Сергій Тихановський, білоруський опозиціонер і колишній політв’язень

У червні минулого року один із найвідоміших білоруських політв’язнів Сергій Тихановський вийшов на волю після більш як п’яти років за ґратами. 

Його звільнення стало можливим після візиту до Мінська Кіта Келлога – спеціального посланця президента США Дональда Трампа. Загалом тоді випустили 14 політв’язнів.

Затримали засновника YouTube-каналу "Країна для життя" Тихановського напередодні президентських виборів у Білорусі у 2020-му році. Суд призначив йому покарання у вигляді 18 років позбавлення волі за «організацію масових заворушень» і «розпалюванні соціальної ворожнечі». Згодом до цього терміну вже у в’язниці Тихановському «докинули» іще 18 місяців нібито за погану поведінку.

Після арешту Тихановського кандидаткою в президенти стала його дружина – Світлана Тихановська. Коли протести в країні жорстоко придушили, вона разом з іншими соратниками переїхала до Литви, а згодом – до Польщі, звідки веде свою опозиційну діяльність.

Укрінформ поспілкувався з Сергієм Тихановським, який зараз проживає у США, про те, у яких умовах він відбував ув’язнення, як проходить його реабілітація після полону і яка його роль у житті білоруської опозиції.

Також детально розпитали, чи ведуть американці подальші перемовини зі самопроголошеним президентом Олександром Лукашенком про звільнення політв’язнів і як у цьому допомагає Тихановський. Серед інших питань – чи підтримують контакти білоруські опозиціонери з російськими і чи залишився у Білорусі протестний потенціал.

У БІЛОРУСІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ БЛИЗЬКО 1140 ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

- Сергію, ми з колегами в Україні були дуже раді, коли вас звільнили. Як проходить ваша реабілітація у США після п'яти років позбавлення волі? І чим іще займаєтеся?

- Дякую. Мені здається, я в порядку. Але колеги говорять, що в'язниця іще до кінця не «вивітрилася» з мене. Особливо не було часу перепочити. Зараз живу з дітьми у Флориді, постійно їжджу до Вашингтона. Відновлення поєдную з уроками англійської, а також із політичною та правозахисною діяльністю.

Я відчуваю відповідальність за всіх, хто залишився «сидіти».

Поки що звільнили лише мізерну частину людей. Я вважаю, мені є що порадити американській адміністрації з приводу оптимальної тактики визволення в’язнів. Це не тривіальне завдання. Ціна звільнення може бути різною. Американці мають чудові карти на руках, але і Лукашенко – досвідчений гравець у цей покер.

- У яких умовах вас тримали у в’язниці і що допомагало весь цей час?

- Умови були мерзенні. Тюремна система в Білорусі – природне продовження лукашизму. Я не мав змоги ні з ким розмовляти: не пускали ні адвоката, ні священника. За всі п’ять років ні разу не дали висповідатися і причаститися. Навіть лікар зі мною не міг поговорити, медична допомога не надавалася. Були лише таблетки від болю. Я не міг купити чаю, кави – лише тюремна їжа. Я схуд на 56 кілограмів. Пів року провів у ШІЗО, де не було ні матраца, ні ковдри, ні подушки. Я присідав і віджимався, щоби судоми від холоду не зводили ноги. Щоночі – гавкіт собак і крики охорони. Через зачинені двері були постійні погрози начальства, що я ніколи не вийду на волю і здохну у в'язниці.

Потім вони додали мені 18 місяців нового тюремного терміну до вже наявних 18 років – нібито за погану поведінку і невчасне прибирання камери. Але я залишався оптимістом. Чомусь завжди знав, що вийду раніше закінчення терміну. Я релігійна людина, і більше за все мені допомагала саме віра.

- Чи застосовують у Білорусі до політв'язнів тортури?

- Про тортури чув від інших. Особисто мене не били, але застосовували витончений психологічний тиск.

З фізичного впливу – не давали спати і відновлюватися.

- Чи відвідували вас у в’язниці представники міжнародних правозахисних організацій, наприклад, Міжнародного комітету Червоного Хреста?

- Ні.

- Можливо, приходили до інших політв’язнів?

- Не чув про таке.

- Яка кількість учасників протестів 2020 року в Білорусі відбуває терміни? І чи відомо, скільки взагалі у країні політв'язнів?

- Машина репресій після придушення революції 2020 року не зупинялася ні на мить. Я орієнтуюся на дані правозахисної організації «Весна». З 2020 року через адміністративні затримання й арешти тривалістю 10-15 діб, а також штрафи та інші форми тиску з політичних мотивів пройшли 50-70 тисяч людей.

Станом на березень 2026 року у Білорусі залишається близько 1140 політв'язнів, незважаючи на окремі помилування.

Важливо розуміти, що зараз відбуваються й нові арешти та оголошуються вироки за політичними мотивами. І не всіх, хто засуджений за політичними статтям, родичі хочуть бачити у списках політв'язнів, оскільки вважають, що це може ускладнити їхнє життя.

Іще важливий момент – я впевнений, що в умовах правового свавілля звинувачення «у політиці» – зручний спосіб зводити рахунки з неугодними, мстити і забирати, наприклад, прибутковий бізнес.

- За вашими даними, чи веде американська влада перемовини з режимом Лукашенка про подальше звільнення політв'язнів? На чому можуть ґрунтуватися такі домовленості, що хоче Лукашенко від США?

- Такі переговори ведуться. Визволення ще однієї групи політв'язнів очікується в результаті візиту американської делегації до Мінська 18 березня.

Але важливо розуміти, що суть діалогу Вашингтона та Мінська – не у звільненні політв'язнів. США зацікавлені у неофіційному каналі інформації про плани та настрої у Росії, а також у тому, щоби Білорусь якнайменше залежала від Росії. Лукашенко також зацікавлений у зниженні залежності від Росії до прийнятного рівня. У зв'язку з цим він чекає від США подальшого скасування санкцій, і найголовніше – щоби США переконали ЄС у необхідності зняття санкцій. Звільнення політв'язнів – це соус, побічний продукт, етикет. Плата за продовження діалогу.

- Чи зверталися ви до влади США за сприянням у звільненні когось конкретного з ув'язнених?

- Ні, я не виділяю когось одного. Але на слуханнях у Конгресі США 3 березня я говорив про вразливу групу – людей активного опору та силовиків, яких Лукашенко вважає зрадниками. Вони перебувають у найжахливіших умовах, і саме їх намагатимуться не відпустити.

- Колишній редактор Nexta і білоруський активіст Роман Протасевич визнав, що став співпрацювати з білоруською владою, обміняв свою репутацію на 25 років свого життя і життя своєї дівчини після того, як їх зняли з літака білоруські спецслужби. А минулого року Лукашенко раптом заявив, що Протасевич є співробітником білоруської розвідки. Пізніше Протасевич це підтвердив.

Як ви вважаєте, Протасевича зламали і йому нічого не залишалося, як підтвердити слова Лукашенка? Чи він дійсно з самого початку виконував завдання влади?

- Це такий оригінальний хід білоруської влади, який цілком зрозумілий у контексті перемовин про зняття санкцій.

Справа в тому, що «Белавіа» є предметом гордості Лукашенка. Компанія фігурує серед юридичних осіб, які Мінськ хотів би першими викреслити зі санкційного списку.

Не дивно, що саме це зробили США. Але зняття американських санкцій мало що дає «Белавіа», окрім доступу до фірмових запчастин «Боїнга». Потрібно, щоб санкції зняв Європейський Союз, який поки що навіть не думає цього робити.

Оголошення Протасевича агентом КДБ – це така простодушна спроба переписати історію подій і послабити санкційний кейс проти "Белавіа". Тобто, якщо Протасевич наш агент, то як нас можна звинувачувати у його затриманні? А якщо нам не треба було його затримувати, то навіщо нам узагалі треба було змушувати посадити літак Ryanair?

Щодо самого Протасевича, то його справді зламали і він став заручником режиму і виконує всі їхні завдання. Я знаю це напевно, тому що він приїжджав до мене у в'язницю 13 січня 2025 року і розповідав про те, що їздить до відомих політв'язнів і просить їх написати заяви на помилування чи згоду на виїзд. Він їздив до мене, до Марії Колесникової і Віктора Бабарико. Показував мені фото і відео. Моя думка: Роман Протасевич – жертва. Професійна робота психологів-садистів.

ПРОТЕСТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ У БІЛОРУСІ ЗАРАЗ НЕМАЄ

- Враховуючи, що у вас в ув'язненні було мало інформації про зовнішній світ, коли ви дізналися про повномасштабне вторгнення Росії в Україну? Що говорили з цього приводу інші в'язні?

- На той момент у мене ще тривало апеляційне оскарження вироку і я міг отримувати інформацію з газет і від адвокатів. Політв'язні були на боці України, як і зараз. А засуджені за кримінальні злочини розділилися.

Коли я дізнався про початок війни, то перша думка була, що Захід припустився жахливої ​​помилки, не підтримавши білоруську революцію у 2020 році.

Я поясню. Захід, навіть після повідомлень про масові тортури протестувальників у Мінську, обмежився лише висловленням занепокоєння, санкції вводилися повільно й неохоче, тиску ззовні не було. Еліти навколо Лукашенка завмерли за пів кроку від того, щоб перейти на бік народу. Еліти крутили головою, пильно дивилися то на Москву, то на Захід. Магнітне поле Москви було сильнішим.

Захід своєю бездіяльністю ніби подавав сигнал Москві: «Володимире, ми в Білорусь не граємо. Ми не хочемо другої України. Білорусь – твоя». Путін сигнал зчитав. І з цього моменту йому нічого не заважало планувати бліцкриг в Україні. Байден своїм ганебним відходом з Афганістану упевненість Путіна зміцнив. Однак Путін усе одно прорахувався в Україні. Він зарозуміло не побачив здатність українського народу чинити опір. І саме мужній опір українців зрештою змусив Захід «вписатися».

- Після вашого затримання ваша дружина пішла в політику. Тепер, коли ви звільнені, чи берете участь у роботі Офісу Світлани Тихановської? І взагалі, яка зараз ваша роль у житті білоруської опозиції? На чому плануєте зосередити зусилля?

- У Світлани своя команда і мета. Вони займаються лобіюванням Білорусі на Заході, працюють із правозахисними ініціативами, які обговорюють санкційну політику. У них це добре виходить.

Щодо мене, то я людина практична. Мені та моїй команді цікаві рішення, які можуть вплинути на ситуацію в Білорусі найближчим часом, захистити суверенітет, дозволять нам уникнути участі у війні проти України. Ми про «тут і зараз», а не про «колись у світлому майбутньому».

Важливою частиною нашої роботи є практична розробка ідеї, яка дозволила б досягти цих цілей, переконала б людей у Білорусі, зокрема в оточенні Лукашенка. Поки що ми умовно називаємо цю концепцію «фінляндизацією Білорусі».

Концепція передбачає, що вже за кілька років у Росії і ЄС буде вибір між війною, руйнівною гонкою озброєнь і деескалацією. Якщо це війна, то вона буде за участі Білорусі. І навпаки, деескалація – це вихід для Білорусі.

За допомогою самообмежень – нейтралітету, позаблоковості, помірності у риториці – Білорусь може претендувати на місце у великому договорі про стратегічну безпеку, спробувати повторити успішний досвід Фінляндії у першій холодній війні. Домогтися підтримки цієї концепції всіма зацікавленими сторонами – непросте завдання. Заперечень буде багато, але я вважаю, що це найкращий шанс для Білорусі.

Фото: Фейсбук Роберти Мецоли

- Як ви оцінюєте ініціативу Президента України призначити спецпосланця з питань Білорусі та білоруської спільноти у Європі? Якою ви бачите його роль у взаємодії з демократичними силами?

- Я обома руками за цю ініціативу. Більше того, мені дуже подобається формулювання «з питань Білорусі та білоруської спільноти у Європі».

Україні час мати спецпредставника, який розбиратиметься не лише в нюансах численних проблем білоруської опозиції, але і в ситуації усередині Білорусі, всередині білоруських політичних еліт, і буде здатний допомогти українському уряду у розробці політичної стратегії стосовно Білорусі.

Я із задоволенням співпрацював би з ним, ми мали б спільні теми для обговорення.

- Нещодавно була резонансна заява Марії Колесникової, яку у грудні звільнили з ув'язнення в Білорусі. Вона закликала ЄС до діалогу з Лукашенком та пом'якшення санкцій в обмін на гуманітарні кроки, включаючи визволення політв'язнів. Як ви до цього ставитеся?

- Я також докладаю всіх зусиль для того, щоби білоруські політв'язні якнайшвидше вийшли на волю. У цьому наші пріоритети повністю збігаються, і я чудово розумію Марію. Однак мені її підхід видається не до кінця продуманим.

Обмінювати санкції ЄС на політв'язнів не вдасться принаймні з двох причин.

Найжорсткіші санкції ЄС накладені не через порушення прав людини, а за участь Мінська в агресії проти України.

Також ЄС зараз готується до конфлікту з Росією і на цьому фоні сфокусований на питаннях безпеки та загрози зі Сходу.

Білорусь поки що не демонструє послідовної волі до деескалації, швидше навпаки – протистояння стає більш жорстким. Це не означає, що ЄС не може домагатися звільнення політв'язнів, проте очікування Мінська є нереалістичними, Мінську їх треба спочатку відкоригувати. Тому зараз перспективнішим мені здається американський трек, де обидві сторони мають певний простір для маневру.

- Білоруська опозиція поділяє основні цілі протидії авторитарному режиму Лукашенка, але має організаційні та тактичні розбіжності. Чи плануєте якісь кроки для посилення внутрішньої координації і консолідації демократичних сил?

- Я думаю, білоруська опозиція має дві головні проблеми. Одна з них – небажання робити роботу над помилками й адаптуватися до нової, суворої політичної реальності, де треба не лише гарно говорити, але й робити щось на практиці. Я не можу виконати роботу над помилками за колег.

Інша проблема – це вакуум ідей, відсутність реалістичного бачення майбутнього Білорусі. Опозиція у цьому питанні мало чим відрізняється від білоруської влади. І саме тут, як мені здається, я можу щось змінити. Як я вже сказав, я і моя команда беремо активну участь у розробці прагматичного плану, який дозволить реально покращити ситуацію Білорусі та білорусів. Я відкритий, і до моєї ініціативи можуть приєднуватися всі охочі.

- Чи спілкуються білоруські опозиційні політики з російською опозицією? З ким підтримуєте контакти?

- Поки що я розбираюся, як влаштована білоруська опозиція. У діяльності російської опозиції розібратися складніше. Мені не відомо про якісь спільні проєкти. Можу лише сказати, що особисто мені вдалося познайомитися із Володимиром Кара-Мурзою. Це інтелігентна і чуйна людина, він дуже допоміг мені у Вашингтоні.

- На вашу думку, чи залишається у Білорусі протестний потенціал?

- Ні, протестного потенціалу в Білорусі зараз немає.

Це пов'язано з тим, що всі спроби білорусів протестувати влада жорстоко придушувала і не було жодної реальної підтримки з інших країн. Білоруси зробили висновки.

Разом із тим, очевидно, владі не вдається повернути довіру до себе і переукласти соціальний договір із суспільством.

Тому пропагандисти Мінська вигадують нові приводи і теми для «єднання білоруського народу». Тим часом народ єдиний у своїй нелюбові до влади та бажанні її змінити.

Алла Шершень, Київ

Фото надані Сергієм Тихановським