Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень

Війна в Ірані триває вже два тижні. За цей час, мабуть, з'явилося більше питань, ніж відповідей. Але відповіді треба шукати, оскільки від них певною мірою залежить і шлях України. Про стан справ і перспективи розвитку ситуації говоримо з Ігорем Семиволосом, відомим дослідником Близького Сходу, директором Центру близькосхідних досліджень.

- Резолюція Ради Безпеки ООН засуджує напади Ірану, вимагає негайного припинення військових дій і висловлює жаль з приводу того, що Тегеран націлює свої атаки на інфраструктуру, зокрема порти та енергетичні об'єкти в регіоні Перської затоки. Цю резолюцію підтримало 13 членів Ради Безпеки, утрималось двоє, і ми знаємо хто. Наскільки цей крок важливий, чи вплине резолюція на ситуацію?

- Резолюція, відверто кажучи, є доволі контроверсійною з огляду на те, як почалася війна, а також багато інших обставин. Варто подивитися на минулий рік, коли була перша ізраїльсько-іранська війна, і тепер, коли коаліція Ізраїлю і Сполучених Штатів Америки виступила проти Ірану, а ще перипетії переговорного процесу, який завершився нічим. Хоча, думаю, у цій історії іранці розуміли, до чого все йде, питання було лише одне – коли. Вони пам’ятали історію минулого року, коли також після завершення переговорів і переходу до наступної фази ізраїльтяни завдали удару, а потім приєдналися американці, тому іранці готувалися саме до такого сценарію.

Напередодні ухвалення цієї резолюції була заява президента Ірану Пезешкіана. Він назвав три пункти, за яких Іран готовий завершити війну, і ці умови є, можна сказати, непідйомними: поважати суб'єктність Ірану та його права, зосібна на збагачення урану, повністю компенсувати руйнування і вивести американські підрозділи з регіону. Отже, доволі беззуба резолюція Ради Безпеки і жорсткі заяви іранської сторони створюють певний стратегічний глухий кут, у якому опинилися американці та ізраїльтяни.

Два тижні війни показують, що вона виходить на новий рівень, де, з одного боку, цілком можлива ескалація, а з іншого боку – перехід до якоїсь нової фази. І багато хто з експертів каже, що без наземної операції неможливо нічого зробити. Але всі добре розуміють, наскільки чутливими можуть бути наслідки такої наземної операції для Дональда Трампа, особливо у Сполучених Штатах Америки, де ця війна не популярна, про що свідчать усі опитування.

- Так чи інакше, треба дивитися, коли і чим може закінчитися ця операція. І це залежить від мети, тому я хотів би повернутися до дванадцятиденної війни минулого року, коли Сполучені Штати завдали повітряних ударів по ядерних об'єктах на території Ірану. Тоді Трамп заявив на весь світ, що ядерної загрози більше нема, а весь ядерний потенціал Ірану знищений. Тепер бачимо, що мета весь час змінюється, свідомо чи несвідомо. Фактом є те, що за перші шість днів, як повідомив Пентагон, США витратили на цю війну 11,3 млрд доларів, а Іран продовжує спротив, і режим не впав.

Це не завадило Дональдові Трампу заявити, що Сполучені Штати Америки перемогли, «перемога вже наша». Де ця перемога? Чи треба брати до уваги, що трофеєм у цій війні має бути понад 400 кг збагаченого урану?

- Дуже важко аналізувати слова Дональда Трампа, його наративи часто суперечать один одному, і це спантеличує, коли ми говоримо про кінець війни і завдання, які ставляться. На початку війни Трамп, окрім іншого, називав падіння режиму, а потім ідея падіння режиму зникла з риторики. Натомість більш чіткими стали безпекові опції: знищити ракети, ракетний потенціал у цілому, збагачений уран і так далі. Тобто це те, що більш-менш можна оцінити з погляду досягнення якогось результату.

Але ми добре розуміємо, що досягти цього результату можна лише двома способами. Перший – капітуляція Ірану, і поки що ми її не бачимо. Другий – фізичне захоплення. Якщо з ураном це ще можна уявити, то з ракетами – неможливо. Усе це розосерджено по території країни, є підземні заводи, які, крім ракет, виготовляють багато чого іншого. Звісно, не слід вірити пропаганді про могутність Ірану й масштаби заводів та виробництво ракет, але насправді певну кількість заводів і ракет вони мають. І коли американці та ізраїльтяни подають у зведеннях, що хвилі ударів зменшуються, це, з одного боку, звісно, показник. Але все одно це витрачання ресурсу й підтримка певного рівня ескалації. Однаково не можна перевести подих, переорієнтуватися на іншу функцію, якщо ви постійно перебуваєте у стані постійної загрози. Це стосується як Ізраїлю, по якому завдають постійних ударів, так і насамперед країн Перської затоки.

Воднораз країни Перської затоки страждають як від ракет, так і від дронів, відстань сприяє. Частина з них, цілком можливо, – це «шахеди», які вироблені в Росії або модифіковані за допомогою Росії. І парадокс ситуації в тому, що саме ці арабські країни, передусім Об'єднані Арабські Емірати, були найбільш задіяні в тіньовому ринку, у постачанні в Росію компонентів для виробництва ракет і дронів. Тут можна, звісно, згадати про бумеранг: фірми ОАЕ, які були заточені на отримання величезних прибутків за допомогою тіньового бізнесу, тепер разом з усіма іншими громадянами Еміратів опинилися під ударом.

- Обміни ударами тривають. Це означає, що всупереч бадьорим доповідям Пентагону й оцінкам Дональда Трампа військовий потенціал Ірану ще існує, хоча його залишок можемо оцінювати лише опосередковано. До таких опосередкованих оцінок належить звернення країн Перської затоки до України з проханням надати засоби боротьби із «шахедами» та відповідне ноу-хау.

Але наземна операція – це зовсім інший етап, інша війна. І такої можливості Дональд Трамп не відкидає. Але оскільки є велика територія, для цього потрібні зовсім інші ресурси, ніж ті, які вже зосереджені в регіоні. Стратегія підготовки Ірану до можливої атаки з боку Ізраїлю та США базувалася на асиметричній відповіді, тому варто подивитися, мабуть, і на нафту. Зупинення експорту нафти й газу з Перської затоки вплинуло на глобальний ринок. Тож виникає питання: позбавлення Ірану можливості контролювати Ормузьку протоку та повернення свободи торговельного судноплавства, зокрема щодо нафти, – це й означатиме закінчення війни?

- Думаю, ми всі певною мірою перебуваємо в полоні завищених очікувань, які сформували, можливо, самі американці, що, мовляв, прямий вступ американців у війну просто розчавить іншу сторону. Коли ми тепер аналізуємо перші дні війни, то навіть за найоптимістичніших розрахунків, які заявляв Пентагон, ця війна може протривати до кінця березня. Від самого початку США говорили про 30 днів, але не відкидали імовірності, що цей період буде більший. Тому точка, де вони опинилися, – ще не фінальна, з якої можна починати відлік поразки. Це скоріше точка рефлексій на тему, що вдалося і що не вдалося, чи була в американців стратегія number two? Тобто чи вони передбачали, що опір та інституційна спроможність Ірану витримає після перших ударів і підрозділи діятимуть автономно від центру?

Велике питання – скільки ця система в такому стані може існувати. Вона може існувати, умовно кажучи, до місяця, але потім будуть накопичуватися помилки. Певні суперечності ми вже бачимо між іранським політичним класом і Корпусом вартових Ісламської революції (КВІР): від суперечливих заяв президента Ірану з вибаченнями арабським країнам, які опинилися під ударом, до заяв КВІР про те, що Пезешкіана треба просто прибрати.

Отже, з одного боку, очевидно, що американці стикнулися з добре підготовленою та асиметричною обороною. З іншого боку – рахуймо восени курчат, які залишаться.

Тепер щодо того, чи можлива сухопутна операція. Коли Трамп заявляє, що не вважає недопустимою сухопутну операцію, то підтримує певний рівень ескалації й напруги. Очевидно, що перші поспішні спроби організувати щось на кшталт пешмерги, вторгнення курдських загонів самооборони в Іран, або, скажімо, спробувати домовитися з іншими групами всередині Ірану поки що успіху не мали. Але я більш ніж упевнений, що така робота ведеться.

Американці стикаються також із тим, що нема єдиного центру опору в самому Ірані. Є велика група, у відсотках вона, вважаю, не дотягує до 50 відсотків, – це група Рези Пехлеві, яка хотіла б бачити сина останнього шаха перехідним лідером, що може об'єднати значну частину країни й забезпечити перехідний період.

Частина системної опозиції, яка перебуває всередині Ірану, – з тих кіл, які прийнято вважати поміркованими ісламістами. Вони також ставлять під сумнів владу верховного лідера і говорять про те, що необхідно перейти до установчих зборів, які б змінили конституцію і повернули республіку такою, якою вона була до революції 1979 року. Розумію наївність і неможливість реалізувати такі заклики, тому що в умовах війни, жорсткого контррозвідувального режиму репресій це скоріше волання в пустелі.

Воднораз ідея взяти під контроль іранське узбережжя Перської затоки, ключові нафтові термінали й точки входу-виходу з Ормузької протоки – це те, що, у принципі, можна реалізувати. Але чи гарантуватиме це безпеку? Адже «шахеди» можна запускати з дальніх дистанцій.

Знищення іранського флоту, як і їхнього москітного флоту, деблокування і розмінування протоки – до цього треба докласти зусилля і певне обладнання, кораблі, яких там, виявляється, не достатньо, щоб це зробити.

Американський супровід танкерів – це теж великі гроші. Поки що, відверто кажучи, на свій страх і ризик, танкери проходять через Ормузьку протоку, і далеко не завжди вдало це роблять.

Багато країн оголосило форс-мажор, зокрема Катар, Об'єднані Арабські Емірати. Трохи краща ситуація в Саудівській Аравії, там вони мають можливість транспортувати нафту нафтопроводом, Емірати також, але там інша пропускна спроможність. А деякі країни повністю залежні.

- Вплив війни на країни регіону – окрема тема. Але те, що я від вас щойно почув, лише посилює переконання, що результатом цієї війни зміна режиму навряд чи стане. Такі сценарії потребують більше часу, ідеться вже про повоєнні події. Мене дуже збентежили повідомлення, якщо це правда, про спроби Трампа говорити з курдськими лідерами.

- Правда, це верифіковано. Але курди мають дуже поганий досвід, якщо згадати нещодавні події в Сирії. Хоча зусилля тимчасового президента Сирії аш-Шараа об'єднати країну цілком заслуговують на підтримку, вони змогли знайти точку, у якій інтереси курдського й сирійського арабського населення поєднуються.

Тепер в Ірані цього не відбувається. Безсумнівно, американці доклали до того руку, і це не може не впливати на переговори. Плюс є ще досвід Іраксько-іранської війни. Тоді іранські курди постраждали від репресій з боку КВІРу. І зрозуміло, коли знову мова про курдські підрозділи, які теоретично можуть зайти з території Іраку на територію Ірану, хто перший страждатиме? Мирне населення, яке КВІР розглядатиме як імовірну базу для повстанців. Без гарантій, що це населення буде в безпеці, ніхто не почне таку операцію. Тому всі ці розмови від самого початку мали вигляд авантюри. А другий момент – те, що всі такі розмови можливі лише після завершення війни, це скоріше нариси, які можуть формувати порядок денний, якщо Іран програє.

Також важливий момент, коли ми говоримо про внутрішню крихкість або внутрішню силу. Це стосується ситуації в елітах у зв'язку з обранням сина Алі Хаменеї Моджтаби новим верховним лідером, що є порушенням багатьох настанов і принципів Ісламської Республіки. Тут варто звернути увагу на імовірне розгортання конфлікту між Моджтабою та Алі Ларіджані, секретарем Ради національної безпеки Ірану. Він певний період перебував у тіні, але під час протестів грудня–січня знову став наближеним до Алі Хаменеї. В Алі Ларіджані є брат, якого він хотів бачити на цій посаді, тож його проштовхував. Вони програли, і багато хто говорить, що по цій лінії може відбутися подальший розлам.

Варто також звернути увагу на питання економічної готовності держави до тривалого конфлікту. Однією з причин подій грудня–січня в Ірані був обвал банківської системи, яка відтоді не стала міцнішою. І можна очікувати, що найближчим часом банки почнуть сипатися із зрозумілих причин. А це гроші військовим, Корпусу, мільйонам іранців. І заяви уряду свідчать про те, що, найімовірніше, не буде змоги виплатити зарплати й надбавки, які зазвичай отримували іранці під час Наврузу.

І ще один момент стосується продовольчої безпеки. Ситуація там стає критичною доволі швидко, тому що великі міста з порушеною логістикою можуть опинитися в пастці.

- Так, є чинники, які не на поверхні, але від цього не зникають. І боротьба за владу всередині країни теж не скасовується. Так само, як і в будь-якій країні у стані війни, економічна ситуація в Ірані не поліпшується. Усе це буде накопичуватися.

Але так само назбируються внутрішні проблеми у країнах регіону, оскільки він імпортозалежний. Крім того, страждають логістика, туристична галузь, потік туристів упав. Отже, це низка проблем, які пов’язані зі свободою судноплавства через протоку. Чому не можна вирішити це питання військовим способом?

- Не знаю, чи можна вирішити остаточно це питання військовим способом. Думаю, що значну частину питання безпеки судноплавства можна забезпечити військовим способом, хоча й надзусиллями. Адже суть не тільки в тому, що є фізична частина цієї роботи, яку можуть виконати американці. Є ще й питання власників великих компаній: чи готові вони ризикувати своїм майном, покладаючись на гарантії США? Бізнес є бізнес, це стосується також арабських країн. Є і був чіткий принцип: араби платили Сполученим Штатам Америки за безпеку грубі гроші, а США мали гарантувати безпеку.

І що ми бачимо? Так, не можна сказати, що це повний провал, узагалі, з погляду перехоплень цілей, – це великий успіх. І протиповітряна оборона країн Перської затоки досить успішна, і американці працюють доволі ефективно, і ізраїльтяни. Це факт. Але факт того, що вони не можуть збити всі дрони, чинить дуже серйозний тиск. І поява українців там, оскільки ми вже доторкнулися до цієї історії, дає сенс подивитися на це з нашої перспективи. Якщо все проаналізувати, то, звісно, найкращий варіант для нас – швидка війна і швидке падіння режиму.

Так не сталося, ця найкраща ситуація для нас уже в минулому. Тепер у міру того, як зростатиме тиск, буде зростати і вартість війни: витрати на оборону, на ракети Patriot і таке інше. Очевидно, усе це негативно позначатиметься й на нас. Як і підвищення ціни на нафту.

Значною мірою це спекулятивно, бо в багатьох випадках залежить від заяв Дональда Трампа або чогось ще. Ринок не дуже вірить, що американці можуть швидко розблокувати Ормузьку протоку. Для України це також проблема, оскільки зростає ціна на нафту і збільшує інфляцію в нас і в усьому світі. І це створює додаткову турбулентність і незадоволення в Європі. Це також може вплинути потім на прихід до влади якихось чергових правих популістів, які використають ситуацію. У будь-якому разі це збільшує наше навантаження.

Зазвичай, коли говоримо про те, що виникає конфлікт на Близькому Сході, стикаємося з тезою про те, що про нас забудуть, увагу зосередять на інших проблемах. Тепер цього не сталося завдяки саме українським дронам. Готовність українців вчасно надати допомогу створює вікно можливостей, хоч і невелике, тому що західні економіки, Сполучені Штати Америки через якийсь час можуть заповнити цю прогалину своїми дронами-перехоплювачами. Але вже очевидно, що серйозна системна помилка була з боку Сполучених Штатів Америки, коли вони відмовилися від українських пропозицій спільно виробляти такі дрони. Тепер перед нами є вікно можливостей, і треба віддати належне владі, що ми скористалися ним. Це дає нам певні аргументи, щоб працювати з країнами регіону більш ефективно.

- Констатуймо очевидне. По-перше, ця війна триває; по-друге, її мета «динамічна»; по-третє, ринок нафти певною мірою вдалося стабілізувати завдяки надзвичайним заходам, але доки – невідомо. Сподіватимемося, що цього часу вистачить для розблокування Ормузької протоки. Із цього зрозуміло, що без розблокування чи то в результаті наземної операції, чи більш ефективного використання військово-морських сил США не можна говорити не тільки про глобальне, а й про той Іран, який хотів би бачити президент Трамп.

І останнє – візит Дональда Трампа до Китайської Народної Республіки, який заплановано на 31 березня. Війна мала закінчитися за чотири тижні. І ще є підстави сподіватися, що до візиту в Китай Трамп має отримати результат.

- Безсумнівно. Думаю, ви чітко визначили рамку, у якій ця війна відбувається. І зрозуміло також, що Росія намагатиметься впливати на ситуацію, використовувати її.

- Дякую за розмову.

Ігор Долгов

Фото: Кирило Чуботін / Укрінформ

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform