Пам’ять, яка вчить боротися за справедливість

Історія Другої світової війни вчить: поступки агресору ніколи не приносять тривалого миру, а слабкість та нерішучість лише заохочують нові злочини

Друга світова війна лишила по собі не лише мільйони загиблих, зруйновані міста та понівечені людські долі. Вона залишила головний урок – агресора не можна умиротворити, а імперські амбіції ніколи не зупиняються самі по собі. Саме тому 8 травня є не датою тріумфу, а днем глибокої пам’яті та осмислення.

Україна пережила Другу світову війну як одна з найбільших її жертв. Наші землі стали ареною масштабних бойових дій, окупації, масових репресій та знищення цивільного населення. Трагедії тієї страшної війни відчув також азербайджанський народ. Українці разом з азербайджанцями та іншими народами воювали проти нацизму, брали участь у русі спротиву, працювали в тилу, рятували інших ціною власного життя. І внесок України, Азербайджану та інших країн у перемогу над нацизмом неможливо переоцінити. Без нашої спільної боротьби цієї перемоги не було б.

Після завершення війни українці, на жаль, не отримали свободи. На зміну нацистській окупації прийшло відновлення радянського тоталітарного контролю, голодоморів, репресій та боротьби з будь-якими проявами української вільної думки. Кремль десятиліттями формував міфи, використовуючи їх для легітимізації власної влади та імперської політики.

Сучасна Росія успадкувала і значно радикалізувала цей підхід. Перемога над нацизмом стала основою нової державної ідеології, де історична пам’ять використовується як виправдання агресії, мілітаризації суспільства та втручання у справи сусідніх держав. Саме так виник рашизм – ідеологія, що поєднує імперський реваншизм, культ війни, авторитаризм і заперечення права інших народів на власний шлях.

Однак російська війна проти України, яка триває вже п’ятий рік і стала найбільшим військовим конфліктом з часів Другої світової, є для Кремля не тріумфом, а початком руйнування багатьох міфів, на яких десятиліттями будувалася російська зовнішня політика. Україна не лише вистояла, а й продемонструвала здатність ефективно протистояти значно більшому за ресурсами агресору. Світ побачив, що російська держава має системні проблеми в управлінні, військовій логістиці, технологічному забезпеченні та стратегічному плануванні. Усе це поступово послаблює російський вплив як регіональної держави.

Російська агресія також оголила фундаментальні слабкості російської економіки. Попри багаторічні заяви про “технологічний суверенітет”, стало очевидно, наскільки критично російська промисловість залежить від компонентів, електроніки, програмного забезпечення та виробничого обладнання інших країн. Навіть російський аграрний сектор, який Кремль подавав як приклад “успішного імпортозаміщення”, залишається залежним від іноземного насіння, техніки і технологій. Застарілість значної частини промислового комплексу та обмежені можливості модернізації дедалі сильніше впливають на економічні та політичні позиції Росії у світі.

На цьому тлі український приклад став одним із ключових міжнародних феноменів останніх років. Україна продемонструвала, що сила держави визначається не лише кількістю зброї чи масштабами економіки. Вирішальними є єдність суспільства, готовність громадян брати відповідальність та здатність держави будувати міжнародні коаліції.

Саме консолідація українського суспільства після 24 лютого 2022 року стала одним із головних факторів спротиву. Волонтерський рух, взаємодопомога, підтримка армії, стійкість місцевих громад та ефективна дипломатична робота створили унікальний приклад національної мобілізації у XXI столітті.

Не менш важливою стала й потужна міжнародна підтримка України. Світ усвідомив: як і під час Другої світової війни, йдеться не лише про війну однієї держави проти іншої, а про спробу силового руйнування міжнародного порядку. Саме тому підтримка України стала питанням глобальної безпеки. Під час нещодавнього історичного візиту до Азербайджанської Республіки Президент України Володимир Зеленський висловив щиру вдячність Президенту Ільхаму Алієву та азербайджанському народу, якому добре відомі жахіття війни, за солідарність, за послідовну позицію щодо недоторканності територіальної цілісності та суверенітету України. Глава Української держави подякував за 11 енергетичних пакетів, якими Азербайджан підтримав Україну, а також у своїй заяві Володимир Зеленський підкреслив: «Окремо я хотів би подякувати шановному пану Президенту за те, що ви допомагали нашим діточкам – дітям, які з прикордонних територій, яким було дуже важко, які постраждали через війну. Дякуємо за таку підтримку. Ви прийняли більше 500 наших українських діточок. Дякую за таку гуманітарну підтримку».

Історія Другої світової війни вчить: поступки агресору ніколи не приносять тривалого миру. Навпаки – слабкість та нерішучість лише заохочують нові злочини. Сьогодні Україна фактично нагадує світові цей урок, сплачуючи за нього надзвичайно високу ціну.

День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років – це не лише про минуле. Це про відповідальність сучасного світу перед майбутнім. Про здатність робити висновки з історії та захищати свободу тоді, коли вона опиняється під загрозою.

Сьогодні боротьба України – це не лише війна за власну територіальну цілісність. Це боротьба за принцип, що жодна держава не має права силою перекроювати кордони, нав’язувати свою волю іншим народам чи виправдовувати злочини “історичною місією”.

Саме тому День пам’яті та перемоги має для нас не лише історичне, а й сучасне значення. Пам’ять про Другу світову війну повинна вчити світ головного: агресора не зупиняють поступки, байдужість чи страх. Його зупиняють єдність, рішучість та готовність захищати свободу.

Україна сьогодні платить надзвичайно високу ціну за цю свободу. Але водночас саме українці нагадують світові урок, який людство вже мало б засвоїти після 1945 року: мир неможливий без справедливості, а безкарність агресора завжди породжує нову війну.

Мубаріз Асланов, спеціальний кореспондент інформаційного агентства Report у Києві