Світ має нарешті дати правову оцінку окупації та злочинам проти людяності

Інакше ніхто не може гарантувати, що найближчими роками доля Ходжали чи Бучі не повториться у містах інших країн

4 роки тому в ці дні в столиці України Києві та його околицях я став свідком того, що нагадало мені лютий 1992 року в Карабахському регіоні Азербайджану, місці, де я виріс.

Російська армія 24 лютого 2022 року раптово атакувала Україну. В результаті мирні до того дня туристичні міста Східної Європи – українські Буча, Гостомель, а потім Маріуполь, Харків, Чернігів, Бахмут... численні міста у різних областях країни були перетворені на руїни. Особливо в місті Буча, де я побував на початку квітня 2022 року – одразу після звільнення: трупи мирних жителів, викладені рядами на вулицях, перетворені на руїни квартали пробудили в мені гіркі спогади...

Це ж такий самий сценарій.

1988 року, скориставшись умовами, створеними Кремлем, вірменські сепаратисти підняли заколот у Карабахському регіоні Азербайджану, зокрема у місті Ханкенді (у період СРСР перейменованому на «Степанакерт» на честь більшовика Степана Шаумяна). Після розпаду СРСР знищення та вигнання азербайджанців із цього регіону прискорилося за підтримки Москви, яка не вивела свої військові частини з регіону, у тому числі й з Ханкенді.

У ніч із 25 на 26 лютого 1992 року за участі 366-го мотострілецького полку Росії, дислокованого в Ханкенді, вірменські сепаратистські загони раптово атакували сусіднє азербайджанське місто Ходжали.

Внаслідок цього жорстокого нападу населений пункт за одну ніч був стертий з лиця землі. Мирне населення було безжально знищено. Загалом було вбито 613 людей, їхні тіла зазнали наруги. 1275 людей було взято в заручники, доля 150 з них досі невідома. Серед убитих були 63 дитини, 106 жінок та 70 літніх людей. Вісім сімей було повністю знищено. Деякий час світ не лише мовчав про це, а й більшість країн навіть не знали про те, що сталося.

Лише після 1993 року, коли Гейдар Алієв вдруге повернувся до влади в Азербайджані, почали висуватися вимоги надати міжнародно-правову оцінку подіям у Ходжали.

У більш конкретній формі, після кампанії «Справедливість для Ходжали» (Justice for Khojaly), започаткованої у світі в 2008 році під керівництвом віце-президента Фонду Гейдара Алієва Лейли Алієвої, світ почав дізнаватися про це. 18 країн світу та 24 штати США у рамках кампанії «Справедливість для Ходжали» визнали ці події геноцидом. Тобто поки азербайджанці не зібралися з силами і не вимагали справедливості, інші мовчали про цей військовий злочин. На цьому фоні подібні військові злочини повторювалися в інших місцях світу, у тому числі на просторі колишнього СРСР.

Зазначу, що після звільнення Ходжали від окупації у 2023 році під час розкопок на території міста було виявлено місця масових поховань. Наразі проводиться експертиза людських останків. Це свідчить про те, що кількість жертв Ходжалінської різанини може ще зрости.

Хоча місцеві та зарубіжні ЗМІ задокументували цю подію, а міжнародні організації ухвалили відповідні резолюції, – на жаль, основних винних досі не покарано.

Один із васалів Кремля, який згодом керував Вірменією, Серж Саргсян в інтерв'ю для книги «Карабах» британського письменника і журналіста Томаса де Ваала сказав: «До Ходжали азербайджанці думали, що ми з ними жартуємо. Вони думали, що вірмени не здатні напасти на мирне населення. Ми змогли зламати цей стереотип.

Однак, на жаль, ні Серж Саргсян, ні офіцери та солдати 366-го мотострілецького полку Росії досі не покарані.

Азербайджан після визволення земель провів масштабний судовий процес над ватажками бандитського режиму в Карабаху. І серед них були причетні до Ходжалінського геноциду, отримавши заслужене покарання. Але основні організатори та учасники цієї трагедії все ще залишаються на волі.

Світ має дати правову оцінку окупації та злочинам проти людяності. Інакше ці злочини стають прецедентом для інших народів.

Ми живемо у XXI столітті, але злочини проти людяності продовжуються у Східній Європі, у мирних містах України...

Через 30 років після Ходжалінської трагедії Азербайджан визволив свою землю від окупації. Я впевнений, що українська армія, яка роками чинить опір, виборюючи свою свободу, також незабаром доб'ється визволення. Моральний реванш за масово вбитих мирних жителів у Бучі, Бородянці, Гостомелі, Маріуполі, Бахмуті, Харкові та інших містах буде взято... Щоразу, коли я як журналіст виїжджаю у відрядження до прифронтових зон України та бачу рішучість Збройних сил України, я переконуюся в цьому.

Світ має нарешті дати правову оцінку окупації та злочинам проти людяності. Ті, хто сьогодні залишається стороннім спостерігачем того, що відбувається по сусідству, завтра можуть відчути це у власних будинках. Тобто інакше ніхто не може гарантувати, що найближчими роками доля Ходжали чи Бучі не повториться у містах інших країн. Безкарність запалює зелене світло новим бійням. Чому ми і є свідками щодня в Україні.

Мубаріз Асланов, спеціальний кореспондент інформаційного агентства Report у Києві