Наталія Бутирська, старша аналітикиня Центру «Нова Європа»

Тема Північної Кореї сьогодні виходить далеко за межі регіональної безпеки. Якщо раніше її сприймали як ізольовану й більш-менш передбачувану країну-«аномалію», то нині Пхеньян дедалі активніше впливає на глобальні процеси.

Режим Кім Чен Ина не лише зберіг стійкість під тиском санкцій, а й використав нові геополітичні реалії для посилення власних позицій. Співпраця з Росією, зростання військового потенціалу та набуття бойового досвіду виводять Північну Корею на якісно інший рівень впливу й створюють нові ризики не лише для Азії, а й для Європи.

Водночас Північна Корея залишається однією з найзакритіших країн світу. Поєднання внутрішньої ізоляції із зовнішньою активністю робить її особливо небезпечним чинником сучасної міжнародної політики.

Про те, як Кім Чен Ин перетворив ізоляцію на ресурс, наскільки реальною є загроза нової війни на Корейському півострові, чому лідер КНДР приховує свій вік і що означає призначення його 13-річної доньки керівницею ракетної програми, Укрінформ розпитав асоційовану старшу аналітикиню Центру «Нова Європа», експертку з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Наталію Бутирську.

КІМ ЧЕН ИН УЖЕ НЕ МАЄ ГОСТРОЇ ПОТРЕБИ У ПЕРЕГОВОРАХ ЗІ США ЛИШЕ ЗАРАДИ ПОСЛАБЛЕННЯ САНКЦІЙ

- Пані Наталіє, за оцінками західних аналітиків, позиції режиму Кім Чен Ина нині є найсильнішими за багато років. Чи погоджуєтеся ви з цим?

- Так, безумовно. Передусім значно зміцнився міжнародний імідж Кім Чен Ина. Якщо до 2018 року його сприймали як лідера повністю закритої країни, який майже не комунікував із зовнішнім світом, то після зустрічі 12 червня 2018 року в Сінгапурі з президентом США Дональдом Трампом відбулася його міжнародна легітимізація.

Зустріч із лідером Сполучених Штатів була мрією і його діда, і батька, однак їм не вдалося вийти на прямі переговори зі США.

- Тобто легітимізація відбулася завдяки Трампу?

- Певною мірою, так.

Втім, Кім Чен Ин не зміг досягти головної мети – послаблення санкцій, адже на той момент Північна Корея потребувала економічного підсилення.

Нагадаю, що після проведення КНДР ядерного випробування у 2017 році до санкцій приєдналися також Росія і Китай.

РФ тоді відігравала дуже незначну економічну роль для Північної Кореї – обсяг торгівлі становив лише 1–2%. А Китай, попри санкції, підтримував КНДР, але діяв обережно – надавав рівно стільки допомоги, щоб не допустити серйозної економічної кризи в сусідній країні, яка могла б позначитися на його власній безпеці.

Але переговори з Трампом зазнали фіаско. Кім Чен Ин пропонував поетапний підхід: у КНДР тоді заявили про демонтаж ключового ядерного об’єкта з виробництва плутонію в Йонбйоні й очікували від США кроків у відповідь.

Однак Дональд Трамп дотримувався позиції, що спочатку має відбуватися повна денуклеаризація і лише після цього можливе пом’якшення санкцій.

Ця невдача стала серйозним ударом для Кім Чен Ина і певною мірою змінила підхід Північної Кореї до зовнішньої комунікації.

- Але ж невдачі  зазнали обидві сторони, бо жодна не досягла своєї мети. Чому це так вплинуло на Кім Чен Ина?

- Так, але для Трампа це були лише чергові переговори, які не мали визначального значення для зовнішньої політики США. Натомість для Північної Кореї це стало руйнуванням надій на полегшення економічної ситуації, після чого Кім Чен Ин зробив для себе серйозні висновки.

Згодом почалася пандемія коронавірусу, і країна фактично закрилася на три роки. Втім, їй вдалося уникнути масштабного голоду, подібного до того, що був у 1990-х роках, і зберегти відносну економічну стабільність.

У результаті Пхеньян дійшов висновку, що переговори зі США мають бути предметними, а ядерний статус КНДР – закріплений у конституції і не може бути предметом торгу.

Тепер Кім Чен Ин висуває як передумову будь-яких переговорів зі США тезу про те, що денуклеаризація Північної Кореї взагалі не підлягає обговоренню.

- Як російсько-українська війна вплинула на позиції КНДР у світі?

- Вона стала для Північної Кореї великим шансом. Росія, яка відчувала гострий дефіцит боєприпасів, фактично відкрилася для співпраці з Пхеньяном.

Росіяни звернулися до Кім Чен Ина по снаряди і, за різними оцінками, отримали від 12 до 15 мільйонів одиниць. Це стало дуже суттєвою підтримкою для РФ.

Нині КНДР постачає їй різні види озброєння, отримуючи натомість не лише кошти й продовольство, а й технології.

Доступ до російських ресурсів дозволив Кім Чен Ину перезапустити військово-промислову базу, модернізувати армію та, завдяки експорту зброї, вибудувати довготривалу взаємодію з Росією. Крім того, це дало змогу частково збалансувати залежність від Китаю, на який припадало близько 90% зовнішньої торгівлі. І нинішнє керівництво КНДР, і його попередники завжди розглядали таку залежність як ризик.

Тобто на даному етапі Пхеньяну вдалося зміцнити позиції: збалансувати відносини з Китаєм, отримати ресурси від Росії, частково нівелювати ефект санкцій і підвищити свій міжнародний статус.

Відтак Кім Чен Ин уже не має гострої потреби в переговорах зі США лише заради послаблення санкцій – вони фактично не працюють на тому рівні, який міг би критично вплинути на функціонування режиму.

КІМ ЧЕН ИН ПРОДЕМОНСТРУВАВ ЗДАТНІСТЬ ПРОЄКТУВАТИ СИЛУ ЗА МЕЖАМИ КОРЕЙСЬКОГО ПІВОСТРОВА

- Тобто виходить, що США, Китай і Росія фактично підняли статус Кім Чен Ина до рівня геополітичного гравця?

- Частково так. Але важливо, що він уміло скористався наявними можливостями. Якщо раніше йому доводилося привертати увагу США через демонстративні ракетні пуски, наприклад, у відповідь на військові навчання чи візити в регіоні, то тепер йому це вже не потрібно.

Кім Чен Ин продемонстрував здатність проєктувати силу за межами Корейського півострова.

Участь у російській агресії проти України стала новим етапом в історії КНДР і несподіванкою для багатьох країн.

Приміром, раніше важко було уявити, що Північна Корея може відправити своїх військових на фронт, а тепер ми фіксуємо не лише сам факт такої участі, а й зацікавленість у ній. Північнокорейські військові отримують бойовий досвід, тестують озброєння і, що особливо турбує Південну Корею, опановують сучасні дронові технології та їхнє застосування у війні.

Більше того, КНДР отримує технології для виробництва дронів на власній території, і це вже зовсім інший рівень загрози.

За наявною інформацією, північнокорейці також переймають російську тактику малих груп і їхнього просочування в «сірі зони». Ті, хто отримав безпосередній бойовий досвід, повертаються до Північної Кореї, де передають його іншим. Фактично йдеться про якісно новий рівень військової підготовки.

Я нещодавно повернулася з Південної Кореї, і моє спілкування там свідчить, що значна частина суспільства, зокрема військові, дуже серйозно сприймають цей фактор. Адже досвід ведення сучасної, модернізованої війни, яка суттєво відрізняється від минулих збройних конфліктів, сьогодні фактично мають лише три країни – Україна, Росія, а тепер уже й Північна Корея.

- У підтримці Північною Кореєю Росії є ідеологічна складова чи це радше «just business»?

- Суто ідеологічного компонента тут немає. Водночас певне спільне підґрунтя все ж присутнє. Те, куди нині рухається Росія, балансуючи між імперською спадщиною та радянським минулим, певною мірою допомагає пояснити російському суспільству, чому путінський режим так активно інвестує у відносини з Північною Кореєю.

Водночас нині йдеться не лише про взаємну вигоду. Взаємодія між країнами значно поглибилася на різних рівнях: від обмінів між університетами, медичними й культурними установами до поїздок дітей у табори. Є інформація, що туди потрапляють і діти з тимчасово окупованих територій України.

Практично щотижня відбуваються обміни різними делегаціями на локальному рівні.

Наприклад, зараз (інтерв’ю записувалося 1 квітня, – авт.) у Північній Кореї перебуває керівник ТАСС разом із групою журналістів. Росія та КНДР мають угоду про співпрацю між державними інформаційними агентствами і домовленість спільно протидіяти так званій «міжнародній дезінформації» щодо їхньої взаємодії (посміхається).

ЛАВРОВ І ПУТІН ОСОБИСТО ЗВЕЛИЧУЮТЬ «БРАТНЮ ДОПОМОГУ» КНДР РОСІЇ

- А як до цього ставиться російське суспільство? Адже раніше Північна Корея була радше «страшилкою» й об’єктом жартів.

- На мою думку, російське суспільство, попри значні ресурси і можливості, так і не змогло трансформуватися після розпаду СРСР.

З одного боку, росіяни охоче користувалися благами відкритого світу – подорожували, жили в Європі, споживали результати чужого розвитку. З другого, у світоглядному плані у них досі домінує радянська ностальгія і уявлення про «велич», засновану на минулому.

Тому зближення з Північною Кореєю для багатьох не виглядає проблемою, навпаки, викликає певну ностальгію. Коли росіяни почали їздити до КНДР, вони часто відзначали, що «це нагадує Радянський Союз» і сприймали це радше позитивно. При цьому їх не надто бентежив жорсткий контроль за ними з боку північнокорейської влади: обмеження маршрутів, пересування під наглядом, регулювання контактів.

Велику роль тут відіграє пропаганда. Російська влада, зокрема Лавров і Путін особисто, звеличує «братню допомогу» КНДР і підкреслює, що ніхто інший так віддано не підтримує Росію, як Північна Корея.

Для російського суспільства цього пояснення достатньо – так само, як і в інших питаннях, зокрема щодо нападу на Україну.

- Яке місце у північнокорейській картині світу займає Україна? Чи вони взагалі знають про російсько-українську війну?

- Північнокорейське суспільство є повністю ізольованим і отримує інформацію виключно з внутрішніх офіційних джерел.

Я сумніваюся, що пересічні громадяни чітко відрізняють Україну від Радянського Союзу або розуміють події 1991 року.

Водночас про війну вони чують, але в зовсім іншій інтерпретації – як про боротьбу із «західними імперіалістами», які нібито напали на Росію.

Їм також відомо про участь північнокорейських військових у цій війні. Кім Чен Ин формує власний наратив лідерства, окремий від спадщини діда і батька, підкреслюючи «героїзм» своїх військових, які, за офіційною версією, воюють разом із росіянами проти «американського імперіалізму».

Цю лінію підкріплюють публічні заходи – відкриття меморіалів, вшанування загиблих, підтримка їхніх родин.

Однак через відсутність доступу до альтернативної інформації загальне розуміння північнокорейцями подій у світі залишається вкрай обмеженим.

РОЗШИРЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ РЕЖИМАМИ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ РОСІЮ, УСКЛАДНЮЄ СИТУАЦІЮ ДЛЯ УКРАЇНИ

- Лідери Північної Кореї та Білорусі 26 березня підписали договір про дружбу та співпрацю і заявили про намір розвивати взаємодію в різних сферах – від сільського господарства до ІТ. Чи посилює ця угода ризики для України?

- Ініціатива цієї зустрічі виходила від Лукашенка. Якщо простежити динаміку, видно, що Мінськ ще з минулого року намагається відновити контакти з Північною Кореєю і вибудувати нову сторінку у відносинах.

Лукашенко прагне посилити власну геополітичну роль і зберегти хоча б часткову суб’єктність на тлі зростання тиску з боку Росії. Щоб збалансувати цей вплив, він намагається розвивати відносини з Пекіном, Тегераном, а тепер і з Пхеньяном.

Такі контакти можуть розглядатися ним і як додаткові «карти» у відносинах зі США, а зв’язок із Кім Чен Ином – навіть як потенційний канал комунікації Дональда Трампа.

Водночас це зближення несе додаткові ризики для України. Білоруський військово-промисловий комплекс уже активно працює на Росію і залишається важливим елементом воєнної інфраструктури.

Північна Корея вже є таким фактором через постачання Путіну зброї та відправку військових для участі в російсько-українській війні.

Крім того, у ширшому контексті формується своєрідна мережа співпраці між союзниками Росії, що створює для України додатковий тиск.

Тож розширення взаємодії між режимами, які підтримують Росію, лише ускладнює ситуацію.

- Чому Кім Чен Ин різко посилив агресивну риторику щодо Південної Кореї після періоду відносного зближення?

- Це значною мірою наслідок його розчарування тим, що Південна Корея не є самостійним гравцем.

В організації переговорів із Трампом у 2018–2019 роках активну роль грав тодішній президент Мун Чже Ін. Він представляв демократичну партію, яка проводила політику зближення з КНДР і шукала варіанти співпраці. Тому Пхеньян очікував від Сеула конкретних економічних кроків, зокрема зняття санкцій в односторонньому порядку і надання підтримки.

Однак Південна Корея, обмежена союзницькими відносинами зі США, не могла діяти самостійно.

Відповідно провал переговорів із Трампом закрив можливість розвитку відносин між двома Кореями, які існували бодай на папері.

ВЛАДА КНДР ДЕДАЛІ БІЛЬШЕ СПРИЙМАЄ РОЗРИВ У РОЗВИТКУ З ПІВДЕННОЮ КОРЕЄЮ ЯК ЗАГРОЗУ

- Але це було майже вісім років тому. Чому загострення відбулося саме зараз?

- Важливу роль відіграла зміна влади в Південній Кореї. Консервативні сили традиційно займають жорсткішу позицію щодо КНДР, і попередній президент Юн Сок Йоль проводив саме таку політику.

У результаті більшість положень Панмунджомської декларації про мир, процвітання та об'єднання Корейського півострова, яку підписали Мун Чже Ін та Кім Чен Ин у 2018-му році, не були реалізовані. Зокрема, йшлося про створення зон безпеки на кордоні, у морі та повітрі без військової присутності.

Північна Корея вийшла з цього договору, а попередня адміністрація Південної Кореї його зупинила.

Додаткову напругу спричинили такі інциденти між сторонами, як, наприклад, проліт дрона над Пхеньяном, що дало КНДР підстави заявляти, що Сеулу не можна довіряти.

Водночас Північна Корея стала значно впевненішою у своїх позиціях. Завдяки співпраці з Росією вона отримує ресурси і підтримку, тому вже не потребує гуманітарної допомоги від Південної Кореї, як раніше. Це дозволяє їй проводити більш жорстку політику і не розглядати Сеул як рівноправного партнера.

Є й глибший, ідеологічний фактор. Після завершення Корейської війни обидві держави формально прагнули об’єднання, і це було закріплено навіть у їхніх конституціях. Однак за понад 70 років вони розвивалися абсолютно різними шляхами – економічно, політично й культурно.

Влада Північної Кореї дедалі більше сприймає цей розрив у розвитку як загрозу. Адже завдяки проникненню південнокорейської культури: серіалів, музики, медіа – громадяни КНДР бачать, що реальний рівень життя на Півдні значно кращий, ніж каже офіційна пропаганда.

Саме тому Кім Чен Ин просуває нову концепцію: дві Кореї – це не одна нація, а різні держави. Відповідно, він відмовляється від попередньої риторики об’єднання.

Водночас це не означає відмову Пхеньяна від силових сценаріїв. Навпаки, офіційно закріплюється теза про Південну Корею як «ворожу державу», проти якої у разі загрози можуть бути застосовані всі засоби.

Тут є ще один важливий аспект – психологічний. Якщо раніше жителів Півдня в КНДР сприймали як «своїх», як частину розділеної нації, то зараз формується інше уявлення – про окрему, ворожу націю.

Це створює підґрунтя для того, щоб у разі конфлікту Кім Чен Ину легше було представити його як боротьбу з ворогом.

- Наскільки реальною на цьому тлі ви вважаєте загрозу нової війни на Корейському півострові?

- Наразі немає підстав стверджувати, що ситуація суттєво погіршилася порівняно з попередніми періодами і що така загроза стала більш реальною. Ворожість і взаємні звинувачення між сторонами існували завжди. До цього додалася концепція «ворожої держави», яка теоретично може полегшити Північній Кореї ухвалення рішень про агресивні дії проти Південної Кореї.

Водночас підстав говорити про безпосередню перспективу збройного конфлікту між ними наразі немає.

Інша річ, що ми живемо в умовах геополітичної турбулентності, коли навіть локальні заморожені конфлікти можуть отримати імпульс до відновлення – вже із ширшим впливом на глобальні процеси. У цьому контексті ризики справді зростають.

Зокрема, постає питання ролі Північної Кореї у разі ширшого конфлікту в Індо-Тихоокеанському регіоні. Наприклад, у сценарії можливого протистояння між Китаєм і Тайванем виникає ризик штучного загострення на Корейському півострові, щоб відволікти або скувати американські сили. Це пов’язано з тісними зв’язками КНДР із Китаєм, наявністю договору про взаємну оборону, а також фактором Росії.

Отже, якщо оцінювати ситуацію на півострові у парадигмі минулого світосприйняття, підстав говорити про її погіршення немає, за винятком того, що Північна Корея продовжує розвивати ядерну програму і, я переконана, не відмовиться від неї.

Утім, у ширшому контексті серйозної глобальної турбулентності можна говорити про зростання ризиків – вони стають більш комплексними і набувають нових форм.

ЖІНКИ У КНДР НІКОЛИ НЕ ОЧОЛЮВАЛИ ДЕРЖАВУ, А НИНІ МИ БАЧИМО ОДРАЗУ ДВІ ВПЛИВОВІ ФІГУРИ

- Кім Чен Ин нещодавно доручив своїй 13-річній доньці курувати ракетну програму КНДР. Про що свідчить це кадрове рішення?

- Загалом цю історію сприймають як підготовку Кім Чен Ином своєї наступниці.

- Але ж він ще доволі молодий, хоча точної дати його народження ми не знаємо.

- Він, вочевидь, враховує власний досвід. Його батько, Кім Чен Ір, також відносно рано почав залучати його та сестру, Кім Йо Чжон, до участі в офіційних заходах. Водночас після смерті батька у 2011 році Кім Чен Ин не був повністю підготовлений до управління країною.

Слід розуміти, що влада у Північній Кореї має династичний характер і для її спадкової передачі важливо не лише формально визначити наступника, а й підготувати до цього суспільство та еліти. Сам спадкоємець також має поступово інтегруватися в систему.

Окремий аспект – у КНДР досі не було жінки-лідера, хоча жінки з правлячої родини обіймали високі посади. Наприклад, тітка Кім Чен Ина входила до вузького кола керівництва і була єдиною жінкою – чотиризірковим генералом Корейської народної армії.

Водночас жінки ніколи не очолювали державу. Нині ж ми бачимо одразу дві впливові фігури: сестру Кім Йо Чжон, яку раніше розглядали як потенційну наступницю, зокрема на тлі чуток про проблеми зі здоров’ям Кім Чен Ина, і тепер – його доньку Кім Чжу Е.

Отже, просування доньки може свідчити про його особистий вибір і цілеспрямовану підготовку саме її як майбутньої спадкоємиці.

- А чому саме ракетна програма, а не інша сфера?

- Тому що це ключовий стовп режиму. Ракетна та ядерна програми є гарантією виживання влади й самої династії.

Звісно, йдеться не про реальне оперативне керівництво – цю функцію зберігає Кім Чен Ин. Але закріплення за Кім Чжу Е такого напряму має символічне значення: це сигнал і для політичних еліт, і для суспільства щодо її статусу та майбутньої ролі.

- До речі, чи можете пояснити, чому приховується дата народження Кім Чен Ина? У публічному просторі називають різні роки, а його вік коливається між 42 і 44.

- Це пов’язано з особливостями формування самої династії Кімів.

Дід Кім Чен Ина, Кім Ір Сен, фактично був радянським партизаном на Далекому Сході, а коли створювалася КНДР – його через Владивосток привезли на пароплаві і поставили на чолі держави.

Згодом, щоб закріпити династійну систему передачі влади, йому створили міфологізовану біографію.

Важливу роль у цьому відіграє гора Пектусан. Вона є сакральною для всіх корейців, але розташована у Північній Кореї. Саме з нею пов’язані легенди про «колиску» правлячої династії.

У підсумку Кім Ір Сен став не просто політичним лідером, а центральною фігурою державної ідеології чучхе – майже релігійного культу.

Відповідно, його нащадки мають продовжувати цю «сакральну» лінію влади. Тому відкритість щодо їхнього приватного життя або біографічних деталей може підірвати створений образ і цілісність цієї легенди.

Саме тому такі речі, як точна дата народження, залишаються невизначеними або навмисно розмитими.

- Ми багато чули про суворі й подекуди абсурдні заборони в Північній Кореї – від регламентування, з яких приводів можна сміятися і плакати, і до контролю за зачісками і кольором джинсів. Як стало можливим формування такої системи фактично у стилі Оруелла на очах усього світу?

- Витоки цієї системи – у поєднанні кількох чинників. На початку Північна Корея формувалася за допомогою Радянського Союзу, який передав їй свої репресивні управлінські практики, а згодом значний вплив мав і Китай.

Це наклалося на власну традицію – конфуціанську ієрархічність, яка добре вписалася в комуністичну модель і згодом посилила культ лідера та ідеологію чучхе.

Після розпаду СРСР у Північній Кореї серйозно замислилися стосовно власного виживання і зробили ставку на ізоляцію, максимальне обмеження контактів громадян із зовнішнім світом і жорсткий контроль спецслужб.

Багаторічна пропаганда і глибоко вкорінений страх працюють дуже ефективно. Саме тому не справдилися очікування – як наші, так і багатьох західних партнерів, – що після залучення військ Північної Кореї до війни проти України на боці Росії північнокорейці отримають доступ до інформації, інтернету і скористаються можливістю втекти.

Цього не сталося. Вони настільки сформовані цією системою, що, за свідченнями українських військових, північнокорейські солдати, на відміну від росіян, продовжують іти вперед незважаючи на жодні втрати.

Показовий приклад – інтерв’ю з північнокорейськими військовополоненими, які, за їхнім словами, шкодують, що вижили, бо мали наказ не потрапляти в полон і в разі загрози самознищитися, адже полон вважається ганьбою не лише для них, а й для їхніх родин.

Це наочно демонструє, наскільки ефективно працює система повної ізоляції та контролю над свідомістю людей.

НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ ПИТАННЯ ПРАВ ПІВНІЧНОКОРЕЙЦІВ ФАКТИЧНО ІГНОРУЄТЬСЯ

- Чи можна взагалі якось іззовні вплинути на таку закриту країну, як КНДР?

- Південна Корея намагається це робити, але успіхи обмежені.

Зокрема, існує спільнота втікачів: у Південній Кореї проживають близько 30 тисяч північнокорейців, які, виходячи з власного досвіду, намагаються достукатися до співвітчизників у КНДР.

Один із методів – переправлення через кордон повітряними кулями інформаційних матеріалів: листівок, дисків, іноді навіть доларів. Однак у Північній Кореї такі дії викликають різку реакцію.

Наприклад, кілька років тому, під час попередньої адміністрації Південної Кореї, коли такі запуски стали масовими, КНДР у відповідь почала відправляти у бік Сеула повітряні кулі зі сміттям. Пакети з невідомим вмістом падали в місті та передмістях, викликаючи занепокоєння і роздратування серед населення.

Зрештою нинішній уряд Південної Кореї суттєво обмежив подібні акції, щоб не провокувати Пхеньян і не загострювати ситуацію.

Загалом це були спроби інформаційного впливу, однак їх недостатньо. У самій Північній Кореї жорстко контролюють доступ до зовнішньої інформації: перегляд іноземних фільмів чи будь-які контакти із зовнішнім світом суворо караються. Це робиться для того, щоб населення залишалося менш обізнаним і, відповідно, більш контрольованим владою.

Я мала певний досвід спілкування з цими людьми, і в мене склалося відчуття, що світ значною мірою забув про північнокорейців.

КНДР так давно існує як ізольована, закрита держава-вигнанець, що її почали сприймати як своєрідну аномалію. Водночас мало хто у світі справді замислюється над тим, як живуть люди в умовах повної відсутності можливостей змінити власне життя.

На міжнародному рівні питання прав північнокорейців фактично ігнорується. Сам факт існування цієї держави в нинішньому вигляді сприймається як даність. Її ядерна програма та загрози, на мою думку, розглядаються переважно як проблема країн регіону і Сполучених Штатів Америки.

Навіть після того, як Північна Корея долучилася до війни на Європейському континенті, це не стало підставою для перегляду її сприйняття як глобальної загрози, а північнокорейців – як людей, яких тримають у кігтях диктатури.

Окремі групи північнокорейців, яким удалося втекти, створюють організації, щоб відстоювати права своїх співвітчизників. Однак їхнього голосу майже не чутно, і ця тема практично відсутня у світовому порядку денному.

Перспектив змін наразі небагато, тому що Північна Корея має двох ключових покровителів – Китай і Росію, які зацікавлені у збереженні цього режиму. Вони використовують свій вплив і саме існування КНДР як інструмент проєкції сили та геополітичного тиску на США і їхніх союзників у регіоні.

Така зацікавленість фактично блокує можливість змін: обидві країни підтримують режим настільки, наскільки це відповідає їхнім інтересам, і саме це суттєво обмежує будь-які шанси на зміну ситуації в Північній Кореї.

- Приклади Північної Кореї, Росії та Білорусі свідчать, що в сучасному світі завдяки «поганій поведінці» іноді легше досягти результату, ніж дотримуючись правил. Чи означає це остаточне руйнування міжнародного порядку?

- Ми є свідками того, як міжнародний порядок, який ніколи не був ідеальним, але принаймні створював ілюзію існування спільних правил, нині підривається причому навіть тими, хто раніше виступав його захисником.

Відповідно, ми бачимо, що «погані хлопці» отримали шанс зайняти своє місце в цій системі й активно його виборюють. Вони мають чимало інструментів для посилення свого впливу, тоді як багато демократичних країн досі обмежені власними страхами й інерцією мислення. Вони ще не до кінця усвідомили, що світ уже змінився і потрібно швидко адаптуватися, адже сподівання на повернення до попередніх правил виглядають дедалі менш реалістичними.

Тому багато що залежатиме від того, хто швидше зорієнтується. Як ми бачимо, північнокорейський режим уже адаптувався до нинішніх умов і намагається максимально використати ситуацію. Так само Іран може вийти з цього протистояння у більш вигідній для себе позиції. Натомість демократичні країни часто виглядають розгубленими й не до кінця розуміють, як саме діяти і яку роль відігравати.

- Чи зможуть «погані хлопці» нав’язати світові власні «правила»?

- Україна сьогодні відстоює принципи міжнародного порядку і фактично стримує ці спроби. Тож, принаймні, свій внесок ми робимо.

Водночас є надія, що європейські країни, які поки що з певною обережністю долучаються до підтримки України, зможуть повніше реалізувати свій значний потенціал – як для підтримки України, так і для збереження міжнародного порядку.

На жаль, наразі вони часто недооцінюють власні можливості.

Надія Юрченко, Київ

Фото Володимира Тарасова