Ґерлінде Нігус, колишня високопосадовиця НАТО

Експертка з питань міжнародної безпеки Ґерлінде Нігус має понад 25 років досвіду роботи у структурах НАТО та Європейської комісії, де обіймала різні посади. У штаб-квартирі НАТО вона відповідала за безпекову співпрацю з партнерами Альянсу, а також очолювала напрям комунікацій і взаємодії з громадянським суспільством. Такий професійний бекграунд дозволяє їй комплексно оцінювати процеси в Європі та у ширшому трансатлантичному безпековому середовищі.

Власний кореспондент Укрінформу поспілкувався з Ґерліндою Нігус про перспективи членства України в Євросоюзі та НАТО, системну проблему ЄС з Угорщиною та майбутнє Альянсу в епоху Трампа, загрозу нападу РФ на територію НАТО та роль України в європейській безпеці.

За словами експертки, європейці, "яким досі бракує мужності", недооцінюють колосальну додану вартість, яку Україна вже приносить – від унікального досвіду ведення сучасної війни до високого рівня інновацій, суспільної стійкості та національної єдності. На її переконання, Україна має розглядатися як невід’ємний елемент майбутньої системи європейської безпеки, а не лише як об’єкт підтримки. Саме повноцінна інтеграція України у стратегічне планування Європи, включно з оборонними структурами, є ключовим компонентом, якого наразі бракує у ширших дискусіях щодо безпеки на континенті.

ДІЇ УГОРЩИНИ Є АБСОЛЮТНО НЕПРИЙНЯТНИМИ І НЕВИПРАВДАНИМИ

- Озираючись на нещодавній саміт ЄС, Угорщина зберегла позицію блокування ключових рішень стосовно України попри значний тиск із боку інших держав-членів. Як ви оцінюєте цей результат?

- На мою думку, те, що робить Угорщина, є абсолютно неприйнятним і не може бути виправданим. Угорщина вже схвалила пакет фінансової допомоги ще у грудні, тому відкат від цієї домовленості – це очевидно нове дно. Це – ще одне відверте порушення принципів ЄС.

Водночас є певний позитив для України: висновки саміту, ухвалені 25 державами-членами, чітко вказують, що Європейська рада "очікує на перший транш для України на початку квітня".

Чи зможуть 25 глав держав і урядів зрештою представити альтернативне рішення для покриття фінансових потреб України – як пообіцяла президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наприкінці саміту – ще належить побачити. Так само невідомо, чи завершиться угорське вето після виборів 12 квітня.

Зрештою, цей епізод також ставить під сумнів довіру та спроможність ЄС діяти як єдине ціле. За таких умов виникає питання: чи можна й надалі вважати ЄС надійним і спроможним партнером для країни, що перебуває під атакою, такої як Україна? Водночас очевидно одне, що цей випадок демонструє структурний параліч Союзу та підкреслює нагальну потребу в реформах.

- Як ви загалом оцінюєте позицію Віктора Орбана, особливо з огляду на його дедалі більш антиукраїнську риторику?

- Я вважаю, що він діє передусім у межах своєї передвиборчої кампанії. З того, що я бачу, він відстає від свого конкурента Петера Мадяра приблизно на 9-10%. Тому він інструменталізує ці аргументи, щоб мобілізувати внутрішню підтримку.

Чи спрацює це знову – покаже час. Але в багатьох аспектах це є ознакою слабкості.

ПРИ "ЗВОРОТНОМУ РОЗШИРЕННІ" ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ ДО ЄС ВЖЕ У 2027 РОЦІ Є РЕАЛЬНИМ

- Угорщина також блокує відкриття переговорних кластерів щодо вступу України до ЄС. Які практичні варіанти мають Україна та її партнери, щоб подолати цей глухий кут?

- Я є рішучим прихильником пропозиції Єврокомісії щодо так званого "зворотного розширення". Це означає погодитися в принципі, що країна – Україна, а також інші кандидати – стає членом ЄС і потім поступово інтегрується, крок за кроком отримуючи права й обов’язки.

Для мене ключовим є те, щоб Україну та інші країни-кандидати було міцно закріплено в європейській родині. Якщо залишити їх у підвішеному стані, це підвищує ризик того, що ситуацію можуть зірвати ворожі актори, такі як Росія. Грузія – показовий приклад.

Тому необхідно просувати цей геостратегічний підхід і переконувати скептичні держави-члени, що це відповідає їхнім власним інтересам. Якщо ми втратимо цю можливість, ціна, яку заплатять європейці колективно, буде історичною.

- Зараз зростає дискусія про перехід від принципу одностайності до голосування кваліфікованою більшістю у питаннях розширення ЄС. Чи є ця реформа реальною?

- Ці дискусії тривають роками, якщо не десятиліттями. Існує широке розуміння проблеми: одностайність у зовнішній, безпековій та оборонній політиці є перешкодою. Однак реальний прогрес у запровадженні голосування кваліфікованою більшістю є дуже обмеженим.

Саме тому я вважаю, що як частина ширшого рішення потрібно більше спиратися на "коаліції охочих" і діяти поза інституційними рамками НАТО та ЄС, якщо ті не здатні провести необхідні реформи.

Інакше ми втрачаємо дорогоцінний час. Такі коаліції можуть виключати постійних «блокувальників», тобто "троянських коней" Росії – на сьогодні передусім Угорщину і дедалі більше Словаччину.

Принаймні на перехідний період це було б більш орієнтованим на результат рішенням. Крім того, така коаліція вже могла б включати Україну як одну з найсильніших армій Європи, перевірену роками війни проти Росії. Європейці мають значний інтерес до інтеграції України у свої оборонні та безпекові плани і структури, і такі коаліції є практичним способом це зробити.

- Якими ви бачите часові рамки і перспективи членства України в ЄС?

- Якщо застосувати модель "зворотного розширення", строки можуть бути відносно короткими. Я знаю, що ваш Президент згадував 2027 рік – і за цієї моделі це може бути досяжним.

Україна нещодавно отримала інформацію щодо трьох кластерів, що залишилися, і попереду ще значна робота у сфері реформ. Також важливо, щоб прогрес не було зірвано всередині країни, наприклад, через нестабільну парламентську більшість.

Але загалом потрібно бути максимально амбітними та зробити так, щоб більш скептичні держави-члени ЄС зрозуміли, що це відповідає їхнім найкращим інтересам.

УКРАЇНА МАЄ РУХАТИСЯ ПАРАЛЕЛЬНО: ЧЛЕНСТВО В ЄС ТА ІНТЕГРАЦІЯ В ОБОРОННІ "КОАЛІЦІЇ ОХОЧИХ"

- Є твердження, що саме членство в ЄС могло б стати довгостроковою гарантією безпеки для України. Чи погоджуєтеся ви з цим?

- Членство в ЄС – це не те саме, що членство в НАТО, але це найкраща наступна альтернатива. Водночас, як я вже згадувала раніше, необхідно паралельно розглядати створення європейських оборонних і безпекових рамок на основі "коаліції охочих", які могли б доповнити членство в ЄС.

Такі рамки дозволили б інтегрувати Україну в європейське оборонне планування та формування нової архітектури безпеки. Вони також могли б уможливити ініціативи, такі як давно назрілий "Небесний щит" над підконтрольними уряду України територіями. Це забезпечило б практичні заходи безпеки, які саме членство в ЄС не може дати негайно.

У межах ЄС досі тривають дискусії щодо практичного застосування статті 42.7 про взаємну допомогу. Наразі у випадках військових загроз ЄС продовжує покладатися на НАТО – і саме там виникає блокування. Тому Україні слід діяти за двома напрямами: просувати членство в ЄС як стратегічну мету і паралельно інтегруватися в "коаліції охочих".

- З практичної точки зору, чи відповідає Україна ключовим критеріям для членства в НАТО? Якщо політичне рішення буде ухвалене, як швидко Україна могла б реально інтегруватися в структури НАТО?

- Наразі політичного консенсусу немає. Консенсусу менше, ніж будь-коли. США були обережними навіть за президентства Джо Байдена щодо інтеграції України в НАТО. Насправді ця дискусія триває щонайменше з Бухарестського саміту НАТО 2008 року. Зокрема, Німеччина і Франція заблокували тодішній план США щодо надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства, піддавшись тиску Путіна. У цьому сенсі НАТО та його держави-члени втратили можливість, і тепер Україна – і фактично всі ми – платимо за це ціну.

Чи додала б Україна значну цінність НАТО? Безумовно. Жодна європейська армія не має порівнянного досвіду ведення бойових дій високої інтенсивності проти Росії. Однак аргумент багатьох членів НАТО залишається незмінним: країна, яка перебуває у стані війни, не може бути прийнята до Альянсу.

ПОТРІБНА КОМПЛЕКСНА ТА СИСТЕМНА "ЄВРОПЕЇЗАЦІЯ НАТО"

- Чи залишається взагалі модель колективної оборони НАТО надійною, чи її потрібно адаптувати?

- Довіра до НАТО суттєво підірвана постійними заявами Дональда Трампа, який ставить під сумнів зобов’язання за статтею 5 – положенням про колективну оборону НАТО. Він повторив це зовсім недавно, коли не отримав негайної підтримки Європи для своєї війни проти Ірану.

У результаті постраждала довіра до здатності НАТО забезпечити стримування й оборону. Це робить ще важливішим для європейців рух у напрямку до комплексної та системної "європеїзації" НАТО, поступово замінюючи американські сили, спроможності і структури, щоб НАТО перетворилося на більш європейсько-орієнтовану організацію разом із Канадою.

Якщо цього не станеться, Європа залишатиметься надмірно залежною від США, які вже не поводяться як надійний партнер.

- У цьому контексті ідея Європейського оборонного союзу набирає популярності. Чи може він стати реальним стовпом безпеки?

- Наразі багато залежить від рівня амбіцій. Поточні плани Європейського оборонного союзу є відносно обмеженими та зосереджені на таких сферах, як єдиний ринок оборони, спільне виробництво та розвиток спроможностей.

Втім, фундаментальна проблема полягає в тому, що договори ЄС досі відсилають до НАТО у питаннях колективної оборони. Водночас саме НАТО стало менш надійним у поточному контексті.

По суті, я вважаю, що нам потрібно припинити мислити окремими категоріями ЄС та НАТО. Нашим головним баченням має бути досягнення високого ступеня європейської стратегічної незалежності та здатності до дій. Ми можемо просувати це через "коаліції охочих" та "європеїзацію" НАТО. Чи назвемо ми це Європейським оборонним союзом, чи "європейським НАТО" – другорядне питання. Важливо мати необхідні структури, політики та засоби, щоби стримувати та захищатися від головної загрози – Росії – самостійно та без підтримки США.

У довгостроковій перспективі політична динаміка встановлення європейської стратегічної незалежності може навіть призвести до створення нової організації, яка поєднуватиме елементи структур як ЄС, так і НАТО. Проте це довгострокова перспектива. Водночас найбільш практичним підходом є покладання на "коаліції охочих" та прискорення "європеїзації" НАТО. З часом такі зусилля можуть органічно перерости в нову архітектуру європейської безпеки та оборони.

- Наскільки я розумію, ідея створення європейських збройних сил на цьому етапі не вважається здійсненною чи реалістичною?

- Досі країни дуже неохоче йшли цим шляхом, оскільки збройні сили залишаються національним надбанням. Кожна країна сама вирішує, як і де розгортати свої сили – чи то в контексті НАТО, ЄС, чи операцій ООН. Тому створення повністю інтегрованих спільних сил було б серйозним кроком.

Однак, якщо ми серйозно налаштовані на європейську стратегічну незалежність та "європеїзацію" НАТО, нам знадобляться певні форми постійних сил, які можуть бути розгорнуті в найкоротші терміни. Чи назвемо ми їх "європейськими силами", чи "силами Європи" – це здебільшого питання семантики.

Важливо те, що ми розвиваємо необхідні спроможності, кістяк військової міці Європи – і що ми робимо це у спосіб, який обмежує або, в кращому випадку, дозволяє уникнути залежності від Сполучених Штатів.

ЄВРОПА МАЄ ПОВ’ЯЗАТИ ДОПОМОГУ ТРАМПУ ПО ІРАНУ З ПОСТАЧАННЯМ ЗБРОЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

- Дональд Трамп нещодавно заявив, що на НАТО чекає дуже складне майбутнє, якщо європейські союзники не робитимуть більше, зокрема й на Близькому Сході. Як ви інтерпретуєте ці заяви?

- Це шантаж – і вже не вперше. Він уже погрожував виходом із НАТО у 2018 році, і робить це знову зараз. Я сподіваюся, що європейці виступлять єдиним фронтом, дадуть відсіч і не поступляться. Якщо ви поступаєтеся хулігану, ви лише заохочуєте його вдарити вас іще сильніше.

Водночас європейцям слід навчитися грати жорстко: якщо Трамп потребуватиме допомоги, європейці повинні – холоднокровно і з тверезим поглядом – зважити, що вони могли б запропонувати, але лише в обмін на ключові поступки з боку Дональда Трампа. Так, наприклад, європейці мають поставити надання допомоги в залежність від отримання Україною американської зброї для підтримки її оборони.

- Тобто мова не йде про сценарій можливого виходу США з НАТО?

- Це те, чим він погрожує. Проте такий крок вимагатиме схвалення Конгресу, і невідомо, чи отримає він його.

Менше з тим, шкода вже завдана, оскільки він підриває довіру до НАТО – на радість Володимиру Путіну – і дає сигнал союзникам, що Сполучені Штати є ненадійним партнером. Якщо солідарність обумовлена прийняттям непов'язаних вимог, то це не Альянс між союзниками – це примус.

РОСІЯ МОЖЕ ЗДІЙСНИТИ ПРОВОКАЦІЮ ПРОТИ КРАЇНИ-ЧЛЕНА НАТО В НАЙБЛИЖЧОМУ МАЙБУТНЬОМУ

- Щодо НАТО та Росії: начальник німецького генштабу Карстен Броєр попередив, що Росія може бути готова атакувати НАТО до 2029 року. Чи поділяєте ви цю оцінку і що слід зробити для підготовки? Чи відповість НАТО колективно в такому сценарії?

- Тут є два ключові моменти. По-перше, нам потрібно вчитися в України. Те, що Росія веде там, – на мою думку, є формою тотальної війни, тоді як Україна відповідає тим, що можна назвати тотальною обороною – не лише військовою силою, а й стійкістю суспільства, самомобілізацією та швидкими інноваціями.

Це – модель, яку необхідно прийняти європейським країнам. Деякі, як-от Фінляндія та інші країни Північної Європи, вже досягли значного прогресу в цьому напрямі. Іншим – таким як Німеччина, Франція та багатьом іншим – ще належить пройти довгий шлях.

Європа повинна рухатися до всеосяжного підходу тотальної оборони. Якщо Росія нападе на країну НАТО, ми не повинні припускати обмежений сценарій – це може вийти далеко за межі ситуації із "зеленими чоловічками" в Естонії. Ми повинні готуватися до багатьох сценаріїв, виходячи з російського підходу тотальної війни.

По-друге, щодо відповіді НАТО, то офіційна позиція залишається незмінною – кожен дюйм території НАТО буде захищено. Але на практиці все може бути складніше.

Якщо Росія спочатку окупує невелику частину країни НАТО, наприклад, Естонії, або перекриє стратегічний коридор, постраждала країна (або країни) можуть ініціювати консультації за Статтею 4 або навіть запросити активацію Статті 5. Проте Стаття 5 вимагає одностайності.

Чи погодяться Сполучені Штати застосувати її через обмежене територіальне вторгнення? Чи вважатимуть вони це вартим ризику? У мене є серйозні сумніви. І якщо це не вдасться, це фактично означатиме політичний кінець НАТО.

- Чи означає це, що зараз – або в найближчому майбутньому – може настати найбільш сприятливий момент для Росії здійснити провокацію проти члена НАТО, наприклад, у країнах Балтії?

- Так, зараз або в найближчому майбутньому. Я б не зосереджувалася занадто на конкретних термінах – 2027 чи 2029 рік – але я вважаю, що це не далека загроза.

Ми також повинні враховувати ширшу стратегічну картину. Ризики європейської безпеки, пов'язані з Росією, повинні оцінюватися в поєднанні з потенційними кризами за участю Китаю та Тайваню. Це не окремі театри дій. Існує висока ймовірність того, що Москва і Пекін певною мірою координуватимуть свої дії. Європейці мають брати цей взаємозв'язок до уваги.

УКРАЇНА НЕ ПРОХАЧ, А ПОСТАЧАЛЬНИК КРИТИЧНОГО ДОСВІДУ, ІННОВАЦІЙ ТА СТІЙКОСТІ

- Україна продовжує покладатися на підтримку Заходу, але ця допомога часто характеризується як занадто повільна та недостатня. Як ви оцінюєте поточний рівень і швидкість підтримки?

- Європейці, по суті, замінили підтримку США, яка повністю зупинилася за Дональда Трампа. Недоліки все ще є – занадто мало, занадто пізно, з великою кількістю застережень – але загалом європейці компенсували припинення підтримки з боку США. Ключовим винятком залишається обмін розвідданими США для визначення цілей.

Війна США та Ізраїлю проти Ірану тепер має наслідки для України. Через так звану ініціативу НАТО PURL донори ЄС мали змогу купувати американську зброю для України, включаючи системи HIMARS та Patriot. Зараз це стає дедалі складніше, тому що США мають менше запасів після своєї непродуманої війни проти Ірану.

Але в ширшому масштабі, чого європейці досі не повністю усвідомлюють, так це колосальної доданої вартості, яку Україна приносить Європі, і тієї рольової моделі, яку вона представляє. Ми вже говорили про тотальну оборону, але є також неймовірний інноваційний потенціал України, де Європа відстає, національна єдність і сильне лідерство.

Ми повинні припинити бачити в Україні лише прохача, якому потрібна допомога – вона також є постачальником критичного досвіду, інновацій та стійкості.

Україні є що нам запропонувати – вона є рольовою моделлю, і саме тому ми повинні повністю інтегрувати її в наші плани щодо майбутньої архітектури європейської безпеки. Це ключовий елемент, якого все ще не вистачає в широких стратегічних дебатах.

ТРАМП ХОЧЕ "ЗАКРИТИ" УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ, А НЕ ДОСЯГТИ СПРАВЕДЛИВОГО МИРУ

- Наскільки реалістичними є перспективи завершення війни шляхом переговорів у 2026 році?

- Путін не зацікавлений у справедливому і чесному мирі. Він вважає, що час на його боці, і Дональд Трамп щодня дає йому всі підстави так думати. Війна проти Ірану – ще один приклад. Зростання цін на нафту знову наповнює російську воєнну казну, а Трамп знімає санкції проти Росії.

Насправді Дональд Трамп також не зацікавлений у справедливому і чесному мирі. Трамп просто хоче прибрати питання України з порядку денного, щоб він міг перезавантажити відносини з Росією.

Тому Україна продовжує триматися тактики "збереження обличчя", що, на мою думку, є єдиним, що можна зараз зробити, аби знову не опинитися під ще більшим тиском з боку Трампа. Гірка іронія полягає в тому, що Трамп сприяє агресору – путінській Росії – і тисне на жертву – Україну.

Ця війна насправді могла б закінчитися дуже швидко, якби Трамп здійснив реальний тиск на Путіна або якби він просто надав Україні все необхідне для перемоги на її власних умовах, не обмежуючи допомогу.

Те саме стосується і європейців. Наприклад, якби Німеччина нарешті поставила далекобійні ракети TAURUS та інше.

З більшою мужністю з європейського боку та кращим стратегічним розумінням з боку Трампа ця війна могла б завершитися дуже скоро. На жаль, ми маємо справу з непередбачуваним і ненадійним президентом США та європейцями, яким досі бракує мужності.

- Наостанок, як війна на Близькому Сході може вплинути на війну Росії проти України?

- На жаль, це черговий подарунок Росії. Це відволікає значну частину міжнародної уваги від України та допомагає Росії через вищі ціни на нафту.

Отже, загалом це погані новини для України – за одним маленьким винятком. США та країни регіону вже звернулися до України за порадою та підтримкою щодо того, як боротися з іранськими роями дронів. Україна може вкотре продемонструвати свою величезну додану вартість у цій сфері.

- Трамп сказав, що їм не потрібна ніяка українська допомога, тому що Америка – "найкраща у дронах".

- Це просто ще одна брехня.

Василь Короткий, Берлін

Фото надані Ґерліндою Нігус