Дмитро Кавун, президент Dignitas Ukraine, США

Дмитро Кавун – співзасновник і президент Dignitas Ukraine, американської неприбуткової організації, яка має на меті сприяти посиленню обороноздатності України через технологічні рішення та інновації, зокрема в галузі безпілотних систем. Уродженець Києва, Дмитро майже тридцять років живе у США, здобув тут освіту комп’ютерного інженера, багато років працює у сфері кібербезпеки.

Розмовляємо про роль дронів у сучасній війні, пріоритети допомоги українським військовим, досвід взаємодії з американськими партнерами.

ВІД «МАВІКІВ» ДО FPV

- Дмитре, як виникла ваша організація, чому робите акцент на дронах?

- Dignitas Ukraine – це американська неприбуткова організація, заснована у 2023 році для підтримки Сил оборони України. Ми створили її із чітким фокусом: допомагати українським військовим.

В України немає безмежного людського ресурсу й бажання втрачати своїх людей. Перемога має бути технологічною та інноваційною.

До повномасштабного вторгнення я волонтерив, починаючи з 2014 року, але після 2022-го стало очевидно, що традиційні формати благодійної допомоги більше не відповідають реаліям війни.

У США тривалий час існувало неформальне табу: вважалося, що благодійні організації не можуть допомагати військовим інших країн. Після початку повномасштабки ми почали докладно вивчати це питання разом з юристами і з’ясували, що в американському законодавстві такої заборони немає.

Ключовим було розуміння, що поділ на цивільних і військових у цій війні є умовним. Цивільні ставали військовими, військові захищали цивільних. Але саме військовий напрям дає найбільший ефект для захисту країни.

Спершу ми допомагали тактичною медициною: аптечки, рюкзаки медика, базове забезпечення. Але стало зрозуміло, що дрони – це ключова технологія цієї війни.

Ще з 2014–2015 років наша волонтерка Марія Берлінська наголошувала, що безпілотники стануть вирішальним чинником у бойових зіткненнях.

У 2023 році, коли створили Dignitas, ми почали активно розвивати напрям FPV-дронів (First Person View). Доти FPV використовувалися дуже обмежено. Раніше ми теж працювали з іншим їх типом – «мавіками», китайськими DJI, також Autel.

- І чому зробили ставку саме на FPV?

- Це дрони, зазвичай зібрані з окремих компонентів, вони виглядають як скелет. Оператор керує ними в окулярах і буквально бачить політ «від першої особи».

FPV – це принцип керування. У «мавіку» ти дивишся на екран телефона або планшета, на карту й зображення з камери. У FPV «літаєш» саме в окулярах.

У 2023 році стало зрозуміло, що війна дуже сильно впирається в економіку. Один «мавік» тоді коштував близько 2 тисяч доларів, FPV – до 300. Різниця колосальна.

Так, FPV-дрони складніші в керуванні, але значно дешевші. Вони походять з хобі-середовища: FPV racing – окремий вид спорту, де люди змагаються у швидкості та маневреності.

Ми також усвідомили: просто передавати дрони на фронт неефективно, їх дуже швидко втрачають. Ефективність напряму залежить від рівня підготовки оператора.

Тому ми створили безплатний волонтерський онлайн-курс «Застосування технологій під час війни» на платформі Prometheus. Це закритий курс винятково для військових. Вони могли завантажувати лекції навіть через Starlink і проходити навчання без відриву від служби, прямо в окопах.

Потім ми перейшли до навчання безпосередньо на полігонах.

Після проходження курсу військові отримували сертифікат, на основі якого могли звертатися до нас по допомогу.

Тож у 2023 році до навчання на «мавіках» ми додали FPV і почали активно популяризувати цей напрям. Спочатку над нами сміялися – мовляв, це іграшки. Але коли виникла пауза з постачанням боєприпасів, FPV-дрони показали свою ефективність: замість десятків артилерійських снарядів можна було одним зарядом точково вразити ціль. Ефективність зросла в багато разів, і FPV почали масово застосовувати.

- Це ж фактично дрони-камікадзе, я правильно розумію?

- Є камікадзе, а є FPV-бомбери, які скидають боєприпаси й можуть повертатися назад. Наприклад, «Баба Яга» (Nemesis) – це великий FPV-дрон, октокоптер з вісьмома моторами, який скидає бомби.

НАЙБІЛЬШЕ ДОНОРІВ У США МАЮТЬ УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА

- Які напрями діяльності сьогодні є ключовими для Dignitas Ukraine?

- Маємо три основні напрями. Перший – навчання і тренування. Другий – забезпечення технологіями. Третій – адвокація технологічних змін.

Ми не обмежуємося лише дронами. Працюємо, до речі, майже з усіма видами – і з квадрокоптерами, які злітають вертикально, і з «крилами». Також маємо справу з антидроновими системами, РЕБ, оптоволоконними рішеннями, НРК – наземними роботизованими комплексами.

- Ви згадали адвокацію. Про що йдеться?

- До 2023 року дрони та комплектувальні, які завозилися в Україну, обкладалися митом. Ми, завдяки нашій активістці Любі Шипович та нашим партнерам, домоглися змін у законодавстві – і дрони, РЕБи, РЕРи та компоненти до них звільнили від оподаткування, адже вони критично потрібні фронту.

- Якими обсягами вимірюється ваша діяльність?

- У 2025 році американська частина Dignitas зібрала 2,3 млн доларів. В Україні – удвоє більше. Кошти, зібрані у США, спрямовуються безпосередньо на реалізацію програм в Україні.

У США у нас близько 20 волонтерів, я теж працюю на волонтерських засадах. В Україні – понад 100. Ще ми маємо партнерів у різних країнах світу.

- Хто ваші донори у США?

- Переважно це приватні особи. Близько половини мають українські прізвища, але їхню етнічну належність я не знаю. Найбільше донорів у Нью-Йорку, далі йдуть Каліфорнія, Нью-Джерсі та Пенсильванія.

- А які ще структури в Америці займаються такою діяльністю?

- Не знаю організацій, які роблять точно те саме, що й ми. Є структури, які також допомагають військовим. Наприклад, United Help Ukraine – ми з ними співпрацювали, зокрема в закупівлі дронів.

- Ви також працюєте з ветеранами та дітьми. У чому полягають ці програми?

- Усе пов’язано з технологіями. Ветеранський напрям «Вітай» – це реабілітація через технології. Ми навчаємо ветеранів керування дронами, інженерії, паяння. Це має і терапевтичний ефект, і дає можливість працевлаштуватися.

Дехто після цього повертається до війська, дехто йде працювати до виробників дронів. Україна, до речі, дуже заохочує працевлаштування ветеранів. Серед них – навіть люди без ніг, але якщо є мотивація, вони можуть стати інструкторами.

Дитячий напрям – це навчання дітей та підлітків віком від 8 до 17 років. Ми проводимо заняття зі збирання дронів, інженерії, організовуємо змагання. Це інвестиція в майбутнє.

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ЦИКЛ ОНОВЛЕННЯ ЗБРОЇ ДУЖЕ СКОРОТИВСЯ

- Загалом як ви оцінюєте роль дронів у нинішній російській війні проти України?

- Без дронів Україна не змогла б досягти нинішнього рівня оборони. Війна стала технологічною. Українські військові показали неймовірну відвагу, але саме технології, на мою думку, змінили хід війни на користь України.

Росія, на жаль, теж навчається.

- Хто виробляє більше дронів – ми чи вони?

- Складно сказати точно. У Росії є перевага у вигляді Китаю: китайські компанії продають туди, де платять. Плюс спільний кордон значно спрощує логістику.

- А які дрони Росія переважно використовує? Китайські, іранські, свої?

- Вони швидко переймають технології. Використовують і китайські, і іранські. Іноді купують цілі заводи в Китаї, перевозять їх до себе та масштабують виробництво, щоб менше залежати від зовнішніх постачальників.

Вони крадуть технології у нас, копіюють і запускають у виробництво. Звісно, є корупція і неефективність, але грошей багато.

Ми теж намагаємося красти технології у них, кібербезпека та кіберрозвідка тут критично важливі.

В Україні є свої переваги і вади. Перевага – велике різноманіття людей, які працюють над технологічними проблемами. Вада – часто бракує фінансування компаній, щоб довести проєкт від базового продукту до масштабного виробництва. У Росії менше різноманіття, але є фокус: сказали робити – роблять.

- Колись у нас були турецькі «Байрактари» – то було щось революційне. Де вони тепер?

- Вони відійшли. Це показує, наскільки швидко змінюються технології під час війни. У перші пів року, можливо, до кінця 2022-го, вони були дуже актуальні, а потім поступово втратили ефективність. Росія навчилася протидіяти їм, як і багатьом іншим видам озброєння.

Технологічний цикл оновлення зброї став дуже коротким. Якщо раніше війна асоціювалася з великими об’єктами – танками, літаками, гелікоптерами, – то тепер дрібні, дешеві й масові засоби можуть знищувати наддорогу техніку. Танкові за 10 мільйонів може протистояти дрон за 500 доларів – це колосальна економія.

- Які взагалі бувають дрони в сучасній війні?

- Літаючі, наземні, морські... Ми вже говоримо і про підземні системи. Усе, чим керують дистанційно.

Тепер активно тестують рішення зі штучним інтелектом: навігація, захоплення цілі, автономність.

- Пишуть ще про рої…

- Рої – це майбутнє. Поки що немає масових робочих рішень, але виробники дуже активно над цим працюють.

- А за функціями?

- Є розвідувальні, бомбери, камікадзе, логістичні. Наземні роботизовані комплекси часто використовуються саме для логістики: доставити, евакуювати поранених чи загиблих. Це критично, бо кілзона на фронті тепер може сягати 20 кілометрів.

- Як у цьому контексті сприймається призначення Михайла Федорова міністром оборони?

- Я вважаю це дуже позитивним. Насправді, мова не лише про дрони. Це про технологічний рух загалом. Про пошук рішень, які дають змогу вигравати не тільки кінетично, а й іншими засобами.

Росія це добре розуміє, тому вкладає кошти в дезінформацію, робить спроби розколоти українське суспільство, НАТО, американців. Хаос – їхня стихія.

- Часто повідомляють про російські розвідувальні дрони над українськими містами, після яких починається атака. Невже їх так складно збивати?

- Їх збивають, але Росія використовує їх масово. Вони роблять їх буквально з лайна і палок: легкі корпуси, мінімум металу – тому їх складніше виявити радарами.

Це може бути щось на кшталт повітряного змія з камерою і модемом, який передає дані через мобільний зв’язок. Саме тому в Україні іноді глушать GPS чи зв’язок.

ДРОНИ ВІДКРИЛИ СКРИНЬКУ ПАНДОРИ

- Чи працюєте ви з українськими виробниками?

- Так, і це принципова позиція. Ми намагаємося закуповувати продукцію для військових, вироблену саме в Україні. Це скорочує логістику, дає змогу швидше отримувати зворотний зв’язок і підтримує українську економіку.

- У вас, напевне, є постійні підприємства-партнери в Україні?

- Так, багато партнерів – у Києві, Львові, Дніпрі, Харкові, Чернігові. На жаль, у Чернігові через злив інформації, як пам’ятаєте, був приліт – і загинули цивільні. Цей випадок вказав на надзвичайну важливість операційної безпеки. Росіяни намагаються проникати через розвідку, кіберрозвідку.

- Тепер багато компаній в Україні виробляють FPV-дрони?

- На початку 2023 року було близько півсотні, у 2024-му – 250, і їхня кількість зростає. Є маленькі групи по 2–3 людей, а є компанії з мільйонними оборотами. Значна частина їх отримує державні замовлення.

Раніше все йшло через Міністерство оборони – і це було дуже неефективно. Тепер бригади можуть закуповувати напряму. У них свої бюджети й можливість діставати дрони, які використовуються на конкретних напрямках. Наприклад, на Запоріжжі потрібні одні дрони, на Сумщині чи Харківщині – інші.

Критично важливими також є засоби РЕБ. Але вони охоплюють різні частоти, і універсального рішення тут немає, бо це надзвичайно коштовно та енергозатратно. Тому кожна бригада вирішує, які саме «реби» їй потрібні.

- Писалося про зловживання в цій сфері, відкати, корупцію… Наскільки це заважає вам працювати?

- Де є люди, завжди будуть ті, хто намагається нажитися. Але середовище формує людину. Мені важливо створювати середовище мотивованих людей – це значно ефективніше, ніж постійно думати про корупцію.

- Американці можуть чогось повчитися в нас у сфері виробництва й застосування дронів?

- Так, багато чого. Це цікавить місцеві поліцейські відділення, ФБР, військових. Вони розуміють, що відстають у цьому.

Дрони відкрили «скриньку Пандори», і назад її вже не закрити.

- Ми говорили переважно про використання дронів на фронті, але вони потрібні й у тилу?

- Звісно. Ми нещодавно відкрили напрям навчання для добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ) – як перехоплювати «шахеди».

У цьому задіяні цивільні, які захищають свої громади разом з ТРО. Вони можуть чергувати по кілька днів на місяць і збивати дрони, отримуючи фінансування від місцевого бізнесу. Це концепт приватної ППО.

- Чи можуть дрони повністю замінити людей на війні?

- Повністю – ні. Дрони потрібно обслуговувати, розробляти, ремонтувати. Хтось має бути інженером, оператором, техніком. Людина завжди залишається в центрі ухвалення рішень.

Володимир Ільченко, Нью-Йорк
Фото автора й ті, що надав Дмитро Кавун