Паоло Чезаріні, голова Виконавчої ради EDMO

Європейська обсерваторія цифрових медіа (EDMO) – незалежна багатопрофільна організація, яка об’єднує найбільшу в ЄС мережу з протидії онлайн-дезінформації. Вона координує роботу центрального осередку та 15 національних і транснаціональних структур по всій Європі, зокрема регіональних, серед яких F.A.C.T., що охоплює Україну та Молдову.

EDMO об’єднує незалежних експертів, дослідників, практиків і медіаорганізації. Її основні завдання – виявляти й аналізувати дезінформаційні кампанії, підтримувати незалежний фактчекінг і розвивати медіаграмотність. Крім того, організація допомагає державним органам оцінювати, наскільки ефективно онлайн-платформи зменшують ризики для інформаційної екосистеми.

Укрінформ поспілкувався з Паоло Чезаріні, головою Виконавчої ради EDMO, про виклики, які постають перед Європою через зловмисні маніпуляції в інформаційному просторі, та особливості когнітивної війни. Окрему увагу приділили інструментам і платформам, що допомагають суспільству й політикам протидіяти цій загрозі – шкідливому впливу на свідомість і мислення людей, а зрештою, і на виборчі процеси та ухвалення рішень.

ЄВРОІНСТИТУЦІЇ ТА НЕЗАЛЕЖНІ ФАКТЧЕКЕРИ МАЮТЬ АКТИВНО ОБМІНЮВАТИСЯ ІНФОРМАЦІЄЮ

- Якою EDMO бачить свою роль у межах запропонованого Європейською комісією «Щита європейської демократії» (European Democracy Shield), зокрема в налагодженні зв’язку між незалежним академічним фактчекінгом і оперативними політичними рішеннями інституцій ЄС?

- EDMO пишається тим, що залишається мережею незалежних організацій, які займаються перевіркою фактів, академічних установ і фахівців у сфері медіаграмотності. Звісно, ми співпрацюємо й прагнемо поглиблювати цю співпрацю в майбутньому як з європейськими інституціями, так і з органами влади держав-членів ЄС. Ми розглядаємо цю роль як двосторонній обмін інформацією, можливо, у режимі реального часу, що дасть змогу краще виявляти гібридні загрози та дезінформаційні операції. Водночас ми зберігаємо повну незалежність у тому, як саме аналізуємо та оцінюємо дезінформацію.

Гадаю, такий підхід вигідний для обох сторін: як для органів влади, так і для громадянського суспільства. Адже для державних структур було б украй невигідно залишатися наодинці із завданням контролювати інформаційний простір. З іншого боку, організації громадянського суспільства все ще мають досить обмежені ресурси для здійснення ґрунтовного моніторингу медіа та соціальних мереж. Це, безумовно, впливає на їхню здатність діяти як мережа, що підвищує рівень обізнаності широкої громадськості про поточну ситуацію.

Отже, обидва аспекти цього питання однаково важливі. Кожна зі сторін має поважати прерогативи інших учасників, залучених до цієї спільної справи, зокрема у сфері формування ситуаційної обізнаності. Як представник EDMO – багатопрофільної та багатогранної організації, до якої входять не лише фактчекери й науковці, а й фахівці, які безпосередньо працюють на місцях, реалізуючи освітні програми, – я б зазначив, що головне завдання зараз полягає в тому, щоб перетворити ситуаційну обізнаність на реальну стійкість суспільства. Ключове питання: як комунікувати з людьми, як підвищити їхню обізнаність щодо ризиків в онлайн-середовищі та найсерйозніших загроз, що виникають.

- Оскільки моніторингом інформаційних загроз займається багато різних суб’єктів, як Європі створити єдину систему обміну даними, не ставлячи під загрозу академічну незалежність та автономію фактчекерів?

- Коли я раніше говорив, що сприяння двосторонньому обміну інформацією є важливим фактором підвищення обізнаності, то також добре розумію: існують певні межі того, чим державні органи можуть ділитися. Крім того, важливо, щоб фактчекери та науковці проводили незалежну перевірку тих сигналів і даних, які можуть надходити в межах європейської мережі забезпечення стійкості.

- Це нагадує армійський підрозділ, який виконує бойове завдання, не бачачи повної картини поля бою.

- В ідеалі, звісно, хотілося б бачити всю «картину поля бою», але реальність така, що ніхто не здатен повністю осягнути всі ресурси, які підривають цілісність інформаційного простору. Навряд чи навіть розвідувальні служби володіють повною картиною, адже для цього потрібно також розуміти редакційну політику провідних ЗМІ й те, як саме вони подають інформацію своїй аудиторії. Існує певний розрив між підходом до гарантування цілісності інформації, що ґрунтується виключно на міркуваннях безпеки, та підходом, який більшою мірою зосереджується на наративах та їхньому впливі на суспільний дискурс.

Є ТРИ РІВНІ В МЕТОДОЛОГІЇ ОЦІНКИ КОГНІТИВНИХ ВПЛИВІВ

- Як EDMO оновлює свою аналітичну методологію для оцінювання глибших психологічних наслідків сучасної когнітивної війни та протидії їм?

- Насамперед у нас є перший рівень – своєрідна точка спостереження, що дозволяє розглядати дезінформацію в окремих повідомленнях. Що це за дезінформація? Ми виявляємо контент, створений штучним інтелектом, фейки, відверте перекручування фактів… Це класична методологія, яку застосовують фактчекери. Вони шукають так звані «сплески». Ці сплески зазвичай тісно пов’язані з темами, які висвітлюють медіа: дезінформатори часто «осідлують» увагу аудиторії, яку вже сформували засоби масової інформації.

Далі йде інший рівень – наративи. Щоб зрозуміти наративи, потрібно об’єднати окремі неправдиві історії в ширшу картину. Наприклад, якщо говорити про Україну, можна виокремити основні повторювані теми: з російської точки зору Україна постає як корумпована «постнацистська» держава, а Зеленський – як той, хто привласнює кошти для власної вигоди. Усі ці історії складаються в єдиний загальний дискурс, який ми називаємо наративом.

Третій рівень – це встановлення зв’язків між наративами, цілями, завданнями та суб’єктами (акторами). Для виявлення цих суб’єктів в EDMO ми поєднуємо інструменти фактчекінгу з методами OSINT – розвідки на основі відкритих джерел. Ми комбінуємо аналіз наративів зі структурним аналізом динаміки поширення дезінформації.

Іноді це стає можливим завдяки неформальній співпраці з національними агентствами. Згадайте, наприклад, російську мережу «Правда»: спочатку французька організація, що займається розвідкою на основі відкритих джерел, ідентифікувала її як мережу ресурсів під назвою «Portal Combat», яку координує Кремль. Згодом EDMO та інші організації розширили це розслідування на інші країни та мови, за межі Франції, і з’ясували, що ця сама мережа, яку назвали «Правда», охоплює фейкові медіа та клоновані акаунти, які фактично діють 15 мовами в різних країнах.

- Як останнім часом змінилася стратегія дезінформаційних операцій?

- Класичні дезінформаційні операції, як і загалом операції впливу, були спрямовані на те, щоб переконати людей у чомусь. Проте дедалі частіше, особливо після того, як штучний інтелект почав відігравати величезну роль у створенні та поширенні інформації в інтернеті, ми бачимо, що стратегія полягає вже не в переконанні чи мотивації. Тепер метою є когнітивна ерозія.

- Тобто дезорієнтація громадськості?

- Так, ідеться саме про дезорієнтацію. Йдеться про те, щоб підштовхнути людей до стану, коли вони перестають вірити в будь-що. Це призводить до відчуження, цинізму і, по суті, до заперечення будь-якої форми державної влади чи державних інституцій.

Саме в цьому полягає головний ризик, з яким сьогодні стикається ЄС і Європа загалом. Виникає глибокий розрив між роллю європейських інституцій і тим, як їх сприймають люди. Це поступово формує громадську думку – причому не на раціональній основі, а внаслідок постійного, крапля за краплею, вливання наративів, що позбавляють людей здатності критично осмислювати події.

Проблема в тому, що, хоча в нас і є методологія для кращого розуміння дезінформаційних кампаній, її застосування до конкретних ситуацій в окремих країнах-членах вимагає величезних витрат. Бракує ресурсів. Тож це нагадує спроби пробити головою зачинені двері.

ВЕЛИКІ ПЛАТФОРМИ СОЦМЕРЕЖ НЕ СПІВПРАЦЮВАТИМУТЬ, ЯКЩО ПІД ЗАГРОЗОЮ ЇХНІ ПРИБУТКИ

- Чи робить ЄС достатньо для того, щоб змусити великі онлайн-платформи ефективніше протидіяти поширенню дезінформації та радикалізації користувачів?

- Я тривалий час працював у відповідному контрольному органі Європейської комісії й знаю, наскільки складним є будь-яке розслідування, коли йдеться про великі корпорації.

Але багато що залежить також від політичної волі та від того, як саме оцінюються наявні докази, адже вони необхідні для того, щоб розпочати й завершити розслідування, довести справу до логічного кінця, ухвалити рішення та накласти штраф.

Поки ви не чіпаєте бізнес-модель цих платформ, вони готові до співпраці. Але якщо заходи протидії вимагають докорінного перегляду архітектури їхніх алгоритмів і зміни принципів пріоритетності контенту в стрічках соціальних мереж, вони співпрацювати не стануть. Бо йдеться про їхні прибутки.

РОСІЯНИ НАМАГАЮТЬСЯ ПЕРЕВЕРНУТИ БОРОТЬБУ З ФАКТЧЕКІНГОМ ІЗ НІГ НА ГОЛОВУ

- Які уроки можуть винести європейські інституції з українського інформаційного поля бою?

- Війна в Україні стала наочним прикладом того, як штучний інтелект перетворюють на зброю. Візьмімо останні приклади: протягом останніх місяців з’являлися згенеровані штучним інтелектом зображення, на яких цивільних нібито силоміць саджають у потяги та відправляють воювати на фронт. Тож у цьому сенсі Україна демонструє низку прикладів того, як нові технології, а також нові методи, зокрема у сфері скоординованих мереж, можуть застосовуватися на реальних полях бою. А також як гібридні загрози використовуються для підтримки кінетичних операцій.

Ті самі методи, наприклад маніпуляції за допомогою великих мовних моделей (LLM) або створення низькоякісного контенту за допомогою ШІ, дедалі частіше застосовуються всередині країни. Межа між FIMI (іноземним інформаційним маніпулюванням і втручанням) та DIMI (внутрішніми маніпуляціями) поступово стирається. Якщо іноземна держава намагається втрутитися у вибори, то це, безумовно, атака на цілісність демократичного процесу – тут усе ясно. Проте не варто забувати, що ті самі інструменти використовують також внутрішні суб’єкти… Як ми бачимо на прикладах заворушень, що спалахують у різних країнах Європи.

А тоді російські суб’єкти використовують соціальні мережі, такі як TikTok, X (Twitter) або Telegram, для радикалізації населення.

- Наскільки ефективно, на вашу думку, Росія використовує своє національне інформаційне агентство ТАСС та інші великі медіамережі для просування наративів Кремля? І що ви думаєте про клон міжнародної мережі фактчекінгу, створений Росією?

- Проблема з російськими ЗМІ полягає в тому, що вони обходять санкції, запроваджені ЄС проти таких ресурсів, як Russia Today, Sputnik тощо. І роблять це цілком відкрито: створюють сотні вебсайтів, які відтворюють один і той самий контент. Ще один аспект – імітація діяльності, спрямованої на боротьбу з дезінформацією. Вони, по суті, перевертають усе з ніг на голову, міняючи ролі місцями. Вони стверджують, що пропаганда насправді походить від західних організацій, які займаються фактчекінгом, і заявляють: оскільки на Заході існує «механізм цензури», Росія у відповідь створює власну мережу фактчекінгу. Це нагадує таку собі італійську «комедію дель арте» XVII століття, де персонажі постійно мінялися ролями, створюючи серед глядачів плутанину: хто є хто і хто чим займається.

- Якщо говорити про медіаграмотність і підготовку суспільства до протистояння зловмисним інформаційним кампаніям, які найефективніші підходи розглядає EDMO і з якими найбільшими перешкодами доводиться стикатися?

- Це найскладніший напрям. У країнах-членах ЄС спостерігається дуже незначний прогрес у впровадженні медіаграмотності в шкільну програму. Звісно, можна працювати з людьми й поза межами школи, але це непросте завдання. Одним із підходів є гейміфікація. Ви взаємодієте з людьми в онлайн-просторі, де, залучаючись до ігор, вони можуть розвивати критичне мислення або навички критичного осмислення інформації, яку отримують в інтернеті.

Цей підхід випробовується на рівні хабів, адже працювати потрібно в безпосередній близькості до громадян – розуміти середовище, перебуваючи в ньому. Однак це потребує значних ресурсів; до того ж розрізненість організацій громадянського суспільства, що займаються цією діяльністю, поки що створює серйозні перешкоди.

Євген Матюшенко, Брюссель

Фото автора