Арешти в Китаї: «Недоторканних немає»
Як у Піднебесній долають корупцію та що стоїть за чистками в китайській армії
Ініційована Сі Цзіньпіном антикорупційна кампанія в Китаї пройшла кілька етапів, від боротьби з мільярдними зловживаннями до консолідації політичної влади і військового управління в одних руках – лідера країни.
Укрінформ уже звертався до теми боротьби з корупцією в Азії, зокрема ми аналізували досвід Сінгапуру, де прозора антикорупційна політика з чіткими правилами є однією з основ високого рівня добробуту жителів.
Цього разу пропонуємо поглянути на Китай із його понад десятилітньою масштабною, але прихованою від громадськості антикорупційною кампанією, останній інтригуючий епізод якої повністю змінив систему контролю над армією.
ПОХІД ПРОТИ ЗЛОВЖИВАНЬ У ВЛАДІ
Перманентна війна з корупцією у Китаї триває багато років й активізувалась на початку 1980-х, коли відбувався бурхливий перехід до ринкової економіки і чиновники-комуністи отримали можливість наповнювати власні кишені державними грішми. Та в ті роки, попри кілька гучних справ, корупціонери залишалися безкарними, і зловживання лише набирали обертів.
Зміни настали восени 2012 року, коли до влади в Компартії, а затим і в країні прийшов Сі Цзіньпін. Уже за місяць після сходження на вершину новий лідер закликав однопартійців відмовитися від розкішного способу життя, аби повернути довіру й підтримку населення. Вочевидь, масштаб зловживань був такий, що вимагав діяти невідкладно, аби розлючені китайці не викинули правлячу Компартію на смітник історії.
Невдовзі Сі ініціював національну антикорупційну кампанію, названу полюванням на «мух» та «тигрів». Перші – дрібні чиновники, другі – політичні важковаговики, керівники провінцій і вище – до партійних і державних керівників.
Про настання нових часів стало зрозуміло навесні 2014-го, коли заарештували члена постійного комітету (ПК) Політбюро ЦК КПК (найвищого органу керівництва партії із семи осіб) та ексміністра громадської безпеки Чжоу Юнкана, а також заступника голови Центральної військової ради (ЦВР, найвищого органу військового управління у складі семи осіб) Сюй Цайхоу і ще кількох колишніх високопосадовців, загалом 10 «тигрів», за звинуваченнями в незаконному збагаченні на суми від $10 мільярдів. Перші двоє були правою рукою Сі як голови ПК Політбюро і ЦВР у партійно-державній владі (Чжоу) та командуванні армією (Сюй).
На той час топчиновники такого рангу вважалися мало не небожителями, всесильними й абсолютно недоторканними, тому їхнє падіння стало шоком для всієї країни. Тоді, аби уникнути заколоту проти себе, Сі замінив склад антикорупційного органу КПК на відданих особисто йому кадрів, які ретельно збирали докази зловживань підозрюваних та їх оточення.
Під слідство потрапили і всі пов’язані зі злочинами топчиновників клієнтські мережі, тож Китаєм прокотилася перша хвиля гучних кампаній викриття і судів над корумпованими кадрами, про що свідчить статистика: у 2012-2017 роках у КНР покарали більше 1,5мільйона держслужбовців із правлячої партії, викритих у корупції. Більшість із них – замішані у дрібних порушеннях «мухи», проте було й близько 440 «тигрів», включаючи 43 членів ЦК КПК, а загальна сума, що фігурувала в розслідуваннях, перевищила трильйон доларів.
АНТИКОРУПЦІЯ НА ПОЛІТИЧНІЙ СЛУЖБІ
Кампанія проти чиновницьких зловживань першої п’ятирічки Сі за вмілого пропагандистського супроводу у ЗМІ отримала широке схвалення і підтримку в китайському суспільстві, авторитет КПК і її лідера стрімко зріс. Це визначило курс на наступні п’ять років – боротьбу з корупціонерами треба посилювати.
І колесо репресивного маховика закрутилося з новою швидкістю. Ключову роль у захисті партійної чистоти відіграла Центральна комісія з перевірки дисципліни (ЦКПД), орган ЦК КПК із функціями внутрішньопартійного нагляду. Маючи структурні підрозділи в органах влади всіх рівнів та у великих державних корпораціях і на підприємствах, ЦКПД наглядає у Китаї за всім і всіма, як і її материнська структура, Компартія.
Однак, на відміну від поліції та прокуратури, чиї обов’язки, права і відповідальність встановлені законами КНР, робота ЦКПД не регулюється нічим і контролюється лише генсеком КПК – Сі Цзіньпіном. Жодних обмежень у методах, способах і прийомах слідства ЦКПД не має і працює «на результат».
Тому від початку кампанії звичними стали раптові зникнення чиновників різних рангів і за кілька місяців оголошення про проведення проти них слідства та суду через порушення партійної дисципліни (корупцію). На судах звинувачені, як правило, зізнавались у скоєних злочинах, каялись, віддавали всі отримані незаконно статки державі й отримували або тривалі тюремні терміни, або смертний вирок із відтермінуванням на два роки та заміною на пожиттєве ув’язнення. А от як ЦКПД «переконує» підозрюваних щиро зізнаватись – таємниця. Подейкують, що в хід ідуть усі методи – від залякування і шантажу до тортур для особливо некмітливих.
Та повернімося до другого п’ятирічного терміну Сі і його походу проти зловживань чиновництва. Велика корупція на мільярди була в основному розгромлена у 2012-2017 роках із падінням впливових партійців та ліквідацією їхніх клік. То на кого ж була направлена друга п’ятирічна кампанія?
По-перше, повністю здолати прагнення чиновників до нечесного збагачення у Китаї не вдасться ніколи через систему влади й розподілу ресурсів, де рішення приймаються одноосібно, що генерує величезні корупційні ризики. По-друге, за мільярдними хабарниками йдуть ті, хто набрав мільйони, і з ними ЦКПД теж потрібно «працювати».
І останнє: якщо лідер країни має шалену підтримку півторамільярдного населення, то це варто конвертувати у посилення його особистої влади. Ліквідація внутріпартійних фракцій та розгром опозиції в КПК і концентрація партійно-державної влади в руках популярного керівника Китаю, як видається, і стало головною метою кампанії 2017-2022 років. Не те, щоб у попередні п’ять років цього не було, але під час другої п’ятирічки консолідація влади в руках Сі та його оточення вийшла на перший план.
Відтак, за десятиліття, 2012-2022 роки, за корупційні дії в Китаї покарано більше 4,7 мільйона партійних кадрів і держслужбовців, а паралельно пройшла зачистка КПК від конкурентів Сі. До партійного з’їзду в 2022 році чинний генсек партії підійшов, маючи повний контроль над політичною владою в країні, і з легкістю переобрався на безпрецедентний третій термін на чолі партії і держави. Незгодні з таким зневажанням партійних традицій, певно ж, були, однак усі голосували «за».
АРМІЯ
Контроль над політичною владою дозволив Сі розставити своїх довірених союзників і лоялістів на найвищі керівні позиції в КПК й уряді країни. Проте похід проти корупції потрібно продовжувати для збереження народної любові, але кого ж тепер антикорумпувати?
Залишилась одна велика суспільна група з високим авторитетом і не менш високими корупційними ризиками, «очищення» якої обіцяло потрібний результат, – армія. Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) залишається одним зі стовпів комуністичної влади і від самого заснування мала високий ступінь автономності, а в часи нового ринкового Китаю взагалі стала державою в державі. НВАК мала власні землі, виробництва, свою торгівлю, ЗМІ і багато іншого, що дозволяло її вищим чинам непристойно збагачуватись і почуватися впевнено.
Так було до Сі, а за десять років його правління НВАК позбавили елементів цивільного господарства й підпорядкували їх уряду, що не сподобалося частині генералітету. У 2015 році стартувала масштабна військова реформа, армійська структура змінилась, і під цим приводом та з гаслом очищення від корумпованих кадрів незадоволених офіцерів і генералів замінили «правильними».
У підсумку із 2022 року командування збройними силами взяли у свої руки лояльні КПК й особисто Сі військові. Тож усі генерали в новому складі ЦВР вважалися відданими партії та лідеру і не думали про власну гру.
Аж раптом навесні минулого року за підозрою у зловживаннях затримують заступника голови ЦВР і члена Політбюро ЦК КПК генерала Хе Вейдуна (третя особа в командуванні НВАК) та члена ЦВР, керівника ідеологічного й кадрового управління НВАК генерала Мяо Хуа. Ці двоє більшість своєї кар’єри провели у південно-східній провінції Фуцзянь, де Сі обіймав різні керівні посади, й мали давні зв’язки з нинішнім очільником Китаю, та це їх не врятувало.
У жовтні на черговому пленумі ЦК КПК цих генералів разом зі ще сімома, серед яких командувач відповідального за Тайвань Східного командування Лінь Сян’ян, виганяють із партії за «порушення партійної дисципліни та скоєнні серйозні злочини, пов’язані з виконанням своїх службових обов’язків» – обидва варіанти є евфемізмами для позначення корупції.
«Суми, про які йдеться, особливо великі, характер правопорушень надзвичайно серйозний, а наслідки вкрай негативні», – заявило тоді Міноборони. У відомстві додали, що суворе покарання Хе, Мяо та інших демонструє тверду рішучість ЦК КПК і ЦВР довести боротьбу з корупцією до кінця та що корумповані елементи у війську не знайдуть собі схованки.
З різкими висловлюваннями на адресу високопоставлених генералів вийшли державні медіа та видання Міноборони, звинувачуючи вже колишніх військових у повному краху їхніх переконань як членів КПК та нелояльності партії. Тоді інший заступник Сі у ЦВР та член Політбюро КПК генерал Чжан Юся опублікував власну критичну статтю, в якій понад 20 разів згадав Сі, аби засвідчити відданість лідеру, та застеріг військових від «фальшивої лояльності» та від «дволикості». Вже за три місяці виявилося, що всі його старання були марними – прийшли і по нього.
РЕЖИМ «САМОРЕВОЛЮЦІЇ»
24 січня Міноборони Китаю виступило із короткою сенсаційною заявою про розслідування за підозрою у серйозних порушеннях дисципліни та закону щодо Чжана Юся та ще одного члена ЦВР і голови її Об’єднаного штабу генерала Лю Чженьлі. На увагу заслуговує особа Чжана, який обіймав високі партійні і військові пости під керівництвом Сі дев’ять років і вважався одним із найближчих військових союзників голови КНР та однією з ключових і недоторканних фігур у військовому керівництві.
Відсутність деталей підозри Чжану породжує чутки і припущення, серед яких найімовірнішою версією вважається зловживання посадою. Нібито генерал через свого сина отримував великі хабарі, дозволяв непрозорі тендери у військових закупівлях та отримував відкати, а також курував будівництво елітної нерухомості на землях Пекінського військового округу.
Ще одну версію висунула The Wall Street Journal, яка із посиланням на власні джерела написала, що Чжана звинуватили у передачі США важливих технічних даних про китайську програму створення ядерної зброї. Наскільки реалістичними є ці припущення, стане відомо згодом, однак фактом залишається те, що сьогодні в органі управління всіма збройними формуваннями Китаю залишились лише дві особи (сьомий член ЦВР ексміністр оборони Лі Шанфу заарештований ще у 2023 році), і повноваження віддавати накази війську знаходяться в руках однієї людини – Сі Цзіньпіна. Необмежена влада над двохмільйонною добре озброєною армією та її арсеналом ядерної зброї. Звучить зловісно і небезпечно.
Які цілі міг переслідувати Сі, позбавляючись лояльних генералів? Серед місцевих і західних експертів переважає думка, що такий різкий крок пов’язаний із прагненням лідера Китаю посилити власний вплив на армію та її керованість. Сі нібито розгніваний недостатніми темпами реформи НВАК, якій він наказав у 2027 році бути спроможною кинути виклик домінуванню США в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Голова КНР вважає процеси модернізації і переозброєння військ занадто повільними, причиною чого, на його переконання, є корупція на найвищих щаблях військового управління. Тому у 2023-му полетіли голови Лі Шанфу, який багато років відповідав за забезпечення НВАК озброєнням, та ще кількох відставних і діючих фахівців програми розробки ракетної зброї.
Більш тривожним є припущення, що Пекін може готуватись до раптової військової ескалації проти Тайваню, і лідеру країни потрібна повна свобода самому віддавати накази військам без проміжної ланки у вигляді ЦВР. Хоча дуже малоймовірно, аби хтось із усунутих генералів міг хоча б подумати заперечити Сі, якби він захотів вирішити тайванське питання силою.
ПЕРЕВОРОТ, ЯКОГО НЕ БУЛО
Раптове падіння двох впливових військових керівників викликало бурхливу реакцію серед критиків комуністичної влади Китаю і спровокувало чутки про можливий зв’язок цієї чистки зі спробою військових кинути виклик авторитету Сі. Соцмережами полетіли дописи про нібито захоплення музейного комплексу «Заборонене місто» в центрі Пекіна, рух військових колон на столицю і навіть арешт голови КНР.
Та ажіотаж навколо «перевороту» вказує на надуманість і безпідставність «сенсації». У Пекіні та Китаї загалом у дні «смути» життя текло у звичному ритмі, державні установи працювали у штатному режимі, китайські ЗМІ публікували буденні новини, а акаунти Міноборони у соцмережах інформували про навчання та іншу повсякденну діяльність армії.
Жодних повідомлень про тривожну ситуацію в столиці Китаю не публікували і провідні західні медіа, які мають великий штат місцевих працівників, і якби щось відбувалося в центрі міста, – одразу вийшли б із терміновими репортажами.
Лідер Китаю також працював як зазвичай, зустрічався у Будинку народних зібрань на площі Тяньаньмень із прем’єр-міністрами Фінляндії і Великої Британії Петтері Орпо та Кіром Стармером, які у ці дні були в Пекіні. На фото з переговорів він виглядав як завжди, жодних ознак занепокоєння чи втоми через безсонні ночі на його обличчі не було.
До того ж, автор цього тексту у дні «перевороту» відвідував центр міста і не помітив жодних ознак чогось незвичного. Поблизу і на площі Тяньаньмень та «Забороненого міста» було багато поліції та охоронців, однак підвищені заходи безпеки у центральній частині столиці Китаю є звичним явищем. І площа, і музейний комплекс були відкриті для відвідувачів, які так само традиційно шикувались колонами на безпекову перевірку, аби пройти на Тяньаньмень та до палацового комплексу. Все як завжди.
І останнє. Авторитет КПК та її генерального секретаря сьогодні надзвичайно високі у китайському суспільстві загалом та в армії зокрема. У цьому є заслуга і реальних економічних досягнень влади на чолі із Сі, і партійно-державної пропаганди, і, звісно ж, триваючої вже понад десятиліття масштабної антикорупційної кампанії, у ході якої китайська влада очищується від негідників та одночасно вимиває всі, навіть найменші, потенційно нелояльні кадри.
Тож арешти топчиновників вказують лише на одне – «недоторканних немає». Можливо, в реаліях авторитарної системи Китаю саме такий підхід і виявиться найефективнішим запобіжником від зловживань, однак внутрішня боротьба за владу такими методами породжує невпевненість і недовіру та створює ризики стабільності в правлячій політсилі. Жорстка політична позиція лідера та його ліві погляди дедалі більше суперечать економічним реаліям Китаю і ведуть до нових внутрішніх криз. Тож сам Сі може стати головним каталізатором занепаду Компартії, а не її очищення і підйому.
Володимир Сидоренко, Пекін