Росія - основна загроза європейській безпеці

Європейські країни змушені готуватися до довготривалої конфронтації з Москвою

Росія готова до війни з Європою: таку заяву днями зробив кремлівський диктатор Путін, щоправда додавши, що нібито РФ не збиралася і не збирається воювати з Європою, водночас запевнивши про свою готовність до цього «прямо зараз», якщо такий конфлікт розпочнеться.

Така заява передувала зустрічі з представниками США у Москві, які мали узгодити основні пункти мирного плану для врегулювання війни в Україні, але, як відомо, сторони так і не дійшли спільного бачення. І це також цілком передбачуваний результат: російська влада продовжує демонструвати свою незацікавленість у будь-якому мирному врегулюванні війни з Україною, окрім повної капітуляції українського уряду та знищення української державності.

Кремль налаштований і далі використовувати концепцію мирних планів та перемовин лише у власних цілях. Заяви російського диктатора, зроблені ним у перші дні грудня – цьому підтвердження. Окрім завуальованих погроз щодо готовності воювати з Європою, очільник Кремля останнім часом рясно маніпулює й іншими – воювати всю зиму чи до «останнього українця». Тому варто згадати, що росіяни не лише готові, а й ведуть повномасштабну війну в центрі Європи вже впродовж майже чотирьох років, перетворивши європейський простір на зону напруги та хаосу. А це, очевидно, і є одним із головних завдань гібридної війни Путіна.

На погрози російського лідера вже відреагували міністри закордонних справ країн Європейського союзу, наголосивши, що така тактика залякування та гри зі страхами – типова і вже давно відпрацьована в Кремлі. Але ігнорувати її не можна, бо посилення обороноздатності Європи – першочергова необхідність на сьогодні. Так, на думку міністра закордонних справ Естонії М. Тсахкна, Путін глибоко стурбований, якщо йому не вдасться відштовхнути Україну назад, і укласти угоду, де Україна перебувала б під обмеженнями та тиском.

Погрози Кремля на адресу Європи, ймовірно, спрямовані на те, щоб стримати її участь у мирному процесі, а також підірвати зміцнення її обороноздатності. Водночас міністр закордонних справ Литви К. Бурдіс заявив, що Путін проєктує свою готовність втрутитися у ширший конфлікт із НАТО – і до таких заяв треба ставитися серйозно.

На жаль, російське вторгнення до Європи – далеко не міф, а сумні реалії сьогодення. Україна ціною величезних жертв відстоює свій європейський вибір і захищає ЄС від російської агресії. Саме війна чітко показала, де пролягають кордони європейської цивілізації і хто стоїть на їхній сторожі. Росія відкрито та рішуче виступила проти мирного і взаємовигідного європейського порядку, спробувала повернути часи, коли Європа була поділена на сфери впливу, а долю більшості народів вирішували кілька потужних держав.

Водночас європейське співтовариство продемонструвало солідарність з Україною, непохитну підтримку її територіальної цілісності, незалежності та суверенітету. ЄС надає воєнну допомогу, забезпечує фінансово-економічну та гуманітарну підтримку, продовжує та зміцнює санкційну політику проти країни-агресорки, європейський простір став прихистком для мільйонів українських біженців, що змушені були тікати від жахіть війни. Це надзвичайно важливо.

Ослаблення ЄС та НАТО – давнє бажання Путіна, таким чином Москва прагне розхитати в цілому усю конструкцію європейської геополітики. Загалом поведінка Росії в Європі завжди була однаковою – дестабілізуюча та деструктивна. У цьому вся суть російської політики та дипломатії: ставити свої інтереси на противагу загальним, бути завжди в опозиції до міжнародних норм і стандартів, залякувати, погрожувати силою і навіть відкрито йти війною, розраховуючи на безкарність. Але, сподіваємося, не цього разу, бо ж злочин неодмінно має бути покараним.

Тож Росія продовжує залишатися основною загрозою європейській безпеці. Про це свідчать не лише приховані гібридні атаки зі сторони Кремля, а й відповідні дії європейських країн, особливо тих, що знаходяться у безпосередній близькості, а значить і у безпосередній зоні посиленої уваги країни-агресорки РФ. Скажімо, Польща, як безпосередній сусід Росії та Білорусі, чи країни Балтії – для них російська загроза наблизилася майже впритул, а російські провокації, на жаль, стали реальністю. Впродовж останнього часу ми бачимо такі прецеденти через падіння частин російських дронів, ракет, що сталися на території Румунії, Молдови, Польщі, частішими стають і порушення російськими кораблями територіальних вод інших країн, зокрема країн Балтії. Як наслідок, ці країни змушені шукати можливості протистояння потенційній загрозі. Раніше повідомлялося, що Литва розгортає додаткові сили ППО на своїх кордонах, Естонія – планує до 2026 року звести близько 600 фортифікаційних бункерів на кордоні з РФ, а Латвія обладнала морський кордон новою системою відеоспостереження. Усе це можемо розглядати як відповідь на гібридну та потенційно й класичну військову агресію з боку Кремля.

Таким чином російська гібридна загроза, здається, стає все більш відчутною та ближчою для цивілізованого світу, європейського континенту зокрема, і набуває абсолютно реальних форм і проявів. І мова тут вже не лише про звичні кремлівські погрози та шантаж, а цілком про реальну небезпеку наближення чи перенесення безпосередніх військових дій у бік європейських кордонів та берегів.

Росія розглядає гібридну війну як безперервний процес. Не будемо забувати і про те, що для Путіна ця війна ще й боротьба за території, а до будь-яких територій у Кремлі ставляться як до потенційних військових баз. Тому чим ближче просунуться росіяни, тим ближче до європейських кордонів умовно зможуть перемістити свої ракети і військові бази. Схоже, європейські країни, попри активне сприяння припиненню війни в Україні, все ж змушені готуватися до довготривалої конфронтації з Москвою. Тому для країн, що межують з РФ, та й для всієї Європи життєво важливо, щоб Україна залишалася незалежною і продовжувала відстоювати кордони та захищати Європу від російської агресії. У певному сенсі Україна виграє час для Європи та НАТО для того, щоб вони мали змогу сформувати потужні засоби стримування та реагування на загрозу.

Тарас Попович, журналіст, правозахисник