Шосте вимирання. Чому ми втрачаємо дику природу
Втрати дикої природи набувають масштабів, які можуть загрожувати самому існуванню людства вже у найближчому майбутньому
Ми все частіше чуємо тривожні новини про втрату біорізноманіття. Хтось може думати, що йдеться про зникнення на нашій планеті якогось жука, молюска чи ссавця. А жук – це ж не критично, бо їх мільйони. Насправді все набагато складніше. Біорізноманіття – це розмаїття всіх живих організмів на Землі: рослин, тварин, бактерій, грибів. Ми, люди, також є частиною біорізноманіття. І сьогодні йдеться про втрати дикої природи у найближчому майбутньому в масштабах, які загрожують самому існуванню людства. Вчені попереджають: достатньо, щоб вимерли бджоли та інші комахи-запилювачі – і людська цивілізація може загинути.
НЕПРИРОДНА ІСТОРІЯ
Напевне, всі чули про книгу американської журналістки та письменниці Елізабет Колберт «Шосте вимирання: неприродна історія», яка отримала Пулітцерівську премію і стала бестселером. Авторка наводить сумні історії істот, яких ми вже втратили назавжди, і зникнення яких знаменує Епоху шостого вимирання – першу з таких епох, яку переживатиме людство.
Попередні п’ять вимирань відбувалися ще до появи на Землі людини розумної і були спричинені природними змінами чи катаклізмами, наприклад льодовиковими періодами. Останнє, п’яте вимирання, можна назвати найбільш “медійним”: про нього знято фільми, створено мультфільми, написано книги. Воно відбулося 65 мільйонів років тому, коли наслідки падіння метеорита стерли з лиця Землі понад 70% видів живих організмів. Це був кінець панування динозаврів: тиранозаврів, трицератопсів, диплодоків та їхніх дещо менших родичів.
Для порівняння: предки людини з’явилися 2 млн років тому, людина розумна – 300 тисяч років тому, а перші люди на Європейському суходолі – 45 тисяч років тому. Отже, оскільки наша цивілізація відносно молода і ще не переживала таких періодів, нам важко усвідомити й прийняти, що жертвами подібних планетарних змін будемо і ми.
“Біорізноманіття, можна поділити на дві групи. Перша – види, які напряму використовуються людиною або від яких людина безпосередньо залежить. Інша – ті, від яких ми залежимо опосередковано, – пояснює Василь Костюшин, завідувач відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАН України, кандидат біологічних наук. – Що це за види, від яких ми залежимо напряму? Наприклад, промислові риби. Так, на початку ХХ століття більшість улову в Азовському морі складали осетрові, а зараз у нас лишилися переважно тюлька, хамса та бички. Інший приклад – дерева, зараз ліси займають 15% території України. Є проблеми з надмірним вирубуванням, особливої уваги і захисту потребують найбагатші на біорізноманіття старі ліси. Це приклади нашої прямої залежності від біорізноманіття.
Опосередковано на нас впливають комахи-запилювачі – тисячі видів, від яких залежить значна частина сільського господарства. Ще більш опосередковано впливає біорізноманіття водойм (річки, болота). Ми беремо відносно чисту воду з річок, але скидаємо, навіть після очищення, уже не таку чисту. А природне біорізноманіття остаточно очищує брудні скиди. Інший приклад – рекреація, відпочинок людей на природі. Чи це звичайний ліс, чи люксовий курорт – в основі все одно природа: біорізноманіття в горах, на морі, навіть у штучних парках… Зрештою, кисень, яким ми дихаємо, також виробляє біорізноманіття!”
Отже, без природи людство вижити не може. І попри те, що ми досягли небаченого технічного прогресу, створили атомні електростанції, винайшли інтернет, розробили штучний інтелект, ми досі повністю залежимо від природи. Саме вона дає нам чисте повітря й воду, їжу, ліки, роботу, натхнення, захищає від катастроф. І хоч однією з вагомих причин теперішнього, шостого вимирання є зміна клімату, до якої види не встигають адаптуватися, головним чинником, що його запустив і прискорює, є ми – люди. Наша діяльність призводить до забруднення й знищення середовищ існування диких видів рослин і тварин. Простіше кажучи, знищення лісів, розорювання степів, забруднення морів, осушення боліт призвело до того, що нашим сусідам по планеті просто ніде жити. Додаймо до цього хімічні сполуки та відходи, зокрема небезпечні, які потрапляють у довкілля, незбалансоване використання рибних ресурсів та браконьєрство. А тепер – ще й війну.
Колись хохуля мешкала по Дніпру й Сіверському Донцю, але зникла там ще задовго до війни через промисловий відлов на хутро, господарську діяльність людини та конкуренцію з інвазійною ондатрою, яку завезли з Америки й масово розселили на тодішній території СРСР, у тому числі, й України.
“Останні згадки про рідкісну тварину хохулю були на Сеймі, – каже Михайло Русін, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Київського зоологічного парку загальнодержавного значення, старший науковий співробітник Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. – Після того, як у серпні–вересні 2024 року було зафіксовано масштабне забруднення річки Сейм унаслідок потрапляння органічних стоків заводу з Курської області РФ, там сталася масова загибель риби. Такої екологічної катастрофи хохуля могла і не пережити, і ми досі не знаємо, чи популяція збереглася”.
Ще один сумний приклад – тритон дунайський. Ця амфібія мешкала на території України ще з часів останнього льодовикового періоду.
Науковець каже, що поточний стан популяції тритона дунайського наразі не відомий через відсутність масштабного моніторингу, бойові дії та окупацію частини територій, де мешкає цей вид.
ЯК ДЕРЖАВАМ ЗБЕРІГАТИ І ВІДНОВЛЮВАТИ БІОРІЗНОМАНІТТЯ
Втрата дикої природи є катастрофою для людства, оскільки це наше середовище існування, без якого ми не можемо жити. Коли цивілізованій частині людства стало зрозуміло, якими можуть бути наслідки втрати біорізноманіття та порушення рівноваги в екосистемах, держави почали думати над планом дій, що може запобігти катастрофі. Так з’явилися різні міжнародні угоди, спрямовані на збереження дикої природи. Одна з них – Конвенція про біологічне різноманіття, ухвалена у 1992 році. Україна долучилася до Конвенції у 1994 році. Тепер, як сторона міжнародної угоди, ми маємо розробити на ухвалити власну Стратегію збереження біорізноманіття, що зупинити втрату дикої природи України.
“У різних державах стан дикої природи різний. Відповідно і зусилля та фінансування для збереження й відновлення видів і екосистем будуть різними. В Україні лише створенням охоронюваних територій або внесенням зникаючих видів рослин і тварин до Червоної книги ми не зможемо зупинити втрати біорізноманіття, – каже пан Костюшин. – Наприклад, степова зона займає 40% території України, а зараз степів, які є середовищем існування безлічі видів, у нас залишилось 3–4%. До цього призвело їх розорювання. Тож для збереження і відновлення степового біорізноманіття потрібно спочатку відновити наші степи, 15–25% території повернути в природний або напівприродний стан. Це дуже важливе та складне питання для пошуку компромісу, бо сільське господарство займає 70% території України і є одним із суттєвих факторів впливу на біорізноманіття. Збалансувати інтереси бізнесу та потреби у збереженні біорізноманіття зможе лише держава”.
Чи є у нас план збереження дикої природи? Поки що ні, але Україна вже деякий час працює над створенням такого документу, його цілі будуть базуватися на цілях Кунмінсько-Монреальської глобальної рамкової програми з біорізноманіття, яку за участі багатьох держав було підписано 19 грудня 2022 року у Монреалі (Канада). Підтримавши ухвалення цієї рамкової програми, Україна погодилася з її завданнями, такими, як збереження 30% суші та 30% морських територій, зменшення забруднення, розширення мережі природоохоронних територій, припинення вимирання видів, мінімізація впливу зміни клімату, перехід до екологічних видів сільського господарства тощо.
“Україна взяла на себе чималі зобов’язання, долучившись до глобальних угод, але водночас отримала великі можливості, зокрема – доступ до міжнародного співробітництва та фінансування, – пояснює Тетяна Тевкун, керівниця тематичної групи проєктів із захисту довкілля ПРООН в Україні. – Тож для розроблення і реалізації власної Національної стратегії збереження біорізноманіття до 2035 року наша держава може скористатися фінансовою допомогою партнерів. І зараз за підтримки партнерів у межах проєкту ПРООН-ГЕФ «Підтримка ранніх заходів щодо Глобальної рамкової програми збереження біорізноманіття» українські урядовці, науковці та експерти з різних галузей розробляють Національну стратегію збереження біорізноманіття до 2035 року. Роботу над стратегією планується завершити до кінця 2025 року, після чого її має ухвалити уряд України. А надалі збереження та відновлення нашої дикої природи залежатиме вже від того, наскільки ефективно ми зможемо втілити в життя заходи, закріплені у стратегії”.