Сімон Вуда, представник Міноборони Нідерландів

Полковник Сімон Вуда з початку повномасштабного вторгнення очолює Оперативну робочу групу з питань України (Taskforce Ukraine) при міністерстві оборони Нідерландів. За цей час він став однією із ключових фігур у системі нідерландської військової підтримки України. Його називають справжнім другом України, принциповою та послідовною людиною, яка у своїй роботі насамперед керується потребами людей і реальними викликами війни, а не бюрократичними процедурами.

Саме Сімон Вуда координує один із найважливіших напрямів співпраці між Нідерландами та Україною – військову допомогу. До сфери його відповідальності входять організація постачання озброєння, техніки та безпілотних систем, взаємодія з оборонною промисловістю, а також координація підтримки для українських Сил оборони.

Через Taskforce Ukraine реалізується значна частина нідерландських проєктів, спрямованих на посилення обороноздатності України, зокрема у сфері новітніх військових технологій і безпілотних систем.

Про військову допомогу Україні, спільні проєкти у сфері дронів, виклики воєнного часу та перспективи подальшої співпраці полковник Сімон Вуда розповів в ексклюзивному інтерв’ю кореспондентці Укрінформу в Гаазі.

ПРИНЦИПИ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДТРИМКИ: ШВИДКІСТЬ, ПРОАКТИВНІСТЬ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СПРОМОЖНОСТЕЙ

- Два тижні тому Нідерланди передали Україні понад 60 пікапів, а також сучасні безпілотні системи. Насамперед хочу ще раз подякувати вам за цю підтримку. Розкажіть, будь ласка, хто саме в Україні отримав цю допомогу? Чи маєте вже якісь відгуки від українських військових? Кому належала така ініціатива?

- Уся партія транспортних засобів була передана командуванню Сил безпілотних систем України. Наразі ми ще не отримували оцінки щодо їхнього використання, але це цілком нормально, адже від моменту передачі минуло лише два тижні.

Я думаю, що зараз українська сторона розподіляє цю техніку між різними підрозділами. Вони визначають, які автомобілі будуть використовувати команди ударних дронів, а які дістануться підрозділам, що працюють із дронами-перехоплювачами.

Крім того, ці пікапи ще потребують певної адаптації. Якщо ви пам’ятаєте, на момент передачі на кузовах автомобілів не були встановлені пускові платформи для безпілотників. Я думаю, що зараз триває модернізація машин і монтаж необхідних конструкцій для запуску дронів.

Тож мені складно уявити, що ці транспортні засоби вже використовуються в бойових умовах. Найімовірніше, вони ще проходять етап підготовки й адаптації до конкретних оперативних завдань.

- Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ви очолюєте Оперативну робочу групу з питань України при міністерстві оборони Нідерландів. Чи могли б ви розповісти, у чому полягало ваше головне завдання на початку та які ключові напрями роботи сьогодні?

- Це буде довга відповідь. Тож прошу трохи терпіння.

Я приступив до роботи 1 липня 2022 року, тому що на той момент уже стало зрозуміло, що війна буде значно тривалішою та масштабнішою, аніж ми сподівалися. Щиро кажучи, ми були приємно здивовані спроможністю українських Збройних Сил. Вони не лише змогли захистити свою країну, а й відтіснили російські війська, особливо на півночі України.

Спочатку ми думали, що війна триватиме лише кілька місяців. Тому в міністерстві оборони всього кілька людей опікувалися питаннями підтримки України паралельно зі своєю основною роботою. Але вже десь у квітні-травні стало зрозуміло, що цього недостатньо. Війна затягнеться, потребуватиме значно більших ресурсів. Тож було вирішено створити окрему структуру, відповідальну за координацію військової допомоги Україні.

Саме так утворилася Оперативна робоча група з питань України. Мені запропонували сформувати й очолити цю команду. Отже, ми розпочали роботу 1 липня 2022 року. Нашим головним завданням стала централізована координація всієї військової підтримки, яку Нідерланди надають Україні. Робота відбувалася за трьома основними напрямами.

Перший – постачання техніки й обладнання із власних запасів. І ми досі це робимо. Наприклад, коли Нідерланди модернізують власне озброєння та переходять на нові системи, техніка, що залишається придатною до експлуатації, може бути передана Україні. Яскравим прикладом є винищувачі F-16, що стали доступними після переходу на F-35.

Другий напрям – закупівля обладнання безпосередньо в оборонної промисловості.

Третій – навчання українських військових. При цьому навчання зосереджене не лише на використанні систем озброєння, а й на підтримці систем озброєння в робочому стані.

- Вас часто називають справжнім другом України, людиною принциповою та справедливою, яка завжди ставить на перше місце потреби людей, а не бюрократичні процедури. Наскільки складно долати бюрократичні перепони, коли йдеться про допомогу країні, що воює? З якими основними викликами ви стикалися під час організації військової підтримки України?

- Почну з того, що ще одним нашим завданням було надання рекомендацій начальникові штабу оборони збройних сил Нідерландів Онно Айхельсхайму і міністру оборони щодо ситуації та рішень, які варто ухвалювати, а які – ні.

Це дало мені досить сильну позицію, бо щоранку я мав бути присутнім на нараді для розмови з керівництвом. Щоранку я доповідав про підтримку України, про те, що ми робимо та які результати маємо.

Водночас це давало мені чітке розуміння того, чого хоче керівництво, які є пріоритети та які межі можливого. Уже через кілька тижнів я добре розумів їхні орієнтири. Це забезпечувало мені значну свободу дій і давало змогу брати на себе певні ризики, знаючи, що мої рішення відповідають загальному курсу.

Часто я вже запускав певний процес, а потім повідомляв керівництву: «Я почав це реалізовувати. Ви не заперечуєте?» І жодного разу не отримав негативної реакції, тому що все відповідало попередньо визначеним принципам.

У нашій роботі були три головні принципи. Перший – швидкість. Швидкість має вирішальне значення. Під час першої зустрічі нашої міністерки оборони, тоді це була Кайса Оллонґрен, із тодішнім міністром оборони США Ллойдом Остіном було сказано дуже важливу річ: кожен день на полі бою – це вічність для солдата.

Українські військові на передовій не думають про те, що вони отримають через два роки. Їх цікавить те, що вони отримають сьогодні.

Саме тому швидкість стала головним пріоритетом у всьому, що ми робили. І саме таке завдання я отримав від міністра оборони та начальника штабу оборони Збройних сил Нідерландів: хоч що б ти робив, швидкість – це головне.

Тому ми не чекали, поки нам нададуть інформацію про наявні запаси. Ми самі відкривали склади та перевіряли, що можемо передати Україні.

Так само діяли й у закупівлях. Ми не гаяли місяці на дослідження ринку. Якщо знали, що в Чехії можна швидко придбати танки Т-72, ми просто купували їх. Це прямі закупівлі без тривалих тендерних процедур. Такий підхід економив багато часу. Тож швидкість має вирішальне значення. Це перше.

Друге – це бути проактивним. Спочатку ми були дуже реактивними. Ми намагалися зібрати все необхідне та негайно передати це до України.

Згодом нам поставили завдання планувати підтримку щонайменше на шість місяців наперед. Тож ми почали також аналізувати довготривалі потреби України, досвід попередніх місяців і створили так званий «рухомий план», який оновлювали кожні пів року відповідно до нових потреб української сторони.

Третій принцип був менш очевидним, але не менш важливим. Ми зрозуміли, що недостатньо просто передавати Україні озброєння. Ми повинні передавати спроможність.

Коли ми надаємо артилерійську систему чи бронемашину, це не лише техніка. До неї мають бути забезпечені запчастини, перекладена українською документація, боєприпаси, навчальні програми та підготовка персоналу.

Українські військові мають не лише вміти користуватися технікою, а й підтримувати її в робочому стані якомога довше.

Звісно, спочатку доводилося долати внутрішній опір. Наша система звикла діяти повільно: виконувати дослідження, довго обирати найкращий варіант. Але в умовах війни іноді краще одержати систему, яка оцінюється на сім балів із десяти, але вже сьогодні, аніж чекати три роки на систему, яка отримала б усі десять балів.

Саме тому наприкінці 2022 року ми закупили для України танки Т-72 у Чехії. Вони були доступні негайно. Українські військові вже знали цю техніку та не потребували додаткового навчання.

Можливо, Т-72 поступається Leopard 2, але він був доступний одразу. Саме тому ми зробили такий вибір. А вже згодом перейшли до передачі танків Leopard 2.

Тож, якщо стисло, саме такою була наша робота та наш підхід до підтримки України.

ПРОТЯГОМ 2027–2029 РОКІВ У БЮДЖЕТІ НІДЕРЛАНДІВ ПЕРЕДБАЧЕНО ПО 3 МЛРД ЄВРО НА ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ

- За кожним пакетом військової допомоги стоїть складна логістична операція. Які найбільші труднощі доводиться долати під час доставки техніки в Україну, особливо з огляду на безпекові ризики й обмеження воєнного часу? Я розумію, що ви не можете розкривати всі подробиці, але, можливо, могли б пояснити, із якими викликами вам доводиться стикатися?

- Логістичне планування транспортування саме собою не таке вже й складне. Але, звичайно, ми намагаємося максимально приховувати подробиці цих операцій. Ми не настільки наївні, щоб думати, ніби росіяни не можуть спостерігати за тим, що відбувається. Тож ми не будемо відкрито повідомляти всім, що саме та коли робимо.

Наприклад, коли ви були на нідерландській логістичній базі та бачили підготовку до відправлення пікапів Toyota Hilux, ми просили не публікувати інформацію декілька днів, щоб до певної міри приховати подробиці операції.

Найскладнішим елементом у транспортуванні, в логістиці підтримки України є логістичний центр у Польщі, через який проходить практично вся допомога. І це справді «вузьке горло», адже там сходяться поставки не лише з Нідерландів, а й з усіх інших країн. Тож усе має бути сплановано дуже ретельно. Саме тут виникають найбільші складнощі, бо все прибуває в одне місце, але неможливо, щоб усі вантажі надходили одночасно без координації. Тому планування перевезень завжди було дуже чітким і скоординованим з іншими країнами. Це найбільш складний аспект, адже допомога надходить не лише автомобільним транспортом, а й залізницею та авіацією. Усе сходиться в одному місці, й це потребує дуже чіткої координації.

Що мене завжди дивувало, і приємно дивувало, викликаючи неабияку повагу, – це те, як швидко Збройні Сили України забирають цю допомогу, доставляють її на свою територію та розподіляють далі так, що вона буквально зникає з поля зору. Мене це справді вражає. З логістичної точки зору це справжнє жахіття, але українцям вдається успішно з цим справлятися. Дорогою до кордону ви не побачите великих колон або значних перевезень. Складається враження, ніби все просто зникає, розчиняється в повітрі. Я думаю, українці вже стали справжніми експертами у цій справі.

- Як змінилася швидкість постачання зброї порівняно з 2022 роком?

- На початку повномасштабної війни майже вся допомога надходила безпосередньо зі складів. Згодом дедалі більшу роль почали відігравати комерційні закупівлі, а вони потребують більше часу.

За звичайних умов закупівля через стандартні контрактні процедури може тривати понад рік. Проте нам вдалося скоротити цей процес приблизно до трьох-чотирьох місяців для укладання контрактів. Це, однак, не означає, що обладнання буде доставлене одразу після підписання угоди. У більшості випадків виробник лише після цього запускає виробництво, що може тривати ще три-чотири місяці.

Тому, якщо нам вдається доставити необхідне обладнання впродовж шести-дев’яти місяців, це дуже швидкий результат. Звісно, це не так швидко, як передавати техніку зі складів, але для нової продукції це справді високі темпи.

Тому загалом можна сказати, що з часом постачання стало потребувати більше часу, оскільки дедалі більше обладнання закуповується у виробників. Водночас якість того, що ми передаємо Україні, значно зросла, якщо порівняти з початком повномасштабної війни.

Швидко процес іде тоді, коли ми можемо використовувати наявні виробничі лінії, де виробництво вже розгорнуте.

Наприклад, якщо подивитися на ініціативу «Лінія дронів» (Drone Line). Нідерланди є ключовим партнером цієї ініціативи, спрямованої на інтеграцію та масштабування безпілотних систем Сил оборони України.

На початку 2025 року тодішній міністр оборони України Рустем Умєров звернувся до нас із запитанням, чи могли б Нідерланди профінансувати частину цієї програми. Ми відреагували дуже швидко та відповіли, що не хочемо фінансувати лише частину. Ми хочемо профінансувати всю ініціативу Drone Line. Тоді ми матимемо повний контроль над процесом як одна країна та не будемо змушені координувати рішення з іншими державами. Ми вирішили взяти цю програму повністю на себе.

Завдяки цьому ми змогли закуповувати безпілотники у чотирьох компаній, залучених до проєкту, використовуючи вже наявні виробничі потужності. Зрештою нам вдалося реалізувати весь пакет допомоги на суму понад 500 мільйонів євро менш ніж за пів року. Ми розпочали роботу приблизно у березні-квітні, а до кінця року все було поставлено.

Ми маємо у Нідерландах значний науковий та інженерний потенціал, а також дослідницькі інститути, які вже співпрацюють, зокрема, з українською платформою Brave1.

- Чи відбувається наразі підготовка наступного пакета допомоги?

- Так, зараз ми працюємо над плануванням використання структурного бюджету, який уряд Нідерландів виділив на 2027, 2028 та 2029 роки. Щороку на підтримку України передбачено по 3 мільярди євро.

Ми намагаємося розробити план, який дасть змогу забезпечувати сталу та безперервну підтримку Збройних Сил України протягом наступних трьох років.

На мою думку, найважливіше – це не просто передати якомога більше допомоги одразу, а створити постійний потік постачань. Так українським військовим значно легше приймати техніку, адаптувати її до своїх потреб, розподіляти між підрозділами й ефективно використовувати. Це значно практичніше, аніж отримати весь обсяг допомоги одночасно.

Саме тому ми прагнемо організувати на найближчі три роки безперервне постачання безпілотних систем, підтримку програми F-16 та інших ключових напрямів, які зараз є нашими пріоритетами.

ДРОНИ СТАНУТЬ НЕВІД’ЄМНОЮ ЧАСТИНОЮ АРМІЙ МАЙБУТНЬОГО

- Яку роль, на вашу думку, відіграють безпілотники та роботизовані системи на полі бою?

- Я вважаю, що ми все ще перебуваємо на початку шляху щодо інтегрування всіх цих безпілотних систем у наші традиційні військові концепції та тактичні підходи до ведення бойових дій.

Україна в цьому питанні значно випереджає інших, адже має практичний бойовий досвід. Водночас і українські Збройні Сили навчаються щодня. Навіть для них це лише початок формування нової концепції війни, де потрібно ефективно поєднати дії пілотованих і безпілотних систем, навчитися координувати їхню взаємодію.

Я переконаний, що дрони стануть невід’ємною частиною армій майбутнього. Це вже не викликає жодних сумнівів. Вони відіграватимуть надзвичайно важливу роль. Водночас безпілотники не замінять основні бойові танки чи інші традиційні види озброєння. Вони стануть додатковим елементом бойових можливостей армії.

Попереду ще багато навчання. Ми лише починаємо усвідомлювати весь спектр можливостей, які відкривають безпілотні технології. Галузь розвивається надзвичайно стрімко. Промисловість постійно вдосконалює дронові системи, оновлює програмне забезпечення й апаратну частину, адаптує їх до нових викликів.

Ми намагаємося максимально уважно відстежувати досвід України та вчитися на ньому. Водночас українська сторона також звертається до нас щодо спільної роботи з удосконалення тактичних концепцій.

Саме тому командування Сил безпілотних систем України зацікавлене у співпраці та партнерстві з нідерландською армійською групою з розвитку дронових технологій. Ідеться не лише про техніку, а й про спільне осмислення того, як концептуально використовувати всі типи безпілотних систем – повітряні, наземні та морські, як інтегрувати їх у сучасні військові операції.

Те, як сьогодні українці застосовують безпілотні технології, справді вражає. Це надзвичайно сильний приклад для всіх союзників. Але й Україна продовжує щодня навчатися та вдосконалювати свої підходи. Саме тому цей процес розвитку триває безперервно.

Однією з головних переваг українських Збройних Сил та оборонної промисловості є здатність дуже швидко реагувати на зміни на полі бою. Україна постійно адаптується до нових викликів і часто випереджає Росію на один-два кроки.

Попри менші ресурси та людський потенціал, Україна здатна змінювати правила гри саме завдяки швидкості адаптації. А знання, наукові установи, університети та технологічні компанії Нідерландів можуть допомогти зробити процес іще ефективнішим і посилити українські інноваційні можливості.

- Як досвід України у війні з Росією вже впливає на військову підготовку в Нідерландах і НАТО? Адже до 2022 року мало хто був готовий до війни такого масштабу із масованим застосуванням дронів.

- Саме так. Ми дуже уважно стежимо за тим, що відбувається в Україні. І щиро сподіваємося, що якщо колись нам доведеться захищати власну країну, ми будемо настільки ж добре підготовленими та професійними, як сьогоднішні українські Збройні Сили.

- Чи відбуваються в Нідерландах спільні навчання з українцями, під час яких ваші військові можуть безпосередньо переймати їхній досвід і навпаки?

- Масштабних спільних навчань у Нідерландах наразі немає. Водночас на тактичному рівні окремі заходи й обмін досвідом відбуваються.

Для нас особливо цінним є те, що українські фахівці регулярно приїжджають до Нідерландів і проводять презентації та брифінги для наших військових. Вони розповідають про ситуацію на фронті, про нові підходи до ведення бойових дій та уроки, які українська армія проходить щодня в умовах реальної війни.

Ми дуже багато вчимося завдяки цьому досвіду. Ця інформація допомагає не лише вдосконалювати підготовку наших збройних сил, а й краще розуміти, яка саме допомога потрібна Україні. Крім того, набуті знання впливають на рішення щодо розвитку й адаптації виробничих ліній нашої оборонної промисловості.

Усе, що ми дізнаємося від українських експертів під час таких зустрічей, є надзвичайно корисним для Нідерландів і наших збройних сил. Український бойовий досвід сьогодні став одним із найважливіших джерел знань для західних армій.

ПЕРЕМОГУ ВИЗНАЧАЮТЬ НЕ ЛИШЕ ВТРАТИ, А Й ВОЛЯ ДО БОРОТЬБИ

- Що ви думаєте про українські військові операції в Криму, а також удари по військових об’єктах на території Росії, зокрема в районі Санкт-Петербурга?

- Якщо чесно, це вражає. Неймовірно, як українські сили здатні планувати та реалізовувати такі операції.

Водночас варто зазначити, що коли Нідерланди передають Україні озброєння чи інше військове обладнання, Україна підписує сертифікат кінцевого користувача. У цьому документі вона підтверджує, що використовуватиме надані засоби виключно для ураження військових цілей, не передаватиме їх третім країнам без погодження з нідерландською стороною та дотримуватиметься встановлених умов використання.

Нідерланди ніколи не обмежували Україну географічно. Ми ніколи не казали, що надану зброю можна застосовувати лише на українській території. Нашою умовою завжди було одне – використання проти військових цілей. А військові цілі можуть бути розташовані й далеко в тилу супротивника.

Саме тому ми від самого початку підтримували розвиток українських спроможностей для ударів на великі відстані.

Тож ми з неабияким інтересом спостерігаємо за тим, що відбувається в Криму та на території Росії.

- Що, на вашу думку, потрібно Україні, щоб зрештою перемогти у цій війні та жити в мирі?

- Я думаю, що зараз Україна завдає Росії дуже відчутної шкоди та створює для неї серйозні проблеми. Але в будь-якій війні вирішальним є не лише те, скільки техніки знищено чи яких утрат зазнав противник. Найважливіше – це воля до боротьби.

Війна закінчується тоді, коли одна зі сторін більше не має бажання або можливості воювати. Тому, на мою думку, Україні потрібно чинити тиск доти, доки в Москви не зникне воля до ведення цієї війни. Саме тоді настане її завершення.

Головне питання полягає в тому, коли російське керівництво досягне цієї межі й усвідомить, що продовжувати війну більше немає сенсу. Але, на мою думку, зараз Україна завдає Росії дуже болючих ударів.

- Ви під час нашої попередньої зустрічі розповідали, що відвідували Україну близько 15 разів. Що найбільше вразило вас під час цих поїздок?

- Кожен мій візит до України справляв сильне враження. Я був у Харкові, Дніпрі, Одесі й інших містах.

Найбільше мене вражає те, що цю боротьбу ведуть не лише Збройні Сили України – її веде все суспільство. Це видно на підприємствах, виробничих майданчиках, у компаніях. Там працюють люди різного віку – чоловіки та жінки, молодші та старші. Усі вони роблять свій внесок у спільну боротьбу.

Пам’ятаю свій перший ранок в Україні. Я прокинувся в потязі Київ–Харків. За вікном були безкраї жовті поля під яскравим синім небом. Саме тоді я подумав, що тепер по-справжньому розумію кольори українського прапора – синій і жовтий.

Але буквально за кілька хвилин ми проїхали повз перше село, і я побачив кладовище на його околиці. Тоді я вперше дуже гостро відчув ціну цієї війни для українського народу.

Ще одним сильним спогадом для мене став перший ракетний удар, який я пережив у Дніпрі. Того дня я перебував у місті та почув цей звук. То було дуже потужно.

Також мене постійно вражає співпраця українських військових із оборонною промисловістю. Коли відвідуєш командні пункти, бачиш там представників оборонних компаній, які працюють разом із військовими, аналізують ситуацію на фронті, вивчають нові виклики й одразу думають над тим, як удосконалити техніку та зробити її ефективнішою.

Саме там можна побачити, як працює так званий «цикл швидкого інноваційного процесу» – коли бойовий досвід майже миттєво перетворюється на нові технологічні рішення. І це справді вражає.

Я бажаю українцям миру та процвітання. І я часто кажу українським військовим, коли зустрічаюся з ними під час навчань чи інших заходів: «Дуже сподіваюся, що одного дня ми зможемо разом випити пива на узбережжі Одеси або в Криму – у мирній Україні, де Крим знову є частиною вашої держави, а вся українська територія залишається вільною та українською».

Саме цього я щиро бажаю вашому народу.

На мою думку, українці мають усе необхідне для того, щоб жити в мирній і заможній країні. Те, як ваше суспільство реагує на виклики, адаптується до надзвичайно складних обставин і рухається вперед, справді вражає.

Я маю глибоку повагу до українців. Кожна зустріч із ними надихає мене ще більше прискорювати роботу та докладати максимум зусиль для підтримки України. Коли я бачу, як люди, попри все, залишаються сильними, зберігають оптимізм і чітко знають, що хочуть вижити, боротися та захищати свою свободу, це справляє на мене дуже сильне враження.

Ірина Драбок, Гаага

Фото авторки