Забіг памʼяті: тисячі хвилин підтримки, що важливіші за рекорди
Спортивний захід у Запоріжжі на честь загиблих правоохоронців народився з особистого болю й бажання перетворити його на дію
Пам’ять – це те, що не має строку давності. Пам’ять про людину не закінчується датою її смерті, вона не вимірюється цифрами і не має кордонів.
У лютому минулого року в Запоріжжі відбувся забіг пам'яті полковника поліції Сергія Синюгіна, який передчасно пішов з життя наприкінці 2024 року. Сергій захоплювався тріатлоном, був активною людиною. Щоби вшанувати памʼять правоохоронця, друзі та колеги організували захід, який об'єднав близько 200 учасників. Тоді пролунала думка, що було б непогано, щоб забіг став традиційним і кожного року збирав усе більше учасників.
Пройшов рік – і в Запоріжжі провели Перший всеукраїнський забіг пам’яті загиблих співробітників Національної поліції. Офіційно було заявлено, що в ньому бере участь 300 учасників, але насправді їх виявилося більше – близько 400.
За словами організаторів, спортивний захід народився з особистої втрати, болю і бажання перетворити цей біль на дію. Те, що рік тому починалося як місцева ініціатива, стало подією, яка об’єднала людей з різних регіонів. До забігу долучилися учасники з Київської, Дніпропетровської, Чернівецької, Винницької, Черкаської, Луганської, Одеської та Запорізької областей.
У КОЖНОГО СВОЯ ДИСТАНЦІЯ
Учасники могли обрати «Дистанцію Незламності» (30 хвилин) або ж «Годинний забіг». Як пояснив ініціатор проведення забігу, начальник Запорізького районного управління поліції Сергій Бичін, ідея в тому, щоб бігти не відстань, а саме фіксований час – пів години чи годину.
- Це фактично продовження минулорічного забігу. Ми вирішили, що це гарна ініціатива, і спробували зробити всеукраїнський забіг памʼяті поліцейських. Планували провести його в лютому, але через сильні морози довелось відкласти. Потім були обстріли і блекаути, тож вирішили, що трошки не на часі, і перенесли на березень, – розказав Бичін.
Минулого року, готуючи матеріал про забіг, я буквально захворіла бажанням доєднатися до бігової спільноти і пробігти свою дистанцію. Щоправда, тоді могла здолати максимум кілометр, а про те, щоб бігти на вулиці за низької температури, навіть не було розмови. Коли ж у лютому цього року зʼявилась інформація, що забіг відбудеться, то, з одного боку, дуже зраділа, бо вже бігаю, а з іншого – було розуміння, що бігти в холодну погоду складно. Утім, вирішила спробувати і зареєструвалася на «вільну» дистанцію (30 хвилин).
Напередодні забігу стало відомо, що задля безпеки захід проведуть у закритому приміщенні. Видихнула з полегшенням, бо натовп на доріжці все ж краще, ніж пара з рота і сльози в очах від холоду.
Був момент, коли почала сумніватись і в своїх силах, і в тому, чи маю взагалі право бути серед учасників.
- Ми біжимо не заради рекордів, а задля памʼяті, за тих, хто до останнього подиху залишався у строю, за тих, хто захищає країну, – пролунало в мікрофон за кілька хвилин до старту.
І ці слова стали вирішальними, вони розставили все на свої місця. Тут не важливо, чи маєш бігові кросівки і чи вмієш бігти напівмарафон. Цей захід точно не про рекорди, а про ті хвилини, які учасники присвячують загиблим колегам і друзям.
- Сьогодні тут немає правоохоронців, військовослужбовців, представників влади, ветеранів. Сьогодні є спортсмени з номерами, і це круто. Вдячний кожному з вас. Бажаю, щоб кожен на будь-якій дистанції досяг перемоги над собою і щось довів самому собі передусім, – сказав начальник ГУНП у Запорізькій області Артем Кисько.
Він додав: був упевнений, що забіг підтримають і кожного року він ставатиме все масштабнішим. Кисько нагадав, що людина живе доти, доки її пам’ятають, але цю пам’ять потрібно підтримувати в будь-який спосіб.
НЕЗЛАМНІ Й НЕ ЗЛАМАНІ
У спортивній залі, де проходив забіг, панувала така атмосфера, ніби ти, щонайменше, на Київському марафоні Незламності. Спорт справді обʼєднує і заряджає! Одні робили селфі, інші розминалися, хтось знаходив знайомих і щиро радів зустрічі.
Помітила неподалік чоловіка із паличкою, на футболці був номер, що означало «учасник забігу». Познайомилися. Його звати Олександр Білозерцев, він помічник начальника ГУНП у Луганській області з питань ветеранської політики. Чоловік з 2014 року виконував завдання в зоні проведення АТО/ООС. Був на території Харківської, Донецької та Луганської областей. У 2022 році призначений інспектором вибухотехнічного відділу поліції особливого призначення, займався розмінуванням деокупованих територій Харківщини. На початку 2024-го приєднався до окремої штурмової бригади Нацполіції «Лють». У червні цього ж року під час виконання бойового завдання поблизу Часового Яру зазнав поранення. Відновлення тривало близько шести місяців, але нерви на нозі відновити не вдалося. За станом здоровʼя був звільнений зі служби.
Олександр Білозерцев уперше бере участь у такому заході, але каже, що це надзвичайно важливо, бо йдеться не так про спорт, як про спілкування, взаємодопомогу.
Ветеран російсько-української війни Денис Скалеух (він теж помічник начальника ГУНП у Дніпропетровській області з питань ветеранської політики) втратив багато побратимів у боях за незалежність нашої країни.
- Такі заходи – це нагадування про ціну, яку ми сплачуємо під час війни, а також про те, що війна продовжується, на жаль, – говорить.
У війську він був розвідником. Спочатку – у Бахмуті, потім – на Запорізькому напрямку. Під час боїв у районі села Вербового отримав важке поранення, втратив ногу.
- Ми штурмували ворожі позиції, декілька разів зав'язувався бій, ворог то відступав, то накатував. В нас летіло тоді все, – згадує.
Чоловік опанував протез та навіть більше: має біговий «девайс», хоч його ще освоює. Бігати планує почати трошки пізніше, але під час нинішнього забігу чесно пройшов усю «Дистанцію Незламності».
26-річний Денис Стратійчук працює помічником у справах ветеранської політики начальника ГУНП у Чернівецькій області. До лав ЗСУ долучився у 18 років. Спочатку опанував спеціальність сапера, а потім став розвідником. Він брав участь у боях за Київщину, Харків, Донецьку область. У серпні 2022 року у складі розвідувальної групи прикривали саперів, отримав важке поранення.
- Був приліт 120-ї міни. Групу вистежили і почали накривати. Товариші мене врятували, витягли зі сірої зони буквально на руках. Руку втратив одразу, була загроза втрати ноги, але, слава Богу, її врятували. Шлях відновлення був дуже важкий: були переламані стегнові кістки, тазова, мав опіки. Потім почав потрошку ходити, – розповів Денис.
Він говорить, що під час забігу буде згадувати полеглих побратимів. Розуміє, що бігти не зможе, але налаштований пройти «годинну» дистанцію.
- Спорт обʼєднує, будь-які змагання і навіть маленькі перемоги – це про командний дух, який дає змогу йти далі. Неважливо, чи можеш ти довго бігти, чи швидко, чи можеш узагалі бігти – головне, що ти прийшов і спробував, – каже чоловік.
До Запоріжжя Денис приїхав уперше. Місто йому нагадало Краматорськ.
- Таким якимсь вайбом повіяло… з 2022 року. Місто цікаве, я б тут радо погуляв, – каже.
ДОСВІД ДОВГОГО ШЛЯХУ ДО МЕТИ
Доєднався до забігу й колишній військовополонений Тарас Тимчий. Хлопець родом з Дніпра, з 2019 року служив прикордонником.
- Початок війни зустрів на Луганському напрямку, доволі складному. У квітні потрапив у полон. Це сталося під час виходу з оточення. У полоні був 3 роки і 2 місяці. Звільнений 6 травня 2025 року. Щиро кажучи, не розумів, що це буде так довго. Спочатку мав сподівання, що, може, два тижні, потім – два місяці, потім рік, два, три... Віра в Бога підтримувала і те, що нас чекають. Хоча в полоні навʼязували думки, що тут про нас забули, але хлопці, які потрапляли пізніше, говорили про те, що відбувається, – розповідає.
Після обміну та реабілітації Тарас через ветеранські хаби влаштувався на цивільну посаду до поліції. Він говорить, що раніше займався спортом і готовий бігти разом з іншими учасниками.
- До фінішу, думаю, доберуся, – усміхається. – У мене є досвід довгого шляху до мети.
Забіг зібрав людей зі складними історіями. Більшість учасників бачили смерть і дивом вижили. Вони б хотіли забути про пережиті жахи, але точно не готові забувати тих, хто повернувся «на щиті», але назавжди лишиться у строю.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка / Укрінформ
Фото Укрінформу можна купити тут.