Марк Норман, ексзаступник начальника Штабу оборони Канади

Попри те, що Канада вже багато років залишається однією з найбільш прихильних до України держав, за обсягом наданої нашій країні військової допомоги вона посідає девʼяте місце у світі, поступаючись деяким значно меншим державам, зокрема Швеції, Польщі чи Нідерландам.

Про причини цієї невідповідності, ризики самозаспокоєння на Заході та можливі сценарії завершення війни Укрінформ поговорив із віцеадміралом у відставці Марком Норманом, який раніше був заступником начальника Штабу оборони, другим за посадою керівником у Збройних силах Канади.

КАНАДА МОГЛА Б РОБИТИ ДЛЯ УКРАЇНИ БІЛЬШЕ, АЛЕ ЇЇ АРМІЯ ДЕСЯТИРІЧЧЯМИ НЕДОФІНАНСОВУВАЛАСЯ

- Як би ви схарактеризували роль Канади у підтримці України в її боротьбі проти російської агресії?

- Канада робить правильні речі у тісному партнерстві з нашими союзниками. Йдеться про паралельне постачання техніки, надання фінансової допомоги, забезпечення постійного навчання та підтримку рішучої політичної волі. Я був радий бачити, як Канада виступила на підтримку України, коли США почали надсилати суперечливі сигнали на початку цього року. Разом з європейськими партнерами Канада тоді підтвердила свою відданість. Це було важливо не лише для України, а й для всієї західної спільноти.

- З вашого досвіду на керівних посадах у Збройних силах – чи робить Канада достатньо для військової підтримки України?

- Чи можемо ми робити більше? Так, безумовно! Гірка правда полягає у тому, що наша армія занепала до такого рівня, що у нас майже не залишилося власних запасів для надання допомоги. Зараз ми змушені купувати техніку в інших – у США, у європейських постачальників – і оплачувати її доставку в Україну. Це не найкраще рішення, яке свідчить про провал підтримки власної боєздатної армії.

- З огляду на це, яку допомогу Канада має пріоритетно надавати Україні зараз?

- Передові технології, зокрема дрони та кіберзасоби, а також боєприпаси. Канада роками говорить про нарощування виробництва артснарядів, але робить у цьому напрямі мало. Потрібно виправляти ситуацію. Ще одна сфера – навчання військових. Ми могли б робити більше, але, знову ж таки, маємо обмежені ресурси. З огляду на наші зобов’язання в Латвії, у нас просто немає достатньої «лави запасних», якщо скористатися хокейною аналогією.

- Зважаючи на вашу роль у зміцненні східного флангу НАТО, чи готові канадські Збройні сили виконувати свої глобальні зобов’язання?

- Ні, не готові. Ми стикаємося з нестачею як у кількісному, так і якісному вимірах. У нас недостатньо військових, а ті, які є, не споряджені належним чином для сучасної війни. Армія працює на межі, просто щоб підтримувати присутність у Латвії. У резерві нічого не залишилося – усе вже на «вітрині».

- Ви послідовно критикуєте стан готовності армії Канади. Які головні перешкоди для її підвищення?

- Їх три. Перша – політична воля або, радше, її історична відсутність. Уряд десятиліттями недофінансовував армію, посилаючись на громадську думку. Зараз це починає змінюватися. Друга – бюрократія. Система держзакупівель і промислова база просто не встигають за потребами. І третя – надмірна залежність від США. Колись це була перевага, а нині – вразливість. Ми намагаємося диверсифікуватися й нарощувати власні потужності, але це потребує часу.

КАНАДСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ПОТЕНЦІЙНО МОГЛИ Б УЗЯТИ УЧАСТЬ У МИРОТВОРЧІЙ МІСІЇ В УКРАЇНІ

- Яку роль відіграє Канада у формуванні політики НАТО щодо України та стримування Росії?  

- Канада завжди була активним учасником НАТО. Географічно ми не Європа, але розділяємо ті самі цінності й інтереси. Це дає нам унікальну перспективу та вплив, особливо як одній з лише двох неєвропейських країн-членів. Ми забезпечуємо лідерство, військову присутність і політичну послідовність. Ми не робимо це заради слави. За лаштунками державна машина та військові працюють сумлінно, аби допомогти Україні – не для піару, а тому що вважають це правильним.

- Чи можуть канадські військові здійснювати місію в Україні, наприклад, як миротворці?

- Потенційно – так, але для цього потрібні принаймні перемир’я або інша політична домовленість. У такому разі мова йтиме про щось на кшталт Балкан у 1990-х, тобто про стабілізаційну місію. Канада могла б забезпечити частину командних чи штабних елементів у багатонаціональній структурі. Але знову таки, ми обмежені у спроможностях. До того ж, передусім має бути мир, який треба підтримувати, а цього поки немає. Якщо ситуація зміниться, то Канада могла би взяти участь, і їй варто було б це зробити.

- Росія нарощує військову присутність в Арктиці, Китай теж виявляє інтерес до регіону. Наскільки серйозною є загроза для канадського суверенітету в Арктиці?

- Вона реальна, але все ж дещо інша, ніж вважає більшість. Ідеться не про танки в снігах, а про вплив, примус і контроль над територією й морськими шляхами. І Росія, і Китай активно прагнуть контролювати частину Арктики, зокрема міжнародні води. Як і в Південно-Китайському морі, вони висувають незаконні територіальні претензії. Українці як ніхто знають, що Росія не дотримується правил – вона сама встановлює їх (для себе). І Китай поводиться так само. Канада та наші арктичні союзники повинні сприймати це всерйоз. Суверенітет в Арктиці не може залишатися лише гаслом – він має стати центральним елементом нашої безпекової стратегії.

МЕНЕ ВРАЖАЄ, ЯК ШВИДКО УКРАЇНА ВПРОВАДЖУЄ НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ТАКТИКИ НА ПОЛІ БОЮ

- Які сценарії завершення війни в Україні ви вважаєте найбільш імовірними?

- Є три основні сценарії. Перший – Україна повністю витісняє Росію, але його втілення малоймовірне. Другий – Росія захоплює частково або повністю територію України. Це також малоймовірно. Третій і, на жаль, найбільш реалістичний сценарій, – це перемирʼя чи інше переговорне врегулювання з певними територіальними або іншими компромісами. Важко сказати, якими вони можуть бути. Але зрозуміло одне – рішення не повинні нав’язуватись іззовні. Україна не починала цю війну, і було б несправедливо змушувати її приймати поганий мир лише для того, щоб інші змогли сказати, що проблему вирішено.

- Що вас найбільше вражає у зусиллях українських військових? Чого Захід може з цього навчитися?

- Відданість українських воїнів викликає глибоке захоплення й надихає. Але окрім цього мене вражає темп інновацій – як швидко Україна впроваджує нові технології та тактики безпосередньо на полі бою. Це показує, що великі традиційні армії вразливі до гнучких, асиметричних сил. Ця війна змінює наше уявлення про збройні конфлікти між державами. Але водночас слід бути обережними з висновками. Наприклад, дехто каже, що танки застаріли й втратили свою користь через поширення дронів, але це нісенітниця! Україна ефективно застосовує і те, й інше. Справжній урок – у балансі між традиційними та сучасними спроможностями.

- На завершення: як зміна політичної ситуації у США вплинула на позицію Канади щодо України?

- Раніше частина підтримки України з боку Канади була ще й сигналом солідарності з Вашингтоном. Але це змінилося. Відверто кажучи, Вашингтон щодня чимось незадоволений щодо Канади, тож тепер ми робимо те, що правильно, а не те, що виглядає добре у Вашингтоні. Ми підтримуємо Україну, бо це важливо – для Канади, для Європи, для глобальної стабільності. Якщо це подобається США – чудово. Якщо ні – ми все одно робимо своє. Для Канади це дуже глибока зміна мислення.

Максим Наливайко, Оттава

Фото: Canadian Armed Forces Imagery Technician, Canadian Armed Forces, Дмитро Смольєнко. Укрінформ