69-річчя Путіна і 69-річчя Брежнєва - зв'язок часів і застоїв

Історичні паралелі допомагають краще зрозуміти сучасність

У беззмінного і безстрокового правителя Росії Владіміра Путіна сьогодні, 7 жовтня, черговий день народження, йому – 69, тобто зовсім небагато для людини, яка має практично необмежені можливості для медобслуговування. І він вже 21 рік править ядерною державою з великими запасами природних ресурсів. А скільки ще сидітиме на кремлівському троні, завдаючи тим шкоди своїй психіці та безпеці світу, - невідомо.

Стрімке згортання в Росії залишків свободи слова, вибору і зборів загострює увагу до диктатора. І його головне життєве свято дозволяє подивитися на керівника авторитарної держави, як у збільшувальне скло.

ПОРІВНЯННЯ ПРЕЗИДЕНТА РФ З ГЕНСЕКОМ СРСР ЯК ТРАДИЦІЯ

Порівняння Путіна з Брежнєвим, а путінського застою в економіці і соціальному житті – з брежнєвським – не є новим. Останніми роками в Росії було три спалахи загостреного інтересу до цієї теми. Вперше - у 2012-му, коли Путін повернувся до влади після чотирирічного «согревания трона» Медведєвим. Вдруге - у 2018 році, коли він, з одного боку, оформив свій другий «послемедведевский» термін, а з іншого – перевершив Брежнєва за тривалістю перебування при владі. І втретє - у 2020-му, коли була успішно проведена операція з обнулення президентських термінів, яка дозволяє Путіну перебувати при владі стільки, скільки він забажає і наскільки дозволить йому його здоров'я, що так ретельно охороняється.

Тобто, в цій темі вже є певна сталість. Але при цьому надиво вона не стає банальною і не застаріває, оскільки кожен новий факт або розворот освіжає її.

І Брежнєв, і Путін прийшли до неймовірної за обсягом влади багато у чому випадково, несподівано для себе. А ще - обом пофартило з високими цінами на енергоносії. І це ж дозволило обом плюнути на економічні реформи. Брежнєв комплексував перед класиками марксизму-ленінізму, що не може написати чогось такого ж величного на кшталт ленінських «Государство и революция» або «Как нам реорганизовать Рабкрин». Тому наговорив під літобробку талановитому журналісту трилогію «Малая Земля», «Возрождение», «Целина». У Путіна - схожий свербіж, тільки на історичному полі. Тому він за допомогою референтів і спічрайтерів кропає статті, в яких доводить українцям, що їх не існує.

Святкування дня народження Брежнєвим у 1970-80-х роках було помітною подією в житті країни, але банальною, очікуваною. Зачитування вітальних телеграм і присвоєння чергових орденів і медалей від братніх країн та сімейно-дружнє застілля. У Путіна історія дещо інша. Тут завжди інтрига: залишиться він у звичних інтер'єрах чи поїде кудись до когось (як робить на Різдво та Великдень). Вибір варіантів великий: далекий саміт в екзотичному місці (2013); презентація фільму «Учимся дзюдо с Владимиром Путиным» (2008) або сюжет, який вже став традиційним, - «В тайгу с Шойгу». (Тільки не переплутайте з іншим варіантом скоромовки: «В Шойгу с тайгу» – вона неправильна; і тим більше образлива після початку публікації 40 Гб відео тортур у російських в'язницях). Це співвідноситься з брежнєвськими святкуваннями приблизно так само, як сюжетно рухливі різнокольорові мильні серіали зі статичним чорно-білим «Голубым огоньком».

А в чомусь, інтонаційно, стилістично, путінські роз'їзди схожі на поїздки Російською імперією найясніших осіб імператорської сім'ї... Мірою зміцнення путінської «вертикали власти» і зрізання у неї всіх бічних гілочок – інформування вдячного народонаселення, як саме цар-батюшка святкуватиме головне свято життя, отримало вигляд чіткого зрозумілого графіка. Ну, ось на прикладі цього року. За два тижні до свята, 22 вересня, «заряженный» журналіст питає Дмитра Пєскова, як же відбудеться ця визначна подія? «Говорящие усы» відповідають, що ще рано про це говорити і наводять слова, з яких мало що зрозуміло: «обычно день рождения президент встречает и с друзьями, и с родными». Потім - мовчок на цю тему. Поки за два дні до свята інший «заряженный» журналіст не ставить те саме питання. І відповідь є такою ж конкретною, мовляв, є якісь робочі плани на цей день, але десь якось відсвяткує «с родными и близкими»...

НАЙКРАЩИЙ ПОДАРУНОК - НЕ КНИГА, А СТРИБОК ЦІН НА ГАЗ

Як же Путін підійшов до свого дня народження? У непоганому настрої. І для його подальшого підняття за день до того, 6 жовтня, організував нараду з питань розвитку енергетики (природно, в режимі відеоконференції, бо ж найперше - ковід-безпека). Тут йому є чому порадіти.

Фото: kremlin.ru

Кажуть, коли у 1999 році Путіна кликали на вирішальну розмову, щоб оголосити, що він обраний наступником, межею його мрій було призначення на посаду керівника «Газпрому». Судячи з того, з яким азартом Владімір Владімірович грає в газо-геополітичні ігри, він і зараз бачить себе не тільки президентом Ерефії, а й імператором метану. Не випадково, під час цієї наради Путін регулярно замість слова «Газпром» казав «мы» або «Россия».

Справжнім подарунком Путіну до дня народження стало зростання цін на енергоносії (можливо, навіть надмірне). Втім, щоб отримати гарний подарунок, треба добре попрацювати. І Газпром (він же - «мы», «Россия»), користуючись тим, що на азіатських ринках погіршилася кон'юнктура, почав розганяти спекулятивну паніку на європейському ринку, що спричинило небувалий злет цін на газ. Навіщо? З банальною метою шантажу - щоб Європа швидше дозволила використовувати "Північний потік-2" на повну потужність і в обхід непокірної України.

При цьому під час наради Путін, не соромлячись, розповідав, як  «мы», «Россия» зацікавлені в репутації надійних постачальників «голубого потока», в тому числі і через Україну. В унісон з ним віцепрем'єр Новак (недавній міністр енергетики) розповідав, що «конечно, рынок надо быстрее стабилизировать». Ага, треба! Але на російських-газпромівських-путінських умовах.

Для іменинника, випускника школи КДБ, така ситуація є дуже комфортною. Можна вдосталь поакторствувати, познущатися над опонентами, і зображувати при цьому вищу порядність і щиру турботу про оточуючих. Тобто - журити європейців за відсутність стратегічного мислення і обіцяти українцям надійне економічне співробітництво.

ЯК ПУТІН ВЧИТЬСЯ КОВТАТИ ОБРАЗИ. ЦЕ КОРИСНО

Але, чесно кажучи, така словесна еквілібристика у іменинника останнім часом добре виходить виключно для внутрішньої аудиторії, яка на 100% залежить від нього, готова ловити кожен його погляд і підхихикувати кожному його слову. Коли ж ці умови не дотримані, великий і жахливий за інших обставин президент Росії може і знітитися, розгубитися з відповіддю.

Так, наприклад, сталося рівно за тиждень до 69-річчя. 30 вересня, знову ж таки в онлайн-форматі, проходив XVII Форум міжрегіонального співробітництва Росії та Казахстану. Здавалося б, невинний захід, на якому ексцеси неможливі. Аж от зайшла мова про не найважливіше питання. У Казахстані, виявляється, хочуть відновити популяцію туранського тигра. Очі Путін, що визирають з-під ботокса, заблищали, і він заходився мірятися з президентом Казахстану Токаєвим довжиною тигрів, доводячи, що російські, далекосхідні, амурські - найбільші.

Фото: kremlin.ru

«В.Путин: - Нет, Касым-Жомарт Кемелевич, нет. В России самый крупный тигр…

К.-Ж.Токаев: Да, я знаю… Мы наблюдали, как вы ездили в тайгу, принимали личное участие в популяции тигров. Это мы все знаем, как говорится, за этим мы наблюдаем».

Важко сказати, чи планував Токаєв, що це прозвучить настільки знущально, але фраза про Путіна, який «принимал личное участие в популяции тигров», вимовлена з неоднозначними інтонаціями, стала ну дуже смішною (особливо після путінських польотів зі стерхами, погонею за щуками і сатиричного роману Володимира Войновича «Малиновий пелікан»).

Російський президент зло блиснув очима, але зрештою вирішив не помітити незручності партнера по спілкуванню. При розшифровці на Кремлин.ру в текст було вставлено одне слово, яке не вимовлялося в реальності - «принимали личное участие в [восстановлении] популяции тигров». Але від цього, здається, менш смішно не стало. Втім, судіть самі. Тут все залежить від багатства фантазії і уяви читача.

ЕНЕРГЕТИЧНА ГОЛКА ДЛЯ ЄВРОПИ, В'ЯЗНИЦІ ДЛЯ НЕЗГОДНИХ

І от настав ранок 7 жовтня. Цього разу, як і обіцяв Пєсков, під час святкування віку з еротичним числом 69 – нічого особливого не відбувається. Мімішні подробиці («подарки от друзей и внуков») будуть, мабуть, до вечора. А варіант «В тайгу с Шойгу» був відпрацьований зовсім недавно, під час відпустки у вересні. Тоді підконтрольна преса рясно посюсюкала на тему, як Путін «порыбачил и восхитился маралами». Варто навести точні слова його захвату: «Огромные маралы просто. Я таких еще не видел!».

Фото: kremlin.ru

Ага, «мы все знаем, как говорится, за этим мы наблюдаем» – і тигри в Росії теж найбільші. І в цьому в російському диктаторі дуже гармонійно поєднуються «комплекс невысокого роста» з настільки ж незадоволеним комплексом імперської величезності.

А якщо порівнювати з Брежнєвим, то давайте згадаємо 69-річчя Леоніда Ілліча. Це було 19 грудня 1975 року (за деякими даними, дата невірна, точніше – Брежнєв народився 19 грудня, але за юліанським календарем, тобто 1 січня за григоріанським; однак він не хотів, щоб його свято збігалося з Новим роком, тому атеїст і вірний ленінець святкував свій день народження за календарем старорежимним і православним).

У ФРН тоді при владі були соціал-демократи. Правда, лауреат Нобелівської премії миру (1971) Віллі Брандт був змушений піти з посади після арешту навесні 1974 року його особистого референта Гюнтера Гійома, який виявився шпигуном з НДР. Але запущену ним "східну політику" розуміння і поглибленого співробітництва з СРСР продовжив однопартієць Гельмут Шмідт.

Фото: utg.ua

Завдяки бартерній схемі «газ – труби» (радянські технології не дозволяли виробляти труби потрібної якості), підписаній у 1974 році, у 1975-му почалося будівництво магістрального газопроводу "Союз" (від Оренбурга до західного кордону СРСР), і вже тоді проєктувалася віддалена гілка "Уренгой–Помари–Ужгород". Ну, і тоді на повну силу експлуатувався нафтопровід «Дружба», побудований до 1964 року. Тоді - і аж до початку Афганської війни (1979) – це було частиною політики «розрядки міжнародної напруженості».

І у тому ж 1975 році, 30 липня - 1 серпня, у фінській столиці відбулася Нарада з безпеки і співробітництва в Європі, на якій були підписані Гельсінські угоди. Брежнєв необережно поставив свою закорючку, пообіцявши від імені червоного Кремля дотримуватися прав людини. Після цього в "союзних республіках" дисиденти почали об'єднуватися в "Гельсінські спілки", "Гельсінські групи", вимагали від Москви дотримання цих прав і за це потрапляли до в'язниць. Які і сьогодні широко відчинені в Росії для всіх незгодних.

ПАМ'ЯТАЄМО ПРО ГЕЛЬСІНСЬКУ УГОДУ І ПОЛІТКОВСЬКУ

Тому ситуація під час 69-річчя Путіна у чомусь є дуже схожою, у чомусь є кардинально іншою. Європа як сіла пів століття тому на голку енергетичної залежності від агресивного східного сусіда, так і продовжує на ній сидіти. А замість "міжнародної розрядки" - знову міжнародна напруженість і стримування агресії. Окупацією Криму Путін фактично поховав Гельсінську угоду, підписану Брежнєвим. До 1975 року Москва навіть боялася як слід братися за дороговартісну відбудову Східної Прусії, яка стала Калінінградською областю, і приступила до цього тільки після фіксування в Гельсінкі кордонів, накреслених у 1945-му. Путін же продемонстрував повернення до політичної традиції часів «повернення Судет». Такий от зв'язок часів…

І останнє. Подарунки Путіну до дня народження були різними - від тигреня Маші, подарованої у 2008 році, до вбивства опозиційної журналістки Анни Політковської, скоєного 15 років тому, тоді ще не «Новачком», а більш надійним способом – кулею. Будемо сподіватися, сьогодні обійдеться без цього.

Олег Кудрін, Рига