Відносини Україна-США: «американські гірки»
Ситуація критична й суперечлива: США поки що роблять кроки назустріч Путіну й тиснуть на Україну
«Американські гірки» – саме так можна схарактеризувати українсько-американські двосторонні відносини протягом останніх днів, особливо якщо говорити про найвищий рівень. А тим часом, як ми побачили, мирний процес продовжується й нібито йде своїм шляхом.
Після візиту представників президента США Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера до Москви й Києва продовжувалася підготовча робота до мирних переговорів, і наша переговорна група разом з американцями працювала в Маямі над новими пропозиціями, які мали б бути представлені російській стороні. Але президент Трамп мав інший план і почав діяти, а це призвело до того, що консультації в Маямі закінчилися раніше, ніж було заплановано. Причина поважна: 9 жовтня Трамп зателефонував Путіну і, як він заявив, сторони досягли угоди про постачання дизельного пального з Росії у США та на світовий ринок. Ця новина заскочила не лише українців.
Відповідно, США призупинили дію санкцій проти РФ щодо дизельного пального. А наступного дня Трамп заявив, що Україна має обрати нового президента, який домовиться про завершення війни, бо Володимир Зеленський нібито, як вважає Трамп, не хоче цього.
Ще через день, 11 жовтня, Дональд Трамп оголосив енергетичне перемир'я між Україною та РФ, яке, на його думку, мало діяти відразу з моменту проголошення. І начебто Трамп вважав, що обидві сторони на це погодилися. Україна три дні витримувала так зване перемир'я і не завдавала ударів по нафтопереробних потужностях та дизельних сховищах на території Росії. Проте взаємності не дочекалася, Росія продовжила атакувати українську енергетику в «звичайному режимі», ніби ніякого перемир'я й не було.
Крім того, Вашингтон інформував про нові американські ініціативи. Вони були дещо дивними, і добре, що не всі з них пройшли. Найбільш екзотична – пропозиція передати для керування США частину заморожених у Європі російських активів, щоб спільно з Росією використовувати ці кошти. Європа зреагувала абсолютно адекватно: позаяк гроші в Європі, розпоряджаються ними ті, хто за це відповідає, а США не мають до заморожених російських активів жодного стосунку.
Інша ініціатива, яка вже втілюється в життя, – виведення танкерів так званого тіньового флоту, які перебувають під санкціями, на легальний оперативний простір. Нібито для того, щоб перевозити російський дизель з портів Росії до світових ринків. І цей процес наче активізувався, танкери перепродають новим власникам, які починають їх завантажувати.
Нарешті останнього дня, коли мав бути виконаний новий «Закон Грема», закон про «пекельні санкції», президент Трамп ухвалив рішення призупинити його чинність на 60 днів. Чому? Тому що треба вивчити можливі наслідки, що заторкують інші, крім РФ, країни, зокрема такі важливі глобально і для США, як Китай та Індія.
Паралельно з цими новими рішеннями і пропозиціями з Вашингтона суттєві проблеми почали відчуватися в Україні. Найперше, кілька разів не було отримано своєчасних попереджень про балістичні атаки, що спричинило, зрозуміло, занепокоєння української сторони. Бо навіть ті п'ять хвилин між тривогою і прильотом ракети дають людям шанс спробувати знайти безпечне місце.
Згодом з’явилися проблеми зі швидкістю системи Starlink, потім почали надходити попередження по лінії військових, через генералів, що коли Україна й далі завдаватиме ударів по НПЗ на території Росії, то буде призупинено обмін розвідувальними даними, а також постачання американської техніки, яка закуповується через наших європейських партнерів. Звісно, дуже швидко офіційний Вашингтон усі ці закиди спростував або пояснив технічними проблемами, отже, це не слід розглядати як тиск на Україну.
Проте це разом з усіма іншими заявами та повідомленнями створювало враження, що все ж таки нам надсилають якісь додаткові сигнали. У підсумку можна констатувати, що такого високого рівня напруженості та емоційного сплеску між двома країнами, мабуть, ще не спостерігали.
Однак паралельно мирний процес тривав і отримав певний розвиток. Некваплива карусель мирних переговорів почала нове коло. В Осло відбулася чергова зустріч лідерів України, Норвегії, Фінляндії, а також представників трьох великих європейських країн (чи п'ятьох, зі звітів не зовсім зрозуміло) та посланців керівництва НАТО і Європейського Союзу. Мета зустрічі – виробити нові погоджені пропозиції між США, Україною та європейськими державами.
Ці погоджені пропозиції Віткофф одразу після зустрічі в Осло повіз у Санкт-Петербург, передав Путіну.
Тим часом почали надходити роз'яснення, що ж це мало б означати, яка мета цих послаблень і поступок на користь Росії з боку Сполучених Штатів Америки. Як стверджують американські посадовці й сам Дональд Трамп, замисел цих кроків був дуже простий. І в розумінні американської сторони вони мали б бути привабливими для росіян, для Путіна, щоб спонукати їх змінити позицію щодо встановлення миру та підписання мирної угоди з Україною. Мовляв, якщо робити такі кроки назустріч і показувати, якого економічного розвитку відносин очікувати між двома країнами та й у Європі в цілому, тоді Путіну буде простіше погодитися на нібито нові умови і швидко підписати мирну угоду з Україною.
Відверто кажучи, пояснення таке собі, оскільки ще раніше було відомо, що економіка, гроші та прибуток цікавлять Росію і, зокрема, Путіна, але політика й амбіції для нього набагато важливіші.
Хай там як, переговори в Осло засвідчили, що спроби знайти спільний підхід є, і ці спроби самі учасники оцінили як вдалі, – у такому дусі висловилися і Президент Зеленський, і президент Фінляндії Стубб, і прем'єр-міністр Норвегії Стере. «Процес повернувся в правильне русло», – сказав Стубб. Водночас те, що саме повернулося в нормальне русло, позначено лише пунктиром, загальними словами: гарантії безпеки, план процвітання України після війни, питання українських територій та санкції проти Росії. Ішлося також про європейську безпеку.
Віткофф не коментував переговорів в Осло, проте вже в Санкт-Петербурзі сказав, що результати зустрічі в Норвегії створили підґрунтя для можливого припинення вогню в Україні. Це все дуже цікаво.
Але якщо подивитися на ці заяви практично, оцінити можливі наслідки, то складається враження, що йдеться про різні миротворчі процеси: українці та американці домовляються з європейцями про щось одне, американці з росіянами говорять, можливо, про щось інше, а Україна не завжди знає, що там відбувається. Тож створюється ситуація з кількома паралельними процесами, і не факт, що вони зійдуться в одній точці. Очевидно, що оптимізм, яким поділилися учасники зустрічі в Осло, мав потенційний характер, оскільки нічого ще не було відомо про позицію Російської Федерації. Утім, якою вона буде, здогадатися не важко. Очевидно, що так звані нові пропозиції обговорювалися в контексті чи межах того нового мирного плану з чотирьох пунктів, про який раніше повідомляли американські медіа.
Там є два напрями. Перший – гарантування суверенного, безпечного майбутнього для України (разом із гарантіями безпеки та європейською інтеграцією), а також економічної бази відновлення України. Другий напрям – створення тривалого миру в Європі, що містить також те, що мало б привабити Росію, а саме – поновлення енергетичної співпраці Росії та країн Європейського Союзу. Грубо кажучи, повернення до бізнесу, як раніше, ще до війни.
Продаж газу й нафти європейським країнам, використання транзиту через Україну – усі отримують прибуток, усі процвітають, усі щасливі. Це американське бачення (разом із російським, і невідомо, чиє тут авторство). Воно не до вподоби, напевно, європейцям, які вже це проходили, особливо Федеративна Республіка Німеччини, і нікого в Європі не влаштовує повна залежність від Росії.
Це абсолютно не підходить Україні – повертатися в сіру зону без права визначати своє майбутнє і параметри власної безпеки через членство в НАТО чи Європейському Союзі і знову залежати від Москви. Україна воює не за те, і ми захищаємо не такі цінності, нам потрібні цінності європейські.
Побачимо, чи дадуть результат, якого бажає Вашингтон, ці «пряники і морквини», які Трамп протягує Путіну. Поки що, здається, очікування не справдилися. Зокрема, російська сторона опрацьовує пропозиції, які привіз Віткофф. Так, вони заявили, що готові продовжити тристоронні контакти (не думаю, що це будуть повноцінні переговори Україна – Росія – США). І така зустріч має відбутися вже в середині наступного місяця. Але в Москві одразу сказали, що ці переговори матимуть експертний рівень, і, як заявив Ушаков, будуть обговорюватися параметри гарантій безпеки, зрозуміло, що в їхньому трактуванні – передовсім гарантій для Росії, якій ніхто не загрожує і не загрожував.
Але що таке безпека по-російськи, можна дуже легко собі уявити: це знову Україна ніколи не буде членом НАТО, це знову зони впливу і прагнення говорити з Європою з позиції сили. Таке підходить американцям, але не влаштовує європейців.
Що з цього буде, зрозуміємо вже скоро. Зрештою, не так і важливо, чим закінчиться ця зустріч, бо за таких умов ніяких проривів очікувати не варто: цілі учасників зовсім інші. Якщо Сполученим Штатам потрібна угода, і це вони хочуть зробити швидко, якщо Росії треба мати вплив на Європу й повністю підкорити Україну, то Україні потрібне зовсім інше, як і європейцям. Отже, не збігаються підходи й позиції, тож «пряники і морквини», навряд чи вплинуть на агресора. Тому треба застосовувати «батіг», – яким він буде, побачимо, а також те, чи змінить свою думку президент Сполучених Штатів Америки. Бо поки що шлях, який обрав Трамп, має одну мету – швидко зробити. І тоді Путін приїде в Маямі на саміт «Групи двадцяти», настане мир в усьому світі, і Президент Зеленський теж буде запрошений туди, і підпишуть мирну угоду. Головне питання – за яких умов.
Якщо Путін і Трамп справді хочуть, щоб така угода була, очевидно, треба змінювати позицію російської сторони. І тиск слід застосовувати не проти України, яка й так іде на дуже серйозні та болючі для себе компроміси заради свого майбутнього й національних інтересів. Зокрема, Президент Зеленський заявив, що він може погодитися на зупинення війни по лінії зіткнення, якою вона є тепер, і це – теж великі втрати.
Проте чи зміниться позиція Сполучених Штатів – поки що не відомо. Тому на певний час вона залишається поза рамками аналізу. Який це період – вибори 3 листопада чи черговий раунд тристоронніх переговорів – про це незабаром дізнаємося. Тим часом нічого не міняється, а без зміни позиції Москви миру не буде.
Мабуть, настала пора говорити про тиск на Москву та конфіскацію заморожених російських активів на користь України. І це суттєво змінить поле для переговорів і пошуку компромісу.
Війна триває вже понад 1700 днів. Президент Трамп на посаді – більше ніж 640 днів. І він упродовж усього цього часу за кожної нагоди повторює, що в Україні «убивства не припиняються». Але воднораз Трамп не соромиться і не вагається сказати, що Путін не робить там (в Україні) нічого такого. У ніч перед 22 жовтня, після зустрічі Путіна з Віткоффом, ми всі знову побачили, що таке «нічого такого».
Ми бачили й чули, як «гуманіст» Путін направив на Київ більше ніж два десятки балістичних ракет. Ми ще побачимо фото й сюжети, дізнаємося, яких саме чергових ран завдано Києву та іншим містам України за лише одну ніч, – і це відразу після переговорів, після того, як воєнний злочинець Путін отримав епітет гуманіста від Віткоффа. Такі «гуманісти» не приведуть до миру. Мир треба здобувати іншими шляхами. А таких «гуманістів» маємо ставити на місце за допомогою санкцій і тиску. Отже, ситуація критична й суперечлива. Сполучені Штати поки що роблять кроки назустріч Путіну й тиснуть на Україну.
Проте, як сказав Президент Зеленський, у будь-якому разі в нас (зі США) більше спільного, ніж в Америки з Росією. Америка нам потрібна. Америка потрібна Європі. Америка, яка стоїть на боці демократії і захищає цю демократію, потрібна всьому світові. Потрібна для збереження демократичних цінностей.
На завершення зацитую важливі слова, які нещодавно сказав канцлер Німеччини Фрідріх Мерц: «Ми надаємо підтримку Україні не для того, щоб затягувати цю війну. Але капітуляція чи навіть беззастережна капітуляція України не можлива. Адже це означало б капітуляцію нас усіх. Цього ми не допустимо». Разом ми цього не допустимо.