Віта Коваленко, депутатка міської ради нідерландського міста Дордрехт

Вона стала однією з перших українок, обраних до місцевої ради в Нідерландах.

Українка Віта Коваленко, яка вже майже 20 років проживає у Нідерландах, увійшла до складу міської ради міста Дордрехт за результатами місцевих виборів.

Коваленко представляє партію D66, політичну силу чинного прем’єр-міністра Нідерландів Роба Єттена, і посіла третє місце за підсумками голосування, що забезпечило їй мандат у міській раді.

Новообрана депутатка прагне зосередитися на питаннях інтеграції, підтримки громад і розвитку міста Дордрехт, а також підтримки України й українців.

Шлях до міської ради через волонтерство, боротьбу з російською пропагандою, амбітні плани та рішучі дії – про усе це Віта розповіла в інтерв’ю кореспонденту Укрінформу в Гаазі одразу після оголошення результатів виборів.

НОВИЙ ШЛЯХ: ВІД АКТИВІСТКИ ДО ПОЛІТИКА

- Насамперед вітаю вас із перемогою. Розкажіть, будь ласка, як у вас виникла ця ідея? Що вас мотивувало піти в політику?

- Дякую. Будучи активісткою в Нідерландах з початку війни в Україні, я постійно взаємодіяла з політиками, дипломатами, урядовцями, і ми регулярно лобіювали інтереси України. Й у певний момент ти розумієш, що ти лише лобіюєш, а справжні рішення ухвалюють саме політики. Я до цього довго йшла. І лише наприкінці 2024 року, випадково зустрівшись з нідерландською політикинею, з якою ми говорили про Україну, я почула від неї запитання: “А чому ти сама не хочеш цим займатися?”

Тож саме тоді ця ідея вперше з’явилася. Спочатку я подумала: яка політика, ні. Я працюю в корпорації, маю 15 років кар’єри в бізнесі, ніколи серйозно не думала про політику. Я була активісткою і паралельно будувала кар’єру, піклувалася про сім’ю і дітей. Але зрештою я задумалася: чому б не спробувати? І почала вивчати це питання. Я пішла на розвідку до трьох різних партій. Спочатку до VVD (Народної партії за свободу і демократію, яку раніше очолював Марк Рютте, – ред.). Потім до партії Volt, яка є активним проєвропейським рухом і також підтримує Україну. І далі до D66, яка також активно підтримує Україну.

Коли я прийшла до D66, одразу відчула, що це мої люди за цінностями, баченням і прагненнями. Це дуже прогресивні люди, які захищають демократію та особисті свободи.

Тож я вступила до партії, почала ходити на зустрічі, придивлятися і думати, як діяти далі.

- Роб Єттен став одним із наймолодших прем’єр-міністрів Нідерландів, тоді як ви розпочали політичну кар’єру вже у 40 років. Чи складно починати новий етап із нуля після успішної кар’єри?

- Коли я шукала себе, то дійшла висновку, що у VVD дуже хороша школа для майбутніх політиків, але вони не всім дають шанс. Тобто якщо ти в юності не проявився, не показав, що хочеш будувати політичну кар’єру, то в моєму віці, у сорок років, ти їм уже не цікава.

Volt – напевно, ця партія була б для мене найближчою за духом. Їхнє ставлення до України, їхнє бачення майбутнього. Але вони ще настільки невеликі, що не могли запропонувати щось конкретне.

D66 ще до того, як Роб Єттен став прем’єром і до перемоги партії на парламентських виборах, постійно шукала нових людей, нові таланти, як вони самі кажуть. Коли я прийшла до них на перші збори, я просто підходила до людей, знайомилася, спілкувалася і запитувала про їхній досвід.

Вони були відкриті, готові підтримати мої амбіції. Для мене було дуже важливим українське питання. І мені порадили набратися досвіду та піти на місцеві вибори, де можна багато чого зробити як для нідерландців, так і для українців і мати вплив у майбутньому.

Тож саме так мене надихнула одна нідерландка, яка спочатку стала депутаткою міської ради в місті Утрехт у 39 років, а вже через п’ять років членкинею парламенту.

- Чому саме Дордрехт?

- Наразі я проживаю в місті Дордрехт, де мешкає близько 123 тисяч людей. Я емігрантка першого покоління, побудувала тут кар’єру та відстоювала інтереси України ще з 2014 року. У партії D66 цей мій досвід вважали надзвичайно цінним, хоча мені самій здавалося, що, навпаки, мені бракує досвіду.

Цікавим було й те, як відбувався відбір кандидатів. Коли розпочався процес подачі кандидатів, потрібно було пройти повну процедуру: написати мотиваційний лист, надати рекомендації. Після цього відбувалися співбесіди.

Співбесіди проводила незалежна комісія, яка згодом оцінювала кандидатів. Я отримала дуже високу оцінку, що стало для мене великою несподіванкою. Я не могла повірити, що вони побачили в мені такий потенціал. І після цього все почало розвиватися досить швидко. Я стала третьою у списку, і ми розпочали передвиборчу кампанію. Новий шлях – від активістки до політика.

МН17 ЗМУСИВ НІДЕРЛАНДЦІВ БІЛЬШЕ ПОМІЧАТИ РЕАЛЬНІСТЬ

- Що саме ви написали у своєму мотиваційному листі? Які цілі та пріоритети ви в ньому окреслили?

- Я спиралася на власний досвід. Коли я переїхала до Дордрехта, оселилася в одному з найбільш небезпечних районів міста. На той момент, як розлучена жінка, я не мала фінансової можливості жити у більш престижних і безпечних районах у центрі. Проживши там три роки, я зрозуміла, що багато людей у цьому районі мають потреби та інтереси, які залишаються не представленими.

У міській раді переважали чоловіки та корінні нідерландці. У своєму мотиваційному листі я підкреслила, що існує велика група людей, яка не представлена: мігранти, розлучені жінки, сучасні сім’ї зі змішаним складом. Я сама розлучена, виховую дітей, маю підтримку від колишнього чоловіка, ми хороші друзі, але, звісно, я сама приймаю всі рішення та відповідаю за побутові й фінансові питання.

Як українка, я не боюся боротися і готова діяти. Питання безпеки, особливо для жінок, є одним з ключових пунктів моєї програми. У мене є 14-річна донька, і я знаю, наскільки важливо відчувати себе захищеною у місті. Мій досвід, розуміння потреб непредставлених груп та власне життя в таких умовах стали факторами, які допомогли мені потрапити на високі позиції в партійному списку. І, звісно, питання України, підтримка українців, наших захисників для мене надзвичайно важливі.

- Як почалася ваша історія як активістки? Вас часто можна побачити по телебаченню, коли ви захищаєте інтереси України, пояснюєте позицію нашої країни, радитеся з іншими щодо ключових меседжів, щоб Україну тут почули. Розкажіть, як все це почалося і як до вас почали прислухатися?

- Моя боротьба почалася ще з Майдану, а потім продовжилася під час війни. Ще під час Майдану в Україні ми, група активістів, створили в Амстердамі символічний “Майдам” на площі Дам – від назви самої площі. Щовихідні ми збирали людей, пояснювали їм про Україну, революцію та наші цінності.

У 2014 році окупували сім’ю моєї тітки в Антрациті. Тоді ж мій двоюрідний брат пішов на фронт захищати рідну землю, бо Луганщина – це Україна. Я почала діяти так само, як і багато людей в Україні та за кордоном: збирала речі для брата, намагалася дізнатися більше про долю своєї родини.

Збройні сили України тоді були зовсім іншими, ніж зараз, тож ми почали шукати для мого брата бронежилети, каски та інше спорядження. Спершу забезпечили його, а потім і його підрозділ. Так усе й почалося. Для мене було важливо донести до людей у Нідерландах, що Україні потрібна допомога і що реально відбувається на нашій землі. Я шукала контакти журналістів, розповідала історії про свою родину, окупацію, боролася з російською пропагандою.

На жаль, у ті роки тема України майже не висвітлювалася. Проте у 2014 році все-таки вдалося зробити кілька публікацій у відомих нідерландських газетах. У 2015 році я зрозуміла, що “сам у полі не воїн”. Ми організувалися з кількома дівчатами-українками тут, створили фундацію і вже як організація представляли інтереси України, намагалися потрапити у ЗМІ з історіями українців та протистояти російській пропаганді, яка була дуже потужна.

Згодом ми провели велику кампанію в Нідерландах щодо ситуації з кримськими татарами, про їх переслідування у Криму. Ми привезли масштабну виставку, співпрацювали з Канадою, розповідали історії кримських татар. Саме тоді я вперше потрапила на національне телебачення, представляючи їх голос.

- Чи змінилася ситуація після трагедії МН17?

- Трагедія МН17 змусила нідерландців більше помічати реальність подій, наприклад, у порівнянні з анексією Криму. Для нас це тоді було надією, що нарешті вони почнуть розбиратися…

Наша фундація організувала вшанування жертв MH17, поширювала інформацію та давала інтерв’ю від імені української громади. Тоді нам здавалося очевидним, хто винен у трагедії, що війна дуже близько до них і потрібно діяти.

Але ця терміновість зникла у 2016 році, коли відбувся референдум щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Вплив російської пропаганди в Нідерландах у той час був неймовірним. Деякі політичні партії активно використовували ці наративи, зображуючи Україну як дуже корумповану країну. При цьому питання безпосередньо про асоціацію майже не обговорювалося.

У той час були організовані дебати на національному телебаченні щодо референдуму про асоціацію з Україною, і я представляла Україну як українка.

З того часу я підтримую контакти з різними медіа, особливо з національним телебаченням, яке стало більш відкритим до правдивої інформації. Я маю освіту в Україні, я лінгвіст і говорю п’ятьма мовами, тому постійно намагаюся донести правду про Україну.

НІХТО НЕ ХОТІВ ВІРИТИ У ПОВНОМАСШТАБНУ ВІЙНУ, АЛЕ БУЛО ВІДЧУТТЯ, ЩО ЯКЩО ВОНА ПОЧНЕТЬСЯ, ТО БУДЕ КРИВАВОЮ

- Ви вже згадувала про фундацію, яку ви створили. Чи продовжує вона працювати?

- Вона вже не існує. Фундація називалася Brand New Ukraine. Ми піднімали важливі та складні теми через культурні заходи, виставки, організовували різні заходи, зокрема перший у Нідерландах фестиваль “Дні українського кіно”.

Водночас ми не були єдиними, діяли й інші фундації. Я активно займалася цією діяльністю близько п’яти років.

Згодом у мене з’явилася друга дитина, робота мрії, багато відряджень, і я вже не могла приділяти цьому достатньо часу. Пізніше ще один член команди залишив фундацію, і відтоді вона припинила своє існування.

Після цього я, звісно, не припинила піднімати важливі для України питання, але вже роблю це на іншому рівні, не через культурні проєкти, а через просування проукраїнських наративів у медійному полі.

- Скільки років ви вже живете в Нідерландах? Ви приїхали сюди як студентка?

- Цього літа буде вже 20 років. Я приїхала до Нідерландів у 2006 році. Спочатку вивчала міжнародну економіку в університеті Еразмус, а потім вступила до магістратури з маркетингу та комунікацій.

- Як за ці роки змінювалося нідерландське суспільство у ставленні до України?

- Змінилося все. Коли ми створювали фундацію, було дуже складно доносити інформацію про Україну. З часом я навіть відчула вигорання.

У 2022 році почали активно говорити про можливу війну. Мене запрошували на дискусії, запитували, що відбувається в Україні, які настрої. Я багато працювала з журналістами і пам’ятаю, що приблизно за місяць до повномасштабного вторгнення всі обговорювали: чи буде велика війна?

Тоді ніхто не хотів у це вірити, але було відчуття, що якщо вона почнеться, то буде дуже кривавою і довгою. На жаль, так і сталося. І вже з перших днів після вторгнення мене почали активно запрошувати на телебачення.

У перші пів року я з’являлася в ефірах два-три рази на тиждень, пояснюючи, що відбувається в Україні. Після новин були політичні ток-шоу, де я розповідала про ситуацію. У перші місяці відчувалося, що багато нідерландців були готові “списати” Україну.

Але я постійно наголошувала, що ні, ми не здаємося, нам потрібна підтримка. Ми вистояли. І за перші пів року після початку повномасштабної війни відбулася справжня трансформація – від байдужості до чіткої підтримки. Це був дуже сильний поворот, фактично на 180 градусів.

Коли почалася повномасштабна війна, я зрозуміла, що можу допомогти двома способами. Перший – доносити українські меседжі до нідерландців через різні медійні платформи.

Другий – через особистий досвід, адже мій двоюрідний брат служив у війську як на початку війни, так і під час повномасштабного вторгнення. Військові мені дуже близькі по духу. Як у будь-якій родині, ти хочеш, щоб твій близький повернувся живим. Тож я волонтерила, допомагала нашим хлопцям на реабілітації, робила переклади, піклувалася про них, возила на концерти та різні заходи, щоб вони відчували підтримку та вдячність.

НІДЕРЛАНДЦІ ТА УКРАЇНЦІ ПОДІЛЯЮТЬ СПІЛЬНІ ЦІННОСТІ

- Сьогодні Нідерланди входять до топ-5 країн, які активно допомагають Україні. Я добре пам’ятаю, як після початку повномасштабного вторгнення нідерландці буквально відкривали двері своїх домівок і приймали українські сім’ї, дехто живе так і досі. Як ви вважаєте, чому рівень підтримки такий високий?

- Українці та нідерландці дуже схожі за цінностями. Це люди, які гостро реагують на несправедливість, і ця війна їх справді обурила.

У 2014 році, коли війна тільки почалася, ще був сильний вплив російської пропаганди, звучали наративи, що “не все так однозначно”, що Крим завжди був російським, що на Донбасі люди самі хочуть відокремитися від України або доєднатися до Росії. Але після повномасштабного вторгнення стало абсолютно зрозуміло, хто є агресором.

Для нідерландців було шоком, що в XXI столітті можлива така відверта агресія. Вони самі – невелика країна, і тому добре зрозуміли ситуацію України, яка значно менша за Росію. У них виникло питання: як так, що міжнародне право не працює, і чи справді той, хто сильніший, може просто нападати?

Крім того, вони побачили, що українці – це такі самі люди, як і вони: відкриті, працьовиті, вдячні. Варто зазначити, що загалом нідерландці досить стримано ставляться до мігрантів. Але коли вони побачили українців, то багато в чому змінили своє ставлення і відкрилися.

Також Нідерланди – заможна країна із сильною культурою благодійності. Донати та волонтерство тут є частиною повсякденного життя, до цього привчають з дитинства.

Нідерландці дуже цінують справедливість, людську гідність, підтримують міжнародне право і право на життя. І саме в цьому, я думаю, наші цінності дуже сильно збігаються.

- Однією з головних тем цих виборів стала міграція. Часто лунали гасла на кшталт “Нідерланди – для нідерландців”, і міграційна політика стала дуже чутливим питанням усередині країни. На цьому тлі також помітні російські наративи, які, здається, намагаються розхитати ситуацію. Чи впливає це на ставлення до українців, і чи змінюється рівень підтримки України в Нідерландах?

- Так, дуже відчутно. Мене, чесно кажучи, здивувало, наскільки багато місць отримала проросійська партія FVD (“Форум за демократію”) у місцевих радах.

Але ми маємо продовжувати боротьбу. Російський газ і досі потрапляє до Європи через треті країни, тому важливо рухатися до змін і шукати альтернативи.

Наприклад, у Дордрехті близько 57 тисяч житлових об’єктів, і лише приблизно 7 тисяч з них не опалюються газом. Я сама наразі живу в новобудові, де повністю використовується електроенергія.

Саме на місцевому рівні потрібно створювати умови для змін: розвивати використання сонячної енергії, вітрової генерації, заохочувати мешканців переходити на альтернативні джерела. Звісно, частина рішень залежить від провінції, але на рівні міста ми можемо багато зробити – інформувати, стимулювати, надавати субсидії для утеплення будинків або на теплові насоси, допомагати людям переходити на енергоефективні рішення.

Важливо працювати над тим, щоб наше місто ставало більш енергетично незалежним.

З огляду на те, що відбувається у світі, це питання є надзвичайно важливим. І роботи попереду ще дуже багато.

Пропаганда – це дуже велика і важлива тема. Для мене вона надзвичайно близька, і це пов’язано не лише з моєю професією. Я вже дванадцять років активно борюся з російською пропагандою, навіть написала про це книгу. Щоб коротко відповісти на ваше запитання: серед політиків, які ухвалюють рішення щодо підтримки України, я впевнена, що ми можемо не хвилюватися.

Але сьогодні російська пропаганда має великий вплив серед звичайних нідерландців, що знову повертає їхню увагу до проросійської партії FVD. Це може становити загрозу в майбутньому. Партія постійно просуває проросійські наративи і досі не визнала, що Росія напала на Україну. У них велика кількість прихильників, які повторюють ці наративи.

Навіть мого сина, який народився в Нідерландах і є напівнідерландцем-напівукраїнцем, у школі дражнили словами “повертайся у свою Україну, Нідерланди для нідерландців”. До того, що мене цькують у соціальних мережах, я вже настільки звикла, що просто не читаю коментарі. Але діти – це окрема справа, вони більш вразливі.

- Чи погоджуєтеся ви з думкою, що існує проблема з освітою в країні, через яку, наприклад, у сільських регіонах люди частіше налаштовані проти мігрантів, легше піддаються пропаганді та підтримують антиміграційні кампанії?

- В одному селі буквально кілька тижнів тому відбулася кампанія перед місцевими виборами з меседжем: “Ми не будемо надавати дозвіл на будівництво притулку для українців”. На жаль, це показує, що й досі існує опір. Також мені трохи соромно, але Дордрехт пропорційно прийняв значно менше українців порівняно з, наприклад, Роттердамом. У більших містах живе більше мігрантів різних культур, і люди звикли до інших мов, традицій та бекграундів. Але Нідерланди – це не лише Амстердам чи Роттердам. Саме в маленьких містечках такі наративи особливо активно поширюються: “Чому ми маємо надавати житло українцям і оплачувати їм усе? Всі гроші мають йти до нідерландців, навіть якщо вони не працюють усе життя”.

Насправді ж українці отримують тут мінімальну допомогу порівняно, наприклад, з Німеччиною. Українці роблять тут ту роботу, яку не хочуть робити нідерландці. Але є також багато українців, які вже давно знімають своє житло і платять податки. Близько 75% українців, які приїхали через повномасштабну війну, працюють, відкривають бізнеси та сплачують значні податки, тобто роблять величезний внесок в економіку Нідерландів. Вони намагаються інтегруватися та жити за місцевими правилами.

У Нідерландах суспільство досягло великого успіху тому, що, незважаючи на відсутність вищої освіти, люди будь-якого рівня можуть добре забезпечувати сім’ю. Тобто не всім потрібно було йти в університети, як це часто трапляється в Україні.

Я пам’ятаю, коли ми жили в попередньому будинку, мій сусід був садівником і отримував зарплату не меншу, ніж я – людина з трьома вищими освітами та знанням п’яти мов. Тому в Нідерландах немає такої сильної жаги до розвитку та здобуття освіти, бо люди знають, що навіть без університету вони зможуть реалізувати себе.

Але є й інша сторона медалі: люди довіряють ЗМІ, і більшість із них не ставить критичних запитань. Часто те, що їм кажуть, вони сприймають без сумніву: відкрили сайт, прочитали, і вже вірять у все, що там написано.

Тобто те, що людина може забезпечити сім’ю без вищої освіти, безумовно, добре. Але проблема в тому, що багато хто без освіти не вчиться перевіряти джерела чи аналізувати інформацію і легко піддається пропаганді. Це створює виклики і для суспільства, і для місцевої влади, яка має працювати над підвищенням рівня обізнаності громадян.

МІСЦЕИЙ ДЕПУТАТ – РОБОТА НА ПІВ СТАВКИ

- Після перемоги на місцевих виборах, як ви бачите свою місію надалі? Що означає працювати в міській раді?

- Я хочу бути корисною, поділитися своїм досвідом і зробити все, що від мене залежить, щоб допомогти місту розвиватися та піднімати важливі питання. Також я хочу показати приклад, що навіть у 40 років, будучи емігранткою, можна досягти великих цілей.

Для мене важливі такі теми: підтримка жінок, питання безпеки, перехід на чисту енергію, рівний доступ до ринку праці для мігрантів, допомога сім’ям на межі бідності, закладення бюджету для занять дітей спортом, програми, які допомагають людям вести здоровий спосіб життя і, звісно, підтримка України. Мене цікавить забезпечення гідного рівня життя для всіх, хто проживає у місті, і доступ до базових потреб.

Наразі у міській раді лише третина представників – жінки, тому я хочу працювати над рівністю. Також мене цікавить міграція, бо я сама емігрантка, і я хочу, щоб кожен, незалежно від національності, відчував себе тут не чужим, мав рівні можливості для розвитку, освіти та на ринку праці. На цих виборах тема міграції була особливо гарячою.

- Як зараз поєднувати політичну діяльність із кар’єрою? Чи можна продовжити роботу, яку ви мали?

- У Нідерландах робота депутата місцевої ради вважається роботою на пів ставки. Я зберегла свою основну роботу. Працюватиму чотири дні на тиждень, бо по вівторках у нас буде засідання міської ради.

На відміну від України, тут депутати пересуваються на велосипедах, немає парковки перед міською радою, а оплата дуже символічна – це не зарплата, а компенсація за ваш час. Для них важливо, щоб депутати зберігали основну роботу. Адже до міської ради приходять люди з різними спеціальностями: адвокати, лікарі, вчителі та інші. Ідея в тому, щоб представники різних соціальних груп і професій могли донести потреби своїх громад і покращити рівень життя в місті.

- Що б ви побажали українцям у Нідерландах?

- Я знаю, як це – починати життя з нуля за кордоном, у чужій культурі і мові. Мені було 21, коли я приїхала до Нідерландів і, будучи студенткою, спочатку не могла влаштуватися навіть на роботу прибиральниці. Ти не знаєш, як працює система, як влаштоване суспільство, і для інших ти не представляєш великої цінності. Це сильно б’є по самооцінці.

Тим, хто опинився тут через війну, ще важче. Тому я бажаю насамперед вчити мову, здобувати знання та навички тут, брати від життя найкраще, щоб потім розвивати себе і відбудовувати нашу країну.

Ірина Драбок, Гаага

Фото: Антон Фролов, Марфа Васильєва, Інстаграм Віти Коваленко