Ми не можемо забувати про підтримку гуманітарних заходів та програм відновлення в Україні

Навіть під час руйнувань і травм український народ продовжує відновлювати країну й не втрачає надії

Херсон був першим прифронтовим містом, яке я відвідав, коли розпочав роботу  в Україні рік тому. За останній рік безпекова ситуація в місті суттєво погіршилася: ракетні обстріли та атаки з використанням дронів стали частішими та більш небезпечними. Для мене Херсон – водночас символ стійкості і приклад руйнувань, які не припиняються. Під час моєї останньої поїздки минулого тижня, коли я стояв перед зруйнованою будівлею обласної адміністрації, укотре відчув тягар цієї війни, яка бездумно руйнує життя і громади.

Минулого тижня я супроводжував гуманітарну автоколону, яка доставила на Херсонщину необхідні ліки, гігієнічні набори та воду. Ми також відвідали транзитний центр, де неурядові організації та місцеві органи влади самовіддано надавали підтримку евакуйованим з мікрорайону Корабел. Протягом останніх двох тижнів тут зупинялися близько 2 140 людей. Я побачив лікарню, де надають послуги вагітним жінкам, використовуючи сучасне передове обладнання, навіть попри те, що для захисту від постійних атак лікарня розташована під землею.

На жаль, Херсон не є винятком, і потреба в гуманітарних заходах залишається такою ж нагальною, як і раніше. Через постійні удари Збройних сил Російської Федерації по всій Україні зазнають руйнувань житлові будинки, школи та лікарні. Постійні атаки на енергетичну інфраструктуру ставлять загрозу для мільйонів людей. З 24 лютого 2022 року загинуло щонайменше 13 000 мирних мешканців, і майже 32 000 отримали поранення. За даними Моніторингової місії ООН з прав людини, у липні цього року було задокументовано найбільшу кількість постраждалих мирних жителів за місяць з травня 2022 року. Лише у липні Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) підтвердила 49 випадків, коли в Україні постраждали медичні заклади, працівники, пацієнти та інша медична інфраструктура, – зі 115 таких випадків у світі. Унаслідок цього загинули троє і отримали поранення 56 людей.

Ми не повинні забувати і про психологічний вплив війни на мешканців України. Я пам'ятаю розмову минулого тижня з літнім чоловіком на Миколаївщині, який залишається у своїй громаді з лютого 2022 року. Він розплакався, згадуючи, як убили його брата. Це ненормально, коли дітей постійно будять сирени, ракетні обстріли та атаки безпілотників.

Упродовж минулого року українські та міжнародні гуманітарні організації невтомно працювали – евакуйовували людей із небезпечних прифронтових районів, надавали екстрену допомогу після обстрілів по всій країні та забезпечували підтримку найбільш вразливим сім’ям переселенців. Скрізь, куди я їжджу – від Сум до Харкова, від Дніпра до Запоріжжя, Миколаєва, Херсона та Одеси – я зустрічаю людей, чия мужність викликає у мене повагу. Аграрії, попри все, розміновують земельні ділянки та відновлюють сільське господарство. Учителі проводять заняття в підвалах, щоб діти могли продовжувати навчатися. Медичні працівники надають первинну медичну допомогу, також психологічну підтримку, попри постійні атаки та обмежені бюджети. У спеціалізованих центрах надають допомогу постраждалим від сексуального насильства. І просто родини, – такі, як ті, з якими я неодноразово зустрічався, наприклад, у Харкові та Запоріжжі, – незважаючи на постійні обстріли, не хочуть залишати свої домівки і сподіваються будувати майбутнє вдома. Нещодавно вчителька зі Сумщини розповіла мені, що найбільше вона мріє про те, щоб діти з її громади навчалися і гралися в звичайній школі, не під землею. І ця рішучість будувати більш гідне майбутнє має надихати усіх нас.

Разом із гуманітарною допомогою ООН також розширює підтримку у сфері відновлення. З центральними, обласними та місцевими органами влади, а також за тісної співпраці з місцевими організаціями ми працюємо над відновленням пошкоджених війною будинків та критичної інфраструктури. Ми інвестуємо в засоби до існування та підтримуємо найбільш вразливі верстви населення, зокрема ветеранів та їхні сім'ї, жінок, дітей, людей з інвалідністю та представників меншин. Ці зусилля не тільки відновлюють зруйноване, але й допомагають людям подолати психологічний терор, змінити життя на краще і закладають основу для більш стійкої України. Так, минулого тижня в Одесі я мав честь зустрітися з надзвичайними жінками-підприємницями, які за підтримки ООН створили інноваційні підприємства, що забезпечують робочі місця та засоби до існування.

Відзначаючи 19 серпня Всесвітній день гуманітарної допомоги, ми вшановуємо гуманітарних працівників в Україні та в усьому світі, які ризикують своїм життям, щоб допомогти іншим. Тут, в Україні, гуманітарні працівники працюють під постійною загрозою, часто надаючи допомогу в районах, які лише кілька годин тому зазнали ударів та обстрілів. Темою цьогорічної глобальної кампанії, присвяченої цьому дню, є повага до міжнародного гуманітарного права, і я приєднуюся до цього заклику захищати гуманітарних працівників і мирних мешканців – тут, в Україні, і в усьому світі. Жодна громада не повинна сприймати ракетні удари, атаки дронів і гибель людей як щось звичне.

Сьогодні я також віддаю шану мужності українських та міжнародних гуманітарних працівників, завдяки роботі яких мільйони людей, які опинилися у надскладних обставинах, не залишаться без допомоги.

Зі свого боку, ми будемо продовжувати нашу гуманітарну підтримку, яка є рятівним колом для багатьох. Проте наші можливості забезпечувати допомогу залежать від продовження міжнародної підтримки. Гуманітарна допомога зменшується, і не тільки через скорочення фінансування з боку Сполучених Штатів. І на початку року нам довелося провести складний перегляд пріоритетів. Без необхідних ресурсів команди, які займаються евакуацією, будуть змушені припинити свою роботу, лікарні не зможуть надавати необхідні послуги, а сім'ї опиняться у скрутному становищі без опалення та водопостачання під час холодів. З наближенням зими гуманітарні потреби зростатимуть ще більше, і своєчасна підтримка буде вкрай необхідною, особливо в прифронтових районах.

Коли я розпочав роботу в Україні в серпні 2024 року, то навіть не уявляв, що війна все ще триватиме і через рік, і поки що кінця її не видно. Проте навіть тепер, під час руйнувань і травм, народ України продовжує відновлювати країну і не втрачає надії. Ця надія і сила заслуговують на нашу солідарність. Як сказала моя попередниця Деніз Браун, коли рік тому передавала мені повноваження, «війна проти України не має ставати звичною нормою». Ми повинні рятувати життя – сьогодні – і продовжувати інвестувати у відновлення заради іншого та кращого завтра.

Доки не замовкнуть звуки повітряної тривоги, ми маємо бути разом і підтримувати народ цієї країни – у Херсоні, Сумах і по всій країні.

Матіас Шмале, координатор системи ООН в Україні та гуманітарний координатор

Фото: ООН