Словаччина сьогодні - елемент безпеки чи небезпеки для України? Між євроатлантичним вибором і проросійськими інтересами
Країна опинилася у точці, де зовнішні зобов’язання і внутрішня політика дедалі більше розходяться
Ставлення сучасної Словаччини до Росії складне і глибоко поляризоване. Країна офіційно залишається членом ЄС і НАТО, однак внутрішня політика дедалі частіше транслює наративи, що суперечать загальноєвропейському курсу.
Суспільство фактично розколене на три приблизно рівні частини: прихильники України, симпатики Росії та ті, хто уникає чіткої позиції. За різними оцінками, близько чверті словаків позитивно оцінюють Путіна, що є одним із найвищих показників у Центральній Європі.
Корені проблеми можна сформувати у пʼять груп:
1. Своє розуміння історії (фантомні болі «Мюнхенської зради», відчуття вдячності Радянському Союзу і т.п.);
2. Інформаційна навантаженість медіапростору Словаччини антиєвропейською риторикою, щедро поширюваною проросійськими інформресурсами;
3. Економічна привʼязаність Словаччини до енергоресурсів Росії;
4. Східний регіон Словаччини (русини), вплив ультраправої партії «Республіка» та звʼязки з російськими спецслужбами;
5. Роберт Фіцо – як окремий чинник проросійського вектора.
Історичний чинник сягає XIX століття: ідеї панславізму і образ Росії як «визволителя» у Другій світовій війні досі живі в частині словацького суспільства. Водночас травма «Мюнхенської зради» формує стійку недовіру до Заходу і робить кремлівські наративи більш сприйнятливими.
Інформаційний простір Словаччини залишається вразливим. Мережа «альтернативних» медіа активно поширює дезінформацію. Характерним прикладом може слугувати наратив про те, що ЄС прагне тотального контролю над громадянами через соціальні мережі, тоді як теми відсутності свободи слова і блокування платформ у самій Росії фактично замовчуються. Подвійні стандарти стали нормою інформаційного середовища.
Економічна залежність від Росії є мабуть найбільш структурною проблемою для країни. Словаччина досі покриває 70–85% потреб у газі та майже 100% потреб у нафті за рахунок російських поставок. Державна компанія SPP веде переговори про збільшення імпорту газу на 2026–2027 роки, всупереч загальноєвропейському курсу на відмову від російських енергоресурсів до кінця 2026-го. Окремо стоїть ядерне паливо: словацькі АЕС залежать від російських тепловиділяючих збірок, американська альтернатива технічно сумісна лише частково, і Братислава регулярно домагається виключення ядерного сектору із санкційних пакетів.
Східний регіон Словаччини населений переважно русинами. В суспільному середовищі досить помітні антиукраїнські настрої. Вихідці з цього регіону є засновниками байкер-клубу «Брат за брата», що є дзеркальним відображенням російського байкерського угруповання «Нічні вовки». Лідер словацьких байкерів Алекса Матуш обʼєктивно повʼязується з діяльністю Служби зовнішньої розвідки РФ.
Сергій Наришкін (директор Служби зовнішньої розвідки РФ, - ред.) неодноразово на полях «Росісторичного товариства» зустрічався з ним і активістами-русинами.
Крім того, в цьому регіоні велику підтримку серед населення має ультранаціоналістична партія «Республіка», лідер якої Мілан Угрік є проросійським політиком і, до речі, очолює депутатську групу Словаччини в Європарламенті. До цієї групи також належать ще три словацьких депутата, які транслюють виключно проросійську риторику. Тут усе, на жаль, дуже складно.
Премʼєр-міністр Словаччини Роберт Фіцо, як системний чинник проросійського дрейфу Словаччини, має стійкі контакти з російським світом бізнесу, в тому числі військово-технічного та колом осіб, яких можна назвати кримінальними авторитетами інтернаціонального калібру, але за географією походження – москвичами.
За часів прем’єрства Роберта Фіцо Словаччина зайняла позицію, яка все важче узгоджується з логікою євроатлантичної солідарності.
Словаччина погрожувала заблокувати 20-й пакет санкцій проти Росії (березень–квітень 2026 року), якщо Брюссель не змусить Київ відновити транзит нафти через «Дружбу». Паралельно лунали погрози заблокувати євроінтеграцію України. У квітні 2026-го Фіцо відкрито закликав ЄС повністю скасувати санкції на російські нафту і газ, апелюючи до «енергетичної кризи» і необхідності «діалогу з Москвою».
Братислава вимагала виключити із санкційних списків олігархів Алішера Усманова та Михайла Фрідмана. У певний момент словацька сторона погрожувала не продовжувати чинні санкції, що формально означало б їх скасування щодо 2500 осіб та організацій. Ситуацію вдалося врегулювати, але подібний тиск повторюється з кожним черговим пакетом.
Після виходу Угорщини з орбіти відвертого євроскептицизму, якщо прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр зможе до кінця зламати систему Орбана і змінить курс Будапешта, Фіцо може залишитися єдиним системним блокувальником євроатлантичної єдності у Східній Європі.
Що в цій ситуації роблять США? Вони демонстративно не втручаються у внутрішню політику Словаччини, обмежуючись захистом власних військових інтересів: авіабаза Сліач (в яку вкладено понад $100 млн) та авіабаза Малацки-Кухиня залишаються під американським контролем у рамках Угоди про оборонне співробітництво (DCA), підписаної 2022 року. Словаччина розглядається радше як буферна зона, аніж як форпост на кшталт Польщі.
А європейські партнери усвідомлюють масштаб проблеми, однак реальний вплив на Братиславу не є пріоритетом для жодної з великих країн ЄС, адже кожна зайнята власними викликами.
Словаччина опинилася у точці, де зовнішні зобов’язання і внутрішня політика дедалі більше розходяться. Намагання Роберта Фіцо за будь-яких обставин відвідати Москву у травні 2026 року виглядають уже трагікомічною історією. Але цей дрейф у бік Росії не буде зупинений без змін енергетичної залежності й оздоровлення інформаційного простору Словаччини. Для України це вкрай важливо, тому що ми зараз боремося за виживання в новому світовому порядку, і кожна деталь національної стратегії сусіда має свою роль у нашій безпеці.
Микола Зенцев, міжнародний експерт з питань безпеки, власник компанії з гуманітарного розмінування, генерал-майор запасу