Новий механізм геополітики, або Чому держави не мають боятися картонних фігур

Міжнародна система сьогодні - це складний старий годинник, зібраний ще в XIX столітті, але змушений відраховувати час XXI-го

Є держави, які бояться ядерної війни. Є держави, які бояться економічної турбулентності та погіршення рівня життя своїх громадян. Є держави, які бояться технологічного відставання.

А є такі, що бояться сатири.

«Тепер усім очевидно, що російський режим лякається картонних фігур», – іронічно зауважив Жак Тіллі, якого московський суд заочно засудив до восьми з половиною років ув’язнення. Вирок винесли за «поширення фейків про російську армію» та «образи почуттів віруючих».

Тіллі вже понад сорок років створює платформи для одного з найяскравіших карнавалів Європи – дюссельдорфського. Серед його останніх робіт – антивоєнні інсталяції: Путін, що купається у ванні в кольорах українського прапора, наповненій кров’ю, та сцена, де російський диктатор люто кусає Україну з красномовним написом: «Вдавися цим!». Навіть ці картонні образи кремлівський режим сприйняв як настільки небезпечну загрозу, що призначив за них реальний тюремний термін.

А от Україна давно нічого не боїться. Поки Росія боролася з картонною небезпекою, Україна послідовно перетворювалася на новий центр сили.

У березні українські військові експерти і спеціалісти з протидії дронам вирушили на Близький Схід. Вони допомагають країнам Перської затоки захищатися від іранських «шахедів». Український бойовий досвід і технології раптом стали одним з найцінніших активів регіону.

А у Техасі американські органи боротьби з наркотиками провели спільні тренування з українськими експертами. Вони обмінювалися досвідом протидії дронам, які все активніше використовують наркокартелі. І хоч скільки б у Вашингтоні заперечували, допомога від України виявляється дуже вигідною і потрібною для Сполучених Штатів.

Україна також розширила географію своїх дій і успішно веде «тіньову війну» з Росією на африканському континенті. Згідно з розслідуванням RFI, понад двісті українських офіцерів і військових експертів присутні на заході Лівії за погодженням з урядом у Триполі. Вони не лише атакують російські кораблі в Середземному морі за допомогою морських дронів, але й готують лівійських військових.

Міжнародна система сьогодні – це складний старий годинник, зібраний ще в XIX столітті, але змушений відраховувати час XXI-го. Кожне зубчасте колесо – країна чи блок – обертається у своєму напрямку й зі своєю швидкістю. Стрілки показують одночасно різні години, і ніхто вже не знає, котра з них «правильна».

Механізму бракувало головної деталі – того маленького, але критичного балансового важеля, без якого вся система приречена на хаос: одні стрілки біжать уперед, інші відстають, а деякі крутяться назад. І здається, цією деталлю стає Україна. Вона не просто частина механізму – вона той елемент, який повертає покалічений годинник до життя і змушує його, нарешті, йти в одному напрямку. Напрямку, де правда, свобода і міжнародне право перестають бути порожніми абстракціями, а стають реальним часом.

Емма Андієвська, яка нещодавно святкувала свої 95 років, сформувала дуже влучне правило: «Мені здається, що на цей світ людина приходить велетом, а тоді – маліє, лише дехто уникає цієї долі, не давши себе залякати «обставинами». Людина завжди сама вибирає себе, хоч їй часом і здається, ніби це роблять за неї «обставини». А що людина вибрала, тим вона й стає. Ступінь самореалізації залежить від того, скільки людина вкладає зусиль і волі в те, що вона хоче здійснити. Бо хто повністю вкладає себе в щось, не розмірковуючи, чи це оплатиться, чи ні, на того боці й Провидіння. Провидіння не любить ні ледачих, ні літеплих».

Ці слова Андієвської стосуються не лише людей, але й держав. Держави у геополітиці стають тими, ким самі обрали бути.

Росія обрала бути країною, яка боїться картонних фігурок.

Україна обрала бути країною, яка захищає цінності світового правопорядку і поширює свій вплив далеко за межі власного регіону.

Росія так довго боролася за багатополярність. Тепер вона її отримала. Але є нюанс. Один із нових полюсів і центрів сили – це не Росія, а Україна.

Ілона Хмельова, докторка філософії (PhD) за спеціальністю міжнародне право, секретар Ради економічної безпеки України (РЕБ)