120 нагород чемпіона з гирьового спорту Андрія Грицака

Кістяк збірної складають вихідці з села, адже тільки фізична праця, впертість і наполегливість можуть утримати в цьому виді спорту

Гирьовий спорт хоч поки що й не олімпійський, проте вже популярний у світі. І, звісно, нелегкий. Чемпіон України, Європи та світу з гирьового спорту, 34-річний Андрій Грицак розповідає про те, чому кістяк збірної України складають переважно хлопці з села, про власну кар’єру спортсмена й тренера, а також про те, як поєднувати тренування з роботою заступника керівника громади та життям в українському селі.

КИДАТИ СПОРТ ХОТІВ БЕЗЛІЧ РАЗІВ

Андрієм Грицаком земляки на Рівненщині (народився він у невеликому селі Софіївка на Дубенщині, це Вербська громада) пишаються. Його першим запросили у Дубенський замок на щомісячний мотиваційний проєкт «Зустріч з чемпіонами». Біографія у 34-річного чемпіона – звичайна для сільського хлопця, ніякої спортивної чемпіонської кар’єри на початку не проглядалося.

Після школи у 2007 році – навчання у технікумі (фах – бухгалтерський облік), у 2014 закінчив Львівський національний аграрний університет (облік і аудит). І вже у 2018 році – Львівський державний університет фізичної культури (тренер-викладач), а зараз продовжує навчатися у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (публічне управління і адміністрування). Спочатку була робота в агрохолдингу, а останні шість років – заступник голови Вербської громади, що успішно поєднується зі спортивною та тренерською кар’єрою.

- Узагалі з гирею я зустрівся в 2008 році, в технікумі проходив чемпіонат між групами і мене тоді попросили виступити, – згадує Андрій. – Потім ми поїхали у Березне на чемпіонат області. Посів 4-5 місце, якщо не помиляюся, а далі спортом не займався. Через два роки знову повторилося: чемпіонат технікуму, чемпіонат області – і на тому все. У 2012 році, коли навчався в аграрному університеті, формувалася команда, яка їхала в Харків на чемпіонат України серед аграрних вишів. І тренер з важкої атлетики запропонував спробувати.

Спробував – підняв тоді дві «24-ки» сімнадцять разів, і разів сорок у ривку одну «24-ку». А на змаганнях я вже підняв дві «24-ки» 68 разів. Не знаю, може, то якийсь страх був чи що, що такий одразу стався скачок. Посів на тих змаганнях я четверте місце. І коли ми поверталися додому, то у потязі хлопці казали: «Усе, будемо відпочивати, гирі закидаємо до наступного чемпіонату України через рік». А я кажу: «Ні, певне, я буду займатися, бо майстра спорту хочу, мені це подобається». Хлопці у відповідь: «Усі так кажуть». І це мене зачепило і з того часу почав займатися. Зустрівся вже у Вербі з Леонідом Петровичем (заслуженим тренером України Леонідом Момотюком, – авт.) і продовжив із ним тренування, – розповідає гирьовик.

Він чесно каже, що безліч разів хотів кидати спорт – «результат не йде», ще й удома рідні казали, мовляв, для чого це тобі, зіпсуєш собі здоров'я.

- Я зрозумів, що якщо всі відмовляють, значить треба продовжувати працювати. У 2018 році чемпіонат України – ми підготувалися вже на майстра спорту. І знову Харків, Леонід Петрович на трибунах, на останніх рядах. Я в категорії 78 кг виступав, треба було виконати 54 підйоми на майстра спорту. І з разу 46-47-го Петрович почав кричати: «Тримай, тримай!». Спортсмен не чує нікого – лише свого тренера. Коли я зробив 54-й, Петрович уже почав кричати: «Тримай і вали!».

Тоді спортсмену не вистачило трішки досвіду, щоби стати чемпіоном України.

У 2021 році виконав норматив майстра спорту міжнародного класу.

З того часу було ще багато золотих, срібних та бронзових нагород на чемпіонатах Європи та світу. Зокрема, останній успішний виступ гирьовика – перемога на Чемпіонаті Європи 2026 року у вправі ривок з довільною зміною рук вагою 32 кг серед чоловіків, у ваговій категорії 85 кг у м. Йорк (Велика Британія).

Загалом колекція отриманих нагород, як на міжнародних, так і на всеукраїнських змаганнях в Андрія сягнула 120. На запитання, які з медалей давалися найважче і які найдорожчі для нього, показує нагороду за друге місце на Чемпіонаті України у 2018 році, де він виконав норматив майстра спорту.

- Це була така вистраждана нагорода, і вона є найдорожчою. Ще одну нагороду відзначу – перший мій чемпіонат світу в Мілані, коли я вперше поїхав за кордон, у 2018-му році – вже мені було 26 років. Люди в такому віці мають багато нагород на світовій арені. У мене була це перша, і вона незабутня.

ТРЕНУЄМОСЯ МАЙЖЕ 330 ДНІВ

- Гирьовий спорт – це досить молодий вид спорту, який робив свої перші кроки з 1980-х років. В 1992-му році почалася його новітня історія, з того часу – вправи, в яких ми зараз виступаємо. До 2022-го року, на чемпіонатах світу, чемпіонатах Європи лідирували українці, казахи, білоруси, росіяни, і потрапити на п’єдестал пошани американцю, азійцю, європейцю з інших країн було майже нереально. Зараз ми є, скажімо так, ньюзмейкерами на міжнародній арені, оскільки росіяни і білоруси не мають права виступати. Поряд зі мною на п'єдесталі були естонець, бразилець, тайванець, – ділиться Андрій Грицак.

Андрій наголошує, що вид спорту важкий, і на ньому мало заробиш грошей – добре, коли як, наприклад, його, підтримує фінансово громада.

- Якщо взяти весь кістяк збірної України – це майже всі вихідці з села, адже тільки фізична праця, впертість, наполегливість може втримати в цьому виді спорту, тільки хлопці і дівчата, які знають, що таке працювати фізично, що таке працювати в полі, або вести якусь іншу важку господарську роботу, тільки вони, як правило, показують результати в нашому спорті. Люди міські майже не втримуються, дуже мало хлопців з міста, які виросли в квартирах, витримують, – каже Андрій.

Попри те, що Андрій у 2020 році відгукнувся на пропозицію голови Вербської громади і став її заступником, тренування продовжує майже щодня.

- У нас чотири тренування в спортивному залі – понеділок, середа, п'ятниця, неділя. Дві-три кросові пробіжки. За минулий рік, якщо не помиляються, ми провели в залі 187 тренувань, 140 у мене було пробіжок. Якщо підсумувати, це майже 330 днів тренуємося, щоб підтримувати форму. Бо два тижні не потренуватися і вже все – з форми виходиш. Тренер от не дасть збрехати: треба місяць – за півтора, щоб надолужити втрачене і вийти на потрібну форму. Ці всі речі є базовими і це вкладаємо в дітей, які з нами тренуються. Є таке в японців поняття «ікіґай». Кожна людина повинна знайти те, що їй подобається, в чому вона хороша, чим вона може принести добро своїй державі та за що вона може отримати хорошу винагороду. Якщо людина знайде оцю золоту середину, то тоді досягне успіху. Японці люди мудрі й до них треба прислухатися. І я стараюся якось знайти оцю золоту середину, що стосується спорту, щоб воно і мені якось користь приносило, і приносило користь і суспільству, і державі, і підростаючому поколінню, яке не обов'язково буде хорошими спортсменами, але можливо, з них будуть хороші люди, – каже Андрій.

Запитую його про те, за яким принципом відбирає собі учнів – чи є такі критерії.

- Гирьовик такий, знаєте, худорлявий має бути, бо це 10 хвилин роботи, м'язова і жирова маса не буде працювати. По віку ми стараємося брати старших, від 13 років. Це норвезький стиль, коли діти до 13 років займаються спортом лише в своє задоволення, без змагань. Уже після 13 років можна дітей залучати до змагань, до протистояння. Як свідчить досвід норвежців – так юні спортсмени досягають гарних результатів. Ми з Леонідом Петровичем перейняли таку методу і вважаємо її правильною.

БЕЗ ПІДТРИМКИ ГРОМАДИ НА ЗМАГАННЯ НЕ РОЗ’ЇЗДИШСЯ

Леонід Момотюк додає, що спорт є там, де його підтримують фінансово.

- Звісно, мені пощастило з таким учнем як Андрій. Але ви ж розумієте, де кошти – там і спорт. Голова громади зберегла Вербську спортивну школу, коли розпалася Дубенська районна дитячо-юнацька спортивна школа, – розповідає Леонід Момотюк.

Підтримує громада і поїздки Андрія Грицака на змагання, бо інакше «не дуже й роз’їздишся».

- Не олімпійський вид спорту і коштів держава небагато виділяє, – додає заслужений тренер України.

Андрій розповідає, що якщо говорити про місцевий рівень, то громада його завжди підтримує.

- Якщо брати загальнонаціональний рівень, до широкомасштабного вторгнення було краще, можна було навіть трохи гривень заробити. Зараз, зважаючи на те, що професійний спортсмен повинен також правильно харчуватися – це спортивне харчування, це не стероїди, це не щось заборонене, але це правильне харчування для відновлення, то десь виходжу в нуль, часом дещо вкладаю своє. Є фінансування з міністерства, але на сьогодні дуже мізерне, – розповідає спортсмен.

Щодо свого учня, то як каже тренер Момотюк, їде – і виграє, і чемпіонат Європи, і чемпіонат світу.

- Якщо розібратися, то Верба ж – не такий великий населений пункт, а Андрій наш – номер один у національній збірній України. Працювати з ним легко мені, бо він закінчив Львівський університет і знає вже більше, ніж я (сміється). Але прислухається, шукаємо золоту середину. Бо правду Андрій каже: якщо приїдеш після змагань і починаєш розслаблятися, проходить два-три тижні – і тоді треба місяць наганяти, щоби ту ж форму набрати, яка була. Слава Богу, Андрій то розуміє, і не допускає такого. Працюємо дуетом, – каже тренер.

Андрій скромно коментує, що не вважає себе найкрутішим у національній збірній, яка налічує 39 спортсменів.

- Є десятка найкращих, і я сподіваюся, що вхожу до неї, – зауважує.

Тренер додає, що Андрію справді спочатку не щастило, згадує історію, що якось на змаганнях спортсмену у горло потрапила фарба з гирі – ось уже виступу не було. Як жартує Момотюк, казав Андрію тоді, що треба йти у церкву та ставити свічку.

Андрій Грицак вже сам тренер і розповідає, що виховувати спортсменів складно морально, адже до кожного треба достукатися, кожному розказати, чому він має робити і для чого це йому. Серед його учнів – Андрій Бережнюк, з яким Андрій працює із 2023 року.

- Він цього року став чемпіоном України серед юніорів, а також призером серед дорослих, став чемпіоном Європи, і серед дорослих, і серед юніорів, та майстром спорту міжнародного класу. Микола Фесюк, Іван Сердюк і Дмитро Петручок – їх ми з Леонідом Петровичем ведемо разом. Микола Фесюк – чемпіон світу серед юніорів у минулому. Це діючий спортсмен, також виступає на чемпіонатах, кубках України. У 2023 році на чемпіонаті світу в Латвії став призером. Іван Сердюк теж чемпіон світу, дворазовий переможець і призер всеукраїнських змагань, чемпіонатів України, кубків України. Зараз, так як і Микола Фесюк, служить у Збройних Силах України. Дмитро Петручок – молодий спортсмен 2004 року народження, вже виконав норматив майстра спорту України. Вже він готовий до майстра спорту міжнародного класу. Зараз узяв трішки паузу через сімейні обставини, але думаю, що він ще повернеться і таки зробимо ми майстра спорту міжнародного класу. Борис Бондарчук – це найсвіжіший наш чемпіон, 2009 року народження, цьогоріч закінчив школу, в цьому році став чемпіоном України серед юнаків. А також виконав норматив майстра спорту України в 16 років – спортсменів, хто у такому юному віці виконав цей норматив, в країні можна перерахувати на пальцях двох рук. Сподіваємося, що він буде радувати і нашу громаду, і країну гарними результатами, – каже Андрій.

Голова Вербської громади Каміла Котвінська ділиться, що майже за шість років спільної роботи з Андрієм у них не було суперечок і непорозумінь.

- Андрій виконує свою роботу на відмінно – і роботу мого заступника, і свою роботу як спортсмена. Знаєте, те, що Андрій здобуває перемоги на міжнародному рівні, вже для нас стало нормальним явищем, ми звикли, що за ним має бути перемога. Щоб ви розуміли, по завершенню роботи він не їде додому, він їде на тренування. І навіть тоді, коли на роботі доводиться затримуватися – все одно далі їде на тренування, – відзначає голова громади.

Щодо перспектив цього виду спорту як олімпійського, то Андрій припустив, що як спортсмен точно не застане такого визнання. Проте вже зроблений перший крок – гирьовиків увели у ВАДУ (міжнародна антидопінгова агенція).

- Зі мною також заключили договір і я кожного кварталу заповнюю онлайн таблицю на три місяці вперед, де я маю бути по календарю, і до мене можуть у будь-який момент, де я відзначив, приїхати на роботу, можуть приїхати додому, можуть приїхати о п'ятій ранку і взяти потрібні аналізи, – розповідає спортсмен.

Андрій зауважує, що загалом навіть правильне харчування додає лише 20% до результату.

- Хоч що б ви робили, що б їли й пили, але якщо не тренуєтеся, то результату не буде.

Ірина Староселець

Фото авторки та надані Андрієм Грицаком