Київське «Динамо» - один із перших володарів Суперкубка УЄФА
Цей почесний у європейському футболі приз кияни завоювали п’ятдесят років тому в двохраундовому змаганні з мюнхенською «Баварією»
Неможливо нині уявити футбольне життя нашого континенту без єврокубків. І хоч останнім часом проводяться подібні турніри і в інших частинах світу, їм поки що бракує такої популярності і таких масштабів та рівня, якими є клубні кубкові змаганням у Європі. Нагадаємо: першими на старт цих змагань вийшли переможці щорічних чемпіонатів європейських країн ще сімдесят років тому (тоді, за підсумками сезону 1955–1956 рр., переміг мадридський «Реал»). А в 1960 році УЄФА започаткувала новий континентальний клубний турнір – Кубок володарів кубків (першою його володаркою стала італійська «Фіорентина»).
І от згодом у Європі з’явилась нова ідея: щороку з’ясовувати, хто ж усе-таки сильніший: володар Кубка чемпіонів чи Кубка володарів кубків. Так виник Суперкубок УЄФА.
«АЯКС» НЕ ЗАВЖДИ БУВ НАЙСИЛЬНІШИМ
У футбольній історії зафіксовано, що автором цієї ідеї став журналіст Антон Віткамп, який працював спортивним оглядачем нідерландської газети «De Telegraaf». Пояснення, чому саме в Нідерландах на початку сімдесятих виникла пропозиція проводити наприкінці кожного сезону ще й Суперкубок, просте: у ті роки нідерланський футбол був на піднесенні, а його найяскравіший представник амстердамський «Аякс» з Йоганом Кройфом три роки підряд (1970–1973) вигравав Кубок європейський чемпіонів.
Чому б не додати до цього ряду ще й перемогу в Суперкубку? З цією пропозицією журналіст популярногго видання звернувся до президента «Аякса» Япома ван Праагома. Той гаряче її підтримав. На сторінках «De Telegraaf» розгорнулась бурхлива кампанія за реалізацію цього задуму.
Але тут запротестував президент УЄФА Артеміо Франкі. Річ у тім, що в першому змаганні за Суперкубок, яке мало відбутися за підсумками сезону 1971–1972 рр., «Аякс» повинен був зустрітися з володарем Кубка кубків «Глазго Рейнджерс», але шотландська команда потрапила під санкції УЄФА через поведінку під час фінальної гри за цей Кубок її вболівальників. Тому Артеміо Франкі відмовився від проведення Суперкубка під егідою УЄФА (в дужках додамо, що матч «Аякс» – «Рейнджерес» все-таки в 1972 р. відбувся і, як і очікувалось, його за підсумками двох матчів упевнено виграв «Аякс» – 6:3, але пройшли вони за організаційної і фінансової підтримки газети «De Telegraaf» і були визнані неофіційними).
Однак наступного року УЄФА підтримала поєдинки за Суперкубок. У них тоді «Аяксу» протистояв «Мілан». У другій грі італійський клуб обіграв нідерландців 1:0, але перед цим розгромно поступився їм на виїзді – 0:6. Утім, ці ігри ще не привернули особливої уваги. І тільки в 1974 році до Суперкубка увага була підвищеною. І головним чином з політичних причин, бо очікувалися матчі двох німецьких команд, які представляли два світи – капіталістичний і соціалістичний: володаря Кубка європейських чемпіонів мюнхенської «Баварії» (ФРН) і володаря Кубка кубків команди «Магдебург» (НДР). Але протистояння між ними на футбольному полі не відбулося, бо представники клубів так і «не домовилися» щодо термінів проведення матчів.
У 1975 році й на спортивному, і на політичному обріях все було спокійно. Матчам між «Динамо» (Київ) і «Баварією» (Мюнхен) сприяла навіть погода. Перша гра між ними відбулася 9 вересня у столиці Баварії, на знаменитому «Олімпіаштадіоні». Фаворитами в ній вважалися господарі поля.
НЕСПОДІВАНА РОЗВ’ЯЗКА У МЮНХЕНІ
«Баварія» на той час вигравала Кубок європейських чемпіонів два роки підряд. У ній виділялися такі зірки європейського і світового футболу, як Франц Беккенбауер, Зепп Маєр, Ганс Шварценбек, Юпп Каппельман, Герд Мюллер. За рік до цього, на тому ж таки «Олімпіаштадіоні», вони стали чемпіонами світу в складі збірної ФРН. Ця п’ятірка вийшла на поле і в грі з динамівцями.
Натомість у киян через травми були відсутні чотири гравці основи: Володимир Мунтян, Володимир Онищенко, Віктор Матвієнко і Володимир Веремєєв. У цій ситуації тренери «Динамо» змушені були внести істотні корективи в плани на гру. «Ми прагнули головним чином забезпечити безпеку флангів, де форварди суперника вміють і люблять розкривати чужу оборону. Команда повністю виконала те, що ми від неї вимагали: ми стримали наступ господарів поля та за найменшої можливості небезпечно контратакували", – сказав після матчу Валерій Лобановський. А Олег Базилевич додав: "Сьогодні "Баварія" дуже покладалася на своїх зірок, це неприпустимо в сучасному футболі. Перемогу здобула більш згуртована команда".
Цю перемогу приніс шедевральний гол Олега Блохіна на 67-ій хвилині матчу. Свого часу я мав тривалу розмову з Олегом Володимировичем про його кар’єрний шлях у футболі, в якій, зокрема, попросив його пригадати забитий ним унікальний гол на «Олімпіаштадіоні». «Той матч справді не можна забути. «Баварія» в ту пору була на гребені слави. А в нас перед матчем у Мюнхені вибули ключові гравці кожної з ліній: у захисті Віктор Матвієнко, у півзахисті Володимир Мунтян і Володимир Веремєєв, а в нападі Володимир Онищенко. А тут ще й у перші хвилини гри важку травму отримав капітан команди Віктор Колотов. Лікарі пропонували його замінити. Але Віктор наполіг на тому, щоб йому заморозили ногу, наклали тугу пов’язку і дали можливість дограти матч. До мене в перерві між таймами підійшов Володя Онищенко: «Олег, ризикни! – сказав він. – Візьми гру на себе. А раптом…» У другому таймі тривала в’язка позиційна боротьба. На 67-ій хвилині наш захист відбив чергову атаку господарів. М’яч потрапив до мене, коли я ще був на своїй половині поля. Віддати пас було нікому, і я прокинув м’яч собі на хід, пройшов на швидкості до штрафного майданчика господарів. Навколо мене було п’ять гравців «Баварії». І жодного нашого. Мої партнери відстали. Леонід Буряк тільки перетинав середину поля. Я навіть від досади руками розвів. Вибору не було. Я змістився до центру, обвів спочатку двох захисників, а потім третього, і доки не перетнув мені шлях четвертий, пробив у дальній від Маєра кут воріт. Він перед тим зробив рух мені назустріч, а тому виявився безсилим».
Оцінюючи мюнхенський матч, динамівський півзахисник Леонід Буряк зазначив, що наша команда була впевненою у своїх силах. В одному з інтерв’ю він зауважив: «Чесно кажучи, в першому матчі «Баварія» мала програвати з більшим рахунком, ніж 1:0. У першому таймі, на 21-й хвилині, м'яч після мого удару гомілкою (!) більше ніж на метр перетнув лінію, але італійський арбітр Гонелла не зарахував гол. Зайшовши до роздягальні, я в емоціях почав кричати «Гол! Чистий гол!», на що Валерій Васильович мені сказав:« Гол – це коли м'яч у сітці, а не лише перетнув лінію воріт». У мене навіть зберігся відеозапис, на якому чітко видно цей епізод».
А як оцінювала цю несподівану поразку баварська сторона? "Ми вивчали "Динамо", серйозно готувалися до матчу з ним, але не очікували зіткнутися з такою тактично гнучкою грою противника, – визнав наставник мюнхенців Детмар Крамер. – Мені здається, і Цобель, і Вайсс просто не вірили, що Блохін може бути настільки відчайдушним! У цілому ж я задоволений нашим захистом. Шварценбек непогано справлявся зі своєю роботою. Він зіграє проти Блохіна і в Києві. Не сумніваюся, що на своєму полі кияни почуватимуться ще більш сильними та впевненими".
ПІДТВЕРДЖЕННЯ ВИСОКОГО КЛАСУ
Звісно, «Баварія» їхала на повторний матч у Київ з надіями на реванш. Що й казати, ажіотаж навколо повторної гри був неймовірний. Дістати квиток на київський стотисячник було завданням надскладним. Навіть для футболістів «Динамо» існували обмеження. Кожен з них міг отримати для рідних і друзів по вісім квитків, але й їх потрібно було викуповувати.
Мені випало бути серед тих ста тисяч щасливців, які спостерігали за матчем з трибун київського стадіону. Щоправда, моє місце було на «гальорці», на одному з найвищих рядів верхнього ярусу. Але яке це мало значення: адже я став одним із безпосередніх свідків тріумфальної, історичної перемоги динамівців у європейському Суперкубку.
Це був футбол високого класу, неабияких емоцій і напруги. Футболісти «Баварії» боролися відчайдушно, але кияни знову їх переграли. На сороковій хвилині їхній порив матеріалізувався у перший забитий гол. Олег Блохін знову здійснив свій швидкісний ривок по лівому краю і майстерно, немов у слаломі, подолавши захист «Баварії», пробив повз Маєра в дальній кут воріт.
А в другому таймі кияни рахунок подвоїли. І знову відзначився Блохін, забивши гол зі штрафного. Чому пробивав він, а не штатні виконавці стандартних ударів – Мунтян чи Буряк, які до речі, готувалися до виконання штрафного? Ось як про це згадує один із них, Володимир Мунтян: «Наскільки я пам'ятаю, я взяв м'яч до рук і повинен був виконувати цей штрафний. Але коли ставив, до мене підійшов Блохін зі словами: "Володя, дай пробити. Я відчуваю, що заб'ю". Я поступився цим правом і не став йому говорити, що теж відчував, що заб'ю. Уже коли Олег забив, я йому сказав про це. Звичайно, тоді це вже прозвучало більше як жарт».
Отже, обидва матчі – і в Мюнхені, і в Києві – стали до певної міри бенефісом Олега Блохіна. «Я б глибоко «заліз» у фінансову кишеню клубу, щоб мати у складі «Баварії» такого форварда», – зізнався після повторного матчу в Києві головний тренер баварців Детмар Крамер. А на запитання журналістів, кого б іще з киян він готовий взяти у свою команду, Крамер відповів однозначно: «Усіх». Додавши, що динамівці грають у футбол XXI століття.
Валерій Лобановський у післяматчевому коментарі відзначив, що в особі «Баварії» динамівці зустрілися з однією з найсильніших команд Європи: «Незважаючи на поразку, "Баварія" такою і залишається. Гості показали гру високого класу. Ми згодні з паном Крамером, що сьогодні наша команда дійсно зіграла краще, аніж у першому матчі в Мюнхені. Гра склалася цікаво, а це – заслуга обох команд».
На цьому матчі був присутній президент УЄФА Артеміо Франкі, який на пресконференції після гри заявив, що щасливий від імені 36 національних футбольних федерацій, які входять до складу УЄФА, вітати переможців матчу за Суперкубок. «Сьогоднішній матч, сказав він, – найкраща реклама футболу. Перемога дісталася дійсно сильній команді, і Кубок вручений їй по праву».
Динамівці отримали тоді від керівника УЄФА не просто кубок, а в буквальному розумінні суперкубок. Він був масивний і, судячи з усього, важкий, бо несли його після вручення три гравці команди.
А от з індивідуальними нагородами кожному гравцеві трапився казус: вони по дорозі до Києва «застряли» в аеропорту Відня. Тож персональні відзнаки наші футболісти отримали дещо пізніше…
* * *
Відтоді минуло пів століття. Той гучний двобій «Динамо» з «Баварією» за Суперкубок 1975 року вже став історією. І не тільки українського, а й європейського футболу.
Ще раз наголосимо, що це було по суті друге в цій історії змагання за континентальний суперприз, і з гордістю відзначимо, що його переконливо, у чесній, напруженій, гострій боротьбі зі славетним, загальновизнаним у Європі і світі клубом заслужено й переконливо виграла команда зі столиці України. Згадаймо сьогодні імена всіх, хто тоді на стадіонах спочатку Мюнхена, а потім Києва здобув цю пам’ятну перемогу.
Гравці: Євген Рудаков, Володимир Трошкін, Михайло Фоменко, Стефан Решко, Валерій Зуєв, Анатолій Коньков, Олександр Дамін, Леонід Буряк, Володимир Мунтян, Володимир Веремєєв, Віктор Колотов, Петро Слободян, Володимир Онищенко, Олег Бдохін.
Тренери: Валерій Лобановський, Олег Базилевич.
Варто нагадати і відзначити, що після цього тріумфу динамівців українські клуби ще двічі виходили на вирішальні поєдинки за Суперкубок УЄФА: за підсумками сезону 1985–1986 років київське «Динамо» як володар Кубка кубків зіграло у фіналі з переможцем Кубка європейських чемпіонів румунським клубом «Стяуа», якому поступилося 0:1, а після сезону 2008–2009 років донецький «Шахтар» у вирішальному матчі з таким же рахунком програв переможниці Ліги чемпіонів «Барселоні».
Ці досягнення – не тільки у футбольній історії, а й у нашій пам’яті. На жаль, ось уже більш як півтора десятка літ українські команди якщо й відзначаються на європейській арені, то лише епізодично, в окремих матчах єврокубкових турнірів. Тривалий час за показниками в таблиці коефіцієнтів УЄФА, яка ведеться з 1979 року і визначає ранжування та посів команд на континентальних кубкових змаганнях, Україна входила в першу десятку країн Європи (займала в ньому ряд років сьоме–восьме місця, слідом за футбольними грандами). Нині наше місце більш ніж скромне: за станом на 1 жовтня – лише двадцять восьме. Ми вибули з Ліги чемпіонів і навіть з Ліги Європи. Тільки в третьому змаганні – Лізі конференцій маємо двох своїх представників… Зрозуміло, що розпалена рашистським агресором війна проти України гальмує розвиток у нашій країні футболу, досить сказати, що міжнародні матчі наші клубні команди, як і українська збірна, змушені проводити лише за межами України. Але спорт номер один, яким є футбол, теж є суттєвим фактором у боротьбі з ворогом, і досягнення в ньому наших футболістів також слугують нашій перемозі. А те, що ми спроможні досягати футбольних вершин – власними силами, без легіонерів – переконливо свідчить наша вітчизняна футбольна історія, однією з яскравих сторінок якої є перемога п’ятдесятирічної давності у Суперкубку УЄФА.
Михайло Сорока, заслужений журналіст України