Олексій Середа, стрибун у воду

Я не розумію, як можна допускати країну-терориста до Олімпійських ігор

Про стрибуна у воду Олексія Середу суспільство дізналося п’ять років тому. Тоді тринадцятирічний спортсмен встановив рекорд, ставши наймолодшим чемпіоном Європи в історії змагань. З того часу він став одним із лідерів національної команди, ще раз переміг на європейській першості. Медаль із мундіалю Олексій привозив разом із Ксенією Байло і Софією Лискун, а спільно з Кирилом Болюхом став срібним призером чемпіонату світу в 2023 році. На своїй першій Олімпіаді у Токіо Середа ввійшов до шістки найкращих стрибунів світу. Перед паризькими Іграми на Олексія покладають чимало надій, тому йому доводиться завжди залишатися в тонусі.

Олексій родом з Миколаєва, там досі живуть батьки спортсмена. Під час одного з російських обстрілів зазнав пошкоджень батьківський будинок стрибуна. Спортсмен стабільно нагадує про неможливість допуску росіян і білорусів до змагань, закликає до санкцій проти представників країн-терористів і постить інформацію зі зборами на потреби Сил оборони України.

У розмові з Укрінформом він розповів про свої враження від 2023-го року, поділився планами на майбутнє і пояснив, чому росіян і білорусів не можна допускати до спортивних змагань навіть у нейтральному статусі.

НА СВІТОВІЙ ПЕРШОСТІ НЕ АКЦЕНТУВАЛИ, БО ОСНОВНИЙ СТАРТ - ЦЕ ОЛІМПІАДА

- Яким ви запам’ятаєте 2023-й рік?

- На моє життя занадто сильно впливає спортивна складова, тому переважно оцінюю рік з цієї точки зору. Він був непоганим, адже разом із Кирилом Болюхом я здобув срібну нагороду на чемпіонаті світу. Для мене це справді вагоме досягнення, пишаюся ним. Ми з Кирилом змогли довести свою якість на серйозному турнірі. Водночас я не можу сказати, що 2023-й був хорошим, адже в Україні триває війна проти Росії. Усім важко через це, хоча я розумію, що найважче хлопцям і дівчатам на фронті. Нам взагалі не варто скаржитися.

- Яке змагання запам’яталося вам найбільше цьогоріч?

- Думаю, чемпіонат світу. По-перше, ми були в Японії, а я люблю культуру цієї країни, зокрема їжу й аніме. Інколи навіть дивлюся різні відео про Японію. Там і відбувалася світова першість. “Срібло” - це моя перша медаль на чемпіонаті світу в олімпійській дисципліні, тому вона особливо цінна.

- Чи обговорював ти з Кирилом цей результат? Як ви відреагували на друге місце?

- Я помічав, що європейці у цьому плані більш емоційні. Ми ж навпаки поводимося стриманіше. Після фіналу привітали один одного і пішли працювати далі. У нас попереду олімпійський сезон. Олімпіада буде нашим основним стартом, тому на світовій першості особливо не акцентували.

- Як ви змінилися впродовж року з фізіологічної і психологічної точок зору?

- У фізіологічному плані завжди щось змінюється, але зараз я цього не відчуваю, адже період інтенсивного росту в мене минув. Ментальних змін не помітив, бо в нас усе стабільно - працюємо, вдосконалюємося, відточуємо навички. Думаю, що про це краще запитувати в моїх тренерів, адже вони можуть дивитися на мою роботу з боку.

- Якщо оцінювати в цілому, чи задоволені ви собою цьогоріч?

- За десятибальною шкалою - я би поставив собі 7 балів.

ДОНАТ - ЦЕ ІНВЕСТИЦІЯ В МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ, НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬ

- Ви стабільно виставляєте у соцмережах збори на потреби наших військових. Чому це важливо?

- Я - громадянин України! У моїй країні триває війна, а мені хочеться допомогти нашим захисникам. Я зараз не на фронті, але намагаюся бути корисним. У мене є друзі, які воюють, тому знаю, куди саме спрямовуються кошти зі зборів, які публікую. Я й сам туди закидаю кошти, розумію, що вони допоможуть вбити загарбників. Намагаюся якомога більше допомагати, адже донат - це інвестиція в майбутнє України, наступних поколінь. Хочеться, щоб війна якомога швидше закінчилася нашою перемогою, щоб ми змогли повернути всіх наших полонених.

Знаєте, раніше я думав, що жити за кордоном - це круто. Потім почав подорожувати, відвідав європейські, азійські країни і зрозумів, що в Україні справді найкраще. У нас усі свої, у нас комфортно, затишно і спокійно. Ми з командою жили в Німеччині впродовж чотирьох місяців. Тоді я зрозумів, що почуваюся не у своїй тарілці, хоч поряд були друзі, були всі умови для життя. Щобільше хочу зауважити, що нас люблять, чекають і приймають лише в Україні. Ми маємо орієнтуватися на свою державу.

- Чи відвідували ви цьогоріч Миколаїв?

- Так, їздив влітку туди. Поїду ще на Новий рік на декілька днів, щоб побачитися з родиною.

- Що змінилося у вашому місті за два роки повномасштабної війни?

- Коли приїжджав, бачив наслідки російських ракетних обстрілів, зокрема пошкоджені, розбомблені будинки. Думаю, що моє рідне місто зміниться після нашої перемоги. Можу сказати також, що людей у місті стає більше, адже вони поступово повертаються.

- Ви розповідали, що сімейний будинок зазнав пошкоджень внаслідок російських атак. Чи вдалося батькові відремонтувати його?

- Він його відновив, але не повністю. Батькові вдалося відремонтувати дах, тому всередині вже не холодно.

ЯК МОЖНА ДОПУСКАТИ ДО ОЛІМПІАДИ ТИХ, ІЗ ЧИЇХ ПОДАТКІВ ВИГОТОВЛЯЮТЬ РАКЕТИ, ЯКІ ПРИЛІТАЮТЬ У МІЙ ДІМ

- Зважаючи на те, що Росія розпочала війну проти України, вбиває українців, зруйнувала будинок ваших батьків, рідне місто, що ви хочете сказати представникам Міжнародного олімпійського комітету, які дозволили росіянам виступати на Олімпіаді у нейтральному статусі?

- Я взагалі не розумію, як можна допускати країну-терориста до Олімпійських ігор. Усі російські спортсмени, які входять до ЦСКА (центральний спортивний клуб армії при Міністерстві оборони РФ - ред.), виставляли у соцмережі фото у військовій формі з автоматами. На це не можна заплющувати очі. Я постійно наголошую на цьому у своїх соцмережах, в інтерв’ю іноземним журналістам. Я щиро не розумію, як до Олімпіади можна допустити людей, які платять податки, з яких виготовляють ракети, що прилітають по моїй країні, по моєму місту, по моєму будинку.

- Як ви концентруєтеся на тренуваннях і змаганнях, знаючи, що війна триває?

- Я розумію, що зобов’язаний демонструвати хороші результати на змаганнях і доносити до усього світу, що війна триває, що українцям необхідно допомагати. Через це доводиться абстрагуватися тоді, коли необхідно зібратися докупи і сконцентруватися. Це стосується лише змагань і тренувань. В інший час - рекомендую донатити!

- Ви – один з лідерів збірної України, як охарактеризуєте атмосферу в команді?

- Максимально товариська атмосфера! У нас усі підтримують один одного, жартують, мотивують, тому працювати легко! У такий час ми намагаємося бути єдиними. З початку повномасштабного вторгнення усі ми більш відповідально ставимося до своєї діяльності, адже розуміємо, що маємо змогу доносити світу важливу інформацію про Україну.

- Над чим зараз працюєте на тренуваннях?

- Працюю над синхроном й індивідуалом, над складними стрибками. Йдеться не тільки про воду, а й про зал. Лише комплексний підхід дозволяє вдосконалюватися.

- Ви зараз лише відточуєте програму, змін не буде?

- Так, я вже стрибнув усе, що мені треба. Тепер необхідно стабілізувати свою програму.

- Скільки часу на тиждень ви тренуєтеся?

- У нас 10 тренувань на тиждень по 3 години. Навіть на свята тренуємося. Ми маємо працювати над собою постійно. Єдиний вихідний - у неділю. У нас великий колектив тренерів, масажистів, хореографів - усі вони працюють разом з нами на результат. Підсумовуючи, можна сказати, що ми маємо всі умови для досягнення бажаних результатів!

У НАШВЙ ЗБІРНІЙ НЕМАЄ “СОВКОВЩИНИ”

- Збірна України зі стрибків у воду - це фактично нове покоління українських спортсменів. Ви не застали розпіареної радянської школи, знаєте лише незалежну Україну. Яким ви бачите розвиток спорту в державі?

- У нашого виду спорту світле майбутнє. У нас амбітні спортсмени й тренери, президент федерації Ігор Лисов, який, на мою думку, правильно організував роботу і забезпечив усі умови для нашого розвитку. Саме симбіоз цих факторів разом із гарним басейном спонукає мене так думати. Наше завдання - популяризувати наш вид спорту якомога більше. Діти нашої школи стрибків у воду мотивовані, і це тішить. У них є бажання працювати і досягати результату. Не виключаю, що хтось із нашої команди в майбутньому теж стане тренером. Коли ти тренуєшся,  аналізуєш процес і можеш вдосконалюватися в цьому аспекті.

У нас справді немає “совковщини”. Навіть у спорті - демократія. Кожен із нас має комунікацію з тренером, який слухає дослухається до нас. Вони чують нас, а це дуже важливо і приємно. А ще в нас немає диктатури: ніхто морально не тисне на тебе. До речі, раніше, коли росіяни їздили на змагання, я бачив цю “славетну” школу. Усі ходять з кам’яним обличчям, тренери верещать на підопічних, дозволяють собі навіть тапком бити своїх стрибунів. 

- Які ваші цілі і плани на 2024-й рік?

- У новому році у нас буде три старти: чемпіонат світу, Олімпіада і чемпіонат Європи. Хотілося б завоювати по медалі на кожному з цих турнірів.

- На вашу думку, яким новий рік буде для українців?

- Сподіваюся, що він буде переможним для України! Хочеться, щоб ми перемогли, а далі вже з усім розберемося: один одному допоможемо, бо ми це точно вміємо!

Віталій Ткачук, Київ

Фото: пресслужба федерації зі стрибків у воду, WA, European Games-2023