Українські «Айленди» та нова еліта ВМС визрівають під сонцем Балтимора

Як наші моряки опановують навички управління новими патрульними катерами та переймають досвід США і НАТО

Середина серпня. На східному узбережжі США спекотно. Кореспондент Укрінформу прибуває до контрольно-пропускного пункту у передмісті Балтимора, найбільшого міста штату Мериленд, за 50 кілометрів від Вашингтона. Тут знаходиться база Берегової охорони США, де готуються до відправки в Україну передані минулого року США два патрульних катери типу «Island».

КОМАНДНА РОБОТА УКРАЇНСЬКИХ МОРЯКІВ І АМЕРИКАНСЬКИХ ІНСТРУКТОРІВ

До бази Берегової охорони США у Балтиморі заїжджаємо з військово-морським аташе посольства України у США, капітаном 1-го рангу Олександром Корнейчуком та командиром місії, капітаном 3-го рангу Ігорем Труханом.

Разом із колегами виставляємо камери на березі затоки. Трухан віддає по рації команду. За хвилину на фарватері затоки з`являється він - красень патрульний катер типу «Island» Р-190 «Слов’янськ». Корабель швидко долає водний простір перед очима та камерами журналістів. На його мачті майорять два прапори: український та американський. На борту видно екіпаж, який злагоджено виконує команди.

Стрибаємо у машину, аби вже їхати зустрічати катер на причалі та побачити швартування. За кілька хвилин переїжджаємо на іншу точку бази. Тут вже стоїть пришвартований другий український «Айленд»: Р-191 «Старобільськ». За мить поза ним з’являється і «Слов’янськ». Чутно приємний звук його двигунів, коли катер додає ходу. Він маневрує, аби бездоганно підійти до причалу.

Коли катер підходить ближче, бачимо, як український екіпаж впевнено готує корабель до постановки на причальну стінку. Діями екіпажу керує український командир, а оцінюють - американські інструктори. Швартові троси перекидаються на берег, де їх закріплюють на кнехтах. Видно, як команда працює мов один злагоджений механізм.

- Знизу проведи! - один український військовий моряк радить іншому, як заводити швартовий кінець під сталевий кнехт.

- Далі, накидай наступний! Так, цей вже в порядку! - допомагає інструктор з рацією у руці.

Вже за кілька хвилин піднімаємося на борт «Слов’янська». Хоча катер 1988 року побудови - на рік старший за вашого кореспондента - одразу видно, що він знаходиться у бездоганному стані. На баці зустрічаємося із 25-річним старшим лейтенантом Даміром Ауліним, командиром «Слов’янська».

ДЛЯ ЦЬОГО ПОКОЛІННЯ УКРАЇНА БУЛА ЗАВЖДИ

Аулін - з тих самих курсантів Севастопольського військово-морського інституту ім. Нахімова, які у березні 2014-го року співали гімн на плацу, зіпсувавши окупантам свято підняття російського триколору.

Менше року тому кореспондент Укрінформу вже спілкувався з цим новим поколінням молодих українських військових моряків.

Тоді автор цих рядків розмовляв на борту малого броньованого артилерійського катера "Кременчук" із його командиром Олександром Регулою після успішної операції з переходу кораблів "Донбас" і "Корець" з Одеси до Маріуполя через Керченську протоку. Регула розповідав про деталі операції, і заявляв, що не дасть росіянам зробити Азовське море своїм "внутрішнім озером".

РФ і зараз не полишає спроб незаконно обмежити свободу мореплавства та економічної діяльності України та інших держав Чорноморського регіону, використовуючи опублікування «попереджень мореплавателю» на 20 (!) відсотків площі Чорного та Азовського морів.

У словах Ауліна одразу ж впізнається та сама твердість, мотивація, патріотизм, і якась глибинна, перевірена життям, любов до України.

- Ви ніколи не шкодували про вибір, який зробили тоді, навесні 2014 року? На відміну від ваших кримських колег, які залишилися на півострові, перейшли на бік Росії?

- Ви знаєте, я скажу так: не було жодного разу, щоб я шкодував про те, що ми зробили, коли вийшли з Криму. Тоді ми ще не розуміли, але усвідомлення прийшло через роки - ми стали справжніми патріотами України. Ми готові її захищати та віддати за неї тіло і душу.

Поки йдемо після інтерв'ю на головний командний пункт, кореспондент міркує про те, що покоління, яке народилося після 1991 року, мабуть, вже сприймає Україну як даність. Україна для них не виникала на мапі світу на уламках радянської імперії. Вона просто завжди була.

На містку Аулін розміщується у чорному шкіряному кріслі з написом «Commander» (англ. «Командир» - ред.) і розповідає про стандарти НАТО, за якими відбуваються навчання. Переконує: стандарти хоч і відрізняються дечим від наших, засвоїти їх не важко. Потрібна наполегливість і знання англійської мови. Закликає всіх українських військовослужбовців вчити англійську, бо це забезпечує «кар’єрне зростання».

Іноді катер злегка хитається на хвилях, хоча вода затоки дуже спокійна. Довкола на містку велика кількість апаратури. Зокрема, система оповіщення про нештатні ситуації та технічні несправності. На «Айлендах» вона особлива: корабель буквально «набитий» датчиками, й у разі затоплення, пожежі чи будь-якої іншої НС негайно показує на цій спеціальній панелі, де саме і яка саме несправність відбулася. До речі, дії екіпажу у разі таких нештатних ситуацій багаторазово опрацьовуються протягом десятитижневого навчання, пояснює Аулін.

Перед командиром - екран системи спостереження. Так само, як на сучасних українських МБАКах, таких як «Кременчук», про який Укрінформ вже розповідав минулоріч, такі системи, завдяки потужному наближенню, дають змогу за кілька кілометрів розгледіти не лише людину, а й ледь не побачити, чи добре вона сьогодні поголилася.

Спускаємося з містка та переходимо на бак. Аулін розповідає: всі переймаються долею побратимів, військовополонених моряків, які досі незаконно утримуються у Москві попри рішення Міжнародного трибуналу з морського права ООН, який ще у травні постановив відпустити українців та кораблі ВМС негайно та без додаткових умов. Багатьох із них командир «Слов’янська» знає особисто, а особливо - капітана-лейтенанта Богдана Небилицю. «Своїх не зрікаємося», - каже він журналістам і обіцяє робити все від нього залежне, аби побратими якнайшвидше повернулися додому.

ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗІ ЗЛАГОДЖЕНОСТІ ЕКІПАЖУ

За кілька хвилин прямуємо до машини, аби переїхати до іншої частини бази, де вже невдовзі почнеться навчальне заняття. Перед тим, як попрощатися зі «Старобільськом» та «Слов’янськом» (щонайменше до часу, коли їх відправлятимуть в Україну у вересні), встигаємо побачити важливу церемонію. Екіпаж вишикуваний на березі. Грає музика - сигнал спуску прапору. Військовослужбовці віддають йому військове вітання. Відчувається, що для них ці дві смуги - жовта та синя - не просто символ держави, а дещо значно більше.

«Зворотній клапан», «Одинарний фільтр», - один із військовослужбовців наносить на білу дошку на стіні класу умовні позначки.

- Що це за перелік ви пишете? - питає кореспондент.

- Це те, що буде знаходитися на схемах, - відповідає він.

До класу стягуються інші моряки у синьо-чорній формі ВМС ЗС України. На рядах столів - їхні навчальні зошити, маркери, навушники. Всі військовослужбовці перед відправкою пройшли спеціальний інтенсивний курс підвищення знання англійської мови, але для певності, що всі складні терміни будуть коректно засвоєні у ході інтенсивної лекції, і ніде не буде непорозуміння, забезпечується паралельний переклад слів інструктора.

Двоє американських інструкторів сьогодні читають лекцію на тему «Спуск і підйом малого катера». Так, на борту «Слов’янська» і «Старобільська» є ще спеціальний невеличкий катер для спуску на воду і проведення додаткових операцій. Екіпажі уважно слухають та конспектують.

У перерві вдається поспілкуватися з одним з українських моряків.

- Наші американські колеги дуже добре дають нам знання, які ми використовуємо у походах на катерах у відкритому морі, - розповідає старшина І статті Андрій Бабич на задньому дворику.

Бабич зауважує, що суттєва частина навчання присвячена засвоєнню стандартів і документації НАТО. Він також пояснює, що основа основ навичок, які передають військовослужбовці США - це злагодженість екіпажу, командна робота на спільну мету.

- Інструктори навчають нас, що виконання завдань командирів залежить від злагодженості екіпажу, - каже старшина.

Ділиться і враженнями від першого виходу в море на «Айленді». Каже, відразу відчувається, що корабель швидкохідний, маневрений і обладнаний ефективними та сучасними засобами управління.

Розповідає, що вибір служити в армії зробив самостійно, щоб захищати нашу державу і зміни на краще, які нині у ній відбуваються.

Старшина також згадує про полонених побратимів, які незаконно утримуються в РФ. Багатьох знає особисто. З одним із них, Олегом Мельничуком, вони разом закінчили 2018 року коледж технічного флоту Національного університету «Одеська морська академія».

Саме старшина І статті Олег Мельничук командував рейдовим буксиром «Яни Капу» під час переходу з Одеси до Маріуполя у листопаді 2018 року. Саме його корабель знахабнілі російські окупанти таранили із нецензурною лайкою, достойною культурного рівня російських офіцерів.

- Олег - дуже добра і дуже сильна людина. Він вміє допомагати іншим. Завжди вміє знайти компроміс із людиною, яка його (компроміс – ред.) прагне, - розповідає Бабич про свого друга.

Наостанок висловлює впевненість, що з побратимами все буде гаразд, і їх визволять, як це й наказав Міжнародний морський трибунал.

СУВЕРЕНІТЕТ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ - ЇХНЯ РОБОТА

Час нашого візиту на базу берегової охорони США добігає кінця. Він, безумовно, суворо регламентований, як і на будь-якому американському військовому об’єкті. Кореспондент Укрінформу встигає перекинутися парою слів з юрбою військових моряків, які стоять під входом. Кажуть, надихаються спілкуванням з американськими колегами, і десять тижнів навчання, яке наближається до завершення, дають їм величезний обсяг навичок, досвіду, вражень.

Мабуть, саме після побаченого приходить усвідомлення, що справжні друзі пізнаються у біді. Американці нині стоять пліч-о-пліч з Україною у її боротьбі за незалежність, територіальну цілісність та суверенітет. Як ніхто інший, вони знають, що ці слова - не просто рядок із чергової заяви іноземного дипломата в ООН. За кожним із цих слів стоїть наполеглива, ризикована і фахова праця військовослужбовців, які боронять сухопутні та морські кордони держави, дають відсіч зазіханням на її суверенітет. І в українців, і в американців є багатий досвід і власні традиції морської і військової справи. Обмін її найкращими практиками і є найціннішим, що військово-морські сили двох народів можуть дати одні одним. Адже без цих навичок, традицій і фахової злагодженої роботи, у морі не будуть ефективними навіть найбільш сучасні кораблі. Вони будуть лише дорогою багатонною металевою конструкцією з електронікою та озброєнням. У симбіозі ж із фаховим екіпажем, вони стоятимуть на варті суверенітету та непорушності українських морських кордонів.

Георгій Тихий, БАЛТИМОР-НЬЮ-ЙОРК.

Фото, відео автора