Президентські вибори в Польщі: Качинський матиме ще три роки спокою
А вдруге президент Дуда якнайшвидше хоче “очистити” країну від політичного бруду й агресії
Вибори 12 липня стали фінальним акордом президентської кампанії тривалістю майже у півроку. Вони ввійдуть в історію не лише тим, що пандемія COVID-19 призвела до їх перенесення на пізніше, а й запеклою боротьбою, агресивною кампанією і неможливістю спрогнозувати переможця.
У результаті чинний президент Анджей Дуда випередив свого опонента – мера Варшави Рафала Тшасковського – на 2%, що співмірно з населенням Гданська з його понад 400-тисячами мешканців.
ДВІ ПОЛЬЩІ
Із 6 серпня розпочнеться ще одна п’ятирічна каденція Дуди. Чинний президент став другим, після Александера Кваснєвського, президентом в історії демократичної Польщі, якому вдалося переобратися на другий термін.
Утім, на відміну від Кваснєвського, перемоги йому не давалися легко. У 2015 році в суперництві з Броніславом Коморовським він на початку кампанії взагалі не вважався фаворитом. А у 2020 році перед ним стояло у чомусь навіть складніше завдання – утриматися на владному Олімпі, коли всім уже були відомі слабкі сторони президента за попередню п’ятирічку. Хоча Дуда мав у кампанії такий сприятливий чинник як підтримка уряду, але й опір був значним. Йому протистояв досвідчений і харизматичний політик, який зі свіжими силами включився в кампанію за два місяці до виборів. Обидва кандидати розуміли, що перемога, як і поразка, дуже близько, а тому із закоченими рукавами намагалися об’їхати всі повіти Польщі.
Результати виборів до кінця тримали у напруженні обидва непримиренні табори: консервативну Польщу Дуди і ліберальну Тшасковського. Перші оприлюднені результати екзит-полу після закриття виборчих дільниць викликати ейфорію у штабі Дуди і розчарування у штабі Тшасковського: чинний президент, хоч і незначно, але лідирував, випереджаючи суперника на 0,8%. І попри те, що центр Ipsos, який проводив опитування, інформував про неможливість вказати переможця через 2-відсоткову статистичну похибку, ставало зрозумілим, що Дуда, найімовірніше, переміг. Враховуючи, що чинний президент мав “прихований” електорат приблизно в 1,5-2%, і це показав перший тур, можна було припустити, що перевага Дуди після оприлюднення офіційних результатів буде відчутнішою. Так і сталося.
Чи можливою взагалі була перемога опозиційного кандидата Тшасковського? Нинішні коронавірусні реалії явно не сприяють баченню картини світу, виразником якої є мер Варшави. Пандемія COVID-19 і локдаун призвели до зростання ролі національних урядів коштом Спільноти, посилення консервативної моделі світу коштом ліберальної. Тому перемога Тшасковського могла б стати справжньою сенсацією в Європі й певним чином задати тренд відновленню втрачених позицій лібералізму на старому континенті. Насправді, мер Варшави скочив вище голови: він набрав набагато більше голосів, аніж його “Громадянська платформа” на минулорічних парламентських виборах. Тшасковський у другому турі “відвоював” у Дуди більшість воєводств, територіально перемагаючи у 10-ти з 16-ти. Утім цього виявилося замало, оскільки переможець визначається простою більшістю голосів, а таких виявилося більше серед прихильників Дуди.
У своїх політичних уподобаннях під час нинішніх виборів Польща географічно виявилася поділеною майже навпіл: східні воєводства країни, які є біднішіми, підтримали Дуду, а західні – Тшасковського. Так звана “східна стіна” традиційно вже багато років більше підтримує консервативну партію “Право і Справедливість” та її кандидатів у президенти, а захід країни віддає перевагу представникам ліберальних еліт.
Доволі прогнозованим, але від того не менш цікавим, виявився розподіл між кандидатами і по вікових, соціальних групах і територіальних ознаках. Зокрема, Дуда з великою перевагою переміг у жителів сіл (64%), осіб з базовою освітою (77%), а також осіб старшого віку 50+ (понад 60%) та безробітних (65%). Тобто у тих групах, які значною мірою розраховують на патерналістську роль держави, соціальну та матеріальну підтримку. Багато в чому правляча партія “Право і Справедливість” (PiS) це їм гарантувала, реалізовуючи в останні роки ряд соціальних проєктів, спрямованих на підтримку пенсіонерів та малозабезпечених.
У свою чергу, Тшасковський переміг із великим відривом у великих містах із населенням понад 500 тисяч (65%), серед молоді до 30-ти років (63%), людей із вищою освітою (майже 70%).
Ця кампанія була доволі агресивною й брудною. Штаби обох кандидатів розуміли, що ставка висока, а перемога виборюватиметься невеликою кількістю голосів. Тому кандидати зробили акцент на негативі – залякуванні свого потенційного електорату приходом до влади супротивника. Так, Дуда та його оточення лякали виборців, що у випадку перемоги Тшасковський відбере всі соціальні пільги, надані полякам за останні п’ять років, і що мер Варшави активно пропагуватиме у католицькій Польщі “ЛГБТ-ідеологію”. А Тшасковський та його штаб підкреслювали, що Дуда з Качинським хочуть вивести Польщу з ЄС і повністю знищити демократію у країні.
Рівень протистояння концепцій і стратегій досяг свого апогею на фініші кампанії, коли штаби обох кандидатів вперше в історії президентських виборів так і не змогли домовитися про теледебати перед другим туром. Це показувало рівень антагонізму і несприйняття одне одного.
ЗАВДАННЯ – ВІДОМІ, СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ – НІ
Результат виборів: майже 10 мільйонів виборців Тшасковського і трохи більше 10 млн виборців Дуди. Спіраль ненависті й несприйняття протилежної сторони розкручена політиками та ЗМІ настільки сильно, що переможець має із цим рахуватися. Це розуміє і президент Дуда. Вже під час першого публічного виступу після оголошення неповних офіційних результатів виборів він заявив, що його головним завданням зараз буде зниження рівня напруження, “очищення повітря” від політичного бруду й агресії. У знак примирення він запросив до президентського палацу Тшасковського. Утім, мер Варшави та його політичне середовище поки не дуже вірять у щирість намірів Дуди, який чимало доклався до агресивних випадів у бік опонента та його бачення розвитку країни.
Те, що польське суспільство вкрай поляризоване, не є новиною. Такий статус кво: протистояння двох світів – консервативного і ліберального, що в останні два десятиліття представлено двома найбільшими партіями “Право і Справедливість” і “Громадянська платформа” – вже мало свої трагічні наслідки. За останні роки з політичними гаслами на вустах у Польщі мали місце напади на партійні офіси, що завершувалися трагічно, самоспалення чи напад із смертельним наслідком на мера Гданська Павела Адамовича. Здається, що всі політичні табори розуміють: так далі бути не може. Але ніхто не знає рецепту виходу із цієї ситуації.
Що дає перемога Дуди у перспективі найближчих п’яти років? Насамперед, вона гарантує мирне співіснування президента з урядом Матеуша Моравецького принаймні до наступних парламентських виборів восени 2023 року і з подальшою безперешкодною реалізацією програми дій уряду. Зрозуміло, що із Тшасковським правляча коаліція такого комфорту не мала б, а слово “вето” стало б звичним у польському політичному лексиконі.
У міжнародній політиці влада Польщі прагнутиме до глибшої співпраці зі США, дещо послаблюючи зв’язки з ЄС, роблячи ставку на регіональні союзи. У відносинах з Україною загалом не повинно нічого змінитися. Президент Дуда й надалі активно підтримуватиме на міжнародній арені територіальну цілісність України і засуджуватиме російську агресію в Україні. Водночас, у діалозі з Києвом доволі активно порушується питання складного історичного минулого, що може, але зовсім не мусить, гальмувати розвиток співпраці.
Юрій Банахевич, Варшава