Коти й собаки без господаря. Як їм живеться в цивілізованих країнах?

Лонгрід

08.07.2017 09:30

Німці навіть виділяють у юриспруденції окрему галузь права – «права тварин»

Перший в Європі закон про покарання мучителів тварин було прийнято у Великобританії в 1822 році. Наступною покарання за жорстке поводження з тваринами на законодавчому рівні ввела Польща. Всесвітню федерацію захисту тварин сворили лиш у наступному столітті – у 1953 році, а Міжнародне товариство захисту тварин – у 1959-му. Через рік після злиття двох цих організацій в одну, в 1982 році був прийнятий історичний документ – Всесвітня хартія природи, в якій на глобальному рівні закріпили норму, що усім живим істотам повинна бути надана можливість на безпечне існування. У 2002 році Німеччина першою з європейських країн закріпила захист тварин на конституційному рівні. Про те, яким був шлях країн до гуманного вирішення проблеми безпритульних тварин в різних куточках світу, – в спільному матеріалі закордонних власкорів Укрінформу.

ФРН: ПIОНЕР У СПРАВІ ЗАХИСТУ ТВАРИН

Окрім внесеного до основного закону у 2002-му положення про права тварин та гуманного до них ставлення, у ФРН діють закон про захист тварин й розпорядження про утримання собак. Німці навіть виділяють у юриспруденції окрему галузь права – «права тварин». Є навіть адвокати, якi спеціалізуються на цьому праві.

В цілому ж вирішенням проблеми безпритульних тварин у Німеччині серйозно почали перейматися лише в 1990-х роках. Спочатку ініціативу взяли на себе громадські організації, які активно діють в кожному регіоні країни.

Купуючи собаку, власник зобов'язаний чіпувати свого вихованця. Якщо собака втече, її майже напевно повернуть господарям, а самих їх оштрафують за недбальство. Штраф дуже відчутний – до 25 тисяч євро. Максимальний розмір передбачений за те, що тварину виставили на вулицю.

Безпритульних собак, що розгулюють по вулицях німецьких міст, практично немає. Але є такі, від яких з якихось причин відмовилися господарі, що, однак, трапляється нечасто. Цi тварини живуть в притулках та чекають повторного «усиновлення». Та й таких дуже небагато – кілька сотень по всій країні.

Німці досить часто купують собі вихованців із притулків (таких щасливчиків, які здобули нову сім'ю, більше половини), а виручені таким чином гроші йдуть на утримання інших тварин. Допомагають тут волонтери та все ті ж громадські організації; держава виділяє на це гроші, але зовсім небагато.

Народжуваність тварин, в тому числі тих, які мають господарів, обмежують методом стерилізації. Причому, якщо господар – не є заводчиком, то його швидше за все постараються переконати відразу каструвати вихованця. Таким чином, якщо собака втекла, вона не приведе цуценят. Відловлену тварину стерилізують в обов'язковому порядку.

Все ж деякі нюанси вирішення проблеми є і в Німеччині. Фактично 100-відсоткове вирішення проблеми з безпритульними собаками, не є настільки вирішеним з кішками. Їхня популяція зростає і тому німці, які звикли тримати все під контролем та в бездоганному порядку, ведуть дебати, при чому на високому політичному рівні, про обов'язкове кастрування бездомних кішок і котів.

НІДЕРЛАНДИ: ТВАРИНА З ПРИТУЛКУ – НОРМА, АЛЕ ЦЕ НЕДЕШЕВО

У Нідерландах проблемою бездомних тварин зайнялися дуже давно – майже два століття тому. Перша асоціація із захисту тварин з'явилися тут у 1864 році, а притулок – у 1877 році в Гаазі. Він, до речі, як і асоціація, досі працює.

Довготривала робота, звісно, дала свої плоди. Про Нідерланди інколи кажуть як про країну з "нульовим" рівнем бездомних собак. Те, що кількість бездомних тварин тут якщо і не нульова, то досить мала – бездомну собаку на вулиці зустріти дуже маловірогідно.

Але притулки все ж функціонують. Вже згаданий притулок у Гаазі протягом року стає прихистком для близько 1700 тварин. Приблизно такими ж цифрами ділиться і найбільший амстердамський притулок DOA. В цілому ж по країні діє близько 100 притулків, які щороку беруть до себе кілька десятків тисяч тварин.

Обов'язок піклування за бездомними тваринами лежить на муніципалітетах, а вони, в свою чергу, домовляються та співпрацюють з організаціями, що опікуються тваринами. Тварина, яка загубилися, також має високі шанси бути повернутою господарю. Для цього діє спеціальний сайт. Тут в пошуку можна ввести риси тварини, час та місцевість, де вона загубилася, та перевірити, чи не забрали її вже до притулку. З 2013 року в країні з'явилося зобов'язання чіпувати та реєструвати всіх собак. Тож за чіпом пошук ще більше спрощується. Чіпування котів рекомендоване, але не обов'язкове.

Але не лише чітко налагоджена система, але й культура та своєрідний соціальний договір має величезний вплив на те, що бездомних тварин мало і багато з них знаходять нові домівки. Брати бездомну тварину з притулку у Нідерландах – абсолютна норма. Якщо ви поцікавитесь на форумі в інтернеті, де можна придбати собаку чи кота, вам швидше порадять з десяток притулків, де можна взяти улюбленця, що чекає на господаря.

При цьому в притулку ви зіткнетесь з досить несподіваним правилом – за те, щоб взяти тварину – доведеться заплатити. Собака з притулку обійдеться майбутньому господарю в середньому у 120-180 євро, кішка – близько 100-120 євро. Так само заплатити доведеться й тому, хто хоче віддати тварину до притулку. За ці гроші тварин вакцинують, стерилізують та надають усю необхідну допомогу.

Ще однією помітною рисою загальної політики є формування відповідального ставлення в господарів тварин. Наприклад, власникам зоомагазинів заборонено продавати тварин дітям до 16 років. Також, власники всіх собак у Нідерландах мають сплачувати муніципальний податок на собаку Hondenbelasting. В різних муніципалітетах сума може коливатись, а також змінюватись в залежності від кількості собак. Наприклад, у Гаазі за утримання однієї собаки господар має сплачувати 114 євро на рік, а за другу чи третю – ще по 178 євро.

БЕЛЬГІЯ: КОЖНІЙ ТВАРИНІ ПО БІОМЕТРИЧНОМУ «ПАСПОРТУ»

Бельгія входить до кола декількох країн Європи та світу загалом де за визнанням міжнародних організацій, безпритульних тварин немає. Принаймні, це точно стосується собак та котів.

Бельгія взагалі є законодавцем моди у світі щодо особливо ретельного ставлення до «братів наших менших», які у бельгійському суспільстві мають, так би мовити, особливі привілеї. Їм у супроводі господарів дозволено заходити до громадських місць, включаючи транспорт, магазини.

Можливо, це звучить цинічно, але об'єктивно, у Бельгії, принаймні на вулицях Брюсселя, безхатченки-люди є соціальною проблемою, а собаки і коти – ні.

Права і добробут тварин перебувають під особливим контролем численних громадських організацій, високим рівнем громадської культури у цій сфері та регламентовані ефективним і жорстким законодавством.

Усі домашні тварини підлягають реєстрації в органі місцевого самоврядування, що передбачає вживлення під шкіру чотирилапого електронного чіипу із необхідною інформацією. Це такий собі справжній собачий або котячий біометричний паспорт. Щойно тварина загубиться – відповідальні громадяни, які її виявлять, повідомлять до правозахисників тварин, які заберуть пропажу до одного із численних притулків. Далі за чіпом ідентифікують та знайдуть господаря.

До обов'язку господаря входить забезпечення високих життєвих стандартів тварини, за чим також слідкують активісти і держава. Також у Бельгії існує податок на тварину. На великого пса це виходить десь близько 10 євро на рік. Формально ці кошти направляють на підтримку та розвиток системи, завдяки якій у країні вирішили проблему безпритульних тварин.

ФІНЛЯНДІЯ: ПОТЕНЦІЙНІ ГОСПОДАРІ ПРОХОДЯТЬ ВІДБІР

Фінляндія є ще однією країною, де проблема безпритульних тварин вважається повністю вирішеною. І вже досить давно. Тут практично немає безпритульних, кинутих собак, а кількість бездомних кішок відносно невелике і не зростає.

За даними статистичного центру Фінляндії, тварини є в кожному третьому фінському помешканні. Це переважно собаки і кішки. Утримання їх обходитися недешево – обов'язкова вакцинація та медогляди, муніципальний збір, що йде на облаштування спеціалізованих майданчиків для вигулу, тощо.

Вигулювати собак без повідка давно заборонено. Бійцівські породи собак в Фінляндії непопулярні. Взагалі зацикленності на породистих собаках тут немає. Коли в притулку опиняється безпородна собака, її забирають з тією ж охотою. Більше того, Фінляндія завозить деяку кількість бездомних собак із сусідньої Росії. Їм дають глистогінне, прищеплюють, вживлюють чіпи, перевозять через кордон і вже тут на місці продають за невелику суму.

Так роблять ще й тому, що бажаючих забрати тварину додому більше, ніж самих тварин. Тому тут ще треба вжити зусиль, аби взяти тварину. Зокрема, потенційний власник проходить співбесіду з персоналом клініки (щоб не віддати тварину втаємниченому збоченцю-шкуродеру). Також перевіряється наскільки здобувач матеріально забезпечений для догляду за твариною.

Домашніх тварин, що втекли, відловлюють. У кожному районі є притулок, де знайду утримують. Якщо у нього немає чіпа, то не менше двох тижнів, поки не з'явиться господар. Якщо протягом цього терміну господар не знайдений, тварину передають іншому власнику. У крайніх випадках дозволено тварину усипити.

У Фінляндії дуже популярна мережа спеціальних «котячих» кафе, куди із задоволенням приходять, як господарі, так їхні вихованці. Дітей водять в такі кафе в якості винагороди. Так само пограти з пухнастими кішками сюди приходять люди з обмеженими можливостями.

Утримання в приватному порядку диких, небезпечних тварин в Фінляндії заборонено. Виняток становлять павуки та змії, для яких обладнуються спеціальні тераріуми.

ЛАТВІЯ: ЗМЕНШИТИ ПОПУЛЯЦІЮ КОТІВ ДОПОМАГАЄ ФОНД БРІДЖИТ БАРДО

Рішення проблем реєстрації й коректного утримання хатніх тварин постійно вдосконалюється з часів відновлення незалежності. Це питання у межах відповідальності міністерства середовища і регіонального розвитку. На місцях за це відповідають спеціалізовані відділи (департаменти) органів самоврядування. Природно, що найбільш гостро проблеми бродячих тварин постають в найбільшому місті - Ризі. Тому її приклад найбільш показовий.

Що стосується собак, в Ризі з початку 2017 введено обов'язкове загальне чіпування. Як і інших європейських країнах, мета чіпування - швидко повернути знайду господареві. Паралельно, і що важливо, підвищена до 250 євро сума штрафу за порушення правил утримання та неналежний догляд.

Бродячих собак відловлюють приватні фірми - за особливим контрактом. Їх два тижні утримують за рахунок самоврядування в міському притулку, звідки тварин можуть забрати нові господарі, а також приватні, громадські притулки і спільноти по захисту тварин. Тих, хто залишився та має мінімальні шанси бути прилаштованим через важкі хвороби, травми, тощо, на жаль, піддаються евтаназії найбільш гуманним, безболісним методом.

Жорстоке поводження з тваринами в Латвії – кримінальний злочин. Карається позбавленням волі до трьох років, примусовими роботами або штрафом. Закон діє на практиці, порушників строго карають.

У рекламних проспектах Ригу часто називають «містом котів». Однак, для припинення безконтрольного розмноження безпритульних котів уже кілька років реалізується програма «піймай-стерилізуй-відпусти». У цьому Ризі вже п'ятий рік допомагає французький Фонд Бріджит Бардо. У меж столиці розміщені ліси, озера, річки, канали. У цьому напівдикому середовищі мешкає багато диких тварин, здебільшого це кабани, козулі, лисиці, бобри. Вовків, інших небезпечних хижаків, немає. На диких тварин, що живуть в межах Риги, полювати заборонено. Щоб уникнути інцидентів, громадян інформують, як до них ставитися.

Показова історія кількох сімей бобрів, що мешкають в каналах в самому центрі Риги. Вони стали місцевою пам'яткою, їх охороняють, накидають їм свіжих гілок, щоб було що гризти, а дерева, розташовані поблизу їхнього місця мешкання, навпаки захищають металевою сіткою.

ПОЛЬЩІ: ПРИТУЛКИ БЕЗДОМНИХ ТВАРИН ВЖЕ ПРИБУТКОВИЙ БІЗНЕС

У сусідів проблема бездомних тварин усе ще неповністю вирішена. Їхня кількість систематично зростає, хоча це і не якоюсь надзвичайною проблемою для великих міст.

У Польщі ставлення до тварин регулює закон "Про охорону тварин" 1997 року. Головним наслідком його прийняття стала заборона на позбавлення життя тварин, зокрема й бездомних. Відтак органи місцевого самоврядування Польщі, а саме на них покладається обов'язок піклуватися про те, щоб на вулицях міст та сіл не було бездомних собак й котів, змушені були шукати інші шляхи вирішення проблеми.

У Польщі законодавчо не визначено, яка структура чи організація займається виловом бездомних тварин. Влада на місцях самостійно вирішує, кому доручити це питання: муніципальній поліції, ветеринарним органам чи просто фізичним особам. У Варшаві, наприклад, цю функцію виконує так званий екопатруль у складі муніципальної поліції, до якого входять 46 осіб і які мають у своєму розпорядженні 11 спеціальних транспортних засобів для перевезення тварин. Власне, варшавський екопатруль констатує: торік позначка вилову бездомних тварин вперше перевищила 10 тисяч, що на 15% більше ніж в 2015 році.

Для утримання безпритульних тварин у країні функціонує мережа притулків. Офіційно, по всій країні є понад 200 притулків для бездомних тварин, у першу чергу для собак. У середньому, один притулок припадає на 15 гмін, які підписують з ним угоду і платять за утримання бездомних тварин.

Як розповів агентству представник варшавської фундації із захисту тварин Аргос Тадеуш Випих, утримання бездомних собак у Польщі стало прибутковим бізнесом. Один притулок може отримувати від гмін загалом навіть декілька мільйонів злотих з розрахунку – декілька тисяч злотих на одну тварину, якій вшивається відповідний чіп. Відтак, власники таких притулків зацікавлені в їхньому постійному розширенні і збільшенні кількості утриманців. Утім, рівень обслуговування й утримання собак у таких притулках, як зазначає захисник прав тварин, часто є дуже низьким, а контрольні органи не завжди хочуть це помічати.

Дещо по іншому виглядає проблема з бездомними котами. Зокрема, у Варшава влада вирішила, що вони приносять користь, адже виловлюють мишей та щурів. Відтак, у місті їх не чіпають, але діє програма стерилізації.

США: КОЖНІЙ ТВАРИНІ ПО ГОСПОДАРЮ

Ще всередині 1970-х років одразу кілька організацій із захисту тварин у США розробили проект програми щодо контролю чисельності собак і кішок. Її зміст став основою для визначення загальних правил утримання домашніх улюбленців на рівні муніципалітетів американських міст. При цьому програма містила не тільки правила щодо реєстрації, догляду, контролю, медичної допомоги тваринам, але й положення про обов'язковий відлов будь-яких тварин, що перебувають на вулиці без контролю. З цією метою були засновані окремі програми нагляду за безпритульними тваринами, в тому числі створення відповідних служб та мережі притулків.

Ця політика успішно діє й до цього часу. До слова, вона також передбачає позбавлення прав господаря тварини та навіть покарання через його жорстоке або неналежне поводження зі своїм підопічним.

Загалом, станом на сьогодні в Сполучених Штатах налічується близько 78 млн собак та 85,5 млн котів, які живуть з господарями. Безпритульних тварин важко зустріти на вулицях, хоча це не означає, що їх немає. Наприклад, ще кілька років тому в депресивних районах Детройта, де свого часу закрилися виробництва, а люди залишили свої будинки, був зареєстрований сплеск чисельності безпритульних собак. Це було справжньою масштабною проблемою, адже йшлося про 50 тисяч безконтрольних чотирилапих, що наповнили околиці міста. Тоді було докладено чимало зусиль, аби проблему вирішити і нині про неї вже не згадується у ЗМІ.

За неофіційною статистикою американського товариства "Проти жорстокого поводження з тваринами" (ASPCA), у США до притулків різної форми власності щорічно потрапляють близько 6,5 млн домашніх тварин. В основному, це кішки й собаки, яких приблизно однакова кількість (хоча собак трохи більше).

Що з ними роблять далі? Близько 3,2 млн тварин з притулків щороку оселяються у нових господарів, ще 710 тис. котів і собак, які загубилися й були доставлені до притулку, повертаються додому. Водночас, приблизно 1,5 млн кішок і собак щороку отримують смертельні щеплення. Це розглядається як обов'язковий крок, оскільки притулки, що виконують муніципальні програми, мають забезпечувати достатню пропускну здатність і бути завжди готовими до поповнення. При цьому навіть організації із захисту тварин у США вважають, що усипити кішку чи собаку більш гуманно, ніж кинути її напризволяще на вулиці.

Тим часом, у США існують організації, які не підтримують ідею евтаназії тварин. Вони створюють так звані "no-kill" притулки, які по мірі заповнення просто припиняють прийом безпритульних та утримують їх до моменту, поки не знайдуть їм нових господарів або поки ті не помруть своєю смертю.

КАНАДА: РЕТЕЛЬНИЙ ОБЛІК ТА ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ «УСИНОВЛЕННЯ» БЕЗХАТЧЕНКІВ

Як і сусідні США, Канада вже десятки років застосовує різноманітні способи контролю чисельності безпритульних тварин, однак координованими ці зусилля стали лише у 1957 році, коли кілька небайдужі до братів наших менших люди заснували Канадську федерацію гуманітарних організацій (CFHS). Організація поставила собі за мету покласти край жорстокому поводженню із тваринами і знайти кожній із них помешкання. Залишаючись весь цей час благодійною організацією, федерація наполегливо лобіювала уряд та приватні компанії, проводила різноманітні інформаційні кампанії та залучала інші методи, аби досягти своєї мети.

Основним способом вирішення проблеми безпритульних тварин було обрано притулки із паралельною масовою стерилізацією. Щоправда, в ті часи усіх тварин, які знаходилися у притулку довше визначеного часу, умертвляли. Нині від цієї практики повністю не відмовилися (адже кількість місць у притулках обмежена), однак звели кількість примусових евтаназій до мінімуму. Досягти цього вдалося, у першу чергу, популяризувавши серед населення ідею забирати тварин із притулків. При чому не останню роль у цьому відіграло фінансове питання: якщо собака із притулку після проведення необхідних щеплень, ветеринарного огляду та стерилізації обійдеться у кількасот доларів, то цуценя із розплідника коштуватиме щонайменше утричі дорожче.

Важливою у зменшенні популяції безпритульних тварин стала також програма обліку, розгорнута практично по всій Канаді. Завдяки їй на ошийнику тварини значиться унікальний код, який дозволяє розшукати за потреби її власника. Поширеним також є чіпування. Однак, в багатьох регіонах це досі не є обов'язковим.

Загалом контроль за популяцією тварин покладено на місцеву владу, яка придумує власні служби та методи фінансування їх роботи. Слід визнати, що робиться це дуже успішно, адже бродячих домашніх тварин на канадських вулицях практично не знайти.

Цікаво, що одомашнення тварин із притулків стало настільки популярним у Канаді, що з'явилося кілька організацій, які привозять бродячих тварин з інших країн. Щоправда, у CFHS це не заохочують, адже наразі пропозиція тварин у канадських притулках перевищує попит на них. Хоча темп надходження нових мешканців до притулків постійно зменшується, а кількість прийнятих новими господарями тварин зростає, усе одно минулого року 15 тисяч котів і майже 3 тисячі собак у Канаді були піддані евтаназії. Велика частина із них були хворими і приреченими на загибель, але були й здорові тварини, яким просто не поталанило вчасно знайти господаря.

АВСТРАЛІЯ: БЕЗПРИТУЛЬНИХ СОБАК НЕ БУВАЄ, ЛИШЕ ЗАГУБЛЕНІ

У сучасних австралійських містах зустріти бездомну тварину сьогодні практично неможливо. Хоча ще до середини минулого сторіччя проблема неврегульованої популяції безпритульних тварин стояла в Австралії досить гостро. Пов'язано це було з тим, що бродячі тварини біля людських жител були нормою для аборигенів, а також тим, що під час освоєння ресурсів і земель створювалося багато тимчасових поселень, де використовували собак, які потім ставали непотрібними.

На сьогодні проблему з бездомними собаками загалом вирішено – бродячі тварини – це, як правило, загублені. Трохи гірша справа з кішками. У 2015 році міністерство природних ресурсів Австралії започаткувало програму скорочення популяції бездомних кішок, яка на той момент складала близько 2 млн «хвостів» та загрожувала існуванню кількох десятків ендемічних видів. На реалізацію проекту вартістю близько 750 тисяч доларів було відведено 5 років.

Така різниця зумовлена тим, що велика кількість австралійців мешкає у приватних будинках з гаражами, а часто і господарськими та технічними будівлями, де здичавілим кішкам легко сховатися. Окрім того, ситуація ускладнюється відсутністю холодів взимку та наявністю величезної кількості дрібних тварин, якими коти харчуються. Завдяки цим сприятливим умовам останні швидко розмножилися.

Оскільки Австралія має федеративний устрій та складається зі штатів, кожен з яких має власний парламент та уряд, то й нормативне регулювання поводження з тваринами, як і будь-яке інше в Австралії, складається з 3-х рівнів – федеральне законодавство, закони штатів та місцеві норми. При цьому, в залежності від штату, зконодавство має певні відмінності.

Однак загалом регулювання здійснюється за принципами найсуворішого контролю, обліку кожної тварини, використання стимулюючих факторів для контролю розмноження і запобігання бродяжництва тварин.

За дотриманням норм слідкують спеціально створені служби – муніципальні і державні – та громадські організації. Особливо активною є боротьба із тими, хто збирає велику кількість тварин та з нелегальними розплідниками. Цікавим є той факт, що осіб, які назбирують та утримують у своїх помешканнях багато тварин, після їхньої конфіскації, часто скеровують на психічну експертизу.

Варто також звернути увагу на особливості роботи австралійських притулків для тварин. Кожен притулок, окрім благодійної допомоги, має перелік послуг, який він може надавати. Більшість організацій з притулками надають муніципалітетам послуги з вилову тварин та отримують оплату за цю роботу. Тварин (лише чіпованих і стерилізованих) притулки також віддають новим господарям за плату – близько 200 до 300 доларів за тварину – це офіційна послуга.

Ольга Танасійсук (ФРН), Марина Гонта (Нідерланди), Андрій Лавренюк (Брюссель), Олег Кудрін (Латвія), Юрій Банахевич (Польща), Ярослав Довгопол (США), Максим Наливайко (Оттава), Іван Юсип'юк (Австралія).