«Синдром Апокаліпсису», або Українцям треба усвідомити реальність

Наша проблема полягає в тому, що ніякої глобальної війни у світі немає

Уже давно спостерігаю формування в нашому внутрішньому світосприйнятті «синдрому Апокаліпсису», коли здається, що весь світ руйнується. Це хибна позиція, сформована в рамках нашого традиційного соліпсизму, – впевненості, що весь світ крутиться навколо України.

Нагадаю, соліпсизм (від лат. «solus» – самотній та «ipse» – сам) – філософська доктрина і позиція, що характеризується визнанням власної індивідуальної свідомості єдиною і безсумнівною реальністю та запереченням об'єктивної реальності навколишнього світу. Хоча це можна раціонально пояснити.

Є «синдром зараженого», коли людина «хоче», щоб такий діагноз був і в інших. Це бажання виникає, найімовірніше, не зі шкідливості, а з прагнення не бути самотнім у своїй проблемі.

Крім того, об'єктивно під час війни здається, що весь світ руйнується. Апокаліптичні настрої були на території російської імперії, яка розпалася, у 1917–1920 роках, що відобразилося в літературі та філософії.

Похідною «синдрому Апокаліпсису» (термін мій) є месіанство, віра в те, що всі жертви не даремні, що жертовне ягня несе у світ звістку преображення і нове знання.

Насправді нам було б набагато простіше, якби весь світ загруз у війні – з'явився б шанс врятуватися з цього «Титаніка» на саморобному плоту, поки пасажири першого класу ділили б місця в рятувальних шлюпках.

Але наша проблема полягає в тому, що ніякої глобальної війни у світі немає, а ті події, які ми сприймаємо як провісник війни, нічим не відрізняються від таких самих подій, які відбувалися протягом останніх десятків років.

Просто ми стали помічати ці події лише тепер у контексті нашої війни (згадуємо соліпсизм).

Поки в нас усе було добре і кукурудза їхала до Китаю, нам начхати було, що там на Тайвані, у Палестині, Секторі Гази, Ірані, Іраку. Що відбувалося з курдами та уйгурами.

Тепер ми пильно стежимо, де ще у світі «спалахнуло».

Але проблема в тому, що насправді світ живе, розвивається, радіє, отримує задоволення від життя, будує будинки і ростить дітей. Світ не воює у ХХІ столітті.

Світова економіка впевнено подолала наслідки пандемії, Туреччина побудувала один із найбільших у світі мостів через Дарданелли, саудити будують у пустелі найбільше місто майбутнього Неом.

Міста Європи забиті туристами, люди п'ють каву, ходять у музеї, у концертних залах – ренесанс концертів крутих рок-гуртів 80-х.

Світ більше обговорює загрозу штучного інтелекту, проблеми екології та кібербезпеки, ніж імовірність великої війни.

Так, можна вважати, що світ перебуває в такій самій розслабленості, як і наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, але це буде для нас дуже слабкою втіхою.

Про Апокаліпсис пишуть лише Медведєв у РФ, маса блогерів у нас і політичне лобі військових концернів у США та ЄС.

Не тільки західне суспільство не живе війною, а й суспільства в Азії, Латинській Америці.

Усі думають про розвиток, про поліпшення якості життя.

Остання війна Вірменії та Азербайджану тривала два дні й завершилася оголошенням концерту Снуп Дога в Єревані (який у останній момент скасували).

Венесуела так раптово хотіла напасти на Гайану, що вирішила провести референдум.

Давно закінчилася війна у Грузії. Конфлікти на Балканах тепер відбуваються лише у форматі мордобоїв після вживання неабиякої порції сливовиці.

«А як же Сектор Гази, Тайвань, Іран, КНДР?» – запитаєте ви.

В Ізраїлі відбувається чергове загострення, які там трапляються з часів Салах ад-Діна. Місце там таке, галасливе. На всій величезній планеті пророки і Бог обрали саме цей клаптик суші для своїх одкровень, от і маються місцеві жителі тепер.

В Ірані взагалі ера благоденства порівняно з періодом ірано-іракської війни у 1980-х роках, коли загинули сотні тисяч людей. Це була «остання тотальна війна ХХ століття».

Атаки на американців?

А ви знаєте, що 1988 року в Перській затоці в рамках операції «Богомол» відбулася найбільша морська битва ВМФ США після Другої світової: потоплено іранський фрегат «Саханд», один катер, три швидкохідні човни і пошкоджено фрегат «Сабалан»? А до цього було підірвано дві морські платформи Ірану з видобутку нафти.

Порівняно з нинішньою ситуацією – дитячий лепет.

Нафтовому Близькому Сходу тоді взагалі не пощастило: ірано-іракська війна 1980–1988 рр. (до мільйона жертв), потім війна в Кувейті 1990 року, внутрішній конфлікт в Іраку (шиїти і курди в 1990-х), Друга іракська війна США 2003-го, війна в Сирії з 2011 року.

Усе закінчилося мало не ігілівським халіфатом.

Для жителя Басри, Пальміри, Багдада, Алеппо та інших міст регіону цей час періодично перетворювався на Апокаліпсис, але світ упевнено йшов уперед у своєму розвиткові, не помічаючи цих трагедій. Було це байдуже і нам.

Тайвань і КНР – ну там усе традиційно.

Фразу «Останнє китайське попередження» пам'ятаєте? Знаєте, звідки вона походить? Це коли Тайвань 857 разів пообіцяв збивати китайські літаки у своєму повітряному просторі. Або КНР – тайванські. Неважливо.

Багато наших «кореєведів» інтенсивно постили погрози Кім Чен Ина почати війну проти «півдня». У ЗМІ писали про «обстріл» спірних островів.

Насправді і там було в попередні роки гаряче.

І «інцидент з обрізанням дерева», коли американського лейтенанта 1978 року зарубали сокирою на лінії розмежування під час його намагання «кронувати» тополю, яку посадив Кім Ір Сен, і корвет південнокорейський підводний човен сіверян топив (десятки загиблих), і навіть операція «Блакитний дім» була, коли автобус спецпризначенців-сіверян майже прорвався в Сеулі до президентського палацу, щоб убити Пак Чон Хі.

Тож, дорогі друзі, Апокаліпсис поки що скасовується. Що не унеможливлює «локального Апокаліпсису». Враховуйте це у своїх життєвих стратегіях, особливо ті з вас, у кого є діти. На їхній вік вистачить нормального світу, потрібно просто адекватно сприймати реальність.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик

«Главком»