Гаряча політична осінь у Франції: протести, які не спинити?
Що сталося і хто отримає зиск від руйнівної хвилі народного «гніву» за пів року до президентських виборів
Масові суботні протести у Франції затьмарили погроми: спалені муніципальні будівлі, майже 1500 пошкоджених торговельних закладів і сотні мільйонів євро збитків. Як учнівські виступи переросли в загальнонаціональний «гнів» і чому поліція не змогла стримати насильство? Хто з політиків «переплавить» невдоволення на голоси виборців та як ці події вплинуть на спадщину президента Еммануеля Макрона загалом?
БОЛЮЧІ НАСЛІДКИ
На ранок неділі французи у великих містах прокинулися від запаху спалених автівок, серед барикад зі сміттєвих баків і куп битого скла. Соцмережі рясніли відео, на яких сотні людей у чорному та балаклавах трощать вітрини, ламають двері та виносять із магазинів дорогий крам – люксові сумки, кросівки, телефони.
«Вони прийшли з молотками, більшими за мою голову. Забрали все: косметику, кавомашину, навіть касовий апарат», – скаржиться журналістам директорка салону краси на бульварі біля площі Республіки. Вона з чоловіком саме намагається натягнути плівку замість розбитого скла.
Працівники супермаркетів розгублено розглядають спустошені полиці. «Мені прикро, бо ті, хто грабує й трощить, – це не ті, хто виходив на протести. А розплачуємося за це ми», – каже господар овочевої крамниці. Поруч із ним стоїть власник спаленої майстерні з ремонту телефонів, який, здається, втратив свій бізнес остаточно.
Подібну хвилю мародерства та вандалізму спостерігали мешканці не лише Парижа, а й багатьох міст, зокрема Марселя, Ліона, Бордо, Лілля, Страсбурга. Загалом у країні пошкоджено майже 1500 торговельних закладів. Остаточні підрахунки робити ще зарано, але вже йдеться про кілька сотень мільйонів євро збитків.
Одним із найболючіших символів руйнувань стала ратуша Ліможа. Незадовго до шостої вечора погромники проникли в будівлю, споруджену 1883 року. Вогонь із першого поверху швидко дістався даху. Менш ніж за три години обвалилася дзвіниця. У неділю з розбитих вікон ще диміло.
«Я дивилася, як падає дзвіниця, і згадала собор у Парижі. Відчула той самий біль. Я розумію, що люди протестують, але чому вони трощать і руйнують – не розумію», – розповідає місцева жителька, яка з балкона пів ночі спостерігала, як пожежники марно намагалися загасити історичну споруду. Мер міста Гійом Герен уже попросив уряд про спеціальний план відбудови одного із символів міста.
ВІД ПРОТЕСТІВ СТАРШОКЛАСНИКІВ ДО НАРОДНОГО ГНІВУ: ІЗ ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ
«У нас майже рік не було вчителя математики. І ми просто сидимо та чекаємо наступного уроку», – розповіли мені старшокласники одного з ліцеїв у Страсбурзі. До того влітку вони кілька годин писали перший «бак» – тобто державний іспит із французької мови – в аудиторії, де температура перевищувала 30 градусів.
Це типова ситуація для багатьох державних шкіл: бракує викладачів, класи переповнені, приміщення не пристосовані до зміни клімату.
Сімнадцятого вересня першим самоорганізувався ліцей Сент-Екзюпері в Кретеї – передмісті Парижа. Там учні виступили спільно з учителями. Протест набрав обертів, і вже 29 вересня відбулася перша велика загальнонаціональна мобілізація: учнівська профспілка USL закликала блокувати ліцеї по всій країні. На огорожах закладів з’явилися плакати: «Майбутнє нації починається з освіти», «Ми – більше, ніж дані в комп’ютерній програмі». Що найцікавіше, старшокласників підтримували батьки. Окремим пунктом з’явилася вимога змінити Parcoursup – цифрову платформу вступу до закладів вищої освіти.
До старшокласників швидко приєдналися студенти. На початку жовтня були заблоковані вже майже тридцять університетських кампусів. На піку протестів – більшість університетів. Навіть у незаблокованих вишах навчання досі має номінальний характер.
«Я приходжу на свої пари, але студенти сидять в аудиторії й малюють картонки, щоб виходити з ними на протест, а інші викладачі їм активно допомагають», – розповідає професорка англійської мови з Архітектурної школи в Нансі.
Влада відповідала закриттям частини ліцеїв і забороною зібрань біля них, пояснюючи це загрозами безпеці. На демонстраціях поліція застосовувала сльозогінний газ, відбувалися масові затримання. З’явилися повідомлення про тяжкі травми підлітків. Уряд згодом пообіцяв додаткових учителів на заміну відсутнім, поліпшення розкладів, умов навчання та роботи Parcoursup.
Для Франції подібні протести – частина суспільного життя. У різних поколінь – свої спогади про блокади й марші. У 2006 році, наприклад, молодь разом із профспілками домоглася відмови уряду від суперечливого «контракту першого найму». Право на мирну демонстрацію тут належить до основоположних свобод, які держава має захищати.
Однак цього разу освітні вимоги збіглися із ширшим невдоволенням. До наступної хвилі протестів підтягнулася стара гвардія – «жовті жилети», медики, пожежники, аграрії, водії та профспілкові активісти. Вони об’єдналися проти «здорожчання життя». Причин скаржитися всім вистачає. За статистичними даними, у вересні споживчі ціни були на 3,1% вищими, ніж рік тому. Дизельне пальне за цей самий період подорожчало на 44,1%. Водночас державний борг наприкінці другого кварталу сягнув 119% ВВП. Уряд запропонував поліпшити бюджетний баланс 2027 року на 54 мільярди євро завдяки суворій економії. Серед пропозицій – перегляд податкових пільг, обмеження індексації частини пенсій та економія на медичних витратах і лікарняних.
Тож напередодні 17 жовтня висловити своє невдоволення готувалася чимала частина населення. У Франції для характеристики такого типу протестів використовують слово colère – тобто «гнів».
ЖОВТІ ЖИЛЕТИ ТА МОЛОДЬ – ДЕНЬ СПІЛЬНОГО ГНІВУ
«Хто сіє злидні, той пожне гнів!», «Я прийшов на протест пішки, бо продав свою машину, щоб заправити бак», «Два дипломи – 10 відмов у роботі!» – такі написи на картонках тримали протестувальники вдень на площах у різних містах.
«Наші шляхи різні, але наші проблеми спільні», – пояснював перед мобілізацією Жером Родрігес, одна з найвідоміших постатей руху «жовтих жилетів».
Формула «жовті й молоді» стала назвою цього зближення. До досвіду вуличних виступів 2018–2019 років покоління Z додало свою мову – короткі відео, меми та заклики в соцмережах, зокрема в TikTok. За кілька днів до демонстрацій онлайн поширювалися зображення й відео майбутнього союзу школярів, пожежників, фермерів та робітників, зокрема створені за допомогою штучного інтелекту.
У суботу всі побачили реальний масштаб мобілізації. За даними МВС, 110 організованих демонстрацій зібрали 550 тисяч учасників, із них 110 тисяч – у Парижі. Організатори нарахували 800 тисяч учасників по країні.
Проте поруч із мирними колонами розгорнулися групи, які нападали на поліцію, підпалювали будівлі та грабували магазини. За оприлюдненим у неділю попереднім підсумком МВС, затримано приблизно дві тисячі людей, поранено 600 поліцейських, жандармів і пожежників. Були тяжко травмовані й демонстранти.
Як описують свідки, правоохоронцям подекуди бракувало людей. Міністр внутрішніх справ Лоран Нюньєс заперечував, що сил виділили замало. У поліції пояснили, що подібні угруповання мають напрацьовану тактику вуличних нападів. Вони атакують хвилями: спочатку розбивають бруківку та нападають на поліцейських, а коли ті застосовують проти них сльозогінний газ і світлошумові гранати, розпорошуються. Пізніше з іншого боку з’являється наступна партія людей у чорному, а правоохоронці не встигають ні зловити їх, ні перегрупуватися.
Вибір цілей таких нападників часто був невипадковим: мерії, префектури, поліцейські відділки – тобто державні установи. Тисячі таких нападів по всій країні, які тривали без упину навіть у неділю, змусили обговорювати, хто такі «погромники» та Black bloc.
ХТО ТРОЩИВ МІСТА Й МАГАЗИНИ: ПОГРОМНИКИ ТА BLACK BLOC
У Франції погромників називають casseurs (від дієслова casser – ламати, трощити). Це саме ті, хто розбиває вітрини, підпалює автівки й руйнує все довкола. Таких виявилися десятки тисяч. Окремо виділяють досвідчених бійців – так звані Black bloc, штурмовики вуличних боїв. Серед них можуть бути анархісти й активісти «антифа» – тобто антифашисти. Це радикальні ліві, які протидіють ультраправим, неонацизму та расизму. Спільного керівництва в них немає, але є кілька організацій. Водночас Black bloc – це насамперед тактика протесту, названа за чорним одягом і масками учасників. Після сутичок вони розсіюються, змінюють одяг і знову змішуються з натовпом.
Серед вилученого правоохоронцями в цих молодиків – саморобна зброя й навіть підроблені поліцейські пов’язки. На стінах мерій у Ліллі, Марселі та Парижі залишилися анархістська літера «А» в колі, заклики до революції та абревіатура ACAB. Це скорочення від англійського All Cops Are Bastards, тобто «Усі поліцейські – покидьки».
Пізніше до нападників приєднуються звичайні мародери – вони вже нічого не розбивають, а просто хочуть поживитися під час хаосу. Таких цікавлять магазини люксових речей, телефонів, відеоігор і спортивного одягу – дорогі товари, які легко винести й перепродати.
Масштаб таких нападів показує приклад Марселя. Місцева префектура поліції заявила, що в розпал заворушень нарахувала понад 30 тисяч людей, яких назвала «погромниками», зокрема 8 тисяч учасників заворушень. Окрему чисельність «чорних блоків» встановити неможливо.
Кажуть, що кількість потенційних погромників недооцінили, а під час протистояння правоохоронцям бракувало боєприпасів та захисту. За підсумками, майже 1000 поліцейських, жандармів і пожежників отримали поранення.
Поліція готувалася до об’єднання різних протестних рухів і сутичок після завершення маршів, але вже зранку зіткнулася з насильством, масштабу й організованості якого не передбачила. Представник поліцейської профспілки «Альянс» назвав суботу «пекельним днем».
Зокрема, у Марселі вже об 11:45 нападники атакували відділок муніципальної поліції, згодом – мерію. Мер Бенуа Паян вимагав пояснити, чому для другого за величиною міста Франції спочатку виділили так мало сил. Підкріплення з бронетранспортерами Centaure прибуло, коли магазини вже були розграбовані. «Роби що можеш, із тим, що маєш», – такий наказ, за твердженням колишнього комісара поліції, а нині євродепутата від «Національного об’єднання» Матьє Вале, передавали поліцейським радіозв’язком.
Подекуди поліцейські відвернули найгірше. Скажімо, у Меці люди в чорному намагалися проникнути до кафедрального собору та ратуші, – їх вдалося спинити. Однак руйнування в інших містах уже стали підставою для звинувачень влади в безсиллі. Відставки міністра внутрішніх справ Лорана Нюньєса зажадали кілька політичних сил.
ПОЛІТИЧНИЙ СКЛАДНИК: ХТО ПІДТРИМАВ ПРОТЕСТИ ТА КОГО ЗВИНУВАТИЛИ В ПОГРОМАХ
Мобілізацію підтримали, зокрема, екологи Марін Тондельє та комуністи Фаб’єна Русселя, – і це пояснює червоні прапори СРСР, які майоріли на протестах і позаду тих, хто вривався в магазини. Але ідейним натхненником номер один стала ультраліва «Нескорена Франція» Жан-Люка Меланшона. Останній підтримував рух ще на етапі учнівських виступів, закликав «допомагати молоді, відкриваючи їй політичну перспективу».
У Меланшона є чіткі електоральні підстави використати «невдоволених» французів, бо це його електоральне ядро, а воно доволі значне. У численних опитуваннях Меланшон отримує від 14 до 18% голосів потенційних виборців залежно від складу кандидатів і виходить до фіналу проти однозначної фаворитки рейтингів – Марін Ле Пен, у якої цей показник становить від 34 до 38%.
Тож фінал ультраправих проти ультралівих – тобто Ле Пен проти Меланшона – уже став одним із реальних сценаріїв президентських виборів. І це, до слова, дуже лякає центристів, які поки що не вигадали, хто та як протистоятиме такій поляризації.
Після погромів Меланшону довелося відповідати на звинувачення у відповідальності за насильство. «Рух належить самому собі. Жодного разу ми не давали інших вказівок, окрім закликів збиратися. Ми не керуємо народним рухом», – заявив Меланшон у неділю на телеканалі LCI. Так він відмежувався від дій учасників руху, а відповідальність за хаос поклав на правоохоронців. Влада активно дискутує з ним. Зокрема, прем’єр Себастьян Лекорню відповів, що не можна закликати припинити насильство й одночасно виправдовувати його учасників: «Це ваша політична відповідальність».
Інші політичні діячі, які також є кандидатами в президенти, зажадали відповідей від уряду. Лідер правих «Республіканців», колишній міністр внутрішніх справ Брюно Ретайо заявив, що масштаб руху недооцінили, а контроль над ситуацією «справді був утрачений». Ретайо – прихильник найжорсткіших методів: він запропонував розгорнути бронетехніку й водомети, активніше протидіяти погромникам і запровадити для винних у насильстві та грабунках тюремні терміни, які не можна скоротити.
Питання виникли й усередині центристського табору. Едуар Філіпп, який очолював уряд під час протестів «жовтих жилетів», закликав перевірити, чи розвідка правильно оцінила масштаб демонстрацій і готовність певних груп до насильства. «Французи мають право знати», – наголосив він.
Для Марін Ле Пен ці події стали гарним приводом атакувати одразу двох ворогів – владу Макрона за нездатність гарантувати порядок і найближчого конкурента, Меланшона, за виправдання вуличного насильства.
ЛЕ ПЕН ТА «ДЕСЯТЬ РОКІВ ХАОСУ МАКРОНА»
Поки лівий популіст Меланшон підтримував та надихав французів на класову боротьбу, Марін Ле Пен зверталася до іншої аудиторії. Ще 7 жовтня, коли прокотилося вже кілька хвиль молодіжних протестів, вона відвідала тваринницьку виставку в Курнон-д’Оверні – зустрічалася з аграрними профспілками, розмовляла з фермерами. На запитання про учнівський рух відповідала насамперед закликом відновити порядок і захистити викладачів. «Я вважаю, що правоохоронці виконують свою роботу, причому в складних умовах», – дистанціювалася вона.
Ультраправі визнають соціальне невдоволення та обіцяють швидкі рішення у своїй передвиборчій програмі. Водночас вони обіцяють порядок. Суботні погроми стали для Ле Пен чудовою нагодою показати, до чого призвело «правління Макрона». У соцмережах «Національного об’єднання» з’явилися численні світлини руйнувань із підписами «10 років макронізму. ХАОС».
У неділю Ле Пен виступила з окремим відеозверненням. «Ми переживаємо глибоку кризу довіри й авторитету влади, яка створює загрозу демократії», – заявила вона. Владу Макрона назвала такою, що «видихнулася, виснажена й дезорієнтована». Одночасно вона атакувала і «Нескорену Францію» Меланшона, звинувативши її в заохоченні насильства.
Кадри погромів, які підбивають підсумок десятирічного президентства, безумовно, є болючим ударом для Макрона. Не секрет, що для нього вкрай важливо, із чим він увійде в історію П’ятої республіки. До того ж криза вибухнула напередодні поїздки Макрона до чотирьох країн Перської затоки 19–21 жовтня. Саме там він має обговорювати регіональну стабільність, безпеку судноплавства й додаткові постачання енергоносіїв, які можуть допомогти знизити ціни на пальне у Франції.
У пресі навіть з’явилися заклики скасувати візит і сконцентруватися на внутрішніх проблемах. Візит не скасували, але перед ним президентові довелося відповідати на головне питання – як повернути спокій у Францію. У неділю зранку в Єлисейському палаці пообіцяли традиційний спосіб комунікації президента – вечірнє телезвернення Макрона до нації.
ЗВЕРНЕННЯ МАКРОНА: ЩО БУДЕ ДАЛІ
«Ті, хто руйнував, мають заплатити. Ті, хто грабував, мають відшкодувати збитки», – заявив президент. Він пообіцяв переслідування винних і допомогу підприємцям, які втратили магазини та майстерні. Від уряду зажадав зробити висновки щодо роботи розвідки й підготовки до заворушень: «Я чекаю чітких відповідей».
Водночас президент визнав законність вимог сотень тисяч мирних демонстрантів і закликав не змішувати їх з погромниками. Він сказав, що розуміє тривогу молоді через умови навчання, життєві перспективи й можливість знайти своє місце в суспільстві. Найближчими днями уряд має зібрати школярів, студентів, викладачів, профспілки, роботодавців і представників місцевої влади для підготовки конкретних пропозицій. «Ми не можемо просити молодь вірити в майбутнє, не даючи їй можливості долучитися до пошуку відповідей», – наголосив Макрон.
Подорожчання пального він пов’язав з наслідками конфлікту в Перській затоці, до якого, наголосив він, Франція ніяк не причетна. Під час поїздки до країн регіону президент пообіцяв домовлятися про надійніші постачання енергоносіїв. Водночас префекти спільно з мерами зможуть забороняти окремі зібрання задля захисту міст, громадських будівель і магазинів.
Від партій і профспілок Макрон зажадав однозначного засудження насильства й закликів до спокою. «Країні потрібні порядок і заспокоєння, а не ескалація», – заявив він. Політичні суперечки, за його словами, мають відбуватися на публічних зустрічах, у медіа й на мирних зібраннях. «Наша країна заслуговує на гідні президентські вибори за пів року», – наголосив президент.
Звісно, політичні наслідки суботніх погромів ще належить оцінити. Так само, як і «спадщину», яку залишить по собі Еммануель Макрон. Варто нагадати, що на його правління випало чимало: і знамениті «жовті жилети», і протести проти пенсійної реформи, і масштабні протести фермерів – і це навіть не беручи до уваги кризи під час пандемії COVID-19 та повномасштабної війни Росії в Україні.
Наступний великий загальнонаціональний виступ у Франції вже призначений на четвер, 5 листопада. П’ять профспілок закликали до страйку й демонстрацій, а частина організаторів мобілізації 17 жовтня – до тривалих блокувань. Здається, остаточні підсумки цієї французької осені підбивати ще зарано.
Лідія Таран, Франція
Перше фото: AA