу змінити обличчя відомства, світ побачив 5 вересня 2025 року, коли після указу Трампа про другу назву «Міністерство війни» акаунт Гегсета в X за кілька годин став @SecWar, а сторінка відомства перетворилася на @DeptofWar. Можна по-різному оцінювати сам ребрендинг, але технічно він відбувся за один вечір саме тому, що акаунти належали інституціям, а не конкретним людям.
Нарешті, в інструкції є фраза, яка пояснює і липневе закриття сторінок, бо нові акаунти дозволено відкривати лише тоді, коли певної мети неможливо досягти вже наявними засобами, адже, як сказано в документі, «більше заради більшого – не обов’язково краще». Ще в грудні 2025 року армія дозволила вести офіційні сторінки лише тим командирам, які мають у штаті професійного офіцера чи сержанта зі зв’язків із громадськістю, а влітку 2026 року просто звела все до короткого списку.
Проте український досвід показує й інше, і тут важливо не впасти ні в захоплення, ні в комплекси. Наскільки мені відомо, у нас немає публічного єдиного реєстру, де кожен міг би перевірити, чи справжній канал бригади. Хоча на початку великої війни держава публікувала переліки офіційних сторінок ключових відомств. Бригади ведуть власні канали в Telegram, Facebook, Instagram і TikTok, особисті сторінки командирів часто стають головним джерелом новин про підрозділ, а межа між офіційним і особистим розмита настільки, що ворог цим активно користується. Держспецзв’язку у звіті за перше півріччя 2026 року описала фейкові вебсторінки, які маскуються під ресурси армійських бригад, щоб отримати доступ до смартфонів, а СБУ фіксує зростання кількості підробних сторінок державних органів, через які російські спецслужби збирають дані підписників для вербування.
Водночас щиро треба сказати, що саме децентралізація дала українській армії те, чого бракує американцям, тобто живу мову, швидкість і довіру. Ще 2024 року канал Третьої штурмової бригади мав понад 300 тисяч підписників (DeepState). А аналітики платформи прямо писали, що медійність бригад впливає на їхню підтримку і донати. Третій армійський корпус сьогодні масштабує цей досвід у рекрутингових кампаніях, а АрміяInform радить шукати контакти рекрутингових підрозділів саме на офіційних сторінках бригад у соцмережах. Якби ми механічно скопіювали американський наказ і закрили сторінки бригад, то втратили б і рекрутинг, і зв’язок із волонтерами, і частину того, що робить нашу армію впізнаваною.
Я бачу цю проблему щодня і на власному полігоні, бо в «КРУКу» правила роботи з телефонами давно стали такою ж частиною підготовки, як і саме пілотування. Курсанти здають телефони або вимикають геолокацію ще до виїзду на заняття. Фотографувати без дозволу інструктора заборонено, а будь-яке відео перед публікацією проходить перевірку, під час якої ми розмиваємо обличчя, номери машин, шеврони й позивні, характерні дерева, лінії електропередач і все інше, що дає змогу встановити місце навчань. Ще одне правило стосується часу, адже ми ніколи не публікуємо матеріали в день занять, а лише із затримкою, щоб противник не міг прив’язати картинку до конкретної дати, погоди і кількості людей на полігоні. Найважче пояснити курсантам, що небезпечним буває не один кадр, а їхня сукупність. Бо три окремі безневинні фото, які зняли різні люди з різних ракурсів, разом можуть дати точну локацію і розпорядок занять. Тож коли американська інструкція вимагає, щоб публікацію дозволяла лише визначена посадова особа, я розумію, що йдеться не про бюрократію, а про того самого інструктора, який стоїть між курсантом і кнопкою «опублікувати».
Що з цим робити, можна сказати цілком конкретно. Насамперед Міноборони і Генштабу варто створити публічний реєстр офіційних акаунтів відомства, родів військ, корпусів і бригад із простим пошуком, бо галочку можна купити, а запис у державному реєстрі підробити значно важче. Далі варто розвести посаду і людину, тобто завести акаунти посад для головнокомандувача і командувачів, які передаються наступнику разом з архівом, щоб зміна командира не означала ні втрати аудиторії, ні хвилі фейків. Третім кроком має стати просте правило архівування і прозорого видалення постів, бо видалений без пояснення пост противник перетворює на «зраду» за лічені хвилини. І, нарешті, замість закривати сторінки бригад, державі варто підтримати їхні медіагрупи, дати їм базовий стандарт операційної безпеки і чітку процедуру реагування на злам акаунта чи появу фейкового двійника.
Прощальний пост 780 бригади вийшов ввічливим і дисциплінованим, бо американська система розраховує на те, що голос армії належить державі, а не окремим підрозділам. Для України таке рішення сьогодні стало б помилкою. Проте сама ідея, що за кожним офіційним акаунтом стоять реєстр, архів і відповідальна посада, потрібна нам не менше, ніж американцям, а може, і більше. Адже наші бригадні канали уважно читає не лише суспільство, а й противник.
Найцікавіше, утім, починається там, де закінчується офіційний акаунт, бо американська армія, закриваючи сторінки підрозділів, окремо наголосила, що наказ не стосується особистих сторінок солдатів. Саме про них, тобто про фото у формі, рекламу, донати, політику й секрети, які мимоволі розкривають самі військові, ітиметься у другій статті цієї серії.
Віктор Таран, експерт з оборонних та військово-технічних інновацій, спеціалізується на безпілотниках та кібербезпеці