Історія Росії повторюється: ФСБ уже отримує удари у відповідь…
Російська влада сама знищила усі демократичні методи боротьби з нею. Тому терор проти влади у Росії тільки розростатиметься
В Архангельську (Росія) в будівлі регіонального управління ФСБ — «терористичний акт». Як повідомляють російські ЗМІ, винуватцем вибуху (8.52 ранку) став 17-річний студент місцевого політехнікуму Михайло Жлобицький, котрий приніс до ФСБ саморобний вибуховий пристрій. Загинув сам Михайло, троє “чекістів” поранено.
За сім хвилин до вибуху (8.45) у телеграм-каналі “Речи бунтовщика” (вже перейменований на “Російський анархізм”) з’явилося повідомлення за підписом Валерьяна Панова, в якому сказано: буде скоєний теракт у будівлі ФСБ, “ответственность за который я беру на себя”, мотив - “ФСБ ох...о, фабрикует дела и пытает людей”, і “скорее всего я подохну из-за взрыва”. Закінчується так: “Желаю вам непоколебимо и бескомпромиссно идти к нашей цели. Светлого вам будущего анархического коммунизма!”
У Росії — нинішній і у якій завгодно у минулому — нікого не здивуєш терором. Росія - країна терору. Він там завжди був важливою складовою державної політики, так само як і антивладної діяльності. Тобто, терор завжди в Росії був інструментом і влади, і опозиції, він був і залишається також важливою складовою російської політичної культури. Така “родовая черта” Росії має своє логічне пояснення: оскільки ні російська влада, ні російська опозиція владі ніколи не сповідували демократії як принципу організації влади, держави, суспільства (окремі опозиційні винятки на кшталт дисидентства 60 — 80 років минулого століття погоди не роблять), то й інструменти вибирали антидемократичні, тобто — терор.
Зрозуміло, що у цьому “зачарованому колі” ініціатива походить від російської влади. Оскільки вона не відповідає перед російським суспільством (чи, як синонім у даному випадку, електоратом), то максимально зловживає владними повноваженнями, використовуючи їх для обкрадання і грабунку цього суспільства чи електорату. І єдиною гарантією, основним засобом утриматися при цьому при владі і уникнути відповідальності за злочини є терор. Російська держава за всю свою майже 600-літню історію ніколи не встановлювала на практиці легальних методів боротьби проти чинної влади. На папері вони є (з’явилися, до речі, тільки після 1991 року), а на практиці — будь-яка діяльність проти влади карається терором — офіційним (через суд) або неофіційним (від вбивств до, приміром, звільнення з роботи).
Очевидно, що така жорстка непоступливість влади і широке застосування нею терору (більшовики у період сталінізму взагалі довели його до абсолютних масштабів) породжує таку саму (за характером, а не за масштабами) відповідь — теж терор. Крах владного режиму, званого в російській історії царським або імперським, починався саме так — терором народовольців, анархістів, есерів, більшовиків. І закінчився масштабним “червоним терором” після 1917 року, коли практично весь доти владний клас Росії — дворянство — був фізично винищений, як-то кажуть, до ноги.
Паралелі з нинішнім часом аж просяться. У застосуванні терору як методу управління державою нинішня російська владна еліта давно переважила дворянство і впевнено наздоганяє більшовиків епохи Леніна — Сталіна. “ФСБ ох...о, фабрикует дела и пытает людей”, - грубувата, спрощена, але по суті точна характеристика. Нічого іншого, ніж терор, проти такої російської влади російська опозиція не придумає. Влада, повторимо, сама знищила усі інші - демократичні й цивілізовані - методи боротьби проти неї. Тому терор проти влади у Росії тільки розростатиметься (до речі, вибух в Архангельську вже другий випадок атаки будівлі ФСБ, не рахуючи війну на Північному Кавказі. Перший був минулого року в Хабаровську).
Це зовсім не означає, що терор є успішним методом. Навпаки, він — це доведено російською історією — Росію, її політичну культуру не змінить. Однак терор — єдино можливий метод боротьби проти антинародної російської влади, хоча й безуспішний і історично здатний лише на персональну зміну еліти. Ось це і є справжній історичний глухий кут, у який загнала Росію її “окрема цивілізація” і “особливий руській мір”.
Юрій Сандул. Київ