Вольфганг Ішингер, німецький дипломат

Посол Вольфганг Ішингер – один із найвпливовіших європейських дипломатів і багаторічний голова Мюнхенської безпекової конференції. Досвід пана Ішингера у врегулюванні міжнародних конфліктів, участь у ключових мирних перемовинах та глибоке розуміння трансатлантичних відносин роблять його погляд на нинішню безпекову ситуацію особливо цінним.

В інтерв’ю Укрінформу він поділився оцінками сучасної геополітичної динаміки, параметрами можливих мирних переговорів щодо України та перспективами європейської безпеки в умовах глобальних змін, а також окреслив теми Мюнхенської безпекової конференції – 2026.

КРИТИЧНО ВАЖЛИВО, ЩОБ США, ЄВРОПА ТА УКРАЇНА ПРЕДСТАВИЛИ РОСІЇ СПІЛЬНУ ПОЗИЦІЮ

- Пане посол, як би ви охарактеризували сучасний європейський та глобальний безпековий ландшафт? Ми наближаємося до нової стратегічної реальності чи це ескалація довготривалих тенденцій, які ми занадто довго ігнорували?

- На мою думку, має місце і те, і інше: ми вступаємо в нову стратегічну реальність, сформовану двома давніми тенденціями.

Перша тенденція – це ревізіоністський імперіалізм Росії. Попереджувальні дзвіночки були очевидними протягом багатьох років, особливо після виступу Владіміра Путіна на Мюнхенській безпековій конференції у 2007 році, і досягли кульмінації в повномасштабному вторгненні в Україну у 2022 році. Європа має визнати, що війна повернулася на континент, і що Росія нині є ворожим та агресивним сусідом.

Друга тенденція стосується розподілу тягаря в трансатлантичних відносинах. Ця дискусія не нова, вона ведеться ще із часів холодної війни. Однак останні адміністрації США порушували це питання з більшою наполегливістю. Тому Європа має взяти на себе значно більшу роль у забезпеченні власної безпеки. І саме це ми тепер робимо: збільшуємо інвестиції в оборону та поглиблюємо європейську безпекову співпрацю, щоб створити більш збалансований і стійкіший трансатлантичний альянс.

- На вашу думку, які умови мають бути створені, щоб могли розпочатися змістовні мирні переговори щодо України?

- Путін навряд чи розпочне серйозні переговори, доки не буде переконаний, що його цілі в Україні неможливо досягти військовим шляхом. Саме тому Європа повинна й надалі зміцнювати підтримку України – військову, фінансову й економічну, – водночас посилюючи тиск на російську воєнну машину через ефективніше втілення санкцій та розглядаючи можливість використання заморожених російських активів для допомоги Україні.

Будь-яка майбутня мирна угода має також містити дієві гарантії для запобігання повторній агресії. Якщо членство в НАТО наразі політично недосяжне, слід розглядати альтернативні заходи, як-от потужні безпекові гарантії, міжнародна миротворча присутність, здатна стримувати майбутні атаки, або «стратегія дикобраза», яка забезпечить Україні такий рівень озброєння, що будь-яка нова агресія стане надмірно дорогою.

Без таких гарантій існує значний ризик, що будь-яке припинення вогню лише дасть Росії можливість перегрупуватися і підготуватися до нового наступу. Якби мені було дозволено мріяти, я б мріяв про всеохопну домовленість між Росією, Україною і НАТО про обмеження та суттєве скорочення звичайних озброєнь для всіх сторін.

- Чи вважаєте ви план Трампа життєздатним? Або поділяєте думку тих, хто порівнює його з Мюнхенськими угодами 1938 року?

- Я вважаю, що нинішня лінія зіткнення має бути основою будь-якого майбутнього мирного плану. Надання Росії додаткових територіальних поступок або офіційне визнання анексії нею української землі заохотило б подальшу агресію.

Проєкт, чернетка якого опинилася в ЗМІ, можна вважати попереднім робочим документом, але він залишає без відповідей низку критично важливих питань: що означали б на практиці «надійні гарантії безпеки» для України? Як могли би бути захищені права українських медіа на територіях, окупованих Росією, – країною, де свобода преси нині не дотримується? І хто забезпечував би дотримання демілітаризованого, нейтрального статусу в тій частині Донецької області, яка тепер перебуває під контролем України?

Ці та інші питання потребуватимуть уважного уточнення й ретельного обговорення між європейськими та американськими партнерами, перш ніж будь-яку таку угоду можна буде вважати життєздатною.

- Чи є реалістичний дипломатичний шлях, який допоміг би уникнути винагородження агресії, але водночас дав би всім сторонам можливість знайти вихід із війни?

- Дипломатичний шлях можливий, але він потребує постійного тиску на Росію.

Потрібно продемонструвати Путіну, що його цілей неможливо досягти на полі бою, – тільки так можна створити умови для серйозної дипломатії та відходу від максималістських вимог.

Це означає, що європейські партнери повинні далі надавати Україні масштабну військову та економічну підтримку, водночас зберігаючи тиск на економіку Росії.

Паралельно необхідно ретельно готувати й проводити дипломатичний процес. Замість того щоб оголошувати мирні плани без попередніх консультацій з Україною та європейськими партнерами, критично важливо, щоб США, Європа та Україна виробили спільну позицію, яку узгоджено можна представити Росії.

Створення постійної контактної групи з питань України могло б відіграти важливу роль у забезпеченні координації протягом цього процесу.

- Які уроки з процесів урегулювання інших конфліктів можуть бути застосовані до українського контексту?

- Як головний переговорник від Німеччини на мирних переговорах у Дейтоні 1995 року (мирні переговори в Дейтоні 1995 року стали ключовими для завершення кровопролитної війни в Боснії і Герцеговині, де Боснія, Хорватія та Сербія, за посередництва США, підписали угоду, що поклала край активній фазі конфлікту, – ред.), я живо пам’ятаю, як Сполучені Штати та європейські союзники працювали невтомно, щоб максимально узгодити свої позиції, що дало їм змогу виступати перед сторонами єдиним фронтом.

Сьогодні союзники по НАТО та Україна могли б отримати величезну користь від аналогічного узгодженого підходу.

ЄВРОПА МАЄ БУТИ ВІДКРИТОЮ ДО ДІАЛОГУ, АЛЕ З ПОЗИЦІЇ СИЛИ

- Як ви оцінюєте сучасний рівень міжнародної підтримки України – політичної й військової? Чи є ризик, що «втома від війни» на Заході може підірвати довгострокові стратегічні зобов’язання?

- Такий ризик є, хоча я і вагаюся використовувати термін «втома від війни» стосовно західних суспільств. Зрештою, саме Україна та її народ зазнають щоденних страждань через цю війну і мають повне право говорити про виснаження.

Тому надзвичайно важливо, щоб політичні лідери Європи чітко пояснювали своїм громадянам: підтримка України – це не благодійність, а фундаментальна інвестиція у власну безпеку. Коли людям відверто пояснювати ситуацію і говорити з ними як з рівними, багато хто розуміє, що допомога Україні необхідна.

- Які події останніх місяців і тижнів ви вважаєте найбільш значущими для європейської системи безпеки загалом?

- Одна з тривожних тенденцій – те, що Європи знову немає на мирних переговорах за участі Росії, США та України.

Європу застав зненацька оприлюднений 28-пунктний проєкт плану, і їй довелося поспіхом формувати альтернативу. Це зумовлює питання: чому європейські держави не підготували проактивно заздалегідь свої пропозиції?

Європа має перехопити ініціативу і представити власні пропозиції щодо справедливого і сталого миру.

Ще один важливий розвиток, який варто згадати, – це зростання напруженості між США та Венесуелою, а також заяви, які свідчать про нову концентрацію уваги США на Західній півкулі. Хоча наслідки цього ще не зрозумілі, цей зсув може означати скорочення політичних і військових ресурсів США, доступних для забезпечення європейської безпеки та підтримки України. Європейці мають бути готовими до такої можливості.

- Як Європі збалансувати стримування та діалог у взаємодії з ревізіоністськими державами?

- Як і в часи холодної війни, стримування та діалог є двома боками однієї медалі.

Європа повинна залишатися відкритою до діалогу, але завжди з позиції сили. Для цього Європа має потужно інвестувати у сферу оборони та безпеки, поглиблювати співпрацю між державами та винести уроки з безцінного українського бойового досвіду й новації.

ЗДАТНІСТЬ РЕАГУВАТИ НА ВОРОЖІ СТРАТЕГІЇ МАЄ БУТИ ПОСИЛЕНА

- Як геополітичні зрушення останнього часу впливають на порядок денний наступної Мюнхенської безпекової конференції? Які теми отримають підвищену увагу цього року порівняно з попередніми? Чи залишиться Україна центральною темою?

- Ми ще працюємо над порядком денним майбутньої Мюнхенської безпекової конференції.

Однак європейська безпека буде ключовим пунктом, як і в попередні роки, і це, безумовно, включає Україну.

Як завжди, ми розглядатимемо широкий спектр тем: від традиційних питань безпеки, таких як збройні конфлікти у світі, до ширших викликів – продовольча безпека, клімат, технології, енергетика та економічна безпека.

- Як конференція адаптується до світу, в якому загрози безпеці дедалі більше взаємопов’язані – від кібератак та гібридних атак до енергетичної безпеки та глобальних ланцюгів постачання?

- Ця взаємопов’язаність не є новою, і ми вже кілька років відображаємо її в порядку денному конференції.

Утім, новими є масштаб та інтенсивність, з якими Росія поєднує різні елементи для дестабілізації європейського безпекового порядку. Наша здатність реагувати на такі ворожі стратегії має бути посилена. Це потребує більшої зосередженості на цілісних підходах та глибшого стратегічного аналізу того, що стримування означає в умовах гібридних загроз.

- Чи вдасться міжнародній спільноті відновити довіру та ефективний діалог найближчими роками?

- Виклики, які стоять перед міжнародною спільнотою, величезні – від агресії Росії проти України та решти Європи до наслідків розвитку штучного інтелекту та кліматичних змін.

Я впевнений, що ми зможемо подолати ці виклики. Мюнхенська безпекова конференція й надалі слугуватиме платформою, де провідні міжнародні політичні діячі обговорюватимуть те, як розв’язувати ці нагальні проблеми та зробити світ безпечнішим.

Ольга Танасійчук, Берлін
Фото авторки