$20 мільярдів між Вашингтоном і Москвою: де тут Україна?
Питання російських активів не визначає долю України напряму, але пов’язане із санкціями, зброєю та гарантіями її майбутньої безпеки
Переговори про завершення війни дедалі тісніше переплітаються з великими комерційними інтересами.
Для України це створює потенційні безпекові ризики: питання її стійкості й суверенітету можуть опинитися в ширшому контексті геополітичного торгу між державою-агресором і партнерами, від яких залежить українська обороноздатність.
Reuters із посиланням на The New York Times повідомило, що американсько-російські консультації охопили можливу угоду щодо закордонних активів «Лукойлу».
За наявними даними, це питання порушувалося на переговорах Путіна зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером 5 вересня.
Йдеться про родовища, нафтопереробні заводи та мережі автозаправних станцій у Європі й інших регіонах світу.
За оцінкою Financial Times, вартість цих активів становить близько $20 млрд. Серед можливих учасників консорціуму називають американського інвестора Тодда Боелі, державну фінансову корпорацію США DFC, а також інвесторів з Об’єднаних Арабських Еміратів і Катару.
Ситуація, коли Вашингтон одночасно визначає санкційні умови продажу і через державну фінансову установу може долучатися до придбання активів, створює ризик конфлікту інтересів.
Особливо з огляду на роль США як одного з ключових учасників переговорів про завершення війни в Україні.
Цю історію варто розглядати в ширшому контексті залежності Києва від американських політичних, фінансових і військово-технологічних рішень.
ПОЛІТИЧНИЙ ТИСК І ЗОВНІШНЯ ВРАЗЛИВІСТЬ
Тимчасове призупинення американської військової допомоги та обміну розвідувальними даними у березні 2025 року продемонструвало, наскільки швидко дипломатичні розбіжності можуть позначитися на становищі України на фронті.
Дослідник Фонду Карнеґі Ерік Чіарамелла звертає увагу на асиметрію переговорного підходу: від України очікують дедалі більшої гнучкості, тоді як Москва продовжує наполягати на своїх основних вимогах. За таких умов залежність від зовнішньої допомоги може створювати додаткові важелі тиску на Київ.
Додаткові політичні ризики створюють внутрішні скандали та резонансні антикорупційні провадження щодо високопосадовців. Їхні наслідки можуть виходити за межі окремих кримінальних справ і впливати на становище державного керівництва під час міжнародних консультацій.
Необхідність боротьби з корупцією є безумовною. Водночас це не усуває ризику, що внутрішні кризи, процесуальні дії та інформаційні кампанії використовуватимуться як додатковий важіль зовнішнього тиску.
У результаті українське керівництво змушене одночасно захищати державу від російської агресії, підтримувати міжнародну допомогу та реагувати на політичні удари всередині країни.
ФІНАНСОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ: ВИДІЛЕНІ КОШТИ НЕ ДОРІВНЮЮТЬ ОТРИМАНІЙ ЗБРОЇ
Затримки з оборонним фінансуванням можуть безпосередньо позначатися на спроможності України забезпечувати війська.
За оприлюдненими даними, $910 млн за програмою USAI стали недоступними для укладання нових контрактів через завершення визначеного бюджетного строку. Це не означає повного зникнення всіх попередніх зобов’язань, але означає втрату можливості своєчасно замовити додаткове озброєння.
Щодо іншого пакета допомоги – $400 млн – наприкінці вересня контрактними зобов’язаннями було охоплено 99,8% суми. Водночас постачання частини замовленої продукції передбачене до 2029 року. Тривалий проміжок між рішенням про виділення коштів та фактичним надходженням зброї до військових підрозділів створює невизначеність у забезпеченні фронту.
Для держави, яка веде війну на виснаження, це має стратегічне значення. Україна планує оборону в умовах постійних російських ударів, тоді як строки отримання критично важливих ресурсів часто залежать від рішень партнерів. Це ускладнює військове планування та може звужувати переговорні можливості Києва.
PATRIOT: PAC-2 У ВИРОБНИЧІЙ ЧЕРЗІ ТА ДЕФІЦИТ PAC-3
Проблема з Patriot полягає не в тому, що Україна не отримує жодних ракет. Проблема в тому, що різні типи перехоплювачів мають різне призначення, різні строки виробництва й різну доступність.
У січні 2024 року НАТО повідомило про контракт приблизно на $5,5 млрд на закупівлю до 1000 ракет Patriot GEM-T сімейства PAC-2 для Німеччини, Нідерландів, Румунії та Іспанії. Виробництво розширюється на підприємстві COMLOG у Шробенгаузені, ФРН. Це європейське замовлення для поповнення запасів союзників. Воно не означає, що всі ці ракети будуть передані Україні.
Окремо 14 квітня 2026 року Raytheon оголосила про контракт на $3,7 млрд щодо постачання ракет GEM-T саме Україні. Частину виробничого навантаження має забезпечити завод COMLOG. Це важливе українське замовлення, але воно стосується саме PAC-2 GEM-T.
Для протидії балістичним ракетам Україна потребує насамперед PAC-3. Такі ракети Україна отримувала від Німеччини, однак їхня кількість залишається недостатньою для масштабування захисту міст і критичної інфраструктури. У липні українська представниця у Вашингтоні повідомляла про переговори щодо довгострокових закупівель PAC-3 та можливого обміну місцями у виробничій черзі з іншим покупцем. Потенційне розгортання виробництва в Україні оцінювалося строком від одного до п’яти років.
Саме тут полягає суть проблеми: виробництво PAC-2 у Німеччині та можливі майбутні ліцензійні домовленості не усувають дефіциту PAC-3. Україна залежить від американських виробничих рішень, запасів партнерів, черги замовлень і політичної готовності передавати ці перехоплювачі.
У липні Reuters повідомляв про плани США створити в Європі центр технічного обслуговування PAC-3. Водночас можливість повноцінного виробництва цих ракет за межами Сполучених Штатів – окреме питання, яке потребуватиме часу.
F-16: ПЕРЕДАНІ ЛІТАКИ НЕ ДОРІВНЮЮТЬ БОЙОВІЙ СПРОМОЖНОСТІ
За відкритими оцінками, наведеними The War Zone, Україна отримала приблизно 40–50 винищувачів F-16. Видання також повідомляє про оцінку, за якою значна частина українського парку не готова до виконання бойових завдань через технічне обслуговування та пов’язані з ним затримки. Частина літаків перебуває за кордоном для навчання. Точну кількість машин, які наразі ремонтують у Бельгії, публічно не встановлено.
Отже, питання полягає не лише в кількості переданих літаків. Україна залежить від закордонного ремонту, комплектувальних і технічної підтримки. Якщо регламентні роботи тривають місяцями, номінальне збільшення флоту не дає відповідного збільшення кількості бойових вильотів.
НАФТОВІ ІНТЕРЕСИ ТА УМОВИ МИРУ
Вашингтон висловлює занепокоєння щодо українських ударів по російських нафтопереробних заводах, пов’язуючи їх, зокрема, з дефіцитом дизельного пального та зростанням цін. Україна продовжує ці атаки, оскільки вони послаблюють економічний і логістичний потенціал агресора.
Тут виникає суперечність: для України удари по нафтовій інфраструктурі є частиною воєнної стратегії, тоді як деякі партнери зважають на можливі наслідки для світового паливного ринку. Припинення таких ударів без реальних обмежень російської агресії могло б позбавити Україну одного з інструментів впливу на ресурсну базу противника».
Саме на цьому тлі переговори щодо активів «Лукойлу» набувають особливого значення. За правилами американського регулятора OFAC, будь-яка угода потребує окремого дозволу, повного розриву зв’язків активів з підсанкційною компанією та блокування належних «Лукойлу» коштів до скасування санкцій.
Ключові питання полягають у тому, чи збережуться ці обмеження в разі політичних домовленостей, хто отримає вигоду від можливої угоди та чи може пом’якшення санкцій стати частиною ширшого переговорного пакета між Вашингтоном і Москвою.
ВИСНОВКИ
«Якщо переговори США з Росією охоплюватимуть комерційні домовленості на десятки мільярдів доларів, а Україна не братиме участі у визначенні умов, це саме по собі не означатиме ані її автоматичної згоди на поступки, ані неминучої поразки у війні.
Навіть за прямого американського впливу на Київ через політичні, військові та фінансові важелі остаточний результат визначатиметься не кулуарними домовленостями, а співвідношенням сил на фронті.
Україну неможливо «продати» одним підписом у Вашингтоні чи Москві, якщо українська держава зберігає керованість, суспільство – здатність до опору, а Збройні Сили України – спроможність завдавати противнику неприйнятних втрат.
У 2022 році українські військові та суспільство зупинили російський наступ на Київ і зруйнували початковий план Кремля. Це показало, що Росія не здатна автоматично досягати своїх цілей навіть за значної ресурсної переваги. Західна допомога мала й має величезне значення, але вона не скасовує української суб’єктності: рішення обороняти державу та продовжувати боротьбу ухвалюють українці.
Водночас небезпека описаної конфігурації інтересів є реальною. Поєднання американсько-російських комерційних переговорів з тиском на Україну, затримками військової допомоги, дефіцитом ракет-перехоплювачів, залежністю авіації від іноземного обслуговування та вимогами обмежити удари по російській нафтовій інфраструктурі може створити умови для нав’язування Києву рішень, які відповідають інтересам інших держав.
Українська відповідь має полягати у зміцненні власної спроможності: розвитку оборонного виробництва, створенні ремонтної бази для західного озброєння, розширенні можливостей протиповітряної оборони, збереженні державної керованості та поглибленні співпраці з європейськими партнерами.
Критерієм будь-яких міжнародних домовленостей має бути не швидкість укладення угоди й не прибуток від продажу російських активів, а здатність України зберегти суверенітет, захистити своїх громадян і не допустити нової війни після формального припинення бойових дій.
Поки українська армія тримає фронт, а суспільство зберігає волю до опору, Україна залишається суб’єктом власного майбутнього. Тому наслідки міжнародних переговорів залежатимуть не лише від рішень у Вашингтоні чи Москві, а й від ситуації на фронті, позиції українського суспільства та спроможності держави вистояти.
Микола Зенцев, голова експертної ради ІАЦ «Андромеда», генерал-майор запасу