Мультимедалісти зимових Олімпіад: Хто в числі найкращих?
У Пхьончхані побито рекорд у завоюванні медалей атлетами – учасниками всіх зимових Ігор
Зізнаюсь, я був здивований і засмучений тим, що Національний олімпійський комітет Норвегії не включив Уле-Ейнара Бьорндалена до складу біатлонної команди країни на Ігри у південнокорейському Пхьончхані. У моїх, та й, судячи з реагування на це рішення в Інтернеті, не тільки моїх очах, Бьорндален – жива легенда, досвідчений і ще сповнений енергії біатлоніст, який на Сочинській Олімпіаді став рекордсменом серед олімпійських мультимедалістів у зимових видах спорту і ще, цілком можливо, міг у Південній Кореї підняти вище планку свого унікального рекорду. А ще він викликав у мене симпатії як людина, бо не відмовляв у інтерв’ю навіть після виснажливих гонок і затяжних прес-конференцій.
ЖОДНИХ ПОБЛАЖОК НАВІТЬ ДЛЯ КОРОЛЯ!
У біатлон Уле прийшов у дванадцятилітньому віці слідом за старшим братом Дагом. В нього не було проблем з лижною підготовкою (у юні роки він навіть брав участь у змаганнях як чистий лижник). А біатлоном захопився, бо в цьому спортивному виді монотонність ходьби на лижах переривалася азартом стрільби на вогневих рубежах. Правда, із стрільбою в нього спочатку якраз і не складалося. Але він вперто долав цей недолік, тренуючись стріляти п’ять днів на тиждень по два рази кожного дня. Результати не забарилися. У 1994 році двадцятилітній Уле виступив на Олімпіаді в Ліллехаммері. Там, на рідній норвезькій землі, лаврів не здобув. Але збагатився досвідом. І вже через чотири роки в Нагано виграв золоту і срібну медалі.
Пам’ятаю його тріумф у Солт-Лейк-Сіті 2002 року. Що не старт, то перемога. Бьорндален виграв усі три чоловічі дистанції, а четверте золото здобув разом з товаришами по команді в естафетній гонці! Через чотири роки в Турині він виступив не так вдало, хоча й поповнив свою медальну колекцію двома срібними і бронзовою нагородами. Тоді у розмові зі мною Уле відзначив прогрес біатлоністів України, у тому числі чоловічої команди, зауваживши, що вони гідні суперники на трасі і приємні люди у спілкування. На запитання, чи має він намір продовжити свою спортивну кар’єру і виступати у 2010 році у Ванкувері, норвежець здивовано перепитав, «А чому тільки у Ванкувері? Мені зараз тільки 32 роки. Так що я можу виступати ще добрий десяток літ…»
Ванкувер і справді став для нього черговим, але не останнім етапом. Там він здобув золото в естафеті і срібло в індивідуальній гонці на 20 км. А потім були Ігри в Сочі, де у свої 40 років Бьорндален продемонстрував відмінну спортивну форму. Це засвідчила вже перша олімпійська гонка. У чоловічому спринті норвежець допустив промах. Це велика, а для більшості біатлоністів нездоланна втрата часу — близько 30 секунд. Але не для Бьорндалена. Він зумів не тільки подолати відставання, а й випередити своїх найнебезпечніших конкурентів. Це була сьома золота олімпійська нагорода у спортивній кар’єрі уславленого норвежця. А восьму він виграв тоді ж у біатлонній естафеті, ставши медалістом-рекордсменом серед учасників і переможців зимових Ігор за всю їхню історію.
Всі, у тому числі і я, чекали участі Уле-Ейнара Бьорндалена в зимовій Олімпіаді у Пхьончхані та можливого поповнення ним своєї «рекордної» медальної скарбниці. Він не приховував свого бажання і намірів, наполегливо тренувався, плануючи вийти на пік спортивної форми саме у дні олімпійських стартів. Його дружина, білоруська біатлоністка Дар’я Домрачова із захопленням стежила за зусиллями чоловіка: «Мало хто справився б з тими проблемами, які були у Бьорндалена в літній період, – сказала вона журналістам. – Але він все-таки зумів їх подолати і участь в Кубку світу… Я пишаюсь тим, як він справляється з ситуацією. Він справжній король». Триразовий чемпіон світу з біатлону, молодший колега Бьорндалена Йоханнес Бьо не уявляв норвезьку збірну без Уле-Ейнара: «Перед початком сезону я був цілком упевнений, що Бьорндален буде в олімпійській команді. Станеться криза, якщо це не відбудеться. Не тільки для Уле-Ейнара, а й для всього норвезького народу».
Що ж, криза таки сталася. Король біатлону не пройшов відбору. І НОК Новегії був невмолимий: жодних поблажок навіть для короля! Спортивний директор норвезької збірної Пер-Арне Ботнан прокоментував це так: «Вважаю, що неправильним було б взяти в команду Бьорндалена. У нас є кому представляти країну на Олімпійських Іграх. Він зараз не на тому рівні, на якому знаходився перед попередніми Іграми. Було б несправедливо, якби ми включили у склад того, хто не виконав критерії відбору».
НОВА РЕКОРДСМЕНКА БІЛИХ ОЛІМПІАД
Залишившись найбільш титулованим біатлоністом, Уле-Ейнар Бьорндален втратив звання рекордсмена серед мультимедалістів Білих Олімпіад. І забрала в нього це звання його співвітчизниця. Сталося це під завісу Олімпійських Ігор у Пхьончхані.
В останній день Ігор, за лічені години до їх закриття, розігрувалися чотири комплекти нагород, у тому числі в жіночому лижному марафоні на 30 кілометрів. Вже на перших із них лідерство захопила 37-річна норвезька лижниця Маріт Бьорген. З нею намагалися суперничати спортсменки Фінляндії, Швеції, Швейцарії. Але безуспішно. Вони все більше й більше відставали від Маріт і, зрештою, в часовому вимірі її відрив від конкуренток склав дві з лишком хвилини. Це була п’ятнадцята олімпійська медаль Бьорген і восьма золотої проби. І це був новий мультимедальний рекорд зимових Олімпіад.
Напередодні Ігор у Пхьончхані вона заявила: «Я усвідомила, що всього лиш на три медалі відстаю від Уле-Ейнара, і тепер пам’ятаю про це. Але це не мета, а мрія. Ігри в Пхьончхані будуть останніми для мене…»
Отже, мрія збулася. А починався шлях Маріт у великий спорт ще в семилітньому віці у рідному Тронхеймі. У цьому третьому за величиною місті Норвегії, крім лиж, популярним був (та й нині залишається) футбол. Ним і захопилася дівчинка. А лижами всерйоз зайнялася у дванадцять років. І поступово привернула до себе увагу завдяки здібностям, фізичним даним і працьовитості. Щодо останнього, то Маріт віддавала перевагу тренуванням не з дівчатами, а з хлопчаками, мало в чому їм поступаючись.
Незабаром прийшли перші перемоги на чемпіонатах і в Кубку світу. А в 2002-ому – і перша олімпійська медаль: у Солт-Лейк-Сіті Маріт здобула срібло в естафеті 4х5 км. В Турині вона виграла другу срібну нагороду, тепер уже в індивідуальній гонці класичним стилем на 10 км.
Але найбільший тріумф чекав на неї в олімпійському Ванкувері. Там вона п’ять разів піднімалася на п’єдестал, причому тричі – на його найвищу сходинку (перемоги в індивідуальному спринті, дуатлоні та в складі жіночої естафети). Крім того, вона зайняла друге місце в гонці на 30 км класичним стилем та третє – на дистанції 10 км вільним стилем.
Правда, тоді ж Маріт Бьорн потрапила під вогонь критики. Найбільше дісталось їй від головної суперниці – польської лижниці Юстини Ковальчик, яка заявила, що Бьорн не здобула б цих перемог, якби не вживала допінг. Тут однак слід внести ясність. Маріт аж ніяк не приховувала, що вживала протиастматичний препарат сальбутамол. Він їй життєво необхідний, бо ще у 18 років вона захворіла на астму. Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА) і Міжнародна федерація лижного спорту дозволили спортсменці вживати цей препарат у лікувальних дозах. Для Бьорген це були ліки, Ковальчик вважала їх допінгом.
Так чи інакше Маріт продовжувала свою серію тріумфальних перемог на більшості змагань, у яких брала участь. До семи олімпійських медалей Солт-Лейк-Сіті, Турина і Ванкувера вона додала три золоті медалі Сочинської Олімпіади. Після цього тріумфу вона зізналася, що не знає, чи виступить на наступній Олімпіаді. «Чотири роки – довгий період часу, а ми молодшими не стаємо. Я думаю про те, щоб завести сім’ю. Але я хочу продовжувати кар’єру. Подивимось, чи зможу. Якщо в мене буде мотивація, можливо, я протримаюсь ще чотири роки».
За чотири роки, що минули, Маріт вийшла заміж (за володаря чотирьох олімпійських медалей Фреда Бьорре Лундберга), народила в 2015 році сина Маріуса і знову повернулася на лижню. Мотивацій не бракувало. І серед них – прагнення досягти мультимедійного рекорду свого славетного земляка Уле-Ейнара Бьорндалена. Мрія Маріт збулася, мети досягнуто. Тепер уже можна і зійти з лижні, уступити її іншим.
Як бачимо, першу трійку мультимедалістів усіх зимових Олімпіад складають спортсмени Норвегії. І ця скандинавська країна (з населенням близько п’яти мільйонів чоловік) впевнено займає перше місце у великій таблиці завойованих олімпійських нагород за всю історію зимових Ігор. Як здобувають норвезькі спортсмени медалі, це ми з вами добре бачили на прикладі недавньої Олімпіади в Південній Кореї. Як стають найдостойніші з них рекордсменами серед мультимедалістів, у цьому переконує нас спортивна кар’єра двох із них, про яких ішлося вище.
Додамо лише, що в Норвегії ніколи не бракувало талантів у зимових видах спорту. Там на лижню дітки стають, як тільки починають ходити. А ще там не дивляться на минулі заслуги, навіть такі, як у Бьорндалена. Головне, чи здатний ти витримати конкуренцію сьогодні. І у своїй країні, і в світі.
Михайло Сорока