Вісвальдас Кульбокас, Апостольський нунцій

Апостольський нунцій в Україні Вісвальдас Кульбокас – дипломатичний представник Святого Престолу – в інтерв’ю розповів про моральну оцінку повномасштабної війни Росії проти України, роль Ватикану в пошуках миру та гуманітарних ініціативах, зокрема в поверненні українських дітей. Він пояснив, чому, на його думку, немає жодних аргументів, які можуть виправдати війну, як міжнародна спільнота сприймає російську агресію та які зміни переживає українське суспільство під час війни.

- Ваша Екселенціє, як Святий Престол оцінює з морального погляду повномасштабне вторгнення Росії в Україну?

- Святий Престол є керівним органом Католицької Церкви, а Церква має за основу передусім моральні принципи. Якщо говорити дуже чітко, то сьогодні сучасне християнське вчення не допускає жодних аргументів, які могли б виправдати вбивство. А в разі війни ми говоримо про масове, колективне вбивство.

Тому, коли одна держава вторгається на територію іншої – у цьому випадку Росія в Україну – немає аргументу, який міг би пояснити або зменшити відповідальність за таке вторгнення. З морального погляду це абсолютно очевидно. Інше питання – якими словами це формулюється. Різні церковні діячі або Папа Римський можуть обирати різну дипломатичну лексику, але саме розуміння моральної суті подій є дуже чітким.

- Що вас найбільше вразило в Україні під час війни?

- Є кілька речей, які справили на мене дуже сильне враження. Насамперед це усвідомлення того, що Україна захищається передусім як народ. Ми часто говоримо про державу, про уряд, але насправді йдеться про людей – звичайних громадян, які стали на захист своєї країни. Військові, капелани, волонтери – це цивільні люди, які взяли на себе відповідальність.

Другий аспект – особистий досвід перебування серед людей, які переживають війну. Коли бачиш поранених, родини загиблих, коли чуєш їхні історії, то по-іншому розумієш, що таке війна. Це драматичний і трагічний досвід, але водночас великий духовний урок.

І третє – мене вражає, що на міжнародному рівні не всі до кінця розуміють масштаб і значення цієї війни. Ідеться не лише про підтримку України. Ідеться про майбутнє всього світу. Або людство разом протистоїть війні, або ризик її поширення стає значно більшим.

- Чому, на вашу думку, міжнародна спільнота не завжди повністю усвідомлює це?

- Однією з причин є дистанція. Коли люди перебувають далеко від війни, вони можуть жити у власних теоріях або політичних концепціях. Здається, що достатньо переговорів чи декларацій. Але без реального досвіду війни важко зрозуміти її трагедію. Крім того, великий вплив має пропаганда – вона намагається знайти аргументи на користь війни. Це парадоксально, але така пропаганда справді є.

- Чи була якась історія під час війни, що особливо запам’яталася?

- Мене дуже вражають історії українських військових. Пригадую розмову із сержантом підрозділу, який виконує складні спеціальні операції, інколи навіть у тилу противника. Я запитав його, скільки його побратимів загинуло за час повномасштабної війни. Він відповів: «Жоден». Це мене здивувало. Він пояснив: «Я завжди йду разом зі своїми побратимами і постійно за них молюся». Цей військовий був православним, але його віра і відповідальність за людей поруч справили на мене велике враження. Такі історії я чув неодноразово – коли люди говорять про молитву своїх матерів або про відчуття духовної підтримки в найважчі моменти.

- Чи використовує Ватикан у своїй дипломатичній риториці терміни «агресія» і «агресор»?

- У структурі Святого Престолу є різні рівні дипломатичної комунікації. Наприклад, представники Святого Престолу при Організації Об’єднаних Націй іноді використовують ці терміни у своїх виступах. На рівні Папи Римського риторика часто має більш моральний характер. Папа говорить про війну Росії проти України, але може обирати інші формулювання. Іноді це також пов’язано з бажанням не повністю закривати можливість діалогу.

- А ви використовуєте ці слова?

- Так, я їх використовую. Частково тому, що маю досвід роботи в Росії і краще розумію культурний контекст. У спілкуванні з російським суспільством, на мою думку, чіткість формулювань може бути важливою. Але це мій особистий досвід, і не всі дипломати мають такий самий погляд.

- Чи бачите сьогодні надію на мир?

- З людського, логічного погляду іноді складно знайти аргументи, які б дали змогу впевнено сказати, що мир близько. Міжнародне право часто порушується, дипломатичні механізми не завжди працюють так ефективно, як хотілося б. Але з християнського погляду надія завжди є. Навіть тоді, коли логіка підказує, що шансів небагато, віра закликає далі працювати заради миру.

- Чи може Святий Престол стати майданчиком для переговорів між Україною та Росією?

- Теоретично це можливо. Святий Престол має певний моральний авторитет і не є військовим союзником жодної сторони. Утім, чи буде такий майданчик прийнятним для Росії – це відкрите питання. У будь-якому разі Святий Престол уже бере участь у різних гуманітарних ініціативах. Якщо такі гуманітарні процеси поступово переходили б і в політичний діалог, це могло б бути позитивним розвитком подій.

- Яку роль Святий Престол відіграє в поверненні українських дітей, депортованих до Росії?

- Це спільна міжнародна робота. Українська сторона, різні держави та міжнародні організації докладають зусиль для повернення дітей. Святий Престол у цьому процесі має передусім моральний і дипломатичний вплив. Ми передаємо списки, сприяємо комунікації і підтримуємо гуманітарні ініціативи. Але важливо розуміти, що це колективна робота багатьох сторін.

- Як у Святому Престолі оцінюють право України на самооборону?

- Міжнародне право чітко визнає право держави на захист своєї території та громадян. Для Святого Престолу міжнародне право має фундаментальне значення. Якщо міжнародне право не будуть поважати, тоді у світі почне діяти лише право сили. А це означатиме, що перевагу матиме той, у кого більше зброї або військової потужності. З морального погляду також очевидно: життя іншої людини не може бути об’єктом агресії.

- Чи змінилася Україна за час повномасштабної війни?

- Так, безумовно. Україна отримала дуже драматичний, але важливий досвід – усвідомлення, що не можна покладатися лише на допомогу ззовні. Країна повинна передусім розраховувати на власну силу і відповідальність. Водночас я бачу й позитивні зміни. Наприклад, цього року 24 лютого було дуже чітко означено як день молитви. Це важливий духовний знак.

- Які головні пріоритети роботи Апостольської нунціатури в Україні сьогодні?

- Насамперед це гуманітарні питання: повернення дітей, питання полонених, допомога цивільному населенню. Католицькі благодійні організації – зокрема Caritas та інші структури – надали Україні значну гуманітарну допомогу, яка вимірюється сотнями мільйонів доларів. Другий важливий аспект – інформаційний. Дуже важливо, щоб міжнародна спільнота чітко розуміла реальну ситуацію в Україні.

- Яке головне послання, на вашу думку, має сьогодні почути світ про Україну?

- З духовного погляду Україна перебуває в ситуації жертви агресії. І в цьому сенсі вона має моральну силу. Я упевнений, що з духовної перспективи Україна вже показала приклад великої гідності й мужності.

- Дякую за інтерв’ю.

- Дякую вам. Сподіваюся, що наступна наша розмова відбудеться вже у час справедливого і справжнього миру.

Розмову вела Христя Равлюк

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform