«Демонтажна куля» Трампа і сценарії нового світоустрою

Про що говоритимуть на Мюнхенській безпековій конференції у часи (без)порядку

Мюнхенська безпекова конференція (MSC) 2026 року стане 62-ю за рахунком і відбудеться 13-15 лютого. Вона викликає особливий інтерес на тлі такої глобальної турбулентності, якої у світі не було дуже давно. Хоча в останнє, принаймні, десятиліття так здається щороку. При цьому сам той факт, що конференція проходить за планом, у середині лютого, виглядає «острівцем стабільності».

Як завжди, очікується потужне представництво: 120 країн, більше 200 представників урядів, з них майже 60 глав держав і урядів, 56 міністрів закордонних справ і понад 30 очільників оборонних відомств, а також керівники понад 40 міжнародних організацій.

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД І УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ

Українську делегацію, як очікується, очолить Президент Володимир Зеленський. Хоча сам він сказав, що його участь залежатиме від безпекової ситуації в державі. А її передбачити нереально.

Українська тематика буде потужно представлена не тільки через те, що за кілька днів виповниться чотири роки російської терористичної війни, і зараз усі – хто з надією, хто зі скепсисом – слідкують за перебігом «мирних перемовин».

Цього року організатори присудили премію Евальда фон Кляйста, засновника Мюнхенської безпекової конференції, «хороброму українському народу на знак глибокої вдячності за його мужність, жертовність та непохитну рішучість захищати свою свободу та свободу всієї Європи, а також на честь багатьох, хто втратив життя або був поранений».

Голова MSC посол Вольфганг Ішингер відзначив, що український народ бореться за свою свободу, незалежність та гідність понад десять років – спочатку в Криму та на Донбасі після вторгнення Росії у 2014 році, а потім по всій країні після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення.

«В останні місяці ця боротьба стала більш карколомною, ніж будь-коли, оскільки українці зіткнулися з комбінованим нападом зимових морозів та російських ракет, навмисно спрямованих на цивільну енергетичну інфраструктуру. Росія, вдаючи, що зараз готова до переговорів, одночасно тероризує українське цивільне населення», – сказав посол (який також дав кілька днів тому інтерв’ю впливовій німецькій газеті, і його меседжі викликали неоднозначні емоції у багатьох українців).

Окрім церемонії нагородження, яка збере величезну кількість гостей, уперше цього року поруч із місцем проведення конференції працюватиме «Український дім», де відбудуться численні заходи. Організаторами «Українського дому» виступають Фонд Віктора Пінчука у партнерстві з MSC, Офісом Президента України та Асоціацією оборонної промисловості України (що значною мірою визначає напрямок роботу цього майданчика).

А от «Український ланч» від Ялтинської європейської стратегії (YES) та Фонду Віктора Пінчука уже став традицією. Цього разу він пройде вдев’яте під гаслом «Україна: на передовій майбутнього». Запрошено найбільше за всі роки гостей – майже 400! Серед них, як завжди, потужні спікери, включно з главами держав і урядів, міністрів, провідних експертів і військових.

Поруч із місцем проведення конференції відбудеться також традиційний велелюдний мітинг «Разом проти війни» на підтримку України за участі німецьких політиків. Паралельно (а це також уже стало традицією) спецслужби Росії мають намір провести масштабну гібридну кампанію із залученням так званих «пацифістських» рухів. ГУР попереджає, що одним із основних учасників вигідної Кремлю кампанії, що включатиме проведення вуличних антиукраїнських акцій та скоординовану інформаційну активність, стане Friedensbewegung («Рух за мир»), «обличчями» якого є купка горезвісних персонажів радянського походження, які вже давно привертають увагу німецьких безпекових органів.

ТРАНСАТЛАНТИЧНА КРИЗА ДОВІРИ

При тому, що тема України стане одною з головних, на перше місце організатори все ж винесли трансатлантичні відносини.

«Суттєва криза довіри» між партнерами по обидва боки Атлантики стала очевидною рівно рік тому, в момент яскравого виступу нового на той час віцепрезидента США Джей Ді Венса. Той виступ буквально вдарив по головах присутнім, принаймні, європейцям. Цього року Венса у Мюнхені не буде, хоча віцепрезиденти США традиційно відвідували конференцію. Найвищим американським посадовцем буде, як очікується, держсекретар Марко Рубіо, який, втім, обіймає кілька посад в адміністрації. Загалом же делегація США буде, як завжди, чисельною – понад 50 членів Конгресу, губернатори та мери, представники уряду. «Америка складається не лише з Білого дому», – делікатно зауважив Ішингер, який є експослом ФРН у Сполучених Штатах. Він також похизувався, що ніде більше на світі (окрім Вашингтона, звісно), американські законодавці не збираються разом під одним дахом.

Шкода, що не зможе через трагічні події в Канаді приїхати прем’єр-міністр цієї країни, «зірка Давосу» Карні, – це був би його перший візит у Мюнхен.

Запрошені знову кілька «хороших руських», але офіційні особи, зрозуміло, присутні не будуть. До речі, Ішингер розповів, що у 2022 році він надіслав запрошення на конференцію багатьом представникам Росії найбільш різного рівня. За пару днів до початку російський посол потелефонував йому і сказав, що вся делегація скасовує свою участь. Через кілька днів стало зрозуміло, чому…

«Створений після 1945 року світовий порядок перебуває у фазі демонтажу, США відходять від ролі безумовного захисника Європи – і це на тлі ведення Росією війни проти України та гібридної агресії проти Європи», – такий діагноз міститься у Munich Security Report, ключовому аналітичному документі, який оприлюднюється напередодні конференції та фактично задає тон і рамки для дискусій на триденному заході. Цьогорічний документ має назву «Under Destruction» («Під руйнуванням»). 

«ЖАГА РУЙНУВАННЯ» ТА ГОЛОВНИЙ «РУЙНІВНИК» ТРАМП

Автори доповіді починають з яскравої, майже кіношної метафори. У жовтні 2025 року бригади робітників почали зносити значну частину Східного крила Білого дому – «однієї з найбільш іконічних будівель світу».  

Замість ремонту чи хоча б дискусії щодо цього – повний демонтаж і будівництво нової розкішної бальної зали за кошти приватних спонсорів.

Для прихильників Трампа – це символ виконання обіцянки «трусонути» Вашингтон, адже їх лідер – «головний будівельник». Для критиків – це ідеальна ілюстрація ставлення Трампа до норм, правил і державних інституцій: руйнувати без чіткого плану, ігнорувати процедури та розглядати владу як особисту власність.

«Дехто помітив ще один трампівський «знак» у ранній моделі нового Східного крила, де вікна та сходи сходилися без чіткого майданчика. Це, кажуть вони, типово для підходу Трампа: руйнувати щось, не продумавши життєздатної альтернативи», – йдеться у доповіді.

Ця історія стає потужною метафорою для зовнішньої політики адміністрації Трампа: «wrecking-ball politics» – політики «демонтажної кулі», яка руйнує все, що вважається застарілим чи невигідним.

При цьому Трамп – лише найпомітніший представник ширшого явища. Світом множаться «люди-демонтажники»: Хав’єр Мілей з бензопилою на передвиборчих мітингах в Аргентині, Ілон Маск із його Департаментом урядової ефективності (DOGE) та незліченна кількість політиків, які відкрито закликають зруйнувати бюрократію, суди чи міжнародні угоди. Їх об’єднує не ідеологія, а стиль: «руйнуй швидко, думай потім».

Автори посилаються на німецьких соціологів, які описують цей феномен як «Zerstörungslust» – «жага руйнування». Вона живиться глибоким розчаруванням населення: люди більше не вірять, що уряди здатні покращити життя наступних поколінь шляхом реформ.

Дані Munich Security Index 2026 (опитування майже 11 тис. респондентів у країнах Групи Семи + Бразилія, Індія, Китай, ПАР) підтверджують: у всіх країнах G7 частка тих, хто очікує, що політика урядів погіршить життя дітей, значно перевищує частку оптимістів. У Франції, Британії та Німеччині – абсолютна більшість. Зростає відчуття безпорадності та втрати контролю над майбутнім.

Найнебезпечнішим автори звіту вважають те, що за кермом екскаватора з «демонтажною кулею» сидить Дональд Трамп, президент країни, яка володіє «надзвичайною політичною, економічною, військовою та технологічною силою».

«Іронія у тому, що президент країни, яка зробила більше за будь-яку іншу, щоб сформувати, підтримувати та захищати міжнародний порядок після 1945 року, тепер стоїть на передовій його демонтажу», – додають автори доповіді. 

Додаткову небезпеку вони вбачають у тому, що атака адміністрації Трампа на всі три стовпи поствоєнного порядку – мультилатералізм і міжнародне право, відкриту економіку і вільну торгівлю та просування ліберально-демократичних цінностей – «посилюється ерозією обмежень президентської влади». 

«Для більшості європейців Сполучені Штати сьогодні невпізнавані. Більшість Європи спостерігає за зануренням США в "конкурентний авторитаризм", зі зростаючим занепокоєнням чи навіть жахом запитуючи, наскільки стійкою є американська демократія», – йдеться у дослідженні. 

Його автори також задаються питанням, яким буде світовий порядок під впливом політики «демонтажної кулі». І їхні висновки невтішні, адже усі можливі сценарії, які сьогодні вимальовуються, мають спільну рису: вони надають перевагу потужним акторам – державам та лідерам, а не суспільствам, що очікували від «зламу системи» покращення власного становища.

Якщо коротко, то новий (без)порядок може мати три основні сценарії:

► Сфери впливу (Großraumpolitik) – світ поділяється на зони домінування великих держав: США в Західній півкулі, Росія в Східній Європі, Китай у Східній Азії.

► Порядок, заснований на угодах (deals-based order) – світ угод "за зачиненими дверима", а не правил і договорів, і все є предметом торгу: територія, гарантії, ресурси.

► Неороялістський порядок (Neo-royalist order) – головними акторами є не держави, а суверенні правителі та їхні елітні кліки, а політика формується приватними інтересами, амбіціями та ілюзіями лідерів і оточення.

Й усі ці сценарії несуть особливу загрозу для України, яка може стати першою жертвою нового (без)порядку – параметри мирного врегулювання можуть бути нав’язані зверху сильними цього світу. 

«В Україні, де логіка сфер впливу, персоналізованого укладання угод і торгів за принципом взаємовигідного обміну, дедалі більше перетинаються, ми, можливо, спостерігаємо одну з перших жертв нового типу світоустрою. Замість того, щоб розглядатися передусім як питання суверенітету та міжнародного права, війна дедалі більше ризикує бути переосмисленою як предмет переговорів між впливовими лідерами, у межах яких території, гарантії безпеки й навіть природні ресурси стають розмінними монетами», – зазначають аналітики. Мир більше не мислиться, насамперед, як врегулювання, що засновується на правах та базується на праві й інституціях, а як примусове управління конфліктом через «угоди зверху», укладені між сильними гравцями. Тож існує ризик формування «миру переможця», досягнутого за допомогою «інструментів, витягнутих зі смітника історії». 

США ВІДДАЛЯЮТЬСЯ, І ЄВРОПА МАЄ ПРИЙНЯТИ ЦЮ РЕАЛЬНІСТЬ

Водночас автори доповіді підкреслюють: жоден із цих сценаріїв нового світового (без)порядку не є неминучим. Подальший напрям розвитку залежить від реакції інших акторів. Передусім – об’єднаної Європи.

Автори формулюють відправну точку без дипломатичних недомовок: епоха, коли Європа могла «процвітати під американською парасолькою безпеки», завершилася. Війна РФ проти України та гібридна агресія Москви проти Європи «зруйнувала ілюзії щодо тривалого миру», а поступове віддалення Вашингтона оголило «незавершеність військового потенціалу Європи». Друга адміністрація Трампа, за оцінкою авторів, чітко дала зрозуміти: захист континенту і підтримка України – насамперед відповідальність самих європейців.

При цьому чітко фіксується, що триваюча агресія Росії є «найбільш значущою та прямою загрозою» для членів НАТО і Європи, а повномасштабне вторгнення РФ в Україну «зруйнувало архітектуру кооперативної безпеки в Європі» та порушило норму територіальної цілісності «у найбільш загрозливий та найбільш наочний спосіб з часів завершення Другої світової війни».

Відзначаючи гібридні загрози з боку РФ, автори також вказують і на загрозу гарячої війни. Оцінки окремих розвідувальних служб базуються на тому, що Росія може переформувати свої сили для «регіональної війни» в районі Балтійського регіону упродовж двох років після потенційного припинення вогню в Україні, а для «локальної» війни проти одного сусіда – упродовж шести місяців.

На цьому тлі Сполучені Штати надсилають змішані сигнали щодо темпів і масштабів свого «віддалення», а також щодо загального підходу до європейської безпеки, який коливається між «заспокоєнням, умовністю та примусом». У прагненні утримати США в європейському безпековому порядку європейці відтерміновують складніше завдання – «підготовку до майбутнього, в якому США відійдуть незалежно від обставин».

Автори доходять висновку, що Європа вступила у «тривалу еру конфронтації» і має перейти від ролі споживача безпеки до ролі її постачальника. Це потребує не лише стабільного збільшення оборонних бюджетів, а й швидкого узгодження спільних пріоритетів спроможностей – від протиповітряної та протиракетної оборони і дронів до стратегічної логістики, розвідки та кіберзахисту. Паралельно необхідно посилювати цивільну готовність та координувати заходи з виявлення, протидії і стримування гібридної кампанії Росії.

«Епоха, коли Європа могла покладатися на США як на беззаперечного гаранта безпеки, закінчилася. Європейські лідери мусять прийняти цю реальність і діяти відповідно», – таким є один із висновків доповіді.

На цьому тлі автори наголошують: «Дотримання принципів, закріплених у Статуті ООН, – суверенітету, територіальної цілісності та відмови від сили – залишається основою тривалого миру в Європі та за її межами». У короткостроковій перспективі це вимагатиме стійкої та рішучої дипломатичної взаємодії, щоб забезпечити, що «будь-яке врегулювання між Україною та Росією буде твердо закріплене на цих принципах».

«Для стримування нової російської агресії після потенційного припинення вогню будуть необхідні міцні, юридично зобов’язуючі безпекові гарантії», – також констатують аналітики. 

Отже, Європа увійшла у тривалу епоху конфронтації. Вона змушена одночасно стримувати Росію та адаптуватися до поступового відходу США. Але є сумніви, чи достатньо нинішніх зусиль європейців, щоб компенсувати ерозію Pax Americana. І під час дискусій у Мюнхені це питання буде одним із ключових – чи здатна Європа в умовах російської воєнної загрози та американської непередбачуваності перетворитися з об’єкта геополітики на її суб’єкт.

Організатори Мюнхенської безпекової конференції позиціонують свій захід як головний дискусійний майданчик, де щороку в одному місці збирається чи не найбільше тих, «хто приймає рішення», – політиків, аналітиків, експертів. Але це не те місце, де рішення ухвалюються (хоча траплялося подекуди і таке, в кулуарах). Як зауважив Вольфганг Ішингер, близько 120 країн, які будуть представлені на конференції, – це дві третини членів ООН, але додав, що не хотів би порівнювати ці речі. І правильно, ООН останнім часом – не той орган, який може щось гарантувати та врегульовувати. Що вийде з його «замінника», Ради миру Дональда Трампа, поки невідомо.

Тож наразі, мабуть, саме такі формати, де найважливіше обговорюється в численних затишних куточках «Баварського двору», можуть слугувати пошуку шляхів і рішень. Сам Ішингер сподівається, що учасники зможуть розумно використати платформу конференції. Ми теж сподіваємося це почути і побачити.

Василь Короткий, Ольга Танасійчук – Мюнхен

Перше фото: АА