Іран & Ізраїль: Хто вдарив болючіше?
Після 29 квітня може початися завершальна операція з відплати терористам ХАМАС за погром 7 жовтня. А може – знову відкластися…
У ніч з 13 на 14 квітня 2024 року Іран вперше за 40 років безкомпромісної ворожості атакував Ізраїль зі своєї території. Це було наймасштабнішою такою атакою в історії воєн: Тегеран використав понад 300 дронів та ракет, 14 квітня були повідомлення про майже 350 знешкоджених Ізраїлем та його союзниками на Близькому Сході повітряних цілей. Реальної шкоди цією купою заліза і вибухівки практично завдано не було.
Відповідь Ізраїлю затрималася на кілька днів – лише 19 квітня «прилетіло» по аеродрому в провінції Ісфахан. Чим вдарили ізраїльтяни і яку було вражено ціль, спочатку було взагалі незрозуміло: говорили, навіть, про легкі дрони, запущені з території самого Ірану, потім про надсучасні винищувачі F-35, що набагато ймовірніше, з огляду на характер і наслідки атаки. Адже трохи згодом просочилося: знищено локатор, який забезпечував роботу ППО регіону, де зосереджено практично всю ядерну промисловість Ірану – заводи зі збагачення урану, складальні підприємства, сховища для боєголовок, яких наразі в іранців ще немає, але от-от мають з’явитися.
Тож, практично одразу в Ізраїлі стартували суперечки, чи була така відповідь адекватною ситуації. З чим погоджуються всі сторони: відповідь мала показати аятолам, що обстріл Ізраїлю сотнями ракет не може не мати наслідків для того, хто це робить, бо інакше це для Ірану перетвориться на стимул та звичку.
Далі все розходиться.
Песимісти стверджують, що такого ефекту «акуратна» відповідь Ізраїлю не забезпечила: надто пізно (чекали ж максимум через день), надто слабо, адже Іран дав потужним ізраїльським ВПС унікальний привід вщент рознести всю свою ядерну програму, позбавивши себе і світ постійного головного болю від загрози ядерного удару з боку біснуватого режиму. Втім, таку перспективу було змарновано – ізраїльтяни демонстративно зупинилися, зробивши перший крок. Скоріше за все, так було зроблено через тиск американців, які хоч і допомогли з відбиттям іранської атаки, але за те поставили під сумнів ізраїльський суверенітет у прийнятті принципових рішень.
Оптимісти категорично не погоджуються. Вони стверджують, що нанісши точковий і дуже болючий удар, Ізраїль продемонстрував виключні можливості своїх ВПС і надовго відбив у іранців охоту повторювати щось подібне. Разом з тим, послухавшись президента Байдена, ізраїльтянам вдалося добитися американської непублічної згоди на проведення операції в Рафеху, яка має завершити розгром терористів ХАМАСу в Газі. І це було дуже непросто Вашингтону, адже адміністрації США доводиться витримувати шалений тиск лівого крила власної Демократичної партії, яке агресивно заперечує будь-яку підтримку Ізраїлю.
Наскільки небезпечним для перемоги над терором є тиск американських ліваків добре ілюструють недавні події у Сенаті США, коли ідейний їх натхненник сенатор Берні Сандерс ледве не завалив довгоочікувану допомогу Україні, Ізраїлю і Тайваню, запропонувавши внести до закону, щойно з муками прийнятому Палатою представників, зміни, якими допомога Ізраїлю відмінялася, а от одному зі спеціалізованих агентств ООН, чиїх співробітників звинуватили в причетності до терористичного нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня, навпаки, – поновлювалася. Процедурне питання з цього приводу було відхилене сенаторами з перевагою в 1 (один!) голос. А якби воно пройшло, то остаточне прийняття рішення розтягнулося б, як мінімум, на час проведення дебатів і додаткових голосувань, а ще – з’являлася б, хоч і невелика, але ймовірність, що закон таки буде змінено, а відтак – повернуто у Палату представників. І все почалося б знову…
Атака та протидія: Задоволення дороге, але воно того варте
Режим аятол один до одного скопіював терористичну тактику своїх російських союзників, яка застосовується у злочинній війні проти України. Втім, більша частина безпілотників та ракет, дякуючи союзникам Ізраїлю, була знешкоджена ще до потрапляння у повітряний простір країни. Було озвучено вражаюче число – 99 відсотків! ЦАХАЛ згодом підтвердив збиття майже усіх повітряних цілей, що перетнули повітряні кордони Ізраїлю, лише деякі з них незначно пошкодили злітну смугу одного з військових аеродромів. Осколками однієї зі збитих ракет було поранено дівчину-бедуїнку, вона уже поправляється.
Відбиття іранської атаки тільки для Ізраїлю коштувало недешево – від 4 до 5 млрд шекелів, що є приблизно еквівалентним 1,08-1,35 млрд доларів США. Втім, якщо ці гроші є, то, зважаючи на ефект, це цілком прийнятні витрати.
«Якщо ми говоримо про балістичні ракети, які потрібно збивати системою Arrow («Хец»), про крилаті ракети, які потрібно збивати іншими ракетами, і про безпілотні апарати, які ми збиваємо в основному літаками, виходить 3,5 млн доларів на балістичну ракету, один мільйон – на крилату ракету, додаткові витрати на літаки», – заявив в інтерв’ю для Ynet Studio генерал запасу Армії Оборони Ізраїлю (АОІ) Рам Амінах. За його оцінкою, витрати на відбиття атаки приблизно в десять разів перевищили суму, що її витратив Іран на атаку проти єврейської держави. Дещо меншу, але також дуже суттєву ціну убезпечення Ізраїлю від повітряної атаки – біля 550 млн доларів США назвав старший науковий співробітник Інституту досліджень національної безпеки в Тель-Авіві Єгошуа Каліскі.
У підсумку. З раціональної точки зору, іранська атака не мала ані найменшого воєнного ефекту, ані економічної доцільності. Тегеран заявляв, що атака була реакцією на знищення точковим ударом трьох генералів Корпусу вартових ісламської революції у Дамаску. За масштабами витрат і посягань відповідь була явно непропорційною, якими б цінними для Ірану не були ці вищі офіцери персидського аналогу сталінського НКВД чи, радше, гітлерівської СС.
Після атаки Іран поспішив заявити, що на цьому його мстиві амбіції вичерпані. Але жалюгідний ефект атаки і, навпаки, вагомі результати ззовні скромної відповіді справили враження і на друзів Ізраїлю, і на його недругів.
Стримана реакція Ізраїлю пояснюється не лише наполегливими проханнями союзників, але й розумінням пріоритетів – спочатку потрібно закінчити операцію з ліквідації військової інфраструктури ХАМАСу у секторі Газа. Іранській владі, втім, не варто розслаблятися, адже Ізраїль дуже добре розуміє специфічну ментальність, притаманну Сходу, де сила цінується більше, ніж поступливість та миролюбство.
Настрої ізраїльтян – меншає оптимістів, але меншає й терористів
22 квітня, ввечері, в Ізраїлі розпочався тиждень Песаху – свята визволення з неволі і усвідомлення євреями себе як народу. Пасхальний тиждень приніс Ізраїлю не лише екстремальну спеку – стовпчики термометрів піднімалися до 40 градусів за Цельсієм і навіть вище, але не знижувався й градус протистояння з ХАМАСом та іранськими проксі у Лівані – Хізбалою. У вівторок, 23 квітня, декілька ракет було випущено навіть з території Гази, де дотепер намагається воювати значно проріджений, але невгамовний ХАМАС.
Комплексне дослідження, проведене соціологами Центру вивчення суспільної думки і політичних досліджень ім. Вітербі при Інституті демократії Ізраїлю, підсумовує 200 днів війни проти ХАМАСу. Передусім, зафіксовано значне зниження кількості громадян, оптимістично налаштованих щодо стану національної безпеки. Доля єврейських оптимістів склала 38 відсотків, але в арабському секторі Ізраїлю таких набагато менше – 17%. Євреї-ізраїльтяни на запитання щодо того, скільки суспільство готове нести тягар безперервних бойових дій у секторі Гази та на півночі країни, обрали варіант «скільки буде потрібно» (39%), а ще 31% – тривалий проміжок часу. Араби-ізраїльтяни більш песимістичні щодо безперервності – 7%, але солідарні зі співгромадянами-євреями щодо тривалого часу – 32 %.
Довіряють уряду у питанні звільнення заручників 36% євреїв та 32% арабів. І євреї, і араби солідарні у думці щодо відповідальності чинного уряду за політику у відношенні ХАМАСу, що полегшило йому вчинити різанину 7 жовтня 2023 року. Цікаво, що відсоток євреїв значно вищий – 84% проти 55% арабів. Це можна пояснити тим, що ізраїльські мусульмани краще розуміються на ментальності арабів у секторі Гази, мають щодо них менше ілюзій і не схильні занадто звинувачувати уряд. Цікаво, що у відповідь на питання, чи припинить ХАМАС спроби знищити Ізраїль після створення окремої палестинської держави, лише 5 % євреїв відповіли ствердно, водночас більше половини опитаних арабів-ізраїльтян – 52% – відповіли так само.
Провокація зі смаком «гарбузового лате»
Окремо варто зупинитися й на позиції т.зв. «гарбузової алії» – репатріантах з Росії, які втекли звідти після початку російської агресії проти України. Гарбузовою цю хвилю репатріантів глузливо нарекли після того, коли хтось з цих нових громадян Ізраїлю дорікнув, що у кафе йому, бач, не зробили звичний для нього «гарбузовий лате». Уникнувши мобілізації до путінської армії, вони опинилися перед можливістю мобілізації до лав Армії оборони Ізраїлю, щоб захищати, цього разу від реальних, а не вигаданих нацистів, свою історичну батьківщину. У деяких це викликало розлад когнітивних функцій, адже вони їхали до Їзраїлю як до тихої гавані, і раптом виявилося, що держава у небезпеці і є потреба її захищати. З такими викликами тендітна психіка вчорашніх росіян не годна впоратися.
Втім, просто кричущий випадок стався у місті Бат-Ям, яке межує з Тель-Авівом і де мешкає чимало вихідців з колишнього СРСР. Там були розвішані плакати від лівоекстремістської організації, на яких було зображено ізраїльського солдата із закривавленими руками. У тексті підпису порівняно ізраїльську та російську армію, мовляв, росіяни коять злочини в Україні, а ізраїльтяни – у секторі Гази…
Безперечно, це внутрішня справа ізраїльтян та Ізраїлю, водночас автор дозволить собі оціночне судження стосовно цього випадку – чи не варто було б таким представникам «гарбузової алії» замість ізраїльського громадянства, згідно з відомою українською матримоніальною традицією, урочисто видавати гарбуза і повідомлення про небажаність їхнього подальшого перебування на Святій землі?
Проблеми переселенців, перша гучна відставка, заліки кров’ю
Окрім проблеми щодо довіри уряду та невизначеності стосовно термінів завершення зачистки сектору Гази від бойовиків ХАМАСу, в Ізраїлі гострою залишається проблема т.зв. переселенців, а насправді – біженців із зон, небезпечних для проживання. Це не лише люди, які евакуювалися з Півдня країни, який межує з Газою, але й мешканці Півночі, що знаходиться під постійними обстрілами Хезболи. Центр країни, який ізраїльтяни називають Гуш-Дан, виявився перевантажений переселенцями – більше ста тисяч ізраїльтян були вимушені виїхати з насиджених місць – це дуже багато для маленького Ізраїлю.
Специфіка Ізраїлю полягає у тому, що там не так багато великих підприємств, які б могли дати роботу усім охочим. Значна кількість переселенців були самозайнятими – працювали на полях, на фермах, мали невеличкі крамниці, перукарні, кафе у тих містечках на півночі, звідки вони змушені були виїхати. Зросло навантаження на лікарні та поліклініки, які не були розраховані на стрімко збільшене населення центру країни. Ще однією проблемою стала нестача житла. Залучення до антитерористичної операції чималої кількості резервістів – а це чоловіки продуктивного віку – залишило деякі підприємства без кваліфікованих спеціалістів. Усе це підвищує рівень соціальної напруги.
Що вже казати про напругу політичну, навіть попри цілком адекватні заходи уряду значна частина громадськості вважає політичне та військове керівництво винним у прорахунках, що призвели до трагедії 7 жовтня. Перша гучна відставка відбулася 22 квітня – зі своєї посади пішов начальник військової розвідки. Генерал-майор Аарон Галіва у своєму рапорті зазначив: «Я несу той чорний день в собі день за днем і ніч за ніччю відтоді». Генерал Галіва також зазначив, що несе відповідальність, оскільки розвідка не впоралася зі своїми функціями під його керівництвом.
Іранська атака на Ізраїль, хоча вона й несла безсумнівну загрозу, для ізраїльського суспільства стала лише черговою ланкою у довжелезному ланцюгу воєн та конфліктів зі своїми ворогами та ненависниками. Ізраїльтяни не налаштовані нікому здавати свою країну: щоразу, навіть після трагедій на кшталт 7 жовтня, вони стають міцнішими та загартованішими. Ізраїльтяни, як і українці, усвідомлюють, що іншої землі в них немає, відступати немає куди, отже єдиний прийнятний шлях – перемагати.
Після трьох кровопролитних воєн – Війни за незалежність, Шестиденної війни та Війни Судного дня демократичний світ зрозумів, що Ізраїль не відступить і не здасться. Це призвело до появи у нього надійних союзників та статусу стратегічного союзника США поза НАТО. Сьогодні і наша Україна протягує союзникам «залікову книжку», просякнуту кров’ю наших захисників. Зараз ми, у режимі реального часу, здаємо залік на витривалість, міцність і відданість демократичній цивілізації.
Дмитро Редько, Київ
P.S. 29 квітня ввечері закінчується свято Песах. Згідно з офіційною інформацією, план остаточної зачистки ХАМАСу в Газі розроблений і затверджений. Чекають закінчення свят. Тобто операція може початися буквально наступного дня, 30-го. А може не початися, бо Єгипет активізував зусилля щодо перемир’я зі звільненням частини заручників. Зазначимо, що всі попередні спроби це зробити зазнали невдачі: схоже, терористи самі не знають скільки їх залишилось в живих…
Перше фото: Jalaa Marey