Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

«Абсолютна рішучість» – так називалася блискавична і блискуча операція, яку сили спеціального призначення Сполучених Штатів Америки провели у Венесуелі. Але, схоже, назва «Абсолютна рішучість» має більше сенсів. Напевно, для президента Трампа так само. Після цієї операції з’явилося багато різних думок, оцінок, прогнозів щодо того, як далі розвиватиметься ситуація. Аналітика стосувалася переважно військових, військово-політичних, правових, міжнародно-правових аспектів, а також майбутніх дій Трампа як лідера, як президента США.

Проте не менш важливі й економічні причини та наслідки операції «Абсолютна рішучість». Обговоримо ці аспекти з Ігорем Бураковським – головою правління Інституту економічних досліджень та політичної консультацій, професором Києво-Могилянської академії.

- Майже рік тому ми говорили про економічні плани президента США. Тепер бачимо, як від початку року Трамп узявся до нових дій. Як, з погляду економічної політики, трактувати операцію Сполучених Штатів Америки у Венесуелі?

- Не думаю, що трапилося щось надзвичайне, хоч ніхто не очікував прямої військової дії, такого акту. Це важко назвати інтервенцією, оскільки поки що там немає американських солдатів і класичного для інтервенції політичного, військового та економічного контролю над територією. Але все ж таки операцію можна вважати актом точкової інтервенції.

Якщо подивитися на цей крок з точки зору політики Трампа, то він, у принципі, вкладається у стратегію національної безпеки США, яка була нещодавно ухвалена. Це прекрасно вкладається в світорозуміння Трампа, його гасло Make America Great Again. Скажімо, одним з перших рішень Трампа було ухвалення так званого порядку денного  America First Trade Policy – порядку денного торговельної політики. А згодом з'явився великий цікавий документ, який називався «Оцінка торговельної позиції Сполучених Штатів Америки» (National Trade Estimate Report. Це дуже цікава доповідь обсягом кілька сотень сторінок, яка містить оцінку стану стосунків з основними торговельними партнерами США і пропозиції щодо вирішення відповідних проблем.

Там були прописані й питання тарифів, і певні дії, спрямовані проти тих чи інших країн та основних партнерів-конкурентів: Китаю, Європейського Союзу, інших країн, зокрема й України. Тому якщо говорити концептуально, оформлення стратегії дій відбувалося поступово. Хоч, якщо дивитися на епатажну поведінку Трампа, можливо, ніхто цього не сприймав усерйоз.

Якщо підбити короткі підсумки, я б сказав, що реалізується торговельна політика, спрямована, можливо, не так на ізоляціонізм, як на перегляд усталених практик і правил міжнародної торгівлі, щоб отримати так званий бонус великої країни. Що таке велика країна в економіці? Це країна, яка є великим ринком, і всі хочуть туди зайти. Ідея Трампа проста: хочете торгувати на нашому ринку – платіть нам за це у вигляді імпортних тарифів. І друге – це, очевидно, бонус великої країни як виробника. Сполучені Штати Америки залишаються великим виробником, і не тільки технологій. І таким чином Трамп теж намагається вплинути на економічні відносини центром яких є Сполучені Штати Америки.

- Зрозуміло, що в доктринальні положення ця операція нібито прямо вкладається. Але, відверто кажучи, одне – це концепції та плани, і зовсім інше – військова операція. І хоча її проведено майже бездоганно, усе ж таки це була акція на території іншої держави. Хоч жоден американський військовослужбовець не постраждав і жодної одиниці техніки не втрачено, є жертви, мабуть, серед охоронців Мадуро.

Паралельно були повітряні атаки на військові об'єкти. І операція, передусім в Америці й особливо в перші години після неї, подавалася тільки як припинення діяльності наркотерориста. Наркотерорист постане перед судом, буде покараний. Але складається враження, що все ж таки головні причини – не боротьба з наркотрафіком, не намір поставити на місце Венесуелу і притягнути до суду Мадуро, а нафта. Нафта й повернення тих активів, які втратили США після націоналізації, а також посилення контролю Сполучених Штатів Америки над глобальним нафтовим ринком.

- На мою думку, тут маємо дуже вибухонебезпечну і складну для аналізу суміш політичних чинників і персональних амбіцій Трампа. І це впливає на  порядок денний США.. В економічному розумінні ситуація така: Венесуела, починаючи з 2013 року, коли Мадуро прийшов до влади, перебувала у стані перманентної кризи. Там було зроблено дуже багато помилок в економічній політиці. Як на мене, ситуація дещо нагадувала Російську Федерацію, коли вона отримувала великі дивіденди від нафти. Венесуельські лідери почали гратися із цими доходами. В кінцевому підсумку на нафту припадало майже 90 відсотків експорту – це була нафта. І це стало економічною трагедією для країни: з одного боку, ти начебто маєш все, бо нафта потрібна всім, а з іншого, – коли ситуація змінюється на протилежне, ти втрачаєш усе. От така собі сировинна пастка.

Далі почалася велика інфляція, і періоди інфляції рахували за кількістю нулів, які потім прибирали під час деномінації: спочатку зрізали три нулі, потім п’ять і згодом ще сім чи дев’ять. Рівень безробіття у 2015 році зашкалював: за різними оцінками, від 35 до 45 відсотків населення не мало роботи.

Суто в техніко-економічному плані складність ситуації полягала в тому, що, з одного боку, Венесуела – це країна, яка має, очевидно, найбільші поклади нафти, більші, ніж у Саудівській Аравії. Але з іншого боку, є проблема, оскільки цю нафту дуже важко видобувати. Такі технології наявні у Сполучених Штатах Америки. Венесуела розміщена дуже близько, тобто транспортні витрати мінімальні. І тому, очевидно, міркування контролю за нафтою є надзвичайно важливими для Америки. Чому? Тому що це – можливості отримувати відносно дешеву нафту. І, з іншого боку, дешева нафта може бути певним антиінфляційним інструментом. Дешевший бензин, умовно кажучи, – менша інфляція. Хоча ситуація двоїста: якщо США хочуть продавати свою нафту і скраплений газ на європейських в ринках, вони зацікавлені в тому, щоб ціни були високими. І тому виникає непроста ситуація пошуку балансу: багато дешевої нафти – усім споживачам класно, але водночас багато дешевої нафти – погано тим, хто її видобуває.

- Якщо порівняти початок діяльності Трампа в Овальному кабінеті й тепер, то очевидно, що перехід від торговельної війни до військової операції він здійснив блискавично. Чи було це наслідком того, що тарифна політика, яку почав запроваджувати Трамп, не дала очікуваних результатів? І мені здається, що це не була разова акція на території Венесуели, тому що відразу після цього Штати захопили два танкери, а раніше такі танкери не привертали особливої уваги американців. Далі, сенатор Грем заявив, що Трамп нарешті дав добро ставити на голосування законопроєкт про санкції. Отже, злам відбувся?

- Дуже важко аналізувати ці події, тому що за ними стоять велика політика, амбіції та різні військові міркування. Як мені здається, ця акція не була спонтанною, її готували 3–4 місяці щонайменше, а може, і більше. Тому, схоже, був публічний Трамп, якого ми всі бачили і про якого створювалися і поширювалися меми. І був непублічний Трамп. І це говорить про те, що певною мірою ми недооцінили Трампа, захопившись зовнішньою картинкою.

А що стосується безпосередньо економічної політики, то ситуація така: якщо дивитися на тарифи, політика Трампа у 2025 році була дуже непослідовна. З одного боку, він накладав тарифи, і всі починали верещати, що все-все-все пропало. Але, з іншого боку, він потім дуже чітко відступав від заявлених рішень, причому дуже швидко. Це ми бачили у відносинах з Китаєм. Угоди між Китаєм і Сполученими Штатами Америки досі немає. Тому ефективність цієї політики сьогодні важко оцінити. Але якщо подивитися на надходження доходів у федеральний бюджет від імпортних мит, то вони справді зросли. Це пояснюється чинниками, які пов'язані із позицією партнерів США: вони частину цього тарифного удару взяли на себе, знизили ціни, щоб споживачі могли купувати їхні товари у Сполучених Штатах Америки. З іншого боку, як я вже говорив, політика була дуже непослідовна. Тому на ринках товарів, проти яких спочатку запроваджувались  тарифи, які потім тарифи скасовувались чи відтерміновувались, що створювало невизначеність для економічних агентів. Але, готуючись до приходу Трампа, багато й роздрібних мереж, і інших компаній-імпортерів товарів просто зробили великі запаси. Частково такі запаси компенсували проблеми, які могли б виникнути в зв’язку зі зростанням імпортних мит.

А щодо контролю за природними ресурсами, то на сьогодні ми бачимо реальну боротьбу в цій сфері. І одним із конкурентів США у боротьбі за ресурси є Китай. Китай намагається встановити ті чи інші форми контролю над сільськогосподарськими угіддями в різних країнах. Він вбудовує ці кроки у стратегію «Один пояс, один шлях». Але ця конструкція – це фактично економічна експансія по обидва боки від цього великого шляху, встановлення певного економічного та фінансового контролю. Ну а в цілому розвиток цифрових і комп'ютерних технологій, електротранспорту тощо потребує рідкісноземельних матеріалів. І це на сьогодні стає фактично другою або навіть першою «ресурсною» валютою у світі.

- Отже, завдяки тарифній політиці США вдалося збільшити надходження, але також ці підходи виявили, що є істотний брак певних ресурсів, який треба, якщо говорити про глобальне домінування, негайно чимось компенсувати. Очевидно, що це не спонтанні ідеї, а основа будь-яких дій і політики Трампа. Варто згадати хоча б угоду про мінерали з Україною. Й одразу після операції у Венесуелі на порядку денному з’явилася Гренландія. З одного боку, Трамп каже, що Гренландія потрібна Штатам, щоб гарантувати глобальну безпеку й безпеку Західної півкулі, але, з іншого боку, відомо, що Гренландія – велике джерело мінеральних ресурсів. Тобто усе повертається до XVIII–XIV століть?

- Я б сказав, що ми повертаємося в часи примітивного меркантилізму, коли гроші та торгівля розглядаються як альфа та омега національної політики, тому імпорт треба всіляко обмежувати заради безумовного захисту національного виробника («самі виробляємо все»), експорт – всіляко підтримувати («гроші в сім’ю»). А для цього потрібні ресурси. Можливо, це можна назвати войовничим меркантилізмом. Але водночас це питання не тільки політики, не тільки якихось суб’єктивних міркувань чи специфічних бажань певних людей. В економіці  сьогодні відбуваються фундаментальні зміни, пов'язані з розвитком технологій. Тому формується попит на певні продукти. Глобальне суспільство – це суспільство споживання. І, відповідно, є ресурси, які раніше використовували, а потім від них відмовлялися, тому що це було неефективно, а тепер повертаємося до них знову. Так відбувається тому, що з'явилися нові технології й нові можливості їх видобутку та нові способи їх використання у виробничо-комерційних процесах.

- Усе ж таки про Гренландію. Це серйозний політичний і військово-політичний виклик глобального виміру. Заступник керівника апарату президента США пан Левіт заявив, що Трамп чітко дав зрозуміти, що придбання Гренландії – пріоритет національної безпеки США і має важливе значення для стримування супротивників в арктичному регіоні. Нібито все звучить привабливо, але дуже цинічно – придбання Гренландії, яка входить до складу Данії, а Данія – це член НАТО, лідером якої є США. Данія свого часу дозволила Сполученим Штатам Америки розміщувати бази на території Гренландії. Тепер, нехтуючи цим усім, посилаючись на загрозу з боку Китаю і Росії, Трамп відкрито заявляє, що йому потрібна Гренландія. Як діяти Європі?

- Непросте питання і для нас, і для Європи. Я ризикну висловити два припущення. Перше полягає в тому, що Трамп через якісь економічні, політичні чи інші міркування вирішив, що Гренландія – наріжний камінь глобальної системи безпеки, яку створюють для себе Сполучені Штати Америки. Але він добре розуміє, що в сьогоднішньому глобалізованому світі не можна всидіти тільки на двох американських континентах і бути «царем гори». Тому справді тут є питання Китаю, який проникає скрізь. По-друге, такі міркування пов'язані з використанням не тільки Гренландії, а й Арктики. Арктичні запаси на сьогодні фактично не розробляються, тому що є обмеження через різні міжнародні угоди, і, очевидно, спроби їх використання - це буде наступний крок. Хоча всі давно уже хочуть бути в Арктиці. Отже, це вже питання економіко-політичної та військової конкуренції з усіма відповідними наслідками.

- Чи достатньо того, що робить тепер Європа, щоб уникнути небажаних наслідків намірів США щодо Гренландії? Президент Європейської Ради Антоніу Кошта заявив: «Щодо Гренландії, дозвольте мені висловитися чітко: Гренландія належить її народові. Ніщо не може бути вирішено щодо Данії та Гренландії без Данії або без Гренландії. Вони мають повну підтримку та солідарність Європейського Союзу». Усе абсолютно правильно. Але чи достатньо? Чи це зупинить Трампа?

- Цей вислів і вислів топ-представників Ісландії, який нещодавно пролунав, для мене звучать двоїсто. Ісландці прямо сказали: «Ми проти інтервенції Сполучених Штатів Америки», але водночас ми за незалежність Гренландії від Данії.

Я не буду зараз торкатися морально-політичних аспектів справи, дискутувати, чи потрібна Гренландії незалежність. Але це дуже небезпечний процес, який, фактично, може призвести до певного розколу й у рамках Європейського Союзу, і в рамках НАТО. І це буде дуже великим тестом для всіх. Самі ж заяви з боку офіційних представників США, особливо тепер, коли Мадуро перебуває у Нью-Йоркському суді, звучать дуже загрозливо. Йдеться про потенційний акт агресії, на яку, зважаючи на статус Сполучених Штатів Америки, європейським країнам було б дуже важко шукати відповідь. Я думаю, що за цих умов Путін ставить свічки в усіх храмах РПЦ, які тільки є в Російській Федерації та за кордоном.

- Повернімось до нафти. Отже, нафти у Венесуелі багато, але її важко видобувати. Там були американські інвестиції, є американські інтереси. Трамп турбується і дбає про майбутнє і процвітання народу Венесуели. Турбується настільки, що вже заявив, що всю венесуельську нафту, яка видобута й належить Венесуелі, продаватимуть на зовнішніх ринках. Кошти будуть акумулюватись у Сполучених Штатах Америки, щоб потім, коли буде кому, передати їх на благо народу Венесуели. Як це можна оцінити з погляду економіки?

- Тут немає економіки. Така схема колись працювала. Ми пам'ятаємо програму «Нафта в обмін на продовольство». Але тоді ця схема працювала під егідою Організації Об'єднаних Націй. Була задіяна вся міжнародна спільнота, усі розуміли, що відбувається, і, відповідно, був відпрацьований спеціальний  механізм. Нинішня ситуація поки що розглядається в такому, я б сказав, політико-економічному вимірі. З одного боку, – ідея, яку пропагують Трамп і його колеги, – це те, що злочинці у Венесуелі порушують закони Сполучених Штатів Америки, санкційні обмеження і так далі. Це можна прийняти, але в першому, так би мовити, наближенні.

Другий вимір – традиційний підхід США, яким вони завжди користувалися, коли національне законодавство фактично поширювалось на інші національні юрисдикції. Це дуже небезпечний, як мені здається, прецедент, з одного боку. А з іншого боку, – поки що ми маємо тільки заяви, і не до кінця зрозуміло, як будуватимуться відносини та які взагалі політичні плани мають США стосовно Венесуели. Поки що режим залишився той самий, віцепрезидентка та сама, усі структури, які там були, також залишилися.

Тому тепер, як мені здається, і Трамп, і сама Венесуела, тобто владна еліта, думають про те, як вони житимуть далі. Схоже, що до кінця сценарій як керувати цією країною без військової окупації. поки що не продуманий.

- Думаю, що такі питання й самі американці поставлять Трампові, і дуже скоро. Але поки що адміністрація США має справу зі старою адміністрацією Венесуели й поставила дуже чіткі вимоги: припинити співробітництво з Росією, Китаєм, Індією, Кубою та ще декількома країнами. Що це означає з точки зору Росії та Китаю? І які наслідки може мати для послаблення Росії? Чи вони будуть узагалі?

- Ситуація сьогодні виглядає так. Якщо говорити про Китай, то для Китаю купувати нафту на світовому ринку не проблема, у світових масштабах є надлишок нафти. Навпаки, усі країни ОПЕК сьогодні розширюють експорт нафти, зважаючи на внутрішні економічні проблеми. Тому це не питання, що через відомі події Венесуела випала з ринку і з нафтою проблеми, навіть якщо подивитися на обсяги, які експортувалися з Венесуели в Китай.

З Російською Федерацією, наскільки пам'ятаю, узагалі була дивна ситуація, тому що інколи у Венесуелу завозили легку нафту, щоб розбавити місцеву важку нафту й так її видобувати. Тобто видобуток та переробка саме венесуельської нафти є технологічно складним процесом Тому дотепер Венесуела, незважаючи на свої запаси, практично була серед аутсайдерів-постачальників нафти на світовому ринку.

А що стосується цієї ситуації загалом, то, з одного боку, Сполучені Штати Америки залишаються лідером в економіці, політиці, військовій потузі, у багатьох інших сферах і можуть ефективно впливати на ситуацію у світовому господарстві. Але, з іншого боку, підростає друга генерація лідерів – Китай і союзники навколо Китаю. І Росія, що намагається займати якусь позицію і працювати безпосередньо з Китаєм.

Індія також прагне бути самостійним гравцем. І, очевидно, ідея Трампа полягає в тому, щоб із цих майбутніх угруповань, майбутніх вузлів тяжіння, не американського тяжіння, виривати якісь шматки, установити над ними свій контроль і послабляти своїх конкурентів вже зараз. В усякому разі, суто з економічної точки зору, я бачу ситуацію саме так.

- Чи правильно розумію, що тепер венесуельська нафта, яка була обтяжена санкціями і взагалі її було мало, автоматично стає американською нафтою і не має ніяких обмежень на глобальних ринках?

- Гадаю, що сьогодні ситуація буде все-таки складнішою. І я не впевнений у тому, що вже ближчим часом буде ухвалений якийсь виконавчий указ президента стосовно того, що тепер ваша нафта – це наша нафта, і ми її експортуємо. Але думаю, що одним із рішень, які ухвалюватимуть у Вашингтоні, буде рішення стосовно зняття або послаблення санкцій проти Венесуели в обмін на якісь умови. Для Венесуели проблема сьогодні – не тільки експорт нафти, а й технічна модернізація галузі, адже за часів Мадуро та Чавеса там накопичилися дуже великі проблеми. У цьому секторі потрібні технології і гроші, щоб це зробити. Тому це не буде так, що сьогодні Венесуела – американська, а завтра весь світ буде завалений американо-венесуельською нафтою.

Нарешті, є третій момент. Думаю, що США шукатимуть механізм контролю, щоб реалізувати заповітну мрію Трампа, адже він усім говорить: «Я готовий бути посередником, але за це хочу отримати гроші й Нобелівську премію миру». Десь так.

- Що здобув і що втратив Трамп? Адже він останніми днями, уже цього року, публічно висловив занепокоєння щодо майбутніх виборів. І це реальна ситуація – втрата більшості, принаймні в нижній палаті Конгресу. Тому треба демонструвати перемоги, приносити здобутки, оскільки всі покращення, про які голосно за кожної можливості заявляє Трамп, – здебільшого уявні.

Отже, що операція у Венесуелі дала Трампові? Чи, навпаки, що він втратив після арешту й вивезення Мадуро до США?

- Що стосується суто внутрішніх економічних процесів, які відбуваються у США, то це тема окремої розмови, це все дуже непросто. Але ризикну сказати на основі даних, які маємо на сьогодні: економічна динаміка розвивається приблизно в тих же самих рамках, які були у 2024 році, тобто там нічого надзвичайного не трапилося. Немає якогось такого злету, немає й падіння, щось десь краще, щось десь гірше.

- Але «золотий вік» не настав?

- Ні, ясно, що цей золотий вік однозначно не настав. Скажімо, обіцянка Трампа скасувати податок на доходи фізичних осіб і замінити їх імпортними митами, – це не працює. Хоча б навіть якщо подивитися, скільки збирає бюджет США від цього самого ПДФО і скільки вони отримали від санкцій, від митних тарифів, які встановили фактично проти значної частини своїх торговельних партнерів. Тому цю ситуацію поки що відкладемо убік.

Думаю, сьогодні йдеться більшою мірою про політику. І якщо раніше ми говорили, що середнього американця не цікавить, що і де відбувається, то сьогодні американці також інтегровані у глобальний світ, їх тепер це цікавить. І це не можна недооцінювати. Ми про це мало говоримо, але такий момент має місце. Це перший момент. Ну а другий момент – це, звичайно, ситуація, пов'язана з внутрішніми проблемами у Сполучених Штатах. Це нові «політичні» ідеї та неочікувані кроки, це і проблеми в уряді, який пережив майже півтора місяця шатдауну, і необхідність ухвалювати поточні рішення.

Ми чуємо про реформи, які поки що не спрацювали, маю на увазі реформу державної адміністрації, чимало інших проблем, зокрема у великого бізнесу. Хтось отримав зиск від цих санкцій, це безперечно, але хтось і програв. Ми пам'ятаємо першу реакцію автомобільних гігантів Штатів, які одразу висловили Трампу своє «фе» щодо мита на складники та автомобілі з Канади та Мексики.

І все це одразу згорнули, бо були відповідні економічні розрахунки. Тому думаю, поки що Трамп, очевидно, може отримати тільки певні політичні дивіденди від своїх економічних кроків. Рішуча боротьба з наркотрафіком і приборкання міграції, зокрема й завдяки операції в Венесуелі, – на цих пунктах гратиме Трамп і формуватиме пакет своєї великої перемоги.

- Безумовно, операція у Венесуелі матиме тривалі наслідки і для президента Трампа. Водночас ми чули, як посадовці з Білого дому заявляли, що США – наддержава, і за президента Трампа поводитимуться як наддержава. Із цим важко сперечатися, але ніколи так відверто це не звучало.

Спікер Палати представників Майк Джонсон днями повідомив, що президент Трамп звернеться до Конгресу 24 лютого. Для нас цей день – особливий, і тому варто, мабуть, подумати, помріяти чи просто подивитися: чи варто на щось сподіватися, згадуючи про цю дату?

- Щиро кажучи, я не шукав би якихось прямих зв’язків, символізму. Думаю, на сьогодні у Трампа є дві проблеми. Перша проблема – вибори 2026 року. І друга проблема – усе ж таки ті рішення, які вже були виконані й потребують наступних кроків і рішень. Тобто тут не можна зупинитися на півдорозі, треба рухатися вперед або відступати. Тому це дуже непростий порядок денний. Трамп, звісно, говоритиме, що він найкращий президент, про свої успіхи, перемоги. Хоча не вірю, що він зможе сказати про перемогу в російсько-українській війні, досягнення якогось миру. Та, можливо, елементи домовленостей або певні попередні підсумки він зможе подати як свою перемогу.

Трампу, очевидно, доведеться багато говорити про внутрішню ситуацію у Сполучених Штатах, про економічні та та політичні проблеми. Мова про реформи системи державного управління, незадоволення з боку цілого ряду штатів діями федерального уряду й навпаки.

Якщо ж говорити про міжнародну політику, слід очікувати, з одного боку, традиційної риторики: «Ми найбільші, найсильніші, найкращі, найефективніші». Але, з іншого боку, Трампові все ж таки треба зважати й на інших гравців – і на Російську Федерацію, і на Китай, і, очевидно, на Індію.

Коли Трамп виголошував свою інавгураційну промову, він навіть не згадав Україну. Тепер подивимося, що буде сказано про Україну, про Росію, тому що для нас це найбільш важливе.

Але ясно також, що і союзники Трампа по НАТО, по інших організаціях чекатимуть, чи не з'являться якісь нові карколомні ініціативи з боку президента США на кшталт нових тарифних обмежень або політичних заяв, які можуть додати ще більшої невпевненості, створити для міжнародної спільноти нові виклики та загрози.

- Справа миру для України, мені здається, для Трампа теж має певне значення як незакінчений проєкт. І хочеться вірити, що на момент свого звернення до американського народу і всього світу президент Трамп ухвалить рішення про те, що не може лідер єдиної наддержави у світі відігравати й далі роль посередника в цій війні, що він займе позицію протидії агресору. Чи станеться так – дізнаємося невдовзі.

Ігор Долгов

Фото: Геннадій Мінченко / Укріфнорм

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform