Френсіс Волч і Йен Неш, канадські байкери

21.07.2017 16:02

Реальна подорож починається, коли всі плани руйнуються

З Френсісом Волчем і Йеном Нешем група українських журналістів перетнулася на борту порома «Каунас Сівейс» судноплавної компанії "Укферрі", який йшов маршрутом "Батумі-Одеса". Спочатку іноземці привернули увагу якийсь "ненашенської" відкритістю і дружелюбністю. Потім здивували крутими байками KTM, екіпіровкою і неосяжними рюкзаками. Ну, були б юнаками, захопленими мототехніко, - було б зрозуміло. Але хлопцям добряче за сорок, тож ми і поцікавилися, куди прямують і навіщо.

З'ясувалося, що обидва - жителі Канади. Френсіс Волч живе на острові, а Йен Неш - у Торонто. Дуже моложаві з виду, хоч одному 55 років, другому - 54. Мають приватну практику дантистів, а байкерство для них - хобі, але цілком серйозне. Зараз перебувають у чотиримісячному мотопробігу.

- І чим вас порадував світ?

Йен Неш: - Порадувало, що 93% людей дуже доброзичливі за своєю натурою. Дивувала щедрість незнайомців і зустрічі з людьми, які просто хочуть привітатися, побажати найкращого, допомогти, чим тільки можливо... У Греції наш товариш потрапив в ДТП, довелося 8 днів чекати нову запчастину до байку. Ми подружилися з місцевими байкерами, і вони відкрили нам свої будинки і серця, активно в усьому підтримували, всіляко допомагали, влаштовували нам культурну програму тощо.

Порадували красиві міста, зокрема, в Словенії, яка стала для нас справжнім відкриттям!

Сподобалися Баку і Тбілісі. Баку дуже розвинений технічно. У цих містах багато будинків, що мають історичну цінність. Вони в хорошому стані і знаходяться під охороною держави, що свідчить про трепетне ставлення до історії. Поринути в історію - це теж одна з цілей мотопробігу.

Постійно дивувала різниця в культурах. Світ різноманітний, і це здорово!

- Де ви зупиняєтеся на відпочинок і ночівлю?

Йен Неш: - Буває, що в готелях, хостелах. Хоча все своє веземо з собою, в тому числі намети, в яких живемо досить часто. У Батумі, щоб скоротити дистанцію, дати відпочинок собі і байкам, пересіли на пором української судноплавної компанії "Укрферрі". Тут напрочуд смачно і щедро годують, можна просто розслабитися, що вдається далеко не часто.

- Ви проїхали стільки країн, напевно, склали для себе рейтинг найкращих і найгірших доріг...

Френсіс Волч: - Наша точка зору дуже суб'єктивна, адже ми спеціально забираємося туди, де бездоріжжя. У Болівії були в таких нетрях, що вибиралися лише за допомогою навігатора. У Європі такої екзотики мало, в більшості країн облаштовані автобани. Хороші дороги в Туреччині, яка взагалі дуже активно будується і розвивається. Найжахливіші дороги в Албанії та Азербайджані (за винятком Баку).

До речі, в Азербайджані нас найбільше зупиняли поліцейські.

- Чого хотіли?

Йен Неш: -Бакшиш...

- Що, отак відкрито вимагали?

Йен Неш: - Так, практично всі. Не відставала від них і митниця. З нас взяли 700 доларів за розмитнення запчастини, яку ми були змушені замовляти після поломки байка. Для порівняння скажу, що при такій самій ситуації в Греції не було нічого подібного.

- А в Грузії полицейські вимагали гроші? Там свого часу екс-президент Міхеїл Саакашвілі сильно почистив поліцейські ряди, викорінюючи хабарництво.

Френсіс Волч: - У Грузії ми не стикалися з вимаганням жодного разу.

- Що не вдалося в мотопробігу, чи були якісь розчарування?

Френсіс Волч: - Нам відмовили у відвідуванні Ірану, пославшись на несприятливий політичний момент. Були великі плани відвідати Монголію, а через неї піти на Владивосток, але в Туркменії виникли проблеми з візами. Тому були змушені на марші змінювати маршрут. Ми з Йеном вибрали Кавказ, а троє наших друзів-байкерів поїхали в Узбекистан. Двоє перетнули кордон, а третій потрапив в піщану бурю, під час якої втратив частину речей, в тому числі паспорт, який просто полетів в пустелю. Зараз він біля кордону чекає, поки йому видадуть новий документ.

- Так у вас ціла група?

Йен Неш: - Спочатку нас було п'ятеро, всі приблизно одного віку і однієї професії.

- Як довго готувався мотопробіг?

Френсіс Волч: - У всіх по-різному, але в середньому - від трьох до шести місяців. Багато часу зайняло оформлення віз (найбільшими бюрократами в цьому плані виявилися Узбекистан і Росія). Тим, хто давно не їздив, потрібно було потренуватися і відновити навички водіння, одному була потрібна реабілітація після аварії в Мексиці. ДТП там сталося просто посеред пустелі, тому медична допомога до нас добиралася 8 годин!

- Нічогенький екстрим! Як вас рідні відпустили після такої історії?

Френсіс Волч: - 28 років тому ми з дружиною Меггі на одному мотоциклі поїхали у весільну подорож Європою, яка тривала три місяці. Ще ми з нею літали в Еквадор, який пройшли на орендованому байці. Так що дружина не тільки розуміє моє захоплення, а й розділяє його. Вона б і зараз поїхала, але моїй мамі 96 років, її не можна залишити одну, тому дружина прийняла рішення залишитися з мамою. Але я все ж сподіваюся, що на якомусь етапі Меггі приєднається до мене. Можливо, це буде Шотландія. Крім дружини, величезну допомогу мені надають моя сестра Кетлін і брат Брайан. Я знаю, що інші члени сім'ї зробили б те саме, але я намагаюся не перекладати свій тягар на близьких.

У кожного члена нашої команди за спиною стоїть така людина, яка тебе розуміє.

- Напевно, такі подорожі вимагають не просто зусиль, а ще й чималих коштів? На чиї гроші ви їздите, може, є спонсори?

Йен Неш: - Ні, ми витрачаємо власноруч зароблені гроші. Я, наприклад, щелепно-лицьовий хірург, заробляю достатньо, щоб виділити 15 тисяч доларів (канадських) на чотиримісячний пробіг.