Мандати за зраду: як колаборанти стають російськими депутатами

Кремль використовує колишніх українських чиновників для легітимізації окупації та пропаганди

Колишній голова Національного банку України та виконувач обов'язків прем'єр-міністра часів Януковича Сергій Арбузов отримав мандат депутата Державної думи РФ за результатами вересневих псевдовиборів. Подібні призначення є класичною кремлівською системою «оплати» за державну зраду. Колишні українські посадовці піродично отримують політичні посади в Росії як винагороду за багаторічну антиукраїнську діяльність. Центр стратегічних комунікацій систематизував ці кейси.

Z-воєнкори проти Арбузова

Сергій Арбузов увійшов до російського парламенту у складі прокремлівської партії «Справедлівая Росія ‒ За правду». На псевдовиборах він очолив регіональну групу №5, до якої російська влада протиправно внесла всі тимчасово окуповані території України: частини Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей, Крим та Севастополь. Окрім депутатського мандата, Арбузов також отримав керівну посаду в думськом комітеті..

Але за цими формальними регаліями стоїть те, що українські зрадники залишаються для росіян другим сортом і так і не стають повністю «своїми». Колаборанти потрапляють в жорсткі рамки, а систематичні інформаційні атаки та контрольовані зливи в російських медіапросторах стають елементом «виховної роботи».

Зокрема, хвиля обурення та критики з боку російських Z-воєнкорів на адресу Сергія Арбузова спалахнула влітку та восени 2026 року. Воєнкори та проросійські пропагандисти звинувачують його та всю команду Віктора Януковича в тому, що вони «здали» і «програли» Україну під час у 2014 році і просто втекли до Росії.

Критики прямо заявляли, що уродженець Донецька Арбузов із 2014 року жодним чином не допомагав «молодим республікам» і не брав участі у воєнних діях. Але виринув із забуття, щоб зайняти тепле думське крісло.

Російські канали обурені також тим, що Кремль погодив для «втікача з команди Януковича» прохідне місце у виборчих списках, проігнорувавши місцевих колаборантів та «ветеранів СВО».

Арбузов був одним із найближчих соратників Януковича. Він очолював Національний банк України (2010–2012 рр.), був першим віцепрем'єром (2012–2014 рр.), а наприкінці січня 2014 року короткий час виконував обов'язки голови Уряду.

Після Революції Гідності у 2014 році він утік до Росії. В Україні перебуває в офіційному розшуку за підозрою у привласненні та розтраті майна в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191 ККУ) через махінації під час створення телеканалу «Банківське телебачення» (БТБ). Суд заочно обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У квітні 2025 року Президент України Володимир Зеленський увів у дію рішення РНБО про застосування персональних санкцій проти Арбузова.

Колишні українські посадовці у Державній думі та Раді Федерації РФ

Сергій Арбузов не єдиний український втікач, якому Кремль видав мандат у нагороду за зраду своєї країни. До цього списку входять десятки прізвищ колишніх народних депутатів, урядовців, правоохоронців та інших посадовців, які знайшли прихисток в обох палатах російського парламенту. Але попри отримані мандати усі вони залишаються для Кремля лише інструментом вимушеного використання, а для українського та міжнародного правосуддя ‒ фігурантами кримінальних справ і санкційних списків.

Наталія Поклонська

До окупації Кримського півострова обіймала посаду старшої прокурорки Генеральної прокуратури України. У РФ була обрана депутаткою Державної думи VII скликання (2016–2021 рр.) за списком партії «Єдина Росія». Перебуває під санкціями України, США, ЄС та Канади, а також оголошена в український розшук. У грудні 2021 року СБУ скерувала до суду обвинувальний акт за статтями щодо захоплення влади, посягання на територіальну цілісність, державної зради та участі у злочинній організації.

Ольга Ковітіді

Обіймала посаду депутатки Верховної Ради АР Крим у 2006–2014 роках. З березня 2014 по 2024 рік була сенаторкою Ради Федерації РФ як представниця виконавчої влади окупованого Криму. Перебуває під санкціями України, США, ЄС та Канади, а також оголошена в український розшук за підозрою у державній зраді. 29 листопада 2023 року засуджена заочно до 11 років позбавлення волі за колабораційну діяльність та виправдовування російської агресії (ч. 6 ст. 111-1 та ч. 3 ст. 436-2 ККУ).

Сергій Колбін

До окупації Криму командував севастопольським підрозділом «Беркут» МВС України, після чого продовжив службу в РФ. З жовтня 2020 по 2024 рік обіймав посаду сенатора Ради Федерації РФ від законодавчого органу окупованого Севастополя. Перебуває під санкціями Канади. У лютому 2024 року йому оголошено заочну підозру у державній зраді, посяганні на територіальну цілісність та злочинах щодо зброї (ст. 110, 111, 262 ККУ).

Дмитро  Ворона

Займав посади заступника міністра в кількох міністерствах та очолював Державну реєстраційну службу України у 2013–2014 роках. З грудня 2022 року є сенатором Ради Федерації РФ, де представляє окупаційну адміністрацію Запорізької області. Перебуває під санкціями ЄС, України, Швейцарії та Японії; Засуджений заочно до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна за допомогу окупаційній адміністрації.

Андрій Деркач

Був народним депутатом України III–IX скликань протягом 1998–2023 років. З вересня 2024 року є сенатором Ради Федерації РФ від виконавчої влади Астраханської області Росії. Перебуває під санкціями США та України, а з вересня 2022 року оголошений у національний та міжнародний розшук. 13 липня 2026 року ВАКС заочно засудив його до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна за державну зраду та незаконне збагачення.

Перший кримський  «призов» до російської Думи

Групова міграція кримських посадовців депутатів до Державної Думи РФ стала одним із ключових етапів легітимізації анексії півострова Росією. Проте політична доля більшості зрадників виявилася короткою. Кремль використав їх лише для швидкої пропагандистської картинки.

Зокрема, до Державної думи РФ VII скликання (за результатами російських псевдовиборів, проведених у вересні 2016 року) від тимчасово окупованого Кримського півострова загалом пройшли 7 осіб: Костянтин Бахарєв, Андрій Козенко, Світлана Савченко, Михайло Шеремет, Руслан Бальбек, Наталія Поклонська, Дмитро Бєлік. 

Костянтин Бахарєв до окупації був першим заступником голови Верховної Ради АР Крим, після чого став депутатом Держдуми РФ від «Єдиної Росії». Наразі він включений до санкційного списку Канади та з серпня 2015 року перебуває в українському розшуку за підозрою у державній зраді.

Дмитро Бєлик раніше обіймав посади депутата Севастопольської міськради й заступника голови Севастопольської МДА, а згодом пройшов до Держдуми РФ від Севастопольського округу. Він перебуває під санкціями Канади та шукається українськими правоохоронцями за державну зраду з жовтня 2015 року.

Андрій Козенко обирався депутатом Верховної Ради АРК і заступником міністра праці автономії, після чого став депутатом Держдуми РФ від Сімферопольського округу. Окрім канадських санкцій, у липні 2024 року його заочно засуджено в Україні до 12 років позбавлення волі за пособництво державі-агресору.

Руслан Бальбек працював помічником народного депутата України Дмитра Шенцева, а після входження до окупаційного уряду Криму став депутатом Держдуми РФ від «Єдиної Росії». Інформація щодо його санкцій чи розшуку в тексті відсутня.

Світлана Савченко протягом 1994–2014 років неодноразово обиралася депутаткою Верховної Ради АР Крим, а після окупації представляла «Єдину Росію» в Держдумі РФ. Через це вона потрапила під міжнародні санкції та була оголошена в український розшук за державну зраду.

Михайло Шеремет до 2002 року служив офіцером Збройних сил України в Криму, а згодом став депутатом Держдуми РФ від «Єдиної Росії». Він перебуває під санкціями Канади, ЄС, США, Великої Британії та Японії, а в травні 2024 року отримав підозру у державній зраді й керівництві незаконним збройним формуванням.

З більшістю кримських зрадників Москва розплатилася лише однією каденцією в Держдумі (VII скликання, 2016–2021 роки). Потрапити на другий термін (у VIII скликання у 2021 році та на подальших псевдовиборах у 2026 році) більшості з них не дозволили.

Крім того, абсолютно всі ці посадовці, які пішли на співпрацю з ворогом та мігрували до російських органів влади, опинилися у повній міжнародній та правовій ізоляції.

Яскравим прикладом є кейс Наталії Поклонсько. У 2014 році Кремль зробив із неї «прокурора Няш-Мяш» ‒ медійний символ незаконної анексії Криму. Але непередбачуваність і релігійний фанатизм швидко перетворили її на посміховисько. Поклонська стала об'єктом регулярного хейту та насмішок з боку російських Z-патріотів і пропагандистів. Врешті-решт  російські пропагандисти та РПЦ звинуватили її в «сатанізмі» та «зверненні до бісівської сили».

Тож політична кар'єра українських колаборантів у Росії — це лише короткострокова винагорода за державну зраду. Основна хвиля масового залучення українських зрадників припала на перші роки окупації (2014–2016 рр.), коли Кремлю терміново потрібна була пропагандистська картинка «інтеграції». Сьогодні навіть на тимчасово окупованих територіях України прохідні місця та мандати отримують росіяни та колаборанти, більшість з яких не обіймала високих посад в українських органах влада до окупації.

Після використання такі фігуранти швидко стають непотрібними Кремлю. Подинокими винятками стають лише цінні агенти впливу ‒ такі як Андрій Деркач. Проте для абсолютної більшості інших зрадників російський мандат виявляється тимчасовим. У результаті вони втрачають батьківщину, репутацію та політичне майбутнє. Отримавши натомість довічну міжнародну ізоляцію під санкціями та терміни за кримінальними справами в Україні.

Центр стратегічних комунікацій