Володимир Горбулін, академік, Валентин Бадрак, аналітик

Вийшла з друку книга «Війна майбутнього», чергова спільна робота Володимира Горбуліна з Валентином Бадраком. Це вже третя спільна фундаментальна робота, присвячена російсько-українській війні («Російська війна проти України. Як нарешті розірвати чотирьохсотрічне замкнене коло» (2025), «Над прірвою. 200 днів російської війни» (2022). А ще до повномасштабного вторгнення Володимир Горбулін у 2020 році опублікував книгу «Як перемогти Росію у війні майбутнього».

Ця нова книга стала приводом для зустрічі й дала можливість обговорити глобальний контекст, вплив війни в Україні на світоустрій, формування альянсів, розстановку сил, бачення майбутнього. Адже російсько-українська війна стала початком руйнування світоустрою, що сформувався після Другої світової війни.

Ігор Долгов (І.Д.): - Книга «Війна майбутнього» – не перше ваше дослідження російсько-української війни, що цілком зрозуміло, бо Україна живе в стані війни з 2014-го. Ви хотіли підсумувати досвід чотирьох років повномасштабної війни. Оскільки, як відомо ще з часів фон Клаузевіца, війна є продовженням політики іншими засобами, – як можна оцінити цю путінську війну в геополітичному сенсі? Зміна світоустрою вже відбулася чи процес триває?

Володимир Горбулін (В.Г.): - Я би не поспішав з остаточними висновками. Мені здається, що ми знаходимося в переломному часі, бо ця війна принесла дуже багато нового, навіть з точки зору характеру війни. І це, мабуть, головний висновок. По-друге, сьогодні твердо сказати, коли вона завершиться, не може ніхто.

Тому й з’явилася ця книга – наш спільний з Валентином задум. Це не перша книга, яка написана під час війни. У 2022 році ми дуже ретельно фіксували і реагували на все, що відбувається на фронтах, тоді з'явилася перша книга під назвою «Над прірвою. 200 днів російсько-української війни». А наприкінці 2023-го вийшла друга книга, яка називалася «Війна Росії проти України. Як нарешті розірвати 400-річне замкнене коло». В цих обох книжках, а це була наша спільна робота, віддзеркалювалося все, що відбувається у відносинах Україна–Росія, що відбувається у відносинах Європа–Україна. І Сполучені Штати тут усе одно були присутні та продовжують бути присутні, може, не в такому обсязі, як раніше, у цій війні.

Чотири роки війни надали дуже серйозний матеріал для роздумів про те, що сьогодні взагалі відбувається в світі. Бо після Другої світової війни, і пізніше, коли стався злам Радянського Союзу і він перестав бути великою державою, було дуже багато таких, я би сказав, сподівань, що все, що відбулося в 20-му столітті, людство начебто видихнуло: слава Богу, дві війни відбулися, жертв було дуже багато, особливо Друга світова війна, яка забрала 50 мільйонів. Ну і протистояння ядерних блоків – західного блоку і соціалістичного табору – також закінчилося, адже всі пам'ятали події, які практично наближали світ до ядерної війни, і вона могла завершити існування цього світу. Цього не сталося, і всі мали надію, що коли ми увійдемо у 21-е століття, нарешті видихнемо і залишимо все позаду. Але так не сталося.

Валентин Бадрак (В.Б.): - Насправді, зараз ми побачили, як на наших очах Путін за благословення Сі Цзіньпіна фактично зруйнував світову систему безпеки. І світ, особливо західний табір, виявився абсолютно не готовим до цього. Був один момент, коли я особисто думав, що західний табір, можливо, піде у наступ. Ідеться про саміт Великої Сімки у травні 2023 року в Японії, тоді була дуже слушна ідея перейти до ситуації, коли Росії буде заборонений будь-який експорт за винятком продуктів харчування і медичних препаратів. Це анонсували, але здійснити не змогли, побоялися. І це був переломний момент, коли Західний світ фактично запрограмував сталий програш на певному етапі. От тільки зараз ми бачимо, що повертаються такі позиції, і вони, як це не дивно, йдуть саме з Європи.

І.Д.: - Справді, ретроспективно більш помітні певні речі, яким ми не могли приділити належну увагу, до кінця розібратися. Але світ опинився в такій ситуації, Україна стала об’єктом російської агресії. Ви сказали, що це сталося з дозволу Сі Цзіньпіна. Чи це була єдина причина, чому Путін наважився напасти? Тільки тому, що він прагнув реваншу? Тому, що Захід утратив відчуття загрози?

В.Г.: - Із самого початку приходу Путіна до влади у мене були якісь побоювання, і тут не можна не згадати другу Чеченську війну, повне бомбардування столиці Чечні, а потім вибухи у Волгодонську, в Москві, а потім захват театру в Москві і всі подальші події. Це налаштовувало на дуже серйозне ставлення до людини, яка очолила в той момент Росію.

Далі – всі чомусь прив'язують відкрите декларування агресивних намірів Росії до 2007-го року, до виступу Путіна на Мюнхенській конференції, де він сказав, що найбільша трагедія 20-го століття – це розпад Радянського Союзу. А я би дещо посунув часові рамки до 2003-го року, коли Росія здійснила спробу збудувати дамбу і приєднати наш острів Тузла біля Криму до своєї території. Саме в той день президент Кучма направлявся з візитом до Бразилії, де ми мали серйозні плани щодо полігону для спільних ракетних програм, я тоді супроводжував Леоніда Даниловича.

Спочатку такі дії Росії здавалися жартом, але розвиток подій показував, що це серйозна загроза Україні як державі, і в першу чергу через Крим. Я можу сказати, що Леонід Данилович тоді кілька разів намагався вийти на телефонний зв'язок із Путіним, але марно, він не зміг зв'язатися по телефону з паном Путіним. І Кучма прийняв рішення повертатися, він прилетів у Сімферополь, а далі гелікоптером у Керч. Потім він надав відповідні команди, після чого такий, я би сказав, «мирний напад» на наш острів Тузла припинився.

І.Д.: - Повернімося до великих подій, які змінюють хід історії. Після Першої світової війни була створена Ліга Націй, після Другої світової виникла Організація Об'єднаних Націй. Початок холодної війни ознаменувався тим, що західні країни створили НАТО. Потім була розрядка, виникла ОБСЄ. Закінчення холодної війни позначилося розпадом Радянського Союзу і зникненням Варшавського блоку. А далі було розширення НАТО, розширення ЄС, перетворення ЄС на наднаціональну організацію. Яким буде наступний крок? Чим закінчиться ця війна? Чи будуть інституційні ознаки того, що настає новий етап?

В.Г.: - Те, що відбувається сьогодні, ніяким чином раніше не можна було помітити, особливо в Європі. Практично всі європейські країни почали відчувати, я би сказав, холодок, яким повіяло з початком російсько-української війни. Раптом європейські країни, особливо північні країни і країни колишнього соціалістичного табору, відчули, що можливість війни стоїть у них на кордонах. Це не могло не хвилювати як географічний чинник. Але був також і політичний ефект, фактично це було порушенням усіх домовленостей між Радянським Союзом і Сполученими Штатами, коли завершилося протистояння двох таборів, тоді навіть певною мірою температура ядерної гонки знизилась.

І раптом – відкрита воєнна агресія, яка весь світ поставила на ноги. І всі раптом стали відчувати, що Організація Об'єднаних Націй уже не зовсім та організація, яка може все припинити.

І.Д.: - Отже, сталося це, як завжди буває в історії, з суми деяких причин. Питання – що далі? Ви сказали, що зараз ніхто не може передбачити, коли ця війна може закінчитися. Більше того, ви говорили таке: «Перемогти Росію можна лише асиметричними діями. Це не партизанщина, не хаос, це пошук слабких місць ворога і нанесення ударів саме туди». Далі ви ще говорили, що Росія і Путін переслідують дві мети: «…перша – це знищення української держави і її державності, друга – повернення Росії глобального політичного лідерства у світі. Перша мета проміжна, друга – стратегічна. Однак досягти другої без першої неможливо». І ці цілі не змінилися ні за чотири роки війни, як було у вашій книзі, ні за чотири роки і кілька місяців, як є зараз. Висновок напрошується такий: поки Росія існує в такому вигляді, якою вона є зараз, для України існуватиме загроза. Це так?

В.Г.: - Я би погодився без усяких сумнівів з вашими висновками. До того ж, треба ще згадати 2018 рік і звернення Путіна до Федеральних зборів РФ, де були два посили, на які не можна було не звернути увагу. По-перше, він сказав про те, що три народи – російський, білоруський і український – мають одне коріння і вони повинні бути разом. По-друге, він навів приклад кількох розробок, які на той час здійснив військово-промисловий комплекс Російської Федерації, зокрема, ракети середньої дальності й новий міжконтинентальний ракетний комплекс на заміну ракетному комплексу, створеному в Дніпропетровську, Р-36М2, який вважався найкращим у світі.

Мене здивувало, що тоді в Україні практично ніхто не зреагував на ці посили, ми чомусь промовчали тоді. Це у мене викликало серйозне занепокоєння і привело до того, що я вже відчував, що щось наближається. І тому в 2020 році надрукував книгу, яка мала максимально чітку назву: «Як перемогти Росію у війні майбутнього».

Після цього я отримав дуже багато нарікань і звинувачень, що я мало не «підпалювач війни» і стравлюю Росію та Україну. Я тоді розумів і побачив те, що не всі побачили, я побачив державу, яка в той час зробила не один крок, що дозволяло зробити такий висновок.

В.Б.: - Але зрештою все вийшло, як ви написали в цій книжці. І це визнали вже під час нинішньої війни. Додам ще, що Володимир Павлович торкнувся саме такого військового аспекту – асиметричної відповіді. Й абсолютно слушно, адже зараз ми бачимо, як асиметричні удари діють.

Стосовно геополітичного рішення, варто також згадати, що у 2018 році набули операційної спроможності Спільні експедиційні сили, міжнародні сили під проводом Великої Британії. Тому мені здається, що на першому рівні забезпечення захисту на геополітичній площині буде якраз створення субрегіонального союзу, це й може бути вихід. І саме зараз проводяться потужні міжнародні навчання, де Україна відіграє провідну роль. Я думаю, що це перший рівень вирішення проблеми.

В.Г.: - Підтримую цей посил, він дуже важливий.

І.Д: - Ми його розвинемо зараз. Але перед тим, як говорити про можливі розвитки подій, я хотів би запитати вас про долю «Колективного Заходу». Він ще є? Чи ще є лідером цього Колективного заходу Сполучені Штати Америки? Чи Трамп, коли його вдруге обрали, замість того, щоб протистояти Путіну, лише посилив його? Виходить, що дві зірки зійшлися? Що далі?

В.Г.: - Ви трохи помиляєтеся, зараз у світі не дві зірки, а три. Принаймні, так наш світ уявляє собі, на мій погляд, шановний президент Трамп: це він, Сі Цзіньпін і третій – Путін. Безумовно, Трамп весь час повторює, що Сполучені Штати – найбільш могутня держава у світі. Але деякі його кроки у мене викликають здивування: Гренландія, Канада, венесуельська історія, яка назавжди залишиться в історії світу, бо нічого подібного ніколи не відбувалося. І при цьому – всі його загравання і постійні перемовини з Путіним.

В.Б.: - Я  додав би, що Трамп поставив НАТО на межу розпаду, і зараз є цілком реалістичним сценарій нападу Росії. Якщо не нападу, то принаймні гібридної операції, наприклад, проти Естонії або навіть проти Польщі. І Захід зараз, на мій погляд, знаходиться без очевидного лідера. Власне кажучи, я згадав оці Joint Expeditіonary Forсе, тому що Британія цілком може претендувати на лідерство, бо Північна Європа, Британія і східне крило – більш рішучі, тому що вони більше відчувають небезпеку.

І.Д.: - Ви згадали НАТО, про те, що Трамп розвалює НАТО. То, може, НАТО вже відіграло свою роль? Може, так і треба? Може, це логічний розвиток історії, і формується щось інше? Про це, до речі, говорив і єврокомісар Кубілюс. Він сказав, що членство в НАТО для України наразі недоступне, але Україні варто зосередитися на створенні окремого механізму, який дозволить оперативно об'єднати військові ресурси партнерів.

В.Г.: - Відверто кажучи, я певною мірою й сам наближаюся до такого висновку. На мій погляд, дуже цікаве було б таке об'єднання поза рамками НАТО – Велика Британія, Польща і Україна. Це могла би бути така «стягуюча лінія» від Британських островів через Францію, Німеччину і Польщу до України. І тоді певним чином це б створювало дуже цікаву лінію забезпечення миру на європейській частині.

І.Д.: - Можна стверджувати, що прообрази цього ми бачимо, і це вже не на рівні ідеї, це вже певною мірою практика. Маємо Рамштайн – це відповідь на російську агресію, але не тільки, це також формування широкої коаліції. Є також Коаліція охочих, Франція і її лідерство. Зараз також відбуваються цікаві процеси, коли ЄС розуміє, що Велика Британія, Україна, Норвегія потрібні для майбутньої безпеки, без цих країн буде складно, якщо взагалі неможливо. Отже, Європейський Союз прокидається, хоча й дуже повільно. Ось знову кілька тижнів тому Макрон після європейського саміту на Кіпрі сказав, що Європі час схаменутися, він сказав, «нам слід прокинутися». Після чотирьох років війни, скільки ж вони можуть прокидатися?

В.Г.: - Мені здається, що він запізнився з такими висновками. Але ви розумієте, весь час над Європою висить та загроза, яка була під час протистояння двох блоків. І вони не забували, що так може статися, що Європа стала би першою, втратила би свої кордони: не тому, що їх захоплять, а тому, що вона могла стати місцем бойових дій. І що вона наближена була до Радянського Союзу.

В.Б.: - Саме ця весна, насправді, свідчить про те, що відбувається реальна інтеграція українського війська, української оборонної промисловості в європейський оборонний простір. І, в принципі, зараз ми бачимо початок.

І.Д.: - Це дуже важливі сигнали. Але, як ви вже позначили, виникає одне з ключових питань – ядерне стримування. В ситуації, коли Сполучені Штати потроху усуваються, для Європи виникає необхідність збільшити свої ядерні опції. І логічно виникає питання про можливу участь України в цих процесах. Вони вже почалися, вже Польща і Франція говорять про спільні дії, вже Британія висловлюється на цю тему, хоча й дуже обережно, вже президент Зеленський говорить на саміті політичної спільноти в Єревані про те, що Європа повинна мати можливість сама захистити себе, розуміючи при цьому протиракетну оборону, але також, можливо, й ядерне стримування. Чи це можливо? Скільки часу це може зайняти?

В.Г.: - По-перше, ця політична думка з'явилася раніше, а не зараз. І треба віддати належне керівництву і Франції, й Англії, які заявили про те, що їх ядерного потенціалу не вистачає для того, щоб можна було протистояти Росії.

Такі заяви були зроблені, і навколо цього почалися пошуки, що ж можна робити далі. Україна свого часу відігравала дуже велику роль у створенні ракетних озброєнь, а це носії ядерної зброї, але фактично ніколи не займалася створенням ядерної зброї. Тому виникали побоювання – розпочинати з самого нуля чи ні? І я дозволив собі в одній статті написати, що найпростіший шлях, який може пройти Європа разом з Україною – це створення спільних розробок ядерної зброї. Мені здається, ті засади і та, я би сказав, творча можливість України, саме творча можливість, могла б сильно додати у допомозі і Франції, й Німеччині, щоби створити європейські ядерні зброї.

Я не закликаю до цього, але про це необхідно думати. Це може статися не сьогодні, це далеке майбутнє, але це може бути завтрашнім днем.

В.Б.: - Хочу додати, що коли ми готували книжку і готувалися до сьогоднішньої бесіди, то ми дійшли висновку, що все одно зброєю №1 мають залишитися ракети. Бо ракети – це те, чим можна знищити інфраструктуру, військово-промислові можливості, й тому політично було б дуже добре, щоб Україна з Європою працювала над ракетами. Буквально днями Туреччина продемонструвала свою міжконтинентальну балістичну ракету, а Німеччина з Францією зараз працюють над питанням саме балістичної ракети на 2000 кілометрів дальності. От нам би потрапити в цей ракетний клуб.

І.Д.: - Cподіваюся, ми не втратили досвід і знання у цій сфері. І саме в цьому є, мабуть, першочергове завдання і можливість України – робити внесок у створення носіїв для тих чи інших цілей.

В.Г.: - Так, ракети середньої дальності – це від півтори до п'яти з половиною тисяч кілометрів, і цього недостатньо для вирішення ряду завдань. А балістичні ракети великої дальності – це від п'яти з половиною тисяч і до безкінечності. Тому це дуже цікава річ.

І.Д.: - Безумовно, ми й раніше мали контакти з іншими країнами у цій сфері, їх треба не тільки зберігати, а й посилювати. Тим більше, що час і обставини сприятливі, Європа зрозуміла, що треба формувати спільний оборонний комплекс, і це вже робиться.

Але давайте тепер повернемося на землю, до театру військових дій. Постійно існує тема мирних переговорів, хоча їх зміст і предмет не дуже проглядаються. Більше того, є експерти, і вам вони теж відомі, серед них британський аналітик Джеймс Шерр, який сказав, що європейці все більше розуміють, що існує фундаментальна несумісність інтересів та цілей між Україною та Російською Федерацією. І єдиний розумний курс – продовжувати стояти на боці України та не дозволяти Москві перемогти військовими чи політичними засобами. І висновок: «Будь-яке вирішення війни відбудеться на полі бою».

В.Г.: - Я, відверто кажучи, не читав про це, але згоден з таким висновком шановного пана Шерра. Сам характер цієї війни вніс нові посили з точки зору логіки і розвитку війни і, найголовніше, – з точки зору передбачення. Може ця війна завершитися, та це не може завершитися. Такої війни ще в світі не було.

В.Б.: - Додам дві тактичні речі. Я вже сказав, що ця весна є дуже серйозним епізодом усього глобального протистояння. Зараз, зокрема, ключову роль починають відігравати дрони радіусу мідлстрайк. Це не така велика дальність, яка потрібна для ураження, скажімо, нафтопереробки десь за 1700 кілометрів, принципова відмінність у тому, що дрону потрібно подолати прифронтову зону, щоби знищити логістичні центри, штаби, пункти управління тощо. І зараз Норвегія на 7 мільярдів доларів фінансує саме виробництво дронів мідлстрайк, Німеччина також заявила про виготовлення і постачання дуже великої кількості таких дронів.

І звідси випливає головне: коли ми будемо домінувати в мідлстрайк, тобто зможемо вибивати логістику, – це створить передумови для деокупації, передумови для перемоги.

І.Д.: - Отже, маємо спільне розуміння того, що відбувається і що може бути далі. Я хотів би ще навести цитату Черчилля, яка, на мою думку, є дуже своєчасною і прямо стосується мирних переговорів. Він писав про поступки Гітлеру таке: «Але даремно було думати, що якщо ми спробуємо укласти мир зараз, ми отримаємо кращі умови, ніж якби ми боролися».

В.Г.: - Черчилль багато зробив для перемоги і залучення Штатів до коаліції. Він не відмовлявся від того, щоб діяти навіть проти своєї волі, наступати на себе, під час війни він робив дуже багато кроків, які викликали в Англії нерозуміння, ніхто не очікував, що він так може себе поводити. Він дуже багато зробив, щоб перемогти Німеччину. І його позиція була, я би сказав, жорсткою, навіть по відношенню до своїх друзів.

І.Д.: - Уроки історії, на жаль, відзначаються тим, що їх не дуже люблять учити. Для того, щоб бути впевненими і перемагати на полі бою, нам потрібні партнери і союзники, самотужки проти великої ядерної держави ми навряд чи можливо це зробити, якщо взагалі це можливо.

В.Г.: - Я десь уже написав, що самостійно Україна не може перемогти Росію у війні. Я викликав на себе дуже багато стріл, але не треба забувати, що Росія є другою ядерною державою у світі.

І.Д.: - У вашій збірці «Хроніки передбачень» багато ваших прогнозів відбулися насправді.

В.Г.: - Було таке. У цій книжці зібрані статті, які я друкував у «Дзеркалі тижня» з 2006 по 2017 роки. Там є дуже цікава стаття 2017 року. Вона називається «Дім, який будує Трамп». Тепер, коли вже почалися події останніх двох років, мені телефонували і запитували, яким чином я намалював портрет шановного Трампа у 2017 році, не помиляючись у баченні на 2026 рік. Я кажу, що це тільки передбачення і нічого іншого. Тільки пам'ятаю, що тоді мене критикували за цю статтю.

І.Д.: - Хоч як би то було, ми маємо надійних партнерів і таких партнерів, яких ще треба в чомусь переконувати і залучати на свій бік. Будемо, сподіваюся, продовжувати це робити, зокрема, війна в Затоці таку можливість дала.

Український досвід і українські дрони оцінили, в першу чергу там, у тих країнах, які піддалися атакам з боку Ірану. Дрони і їх використання в системі та взаємодії – це вже частина війни майбутнього? Війна майбутнього вже почалася?

В.Г.: - Дуже важко цю тему обговорювати. З одного боку, практично фрагменти можливої третьої світової війни існують. І вони існують не тільки в пострадянському просторі, вони існують і на Близькому Сході. Вони не затухають у відносинах Китаю та Індії, вони ще більше помітні на Далекому Сході, події, які час від часу відбуваються на Індокитайському півострові, про це говорять, як і про події навколо філіппінських островів і Тайваню. Все це рани, які не загоїлися до кінця, і вони несуть у собі загрозу.

Чи вистачить у людства розуму? Враховуючи, що третя світова війна може бути останньою, я розумію, що я кажу, й у мене є надія, що вистачить. Але те, що відбувається сьогодні у міжнародних відносинах, а я не випадково згадав і Гренландію, і Канаду, й Венесуелу, з точки зору нормальної міжнародної дипломатії абсолютно не відповідає канонам. Обстановка надзвичайно складна, в будь-який момент у якомусь іншому місці може виникнути неочікувана іскра, яка приведе спочатку до якогось конфлікту місцевого характеру, який може абсолютно непрогнозовано перерости у світову війну. Сьогодні весь світ знаходиться в дуже великому напруженні. Я думаю, що це треба пам'ятати усім.

В.Б.: - Насправді багато з того, що відбувається зараз, буде у війні майбутнього. Але якщо подивитися в цілому на панораму подій, то ми зараз знаходимося десь на хвилі технологічного змагання, але до гребеня хвилі ще досить далеко.

І.Д.: - А на гребені хвилі – там штучний інтелект панує?

В.Б.: - Я думаю, що штучний інтелект і зброя на нових фізичних принципах, – це буде на 100%.

В.Г.: - Вже сьогодні штучний інтелект присутній практично у всіх видах озброєння. Я не знаю, де він не присутній. Ми з Валентином обговорювали характер цієї війни, і я навіть знайшов для неї визначення: траєкторія військово-технологічних інновацій.

Давайте уважно подивимося на російсько-українську війну. Вона йде вже п'ятий рік, і я не знаю сьогодні людину, яка б сказала, коли ця війна завершиться, тому що вона має абсолютно нові риси.

І ще одне. Все більше ми переходимо до використання дешевих, але масових озброєнь, всі стали розуміти, що швидко налагодити виробництво балістичних ракет ніхто зараз не може. Це по-перше. Потім усе більше військові дії починають перемішуватися з тим, що можна назвати економічним фактором війни.

А далі – не можна не звернути увагу, що зараз уже ніхто не говорить про танки чи бронетранспортери, які відвели так далеко від лінії безпосереднього зіткнення, що і не побачиш, де вони знаходяться.

І.Д.: - Дійсно, зміни вражають, передбачити їх навряд чи було можливо. Більше того, ми бачимо зараз, як США з усією своєю потугою, з розвідувальним, аналітичним апаратом, військовими спроможностями в Ірані стикаються з неочікуваними проблемами, непередбачувані наслідки яких впливають на весь світ.

В.Г.: - І перемогу Трамп оголосив, а насправді... І найсмішніше – розміри Ормузької протоки. Здавалося б, тут можна зібратися з обох боків і руками перекрити. А перемир'я так і не відбувається.

І.Д.: - На завершення хотів би знову повернутися до вашої книги. Вона задумувалася і написана як підсумки чотирьох років війни. Наприкінці ви говорите про три можливі сценарії розвитку подій після чотирьох років. Тепер уже більше, тепер до цього додався досвід війни в Ірані, додалося трохи інше розуміння, бо час не стоїть на місці. Як би ви сьогодні оцінили, чи змінилося співвідношення між вірогідністю цих трьох сценаріїв?

В.Б.: - Ситуація виглядає так, що співвідношення змінилося на нашу користь. У принципі, ми так і прогнозували, тому що передбачалася найважча зима. Але питання було не тільки пережити зиму, йшлося також про нарощування кількох компонентів. По-перше, безпілотні сили домінують на полі бою, зокрема і в наземних роботизованих комплексах. Це дуже важливо, адже йдеться про збереження життів наших воїнів і збільшення втрат російських солдатів. Ідеться про те, що, наприклад, Росія оперує 20 типами НРК, а в Україні тільки виробників наземних роботизованих комплексів є понад 250. І якщо минулого року законтрактували 15 тисяч таких комплексів, то зараз уже тільки за півроку 25 тисяч. Це перше.

По-друге, як я вже сказав, це розкриття спроможностей мідлстрайк, тобто дрони середньої дальність дії вбивають логістику, і це надзвичайно важливий елемент, передвісник деокупації.

І третє: ми дуже пов'язували наші переваги з ракетами. На жаль, тут відбувається певне гальмування, певні затримки з боку державного сектору, ми хоча й маємо державну серійну балістичну ракету, але в неї ще значна кількість недоліків. Але зараз ми маємо вісім приватних виробників і розробників балістичних ракет, і хотілося б, щоби держава швидше їм надала підтримку.

Бо ракети – це зброя №1, без цього оборонну промисловість Росії ми не знищимо, дрони з бойовою частиною 50 кг цього не зроблять. А ракети, де бойова частина 350-450 кг, – це вже зовсім інша історія.

В.Г.: - Я хотів би одну річ додати. Коли почалися жорсткі бойові дії і ворог стояв під Києвом, ми відчували цей дух війни, і весь час не виходила з голови думка: а що буде далі і як буде далі? Тоді треба всім робити все, забуваючи про свої особисті інтереси. І це було дуже важливим елементом, тому що нація тоді, в перші місяці війни, згуртувалася. І це дуже добра характеристика української нації як такої.

І.Д.: - Дуже вірно, якби не було єдності, не було б цього всього, що ми зараз маємо. Хочу сказати, що ваш висновок про те, що Україна тепер має більше впевненості і більше можливостей, повністю збігається з тим, що заявив Ентоні Блінкен, колишній держсекретар Сполучених Штатів Америки. Він сказав, що зараз Україна перехоплює ініціативу, і це так і є.

На завершення я хотів би побажати, і хотілося б, щоби це сталося скоріше, щоб ми зібралися тут і обговорили вашу нову книгу – «Як ми перемогли Росію».

Ігор Долгов

Фото: Данило Антонюк

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform