Вибори до бундестагу: Гонка почалася чи «вже завершилася»?

Україна отримала додаткові запевнення у підтримці

Отже, до дня парламентських виборів у Німеччині залишається 6 тижнів. Неофіційно боротьба за голоси триває вже кілька місяців, хоча не з таким «запалом», як в деяких інших країнах. Офіційно ж кампанія стартувала цього тижня – появою на вулицях агітації кандидатів-політиків та партій.

Християнсько-демократичний союз (ХДС) організував для журналістів у Берліні презентацію своєї рекламної продукції. В її центрі, що логічно, лідер партії і нинішня канцлер ФРН Ангела Меркель. Однопартійці вважають її компетентною, такою, яка заслуговує довіри, стійкою і взагалі симпатичною. Про що свідчить фото 63-річної кандидатки, що випромінює спокій, доброзичливість і легку задуму. Весь вигляд говорить: «Ми впораємося!». Девіз партії Меркель на цих виборах – «За Німеччину, в якій ми живемо добре і щасливо». Теми кампанії три: працевлаштування, сім'я та безпека.

Власне, ці проблеми визнають найважливішими у боротьбі за місця в бундестазі й інші політичні сили. Адже це те, що найбільше хвилює сьогодні населення, яке в Німеччині куди менше, ніж в деяких інших країнах, зайняте питаннями глобальної політики.

УКРАЇНСЬКИЙ ЧИННИК

Україна абсолютно точно не є однією з вирішальних тем під час майбутніх виборів. Але так вийшло, що саме вона голосно прозвучала на старті офіційної кампанії. З подачі лідера Вільної демократичної партії Німеччини (ВДП) Крістіана Лінднера, який став чи не основним ньюсмейкером тижня, що минає.

Його заяви про те, що треба налагоджувати відносини з Росією, заохочувати ту до конструктивної поведінки, в тому числі шляхом послаблення санкцій, а проблему Криму відкласти надовго заради вирішення інших нагальних проблем, викликали цілий шквал відгуків.

Відгуків переважно негативних, як з боку політиків, так і ЗМІ.

Найбільш різко засудив висловлювання Лінднера співголова партії «Союз 90/Зелені» Джем Оздемір, який звинуватив опонента у тому, що той формує «нову коаліцію друзів диктатора». Сам він буквально днями говорив про необхідність посилення санкційного тиску. «Я не бачу причин для того, щоб скасовувати санкції; навпаки, я вважаю, що їх треба посилити... Не бачу жодних причин для того, щоб заохочувати Росію», – заявив Оздемір.

Представник федерального уряду досить стримано, але твердо заявив про те, що лінія Берліна щодо Росії та Криму не змінилася: Росія анексією українського півострова Крим порушила міжнародне право і поставила під сумнів європейський порядок, що склався після завершення Другої світової війни.

Сама глава кабінету весь тиждень, що минає, відновлювала сили та набиралася нових у відпустці на півночі Італії; вона усунулася від усього насущного і не коментувала абсолютно нічого, в тому числі і це. Але всім і так відомо, що Меркель є одним із найбільш непохитних і послідовних світових лідерів у питанні незаконної анексії та конфлікту на сході України. У разі, якби вона не сказала б свого твердого слова влітку 2014-го, санкції, звичайно, накладені б були, але виглядати могли й інакше. І багато в чому саме вона є сьогодні «стрижнем» у справі підтримання єдності ЄС у цьому питанні.

Соціал-демократи вирішили не вплутуватися в дискусію на досить слизьку тему. Публічно висловився лише представник партії, уповноважений уряду ФРН з питань співпраці з Росією, Центральною Азією та країнами Східного партнерства Гернот Ерлер. Та й то - трохи туманно: «Європейським консенсусом було вирішено зосередитися поки на політичному врегулюванні кривавого конфлікту на сході України, а тему Криму вивести на порядок денний тільки у наступному політичному процесі».

Лідер соціал-демократів Мартін Шульц ще з часів президентства в Європарламенті відомий своєю вельми критичною позицією відносно Кремля і в цілому Росії. В одному зі своїх давніх інтерв'ю Шульц навіть заявив: «Я, до речі, їх (росіян) не особливо люблю, їх взагалі важко любити». І Путін йому особисто взагалі не симпатичний.

Попередник Шульца на посаді голови СДПН, віце-канцлер і ось вже півроку як міністр закордонних справ Зігмар Габріель такої антипатії абсолютно не відчуває і досить регулярно їздить в РФ і зустрічається там з російським президентом. Він, як і нинішній федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмайєр (СДПН), говорить про можливість поетапного зняття санкцій в обмін на суттєві кроки». Габріель вважає нереальною єдину позицію ЄС щодо того, що штрафні заходи повинні бути зняті після повного виконання Мінських угод.

Про це свідчать, до речі, і соратники ХДС, Християнсько-соціальний союз і особисто його голова, баварський прем'єр Хорст Зеехофер, який також не рідкісний гість у Білокам'яній.

КРИМСЬКЕ ТАБУ

Чому ж слова, які так часто повторюються, адже вони досить близькі по суті того, що сказав Лінднер, не викликають бурю емоцій? Тому що останній фактично порушив табу, про що і сам заявив. І можна обговорювати скільки завгодно тему санкцій і Мінських домовленостей, але в них Крим навіть не згадується. «Кримські» санкції під питання взагалі ніхто не ставить, як і те, що з таким порушенням кордонів у Європі миритися ніхто не хоче.

Треба зауважити, що Лінднеру довелося після того пам'ятного інтерв'ю ледь не щодня давати пояснення своєї позиції. Певною мірою виправдовуватися: мовляв, він і сам вважає, що визнання анексії півострова є неприйнятним, що необхідність посилення санкцій у разі посилення конфлікту в Україні закріплена у програмі його політсили, що ось вже багато років він нещадно критикує Володимира Путіна і навіть сам став через це об'єктом нападок. «Санкції повинні бути посилені, якщо ми будемо бачити кроки назад», – пообіцяв лідер лібералів і похвалив Брюссель за те, що той розширив заходи через турбіни Siemens, що опинилися на півострові.

До речі, чималу резонансність висловлюванням Лінднера додало збудження з їх приводу у російських медіа. Ті поспішили заявити мало не про те, що європейські політики готові визнати Крим російським. Це не так. І, між іншим, слово «заморозити» стосовно питання Криму, яке замиготіло в ЗМІ, він у своєму інтерв'ю не вживав. Тому, якщо хтось і поспішив записати Лінднера в число «путінферштеєр», він трохи поквапився.

Насправді, нічого подібного політик на увазі не мав. Усе, що він мав на увазі, так це те, що неможливо буде досягти успіхів по іншим напрямкам, якщо все прив'язувати до проблеми анексії Криму. Що проблеми треба розділити. Так про це не він перший у Німеччині говорить.

Хоч би що там було, а увагу до себе Лінднер у розпал кампанії точно привернув. І треба визнати, що у ФРН дуже багато симпатиків Росії, а бізнес буде тільки вітати послаблення санкцій.

ПИТАННЯ: ХТО З КИМ

Фактично єдиними в країні, хто голосно підтримав главу ВДП, стали ліві. Їхня керівниця Сара Вагенкнехт і раніше постійно демонструвала усілякі симпатії сходу і говорила про необхідність подолання фантомів минулого. Ось і зараз вона сказала, що для миру та безпеки в Європі необхідно повернутися до традицій політики розрядки напруженості».

Однак, Крістіан Лінднер навряд чи скаже Сарі Вагенкнехт спасибі за те, що вона його так завзято підтримала. Цей акт, щонайменше в очах майбутніх колег по бундестагу, може політику як раз нашкодити. Аналітики вважають, що голова ВДП замахнувся на посаду глави МЗС у майбутньому уряді, адже традиційно, коли партія входила в правлячу коаліцію, ця посада залишалася за лібералами. Але така «реклама» від лівих навряд чи послужить йому гарну службу.

Втім, для того, щоб представники партії отримали хоч якісь пости в кабінеті, їм треба стати учасниками правлячої коаліції. І це дуже велика проблема. У попередніх скликаннях бундестагу ліберали «парувалися» то з СДПН (з 1969 по 1982 рр.), то з блоком ХДС/ХСС (з 1982 по 1998 рр..). На вибори 2005 року ВДП, маючи чималі 11%,  опинилася в опозиції, оскільки не набрала разом зі своїми партнерами необхідних для формування парламентської більшості і, відповідно, уряду 50% голосів плюс один голос. У 2009 партія знову змогла створити коаліцію з консерваторами, а у 2013 році вона зовсім пролетіла повз парламент, не подолавши прохідний бар'єр у 5%.

Станом на сьогодні ситуація з парламентською більшістю в бундестазі 19-го скликання виглядає вкрай невизначеною. Якби голосування було цього тижня, чорно-жовта коаліція (ХДС/ХСС/ВДП) була б неможливою, оскільки разом ці партії набрали б (відповідно до останніх даних опитувань) 47%, рівно стільки ж, скільки інші партії разом узяті. За даними одного з останніх досліджень, у блоку ХДС/ХСС – 39%, у СДПН – 24%, у Лівих – 9%, у Зелених, вільних демократів та Альтернативи для Німеччини – 8%, інші партії набирають у сукупності 4%. Усього у виборах беруть участь 42 партії.

«Велика коаліція», чорно-червона, як нинішня – ХДС/ХСС/СДПН – жодну з її учасниць сильно не радує, але є мірою вимушеною.

Так що після 24 вересня на депутатів чекають дуже непрості переговори щодо створення більшості. Тривати вони можуть до трьох місяців, а то й довше. І лише після цього буде поставлена на голосування кандидатура канцлера.

До речі, герой статті Лінднер аніскільки не сумнівається, що «гонка за перше місце вже завершилася» і новим керівником уряду стане в четвертий раз поспіль Ангела Меркель. Проте все реально буде залежати від того, як буде виглядати новий альянс політичних сил.

Ольга Танасійчук, Берлін.