Імператор без одежі: як Росія виявилася паперовим тигром

Вибір за нами - чи дозволимо ми паперовому тигру й далі гарчати, вдаючи з себе короля джунглів?

У вересні вийшла нова книжка Стівена Пінкера «When Everyone Knows That Everyone Knows» (Коли всі знають, що всі знають), присвячена феномену спільного знання (common knowledge). Однією з ключових ілюстрацій є казка Ганса Крістіана Андерсена «Голий король». Коли хлопчик вигукнув, що король голий, він не сказав нічого, чого б уже не знали всі присутні. Але його слова змінили все: вони зробили очевидне спільним знанням. Усі зрозуміли, що кожен бачить правду, що кожен знає, що інші бачать правду, і так до нескінченності. Це трансформувало ставлення до імператора – від бездумного поклоніння до глузування. Пінкер пояснює: спільне знання не потребує складних роздумів про думки інших. Воно виникає миттєво через публічну подію, як-от відверта заява. І головне –  може зруйнувати соціальний чи геополітичний статус-кво.

Та ж сама біда сталася з президентом Росії, коли Дональд Трамп назвав Росію паперовим тигром. Потім він пообіцяв не повторювати цього – і «випадково» назвав ще раз. Проблема не в тому, що раніше ніхто не підозрював слабкості РФ. Проблема в тому, що це було сказано вголос. Тепер російський президент знає, що всі знають про слабкість його країни. А всі знають, що він знає, що всі знають. Ця заява, як вигук хлопчика з казки, змінила реальність.

Вираз «паперовий тигр» має цікаву історію. Він походить із китайської культури, де описує щось грізне на вигляд, але слабке всередині. Термін популяризував Мао Цзедун у 1940-х роках, називаючи так імперіалістичні держави, щоб підкреслити їхню позірну міць і внутрішню слабкість. Згодом Мао застосовував цей вираз до всього – від Гітлера до ядерної зброї. Під час Холодної війни термін увійшов у міжнародний політичний лексикон як символ ілюзії сили. Те, що Трамп використав саме цю китайську метафору, додає заяві додаткової іронії.

Росія вже чула подібне. Джон Маккейн колись влучно назвав її заправною станцією, що видає себе за справжню державу. Але удари України по російських нафтопереробних заводах показали, що навіть ця «заправна станція» виявилася паперовою. Слабкість Росії стала очевидною не лише в економіці чи військовій сфері, але й у її нездатності захистити власну інфраструктуру. Кожна така подія посилює спільне знання: Росія не та, за кого себе видає. І Україна своїми діями вміло допомагає руйнувати міф, на якому з останніх сил намагається триматися імперія.

Питання тепер у тому, чи зупинять цього тигра, знаючи, що він паперовий. Останнім часом Росія нахабно порушує кордони ЄС і НАТО: кібератаки паралізують роботу аеропортів, дрони залітають у зони критичної інфраструктури. Стаття 4 Північноатлантичного договору дозволяє державам консультуватися, коли виникає загроза їхній безпеці чи незалежності. Але чи наважиться НАТО реагувати на ці провокації? Якщо Альянс дозволить безкарно атакувати свою територію, це поставить під сумнів цінність членства в НАТО. Стаття 5, яка декларує, що напад на одну країну вважається нападом на всіх, може втратити сенс. Якщо страх ескалації переважить, статтю 5 можна буде переписати: «Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу Сторона або Сторони, які зазнали нападу, припиняють свою участь у Договорі, що гарантує уникнення ескалації з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні». Це, звісно, абсурд, але бездіяльність може зробити його реальністю.

Якщо ти боїшся паперового тигра, ти сам стаєш паперовим. І щойно хтось скаже це вголос, усі знатимуть. Архітектура міжнародної безпеки тримається не на кількості літаків, ракет чи танків, а на вірі в те, що ти маєш силу і готовий її застосувати для захисту своїх цінностей. Спільне знання про слабкість Росії може або підштовхнути світ до рішучих кроків, або навпаки – підбадьорити агресора, якщо страх переможе. Вибір за нами –  чи дозволимо ми паперовому тигру й далі гарчати, вдаючи з себе короля джунглів?

Ілона Хмельова, докторка філософії (PhD) за спеціальністю міжнародне право, секретар Ради економічної безпеки України (РЕБ)