Важливість права на самооборону, або Чому не можна боятися акул

Доки українські землі перебувають під контролем ворога, будь-які дії України - від диверсій до кібератак чи інформаційних операцій - залишатимуться правомірними

Адмірал Вільям Г. Макрейвен, командувач військово-морських сил США у відставці, відомий не лише своєю підтримкою України, а й здатністю дуже влучно формулювати правильні життєві принципи. Якось він розповів таку історію. Під час підготовки американські курсанти тренуються на острові Сан-Клементе поблизу Сан-Дієго, де у водах водиться чимало різних акул. Щоби пройти курс «морського котика», потрібно подолати кілька тривалих запливів, зокрема й нічний. Перед цим випробуванням інструктори з іронією згадують про місцевих акул, запевняючи, що жодного курсанта вони ще не з’їли. Якщо ж акула зʼявиться поруч – головне не панікувати, не тікати. Якщо вона нападе – треба бити її по носі, й вона відступить. У світі вистачає «акул», і щоб досягти мети, треба вміти їм протистояти. Це вчить усіх нас простому правилу: хочете змінити світ – не бійтеся акул.

Яким би застарілим і далеким від ідеалу не був Статут ООН, він базується на подібному принципі: не боятися держав-агресорів. І щоб цей заклик не лишався голослівним, кожен доброчесний член міжнародного співтовариства одержав невідʼємне право на індивідуальну або колективну самооборону. Адже застосування сили, як правило, заборонене. Але не у тому випадку, коли на вашу державу здійснили напад.

У контексті російської агресії право на самооборону підкреслює ще одну важливу деталь: у правовому вимірі існує чітка різниця між тим, хто розпочав агресію, і тим, хто обороняється. Будь-яка атака Росії є протиправною, незалежно від того, проти кого чи чого вона спрямована. Російська агресія проти України порушує фундаментальні норми міжнародного права. Жодні виправдання чи маніпуляції не можуть змінити цього факту.

Звісно, особливо кричущими є атаки Росії проти цивільних об’єктів. Руйнування шкіл, лікарень, житлових будинків – це воєнні злочини. Проте правда полягає в тому, що атаки на військові об’єкти є не менш злочинними. Росія часто заявляє, що її удари спрямовані виключно на військову інфраструктуру, ніби це якимось чином легітимізує її дії. Насправді такі заяви – це не що інше, як явка з повинною. Кожна ракета, кожен снаряд, випущений Росією по Україні, є порушенням міжнародного права, незалежно від цілі.

Не можна дозволяти Росії затягувати нас у хибний дискурс, де вбивство українських військових сприймається як «звичайна частина війни». Це не так. Агресія Росії, включно з атаками проти українських захисників, є злочином, який не має строку давності. І відповідальність за нього неминуче настане.

Для України ситуація – принципово інша. Ми маємо невід’ємне право знищувати окупантів, які вдерлися на нашу землю. Це право нам «надала» сама Росія, розпочавши агресію. Міжнародне право безкомпромісно стоїть на боці тих, хто обороняється, й Україна використовує цю можливість, щоб захистити свою державність, свій народ і свою свободу.

Є ще один важливий нюанс. Якщо за певних обставин буде досягнуто припинення вогню, але частина української території залишиться під окупацією, Україна збереже своє право на самооборону. Міжнародне право визначає окупацію як форму збройної агресії. Це означає, що доки українські землі перебувають під контролем ворога, будь-які дії України – від диверсій до кібератак чи інформаційних операцій – залишатимуться правомірними. Це право поширюється не лише на Україну, а й на наших союзників, адже колективна самооборона є невід’ємною частиною міжнародного права.

Росія сама створила умови, за яких протидія їй є не лише правомірною, а й необхідною – у всіх можливих вимірах. Кожна дія, спрямована на послаблення агресора, є виправданою. І це стосується не лише України, а й усіх, хто захищає міжнародний правопорядок й український суверенітет.

На щастя, міжнародне співтовариство поступово прокидається. Усі рішення – від нових ультиматумів до переміщення підводних атомних човнів – наближають нас до моменту, коли агресія буде припинена. Бо Україна вже «вдарила акулу по носі». Тепер черга наших союзників.

Один з важливих інструментів самооборони – економічні санкції, які не просто позбавлять Росію ресурсів для ведення війни, але й послаблюють її військово-промисловий комплекс.

Нещодавнє дослідження продемонструвало, що Росія активно використовує когнітивну війну, щоби здаватися сильнішою та ефективнішою, ніж вона є насправді. Ця стратегія спрямована на маніпуляцію сприйняттям, рішеннями та діями противників. Кремль прагне переконати світ у неминучості своєї перемоги в Україні, виправдати свої дії та применшити власні невдачі. Однак надмірна залежність Росії від когнітивної війни робить її вразливою, адже реальність часто суперечить створеному Кремлем образу могутньої держави. Систематична протидія цим наративам, підкріплена діями, може підірвати штучну реальність, яку Росія намагається нав’язати.

Тож, хоч що б відбувалося навколо, за жодних обставин не бійтеся акул. І тоді акули будуть боятися вас.

Ілона Хмельова, докторка філософії (PhD) за спеціальністю міжнародне право, секретар Ради економічної безпеки України (РЕБ)