Мир справедливий чи гібридний?

Тільки тиск на РФ та послаблення її воєнного потенціалу гарантуватимуть безпеку України й об’єднаної Європи, і на цьому шляху Україна, Європа та США мають діяти спільно

Чергова активна фаза «мирного» переговорного процесу щодо можливого закінчення війни в Україні триває вже понад тиждень і, схоже, справді стала головною темою очікувань не лише для українців, а й для об’єднаної Європи та США. Та чи матиме вона логічне, а головне – справедливе продовження і рішення?

Над цим питанням працюють учасники переговорного процесу, роздумують експерти та з надією очікують українці й європейці. Тож переговори щодо відредагованої версії угоди «мирного плану», запропонованого США, тривають. Відомо, що за цей час угода трансформувалася та значно скоротилася – замість 28 пунктів має тепер 19, принаймні про таку кількість ідеться у нових повідомленнях ЗМІ.

Про те, що президент США Д.Трамп намагається якнайшвидше і за будь-яку ціну зупинити війну РФ проти України, говорять уже давно, він особисто робив такі заяви вже неодноразово, вказуючи конкретні терміни, яким не судилося збутися через відверте ігнорування та небажання Кремля. Як бачимо, новий «мирний план» досі залишається нечітким і піддається корекціям та змінам, очевидно, теж через бажання якомога швидше досягти бажаного «мирного» результату.

У Європі доволі різко відреагували на цей «мирний план», назвавши його списком бажань російського диктатора Путіна. Водночас реакція української влади була стриманою, зваженою та рішучою щодо готовності працювати далі. І це цілком зрозуміло, адже Україна як ніхто зацікавлена у встановлені миру, послідовно підтверджує готовність до переговорів та підтримує мирні зусилля Дональда Трампа, але відстоює на переговорах життєво важливі позиції для України та Європи.

Мирні домовленості мають гарантувати неможливість нового вторгнення Росії в Україну та розв’язання ще більш руйнівної війни у Європі в майбутньому. Якщо теоретично все ж розглянути варіант, за якого Путін отримає окуповані українські землі, то це стане найстрашнішим провалом та ударом по міжнародному праву, в суть якого покладено принципи справедливості та поваги до суверенітету незалежних держав. Такий «компроміс» стане смертельною ін’єкцією для всіх інститутів правопорядку.

Схоже, що США діють, виходячи з припущення, що війна не завершиться без угоди з Путіним, бо навіть припинення вогню вздовж лінії фронту без угоди не зупинить російські удари по містах та перетворить війну на нескінченну з непередбачуваними, але водночас очікувано тяжкими наслідками для України та Європи. Тому, очевидно, американська сторона і бачить вихід у тому, що на компроміси має йти Україна, усіляко спонукаючи її до цього. Але якими будуть ці компроміси – вирішувати все ж українцям. Україна вже майже чотири роки перебуває в стані протистояння з країною-агресором, яка, без перебільшення, внесла хаос у загальну конструкцію післявоєнної побудови Європи. Фактично можемо говорити про те, що напад Путіна на Україну став нападом і на міжнародний політичний та економічний порядок світу. У намаганнях швидко зупинити війну в Україні можна відкрити скриньку Пандори для всієї Європи та фактично посилити небезпечні явища у глобальній політиці.

Чи підпише Путін угоду з урахуванням доопрацювань, що не йдуть йому на руку? Ймовірність цього, на думку експертів, залишається мізерною. Російські чиновники нижчих рангів, які отримали відредаговану версію угоди, вже назвали її нежиттєздатною. Офіційні заяви Кремля, швидше за все, будуть аналогічними. Тож бачимо, як російська влада продовжує демонструвати свою незацікавленість у будь-якому мирному врегулюванні війни з Україною, окрім повної капітуляції українського уряду та знищення української державності. Кремль налаштований і далі використовувати концепцію мирних планів чи перемовин лише у власних цілях, для того, щоб спонукати Захід тиснути на Україну щодо поступок територіями чи суверенітетом.

Навряд чи Путін узагалі готовий до будь-яких поступок щодо закінчення війни проти України ні зараз, ні найближчим часом. Кремль передбачувано експлуатує ідею «справедливого миру», що насправді є лише інструментом затягування часу для перегрупування сил. Згадаймо, як у 2014-2015 роках росіяни використовувала Мінські домовленості як дипломатичне прикриття для підготовки нового етапу агресії. Що з цього вийшло, ми бачимо й відчуваємо на собі впродовж пекельних років повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Водночас, на противагу «мирним» ініціативам, маємо системне масштабування російського терору, а чергова масована атака на Київ та інші українські регіони, що сталася в ніч проти 25 листопада, саме під час так званого «мирного» переговорного процесу, вкотре підтвердила криваву тенденцію: Росія була і залишається державою-терористкою. Російські військові злочинці вкотре атакували регіони та столицю України комбінованим ударом із застосуванням ракет та безпілотників, знову зруйновані житлові будинки і комплекси, офіси, магазини, торгові центри, вокзали та пасажирські потяги – об’єкти, які не мають жодного стосунку до військової справи.

Очевидно, що Кремль далі прагне посилити соціальну напругу і протиснути так званий «поганий мир». Не будемо забувати сумну традицію, за якої Кремль посилює терор тоді, коли йдеться про мирні ініціативи.

До того ж, цей безпрецедентний терор спрямований не лише проти України, а й проти Європи. І сьогодні, коли Європа платить за свою оборону уже сама, вона має повне право бути учасником та розробником мирних планів по завершенню війни в Україні. Про це не варто забувати ні в Москві, ні у Вашингтоні.

Україна ж зберігає суверенне право визначати власну долю. Жодна країна, включно зі США чи РФ, не можуть законно диктувати Україні умови миру, бо це вже буде не мир, а примус, що йде врозріз з інтересами України, Європи, демократичного світу. Українська позиція полягала і полягає в тому, що не може бути жодної альтернативи миру чи жодного заморожування війни, чи будь-яких інших маніпуляцій, що згодом знову призведуть до чергового загострення чи початку нової агресії проти нашої країни.

Україна готова до миру, як ніхто інший, бо саме на її плечі ліг увесь тягар цієї війни та захист кордонів Європи від російського терору. Але вимоги, викладені у так званому «мирному плані», на думку експертів, призведуть до послаблення української армії і державності, а це саме та мета, яку Москва прагне досягнути з самого початку війни. Будь-які поступки не принесуть миру, а лише відкладуть агресію.

Натомість регулярні нічні удари по критичній інфраструктурі, по мирним мешканцям фактично усіх регіонів України переконують у продуманій тактиці та стратегії терору росіян, головна ціль якої – дестабілізувати життєдіяльність нашої держави та схилити таким чином до поступок. І тоді гібридна російська війна може призвести до такого ж гібридного умовного миру.

Тільки тиск на РФ та послаблення її воєнного потенціалу гарантуватимуть безпеку України та об’єднаної Європи, і на цьому шляху Україна, Європа та США мають діяти спільно, щоб не дати Москві зірвати переговори та втратити шанс досягти справедливого миру.

Тарас Попович, журналіст, правозахисник