Що дав саміт ШОС представникам «половини людства»

Чи є підстави твердити, що «Китай виграв» і повноцінно кинув виклик «Заходу»?

Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) став найбільшим у її історії.

Захід зібрав понад 20 лідерів, включно з Китаєм, Індією, Росією і Пакистаном.

Та чи можна вже говорити, що «Китай виграв» і повноцінно кинув виклик «Заходу»?

Як на мене, ще занадто рано.

Понад двадцять лідерів, включно з Китаєм, Індією, Росією та Пакистаном, зібралися під час 25-ї зустрічі.

Вдумайтеся, лідери цих країн представляли фактично половину людства (!).

У публічному просторі вже звучать голоси про «перемогу» Китаю.

Анонсовано створення банку ШОС, нової платіжної системи, обіцяно 2 млрд допомоги і 10 млрд юанів кредитів країнам-партнерам.

«Світ має позбутися практики односторонніх санкцій і фінансового диктату», – заявив китайський лідер.

Але якщо придивитися уважніше, більшість із цих кроків поки що залишаються на рівні пропозицій, і їхня реалізація залежить не лише від Пекіна.

Фактично, на мою думку, відбувся «міжусобчик», де кожна сторона взяла собі рівно стільки, скільки хотіла. При цьому, влізаючи у глобальну гру.

Індія використала саміт, щоб підкреслити власну автономність та значущість.

По-перше, вони вийшли як глобальний гравець, нагадавши світові про три ключові принципи SCO – Security, Connectivity, Opportunity.

По-друге, вони досягли домовленостей з росією про додаткові дисконти на нафту.

На додачу, прем’єр Нарендра Моді на саміті фактично домовився, щоб Росія не виводила внески з Індії, а інвестувала їх у індійські державні цінні папери, зберігаючи капітал у межах економіки партнера. Тобто по факту продовжує продавати за низьку ціну нафту, а на виході навіть не може отримати за це гроші…

Ось так Індійський слон продовжує обігравати московського ведмедя, ще й розбудовуючи за його рахунок свою інфраструктуру.

І водночас він домовився з Китаєм про відновлення авіасполучення та розширення торгівлі. Цей крок став сигналом, що Делі прагне балансу, а не повного злиття в «китайський порядок». «Ми підтримуємо зв’язки, засновані на довірі, а не на примусі», – наголосив Моді.

Росія ж намагалася продемонструвати, що залишається частиною великої гри.

Вихід з дипломатичної ізоляції – це завжди перемога «кремлівського карлика».

Путлєр говорив про «нову євразійську систему безпеки» та пропонував запровадити облігації ШОС, які мали б стати альтернативою західним фінансовим ринкам.

Проте при ВВП близько $2 трлн (проти китайських $20 трлн) такі ініціативи виглядають більше як спроба виживання під санкціями, ніж як справжній прорив.

Пакистан, своєю чергою, отримав можливість залишитися у грі через китайські інфраструктурні проєкти, але не запропонував жодних власних нових ідей.

На фото з Тяньцзіня найпомітнішими були троє – Сі, Моді та Путін. Візуально це справляло враження демонстрації альтернативного полюсу до Заходу.

Та якщо відкинути гучні промови, то саміт залишив більше запитань, ніж відповідей.

Чи зможе Китай перетворити декларації на реальні механізми? Чи збережуть Індія та Росія баланс між амбіціями й можливостями? Чи погодяться інші члени підписатися під «новим порядком», де провідна роль автоматично віддається Пекіну?

Отже, говорити про «перемогу Китаю» зарано. Радше варто сказати, що кожен із ключових учасників отримав свою вигоду. Китай – майданчик для амбіційних переговорів зі США. Індія – підтвердження незалежності. Росія – шанс залишитися у клубі сильних регіональних держав. Пакистан – підтримку головного спонсора.

Але сам ШОС поки що не став структурою з єдиною візією та чітким лідером.

І саме це головний підсумок зустрічі. Чи вийде в них – покаже час.

Спостерігаймо.

Віктор Таран, експерт з оборонних та військово-технічних інновацій, спеціалізується на безпілотниках та кібербезпеці