Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»
Ініціатором спроби бліц-кригу був Азербайджан за мовчазної згоди і Туреччини, й Росії
- Упродовж останніх років і Єреван, і Баку еволюціонували в своїй політиці у бік Росії. Щодо Вірменії це цілком зрозуміло, вона і так була в російській сфері впливу, і це виглядає природнім на тлі конфлікту з Азербайджаном і на тлі історичних проблем з Туреччиною. Тому в Єревані влада завжди розглядала Росію як своєрідну захисну парасольку. І саме тому Вірменія там і в ОДКБ, і в ЄврАзЕС, і в СНД. До речі, з ЄврАзЕС вийшло зовсім по-іншому, по суті Вірменія, незважаючи на свою проросійську безпекову орієнтацію, все таки політично-економічно, як християнська нація, більш зорієнтована на Європу. Але її спроба підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом була на корню припинена російською стороною, і більше того, не просто, як у випадку з Україною, там заблокували підписання Угоди про асоціацію. Там нав'язали абсолютно протилежний варіант ЄврАзЕС, а вірменське керівництво з цим погодилось, оскільки воно політично, безпеково і економічно стовідсотково залежить від Росії. Практично, якщо взяти, наприклад, енергетичний сектор, то там тотальна залежність, там практично у вірменських фінансово-промислових груп не залишилось ніяких більш-менш серйозних енергетичних активів у їхній власності, у їхньому розпорядженні, все в руках Росії.
У Баку є ілюзія, що ключі від вирішення нагірно-карабахського питання є тільки у Москви
Азербайджан - інша картина. Азербайджан енергетично самодостатній регіон, але в останні роки різко еволюціонував у бік Росії. Чому? Тому що в Баку має місце своєрідна ілюзія, що Росія допоможе повернути Нагірний Карабах, що ключі від вирішення нагірно-карабахського питання знаходяться тільки у Москві. Це значною мірою так, тому що, по суті, Європа і Сполучені Штати усунулися від вирішення карабахського питання, а відповідно до міжнародного права - від питання відновлення суверенітету Азербайджану.
- А як ви схарактеризуєте діяльність мінської групи ОБСЄ щодо врегулювання питання?
- Це була просто така багаторічна балаканина, пустопорожні зустрічі з демонстрацією якихось там дипломатичних зусиль, але з нульовим результатом. Вірменську сторону такий статус-кво влаштовував і влаштовує, і це якраз одна з відповідей на питання - хто став автором нинішньої ескалації.
Азербайджан намагається відновити свій суверенітет над окупованими територіями і Нагірним Карабахом. Якщо проглянути висловлювання азербайджанського керівництва і, зокрема, президента Ільхама Алієва, то щорічно постійно звучала фраза й нагадування і вірменам, і європейцям, і всьому світу, що Азербайджан має право відновити суверенітет і центральну цілісність як шляхом дипломатичних переговорів, так і не виключаючи інші можливі варіанти, в тому числі й силовим шляхом. Азербайджан до цього довго і серйозно готувався, принаймні в останні 8-10 років.
Враховуючи те, які доходи отримував Азербайджан на піку нафтових цін, вони змогли досягти тотальної переваги над Вірменією, як в економічному, так і у воєнному відношенні. Воєнний бюджет Азербайджану перевищував державний бюджет Вірменії в поточному десятилітті. Вони серйозно зміцнили свої позиції.
Але треба звернути увагу на те, хто сприяв у цьому Азербайджанові. Сприяла в цьому Росія, яка є союзником Вірменії, яка має свої зобов'язання перед Вірменією - як в рамках двосторонніх відносин, так і багатостороннього формату. Але саме Росія була найбільшим постачальником озброєння, військової техніки для потреб азербайджанської армії. Гра Росії з Азербайджаном і Вірменією говорить про те, що Росія свідомо, системно і планомірно нарощувала військовий потенціал обох непримиренних супротивників, розуміючи, що раніше чи пізніше це дасть свій ефект. Якщо постачання зброї іде й одній, і другій стороні, то ці сторони, які чверть століття перебувають у конфліктних відносинах, раніше чи пізніше цю зброю використають. Власне, так і відбувається.
- У 2012 році адміністрація Януковича розміщувала в українських ЗМІ публікації про те, що російський оборонпром продав Вірменії танки, які стріляють на півтора кілометри, потім продав Азербайджану танки, які стріляють на три кілометри, а коли Вірменія знову запитала, чому ж ви їх озброюєте, вони кажуть, а ви вступайте у Митний союз.
- Мені такий факт невідомий, тому я його не берусь коментувати, можливо таке й мало місце, але це не є найпотужніший чинник заганяння Вірменії в Митний союз. Більш потужними були енергетичні чинники. Коли Вірменія реалізовувала проект унезалежнення постачання газу чи диверсифікації постачання газу, будуючи газопровід до Ірану, то цей проект поступово перебрав на себе «Газпром». Яким чином? Обіцяючи Вірменії все більш дешевий і дешевий газ. Хто ж буде проти більш дешевого газу?
Але була умова, що тоді в обмін на дешевий газ «Газпром» має отримати свою частку в проекті, пов'язаному з реалізацією іранського газопроводу. І зрештою, вони так часточку за часточкою й отримали стовідсотковий контроль над цим проектом. Більше того, вони цей проект як би трансформували так, щоб він не став ні в якому випадку транзитним для іранського газу будь-куди за межі Вірменії.
А далі, отримавши під свій контроль практично повністю газовий сектор у Вірменії, «Газпром» став робити дуже цікаву річ. Відповідно до газпромівської пропаганди, Вірменія має одну з найменших цін на газ, який постачається «Газпромом» за кордон. І як тільки Вірменія приєдналася до Євразійського економічного союзу, «Газпром» знизив ціну на газ для Вірменії зі 184 доларів до 165.
У Вірменії «Газпром» - сам собі - постачає газ за мінімальною ціною, але на внутрішньому вірменському ринку до населення цей газ доходить удвічі дорожчим
Але вірменські експерти вказують на те, що тут є друге дно. Так, дійсно, «Газпром» чи Росія виконала свої зобов'язання, вони знизила ціну на газ, що постачається у Вірменію, майже на 20 доларів, проте, цей газ постачається у Вірменію спільному підприємству. А це спільне підприємство зараз на 100 відсотків належить «Газпрому», тобто «Газпром» сам собі постачає газ за мінімальною ціною, але на внутрішньому вірменському ринку до населення цей газ доходить за ціною 330 доларів.
- На вищому рівні роблять знижку самим собі, а на нижчому вони розоряють населення.
- Так, вони створюють ефект такої вже не просто залежності керівництва держави від Росії і доповнюють це компонентом, я би сказав соціальної залежності. Тому що, в принципі, Вірменія не належить до числа країн з високим рівнем життя, це бідна країна, і, звичайно, ціна в 330 доларів - вона вища, ніж ціни на газ будь-де не тільки в регіоні, але й у цілому на пострадянському просторі. Тому оця як би хитрість, оця так звана дешевизна, оця благочинність від «Газпрому» насправді вона є механізмом подальшого узалежнення режиму в Єревані.
- А як у Росії прив'язали Азербайджан?
- У випадку з Баку спрацьовують інші механізми - енергетичний важіль тут начебто не такий впливовий. Азербайджан має свій газ, свою нафту, в цьому плані він не залежить, але Азербайджан залежить по-іншому. Для того, щоб режим Алієва тримався при владі, потрібно повернути окуповані території. І ця ідея була базовою для покійного президента Гейдара Алієва і для нинішнього президента. Спочатку вони розраховували на те, що Захід допоможе, тому що Азербайджан провів політику відкритих дверей для західних інвесторів, американських переважно, і європейських компаній, дав можливість їм розробляти родовища на шельфі Каспію, збудувати відповідну нафто- і газотранспорту інфраструктуру, і вважалося, що за це західні країни винагородять Азербайджан, окрім тих доходів, які він отримував за видобуток вуглеводнів, ще й вирішенням карабаського питання на користь Азербайджану. Але так не трапилось. І тому зараз Азербайджан зрозумів, що період високих цін на нафту і високих доходів від нафти закінчився, що настає скрутний період, вони розконсервували нафтовий фонд, і що, в принципі, чим далі, тим буде економічно більш скрутніше в країні. Тому завжди за таких обставин, коли режимові загрожують якісь внутрішні негаразди, тим більше економічного характеру, які можуть викликати і викликають соціальні наслідки, режим починає відволікати суспільство зовнішнім ворогом. У цьому випадку його й шукати не потрібно, він як би історично є.
РОСІЯ ВИКОРИСТАЛА ТАКИЙ ЕЛЕМЕНТ ВПЛИВУ, ЯК ФАЛЬШПРОГРАМУВАННЯ
У спробі бліц-кригу Азербайджан, по суті, заручився мовчазною підтримкою з боку Москви і мовчазним схваленням з боку Туреччини
За цих обставин, поза всяким сумнівом, ініціатором нинішньої спроби бліц-кригу був Азербайджан, який, по суті, заручився мовчазною підтримкою з боку Москви і мовчазним схваленням з боку Туреччини. А Вірменія - слабка як ніколи. І от у цьому якраз і є пастка. Оскільки все це грає на руку одному зовнішньому гравцю – Росії. Можливо, не потрібно шукати якусь, в прямому розумінні, руку Москви, що хтось там десь у Москві натиснув кнопку чи подзвонив і дав вказівку до наступу. Просто все протягом останніх років робилося таким чином, щоб підвести Баку до цього, як до єдино можливого рішення, а це рішення в Баку вважають своїм, власним.
Це один з механізмів впливів, які можна віднести до категорії фальш-цільового програмування, коли тобі нав'язуються чи закидаються, чи пропонуються ідеї, які ти вважаєш своїми власними. Ну, Азербайджан не може вважати, що ідея силового повернення окупованих територій не його ідея - його, і тут як би Росія, постачаючи озброєння для азербайджанської армії, вона грала на те, що раніше чи пізніше Азербайджан це використає і зрозуміло, як це все використає. Тепер Росія отримає те, що, власне, їй було потрібно: дестабілізацію Південного Кавказу, розмороження карабахського конфлікту, а через Південний Кавказ, як я вже сказав, проходять певні трубопровідні комунікації і не тільки трубопровідні, а й залізничні.
- Саакашвілі пише, що Москва готується до вторгнення.
- Я не думаю, що це йде до вторгнення. Якщо Азербайджан і Вірменія зараз не погодять новим режим припинення вогню, то знадобляться якісь миротворчі зусилля зовнішніх гравців. І от за цих обставин зовнішні гравці дистанціюються, і тут намалюється Росія, яка показала вже, як можна «вирішувати питання» в Придністров'ї. Там є її миротворчий контингент і немає бойових дій вже понад два десятиліття. Небезпека полягає в тому, що західні країни можуть погодитись із цим. Це ж, як говорив Обама про Україну, там - поруч з Росією, так само і Південний Кавказ - це поруч з Росією, тому от вам карт-бланш.
І от тут саме Росія може підготувати відповідну миротворчу операцію, запропонувати своїх миротворців, бо інші не хочуть, а кров, мовляв, ллється, і більше того - це, наче б, не нова ідея, адже Росія хотіла ввести миротворчий контингент і пропонувала це всередині 90-х років, але тоді ця ідея була відхилена. А Росія була не в тому стані, вона вже втягнулася в першу чеченську війну, і ця ідея як би вмерла. А тепер її будуть намагатися реанімувати.
Газові проекти цього регіону в Росії розцінюють як виклик, як конкуренцію постачанню російського газу, тому вона працює на знищення цих конкурентних проектів
Пропагандистськи це буде подаватися під соусом «миротворчості Росії для стабілізації регіону», а насправді, в такий спосіб регіон потрапить під російський контроль. Це не означає, що це робитиметься якось дуже швидко протягом днів, тижнів чи місяців. Якийсь період Росія може утримувати статус розмороженого конфлікту, коли йдуть перестрілки, іде захоплення, звільнення територій. Мета - максималізувати ризики для отих проектів, які намічаються до реалізації - розширення видобутку газу на родовищі «Шахденіз», для реалізації проекту Транскаспійського газопроводу, який має пройти з Туркменістану до Туреччини, газопроводу для іранського газу через Південний Кавказ до Європи. Всі ці проекти в Росії розцінюють як виклик, як конкуренцію постачанню російського газу, а конкуренти Росії, особливо за умов низьких цін на енергоресурси, не потрібні, тому вона працює на знищення цих конкурентних проектів через підвищення військово-політичних ризиків.
Іран, який вийшов з-під режиму санкцій, має свої наміри використати Південний Кавказ як транзитну ланку, зокрема Вірменію і Грузію, для постачань своїх товарів у Європу. І це теж не подобається Росії. Тому вона й вирішила, не сьогодні вирішила, що настає час працювати на випередження і не допустити реалізації сценаріїв, які призведуть до посилення позицій конкурентів на європейських ринках - енергетичних та інших.
У цьому контексті, коли ми намагаємося з'ясувати якісь причини, і хто автор цієї розморозки, то треба завжди слідувати принципу, а кому це вигідно? А найбільше вигідно Росії. Звичайно, що Росії не вигідна там якась повномасштабна війна, бо тоді вона потребуватиме від неї значно більших затрат, та й ризики зростуть - з урахуванням того, що нестабільним стане Північний Кавказ, який належить до Росії. Але така війна в режимі конфлікту низької інтенсивності, вона може бути своєрідною війною-лоукостом - не вимагати багато коштів, не вимагати великого контингенту збройних сил, але дасть можливість закріпитися в регіоні і впливати на обидва режими - і в Баку, і в Єревані. Чого, власне, вона й домагається.
І паралельно, начебто, і в Грузії йдуть процеси, які говорять про те, що Грузія дедалі більше втягується в орбіту Росії. Росія демонструє Заходу: дивіться, хто тут господар. І тому тут ми задаємо правила гри і відповідно визначаємо - хто і як, і куди буде рухатись через цей регіон.
Так що тут все вписується в технології ведення гібридної війни чужими руками, в даному випадку, використовуючи конфліктний характер відносин між Азербайджаном і Вірменією. І чим швидше обидві країни зрозуміють, що насправді не кожен із них є головним ворогом один для одного, а у них є спільний ворог, тим швидше вони зможуть знайти якесь взаємоприйнятне рішення, яке не буде ідеальним, у будь-якому випадку.
Лана Самохвалова. Київ.