Через реабілітацію - у світові призери

Після важких поранень близько 40 ветеранів-параспортсменів на Буковині піднялися на скелі «Протяті камені»

Протягом тижня у Чернівецькій області тривали збори учасників Центру реабілітації військових через спорт TMS Hub. Параспортсмени із джиу-джитсу разом зі своїми тренерами проживали і тренувалися у гірському регіоні області на Вижниччині. У перервах між виснажливими тренуваннями виділили день для пішого походу до скельного масиву «Протяті камені», які розташовані на висоті понад 900 метрів над рівнем моря.

Прогулявся мальовничим маршрутом Буковинсько-Покутських Карпат і кореспондент Укрінформу.

ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС ПРО ПЕРЕВАЛ НІМЧИЧ

Вранці із Чернівців їдемо до точки зустрічі зі спортсменами-ветеранами у Вижниці. Там вони вантажаться в автобус, до нас доєднуються рятувальники і ми невеличкою колоною їдемо кілька кілометрів у напрямку перевалу Німчич. Біля підніжжя гори ми зупиняємося, виходимо із транспорту. Рятувальники проводять учасникам походу коротку інструкцію.

- Протяжність нашого пішого маршруту складає близько 10 кілометрів. Будуть кілька підйомів, один досить крутий, але будемо рухатися повільним темпом і все пройдемо. Зате на горі буде дуже гарна панорама на Чорногірський хребет. Якщо буде гарна видимість, то зможемо побачити і Говерлу, – сказав перед початком нашого сходження рятувальник Святослав, який виступав нашим гідом по цій місцевості.

І ми вирушили вгору. Чорний гумор мене завжди приваблював, але гумор у виконанні військових із пораненнями – то особливий вид мистецтва. Помічаю оригінальне татуювання в одного із протезованих ветеранів. На здоровій нозі гарними літерами виведено «Однією ногою в могилі». І немає чого додати.

Хвилин за 15-20 такого підйому зробили першу зупинку. Наступний привал був уже на перевалі Німчич. Тут наш гід-рятувальник розповів про історичні особливості цього місця.

- Цей перевал адміністративно розділяє два колишні райони Буковини – Путильський і Вижницький. До Першої світової війни Вижниця була дуже великим торговельним центром. Центральна площа міста перетворювалася на великий ринок. Адже Вижниця має зручне географічне положення, вона знаходиться між рівнинною і гірською частинами країни. Гуцули з горів зносили свій товар, з рівнинної частини також зносили свій товар. А у Вижниці на той час проживало близько 90% єврейського населення і вони увесь цей товар обмінювали, – розповідає наш екскурсовод.

За його словами, свою назву перевал отримав від слова «чимчикувати», що означає швидко іти. Адже всі дороги в гори з Вижниці вели через цей перевал. Гуцули казали: «Нім дочимчикуєш до перевалу з важкими бесагами, то втратиш багато сил та енергії».

Також цей перевал відіграв важливу роль у роки Першої світової війни. Зокрема, під час відомого «Брусилівського прориву» дуже багато боїв велися за контроль над цим перевалом. Адже річка Черемош на той час була повноводнішою і жодних мостів на цій ділянці не було. Перевал був єдиною дорогою для подальшого наступу. Із тих часів у місцевому лісі залишилося дуже багато залишків окопів та бліндажів.

МИСТЕЦТВО І СПОРТ ДОПОМАГАЮТЬ ВІДНОВИТИСЯ

На перевалі Німчич ветерани почали фотографуватися. Хтось заліз на знак Путильський район, хтось у жарт фотографується із пам’ятником радянському воїну. Кілька хлопців підійшли до маленького кошеняти, який мило спав біля воріт місцевої жительки. Гладили тваринку, взяли її в руки, сфотографувались. Помічаю хлопця, який виніс із собою в сумці три нелегкі дерев’яні скульптури із вирізьбленими тризубами. Це херсонець Віталій із позивним «Кавун».

Військовий шлях свій розпочав ще із 2014 року у складі одного із добровольчих батальйонів.

«Їздив із хлопцями на рибалку в Донецьку область», – із жартом згадує ті часи. Потім у 2015 році продовжив службу у складі тоді новосформованої 14-ї бригади ЗСУ. Брав участь у важких боях за Мар’їнку. Там і отримав свої перші поранення. Хлопець розповідає, що після отриманих контузій у нього час від часу з’являються короткочасні амнезії.

У подальшому за станом здоров’я Віталія звільнили з армії. Та після початку повномасштабного російського вторгнення хворий ветеран, який на той час проходив реабілітацію у Херсоні, знову змушений був стати на захист країни. У перші дні великої війни із рідної Херсонщини Віталій поїхав зі своїм підрозділом воювати під Лисичанськ Луганської області. Після одного із ворожих обстрілів дивом вижив, але зазнав чергових травм голови. Два осколки «прошили» каску і голову.

- Добре, що бронік витримав і осколки тоді не пошкодили тіло. Але голову лікарям довелося зашивати. Після цього останнього поранення у мене дві пластини і сім шурупів уголові. Зараз потребую регулярної реабілітації, – розповідає Віталій.

Із кінця 2022 року «Кавуна» звільнили з війська через погане здоров’я. Хлопець каже, що не зациклюється лише на реабілітації та намагається всіляко розвиватися і водночас допомагати побратимам. На початку 2025 року Віталій приєднався до команди TMS Hub та практикує спортивні заняття як один з етапів відновлення. Каже, що хотів взяти участь у змаганнях наприкінці весни, та перед цим у нього стався приступ епілепсії під час тренувань і він змушений був відновлюватися. Раніше в горах не бував, але коли запропонували приєднатися до походу, погодився без вагань.

- Лікарі мені кажуть жити з цим. Черговий приступ може статися під час звичайного прийому їжі, або під час боротьби чи на змаганнях, чи під час походу в гори. Це не залежить від навантажень. Просто таке вже моє подальше життя, із цим маю продовжувати жити, – констатує ветеран.

Під час своєї реабілітації Віталій шукав різні способи допомогти своїм побратимам. Спочатку навчився самостійно робити павербанки із вживаних електронних сигарет і відправляв на фронт. Потім працював на меблевій фабриці, пізніше зацікавився різьбярством. Самостійно змоделював майбутню скульптуру у вигляді герба і витесав її. Зараз збирає на цих скульптурах підписи відомих людей, щоб потім продати на аукціоні і гроші відправити на ЗСУ.

У ГОРИ – ДЛЯ РОЗВАНТАЖЕННЯ ДУМОК

Дорогою до Протятих каменів було ще кілька нелегких підйомів. Ті ветерани, кому було важко підніматися, підсідали на транспорт рятувальників. Решта з усіх сил дерлися по крутих схилах гір.

На вершинах нас чекали гарні краєвиди. Багато з нас робили цікаві фотографії, хтось просто намагався надихатися гірським повітрям. Уже біля скель нам розповіли історію походження назви «Протяті камені».

- Існує легенда, що колись люди прокладали собі тут шлях, розпікаючи величезні камені, потім лили на них воду і ті розколювалися. Таким чином дорога протинає ці каміння. Та з наукової точки зору ці великі камені – це дуже сильно спресований пісковик. Адже близько 14 мільйонів років тому на місці цих гір було величезне море, а ми зараз стоїмо на його дні, – зауважив наш гід-рятувальник.

Серед цих скель проводили зйомки різних фільмів про опришків. Зокрема, нещодавній український фільм «Довбуш» також знімали і в цих горах. Адже неподалік від скельного масиву «Протяті камені» розташований і «Камінь Довбуша». Це скеля, яка за легендами слугувала місцем збору народних месників – опришків.

За словами головного тренера TMS Hub Україна Олега Іскри, команда ветеранів, які займаються джиу-джитсу, вже вдруге проводить свій тренувальний збір на території Буковини. І щоб відволіктися від щоденних тренувань, параспортсмени зі своїми тренерами вирішили піднятися в гори.

- Зараз у нас проходить тренувальний табір протягом одного тижня. Там ми тренуємося і соціалізуємося. А в рамках такої соціалізації, для того, щоб відволіктися, ми вирішили піти в гори, позбутися певного негативу, відчути цю атмосферу та природу. Тут є спортсмени і з Києва, і з Кропивницького, з Одеси, з Вінниці, Чернівців, Івано-Франківська, і з багатьох інших міст, – каже головний тренер ветеранів.

На його думку, специфіка джиу-джитсу полягає в тому, що цей вид боротьби можна адаптувати під будь-яку інвалідність та будь-яку ампутацію. Це один із небагатьох видів спорту, в якому спортсмен із ампутацією може створити конкуренцію здоровим людям.

ЧЕРЕЗ РЕАБІЛІТАЦІЮ – У СВІТОВІ ПРИЗЕРИ

Тренер пояснює, що основна мета джиу-джитсу полягає в тому, щоби змусити суперника здатися. І під час тренування українських ветеранів, які вирішили займатися цим видом боротьби, із цим виникали певні труднощі.

- Коли я почав тренувати наших ветеранів із ампутаціями, я зрозумів, наскільки мені буде водночас і легко, і важко із ними. Легко, бо поставив задачу і вони її виконують. Головне – не здобути результат, а викластися на повну. А коли виступають наші вихованці, то я можу бути певний, що вони покажуть усе, що вміють на цей час. Водночас, важко через те, що їхній характер трішки заважає у спорті. Адже наш вид боротьби заточений на тому, щоб вийти на якийсь больовий прийом, який змушує суперника здатися. А наші хлопці здаватися не хочуть. Це буває травматично, це не та культура, яку ми пропагуємо у нас в залі. І мені доводиться їх привчати до того, що не потрібно терпіти до останнього, а варто вчитися відпускати момент, – зазначає Олег Іскра.

Крім того, заняття цим видом спорту для ветеранів допомагає розвантажитися. Зокрема, це відчуття братерства на тренуваннях. Адже кожен, хто приходить на тренування, одразу потрапляє у коло своїх однодумців, людей зі схожими проблемами. І людина бачить, що на пораненні життя не закінчується, що вона може знайти своє місце. Тому і психологічно, і в плані соціалізації це дуже допомагає.

Також ці збори є одним з етапів відбору на чемпіонат світу, який буде проходити у листопаді цього року в Абу-Дабі. Тренери зараз готують команду збірної України на ці змагання. Туди увійде від 10 до 15 спортсменів. За їхніми словами, це найбільша подія для світу пара джиу-джитсу. Українські спортсмени очікують привезти чимало нагород. Адже минулого року наша команда отримала чотирьох віце-чемпіонів світу й одного переможця світової першості. Одним із віце-чемпіонів минулорічних світових змагань став Назар Данів. Хлопець народився і виріс на Прикарпатті, пізніше переїхав жити до Одеси, де його й застало повномасштабне російське вторгнення. Служив у 112 бригаді, брав участь у боях за Київщину, пізніше з підрозділом воювали на Миколаївщині, Херсонщині. Там і отримав важкі поранення у 2023 році.

- Підірвався я 10 серпня, а 18 серпня у мене день народження. Ну, зараз святкую вже два дні народження, – жартує ветеран.

На війні Назар утратив ногу, а після операції та піврічної реабілітації знову повернувся на фронт. Каже, що мав там деякі незавершені справи. Пізніше звільнився зі служби за станом здоров’я і почав серйозно займатися пара джиу-джитсу. За цей час встиг стати одним із кращих в Україні та вибороти призове місце на світовій першості.

- Джиу-джитсу стало для мене мантрою, яка рятує мене емоційно, фізично і морально. Цей вид спорту найбільше підійшов для занять із моєю ампутацією. Я усім знайомим ветеранам кажу, що це один із тих видів спорту, який надихає, виховує і зараз набирає досить потужної популярності у світі, – каже Назар Данів.

Спортсмен упевнений, що до цьогорічних змагань світової першості він підготується краще, ніж минулого року. Хоче стати чемпіоном світу із пара джиу-джитсу.

ГЕОГРАФІЮ «МАНДРОТЕРАПІЇ» РОЗШИРЯТЬ

Серед тренерів, які працюють із ветеранами, також є фахівець з інвалідністю Едуард Підкаура із Житомирщини. Хлопець ще в дитинстві отримав травму, яка залишила його на все життя без кистей обох рук. Незважаючи на це, спортсмен став багатократним чемпіоном України, майстром спорту та володарем пурпурового поясу із джиу-джитсу. Він розповідає, що його травма допомагає йому краще зрозуміти нових підопічних.

- Багато хто із хлопців, які до нас приходять, спочатку замкнені у собі. Я знаю, що це таке, бо був у подібній до них ситуації. Коли мимоволі ловиш ці погляди перехожих, які дивляться на твої каліцтва… Це важко психологічно. Та коли вони приходять до нас займатися, відчувають себе серед своїх. Вони розкриваються і ми, тренери, їм всіляко в цьому допомагаємо, – говорить Едуард.

Він вважає, що подібні виїзди в гори дозволяють ветеранам розвіятися, відчути себе вільнішими, забути про свої проблеми тощо.

За словами голови наглядової ради ГО «Сталь» Альони Атаманюк, яка допомогла організувати такий виїзд, проєкт «Мандротерапії» дозволяє українським ветеранам не лише відновити сили, а й знову відчути себе частиною громади, команди, країни.

- Для мене важливо бачити, як хлопці після важких тренувань посміхаються, як згадують свій дім, сімʼю. Як будують плани на майбутнє. Це означає, що процес реінтеграції працює, – зауважила Атаманюк.

Її підтримує і начальник управління інвестиційної політики та туризму Чернівецької ОВА Михайло Хмелевський. Каже, що концепція проєкту полягає в психологічній допомозі ветеранам. Важливим залишається і популяризація туристичного потенціалу області для людей з інших регіонів.

- Ми не зосереджуємося виключно на підтримці ветеранів із Буковини, для нас важливо також, щоб учасниками проєкту «Мандротерапії» ставали і військові з інших регіонів зі своїми родинами. Їм дуже важливо подивитися Буковину, а нам – показати наші туристичні магніти. Нам не важливо, де проживає той чи інший військовий, який перебуває на реабілітації – це все наші воїни. Вони потребують нашої підтримки і ми зобов’язані робити все, щоб ветерани почували себе комфортно, – зазначив посадовець ОВА.

Він повідомив, що географію проєкту «Мандротерапія» будуть розширювати. Зокрема, вже у жовтні до Чернівецької області прибуде група ветеранів із Харківщини.

Віталій Олійник. Чернівці

Фото: Віталій Олійник / Укрінформ